Недобросовісні переклади книжок з російської та інших мов

Філадельфія, де народився Френк Алджернон Ковпервуд, налічувала колись понад двісті п’ятдесят тисяч мешканців. Місто рясніло красивими парками, величними будівлями і пам’ятниками старовини. Чимало з того, чим послуговуємось ми, в часи тодішні ще не існувало — телеграфу, телефону, доставки товарів додому, міської поштової мережі й океанських пароплавів. Не було навіть поштових марок і рекомендованих листів. Ще не з’явилася конка. В межах міста курсували незліченні омнібуси, а для далеких подорожей слугувала мережа залізниць, що повільно розвивалася, та все ще була тісно пов’язана з судноплавними каналами.

Френк народився в родині дрібного банківського службовця, але десять років по тому, коли хлопчик почав допитливо і пильно приглядатися до навколишнього світу, помер голова правління банку; всіх службовців відповідно підвищили на посадах, і містер Генрі Вортінгтон Ковпервуд «успадкував» місце помічника касира з щедрим (за його тодішніми уявленнями) річним окладом в три з половиною тисячі доларів. Він одразу ж радісно повідомив дружині про своє рішення перебратися з будинку 21 по Батнвуд-стрит в помешкання 124 по Нью-Маркет-стрит: і район не такий глухий, і будинок — триповерховий цегляний, коротше, нинішнє житло Ковпервуда не витримувало жодного порівняння з ним. У них були всі підстави вважати, що з часом вони переїдуть в ще просторіше приміщення, але поки і так було непогано. Містер Ковпервуд від щирого серця дякував долі.

Генрі Вортінгтон Ковпервуд вірив лише в те, що бачив на власні очі, і був цілком задоволений своїм становищем: це відкривало йому можливість стати банкіром в майбутньому. На той час він був показним мужчиною — високий, худорлявий, підтягнутий, з вдумливим поглядом і пещеними, коротко підстриженими бакенбардами, що доходили майже до мочок вух. Верхня губа, що напродив далеко відстояла від довгого і прямого носа, завжди була чисто виголена, так само як і загострене підборіддя. Густі чорні брови відтіняли зеленкувато-сірі очі, а коротке прилизане волосся розділяв акуратний проділ. Він незмінно носив сюртук — у тодішніх фінансових колах це вважалося «гарним тоном» — і циліндр. Нігті тримав у бездоганній чистоті. Враження він справляв дещо суворе, але суворість його була удавана.

Филадельфия, где родился Фрэнк Алджернон Каупервуд, насчитывала тогда более двухсот пятидесяти тысяч жителей. Город этот изобиловал красивыми парками, величественными зданиями и памятниками старины. Многого из того, что знаем мы и что позднее узнал Фрэнк, тогда еще не существовало — телеграфа, телефона, доставки товаров на дом, городской почтовой сети и океанских пароходов. Не было даже почтовых марок и заказных писем. Еще не появилась конка. В черте города курсировали бесчисленные омнибусы, а для дальних путешествий служила медленно развивавшаяся сеть железных дорог, все еще тесно связанная с судоходными каналами.

Фрэнк родился в семье мелкого банковского служащего, но десять лет спустя, когда мальчик начал любознательно и зорко вглядываться в окружающий мир, умер председатель правления банка; все служащие соответственно повысились в должностях, и мистер Генри Уортингтон Каупервуд «унаследовал» место помощника кассира с блистательным, по его тогдашним понятиям, годовым окладом в три с половиной тысячи долларов. Он тотчас же радостно сообщил жене о своем решении перебраться из дома 21 по Батнвуд-стрит в дом 124 по Нью-Маркет-стрит: и район не такой захолустный, и дом — трехэтажный кирпичный особнячок — не шел ни в какое сравнение с нынешним жилищем Каупервудов. У них имелись все основания полагать, что со временем они переедут в еще более просторное помещение, но пока и это было неплохо. Мистер Каупервуд от души благодарил судьбу.

Генри Уортингтон Каупервуд верил лишь в то, что видел собственными глазами, и был вполне удовлетворен своим положением,— это открывало ему возможность стать банкиром в будущем. В ту пору он был представительным мужчиной — высокий, худощавый, подтянутый, с вдумчивым взглядом и холеными, коротко подстриженными бакенбардами, доходящими почти до мочек ушей. Верхняя губа, странно далеко отстоявшая от длинного и прямого носа, всегда была чисто выбрита, так же как и заостренный подбородок. Густые черные брови оттеняли зеленовато-серые глаза, а короткие прилизанные волосы разделялись аккуратным пробором. Он неизменно носил сюртук — в тогдашних финансовых кругах это считалось «хорошим тоном» — и цилиндр. Ногти держал в безукоризненной чистоте. Впечатление он производил несколько суровое, но суровость его была напускная.

The Philadelphia into which Frank Algernon Cowperwood was born was a city of two hundred and fifty thousand and more. It was set with handsome parks, notable buildings, and crowded with historic memories. Many of the things that we and he knew later were not then in existence—the telegraph, telephone, express company, ocean steamer, city delivery of mails. There were no postage-stamps or registered letters. The street car had not arrived. In its place were hosts of omnibuses, and for longer travel the slowly developing railroad system still largely connected by canals.

Cowperwood’s father was a bank clerk at the time of Frank’s birth, but ten years later, when the boy was already beginning to turn a very sensible, vigorous eye on the world, Mr. Henry Worthington Cowperwood, because of the death of the bank’s president and the consequent moving ahead of the other officers, fell heir to the place vacated by the promoted teller, at the, to him, munificent salary of thirty-five hundred dollars a year. At once he decided, as he told his wife joyously, to remove his family from 21 Buttonwood Street to 124 New Market Street, a much better neighborhood, where there was a nice brick house of three stories in height as opposed to their present two-storied domicile. There was the probability that some day they would come into something even better, but for the present this was sufficient. He was exceedingly grateful.

Henry Worthington Cowperwood was a man who believed only what he saw and was content to be what he was—a banker, or a prospective one. He was at this time a significant figure—tall, lean, inquisitorial, clerkly—with nice, smooth, closely-cropped side whiskers coming to almost the lower lobes of his ears. His upper lip was smooth and curiously long, and he had a long, straight nose and a chin that tended to be pointed. His eyebrows were bushy, emphasizing vague, grayish-green eyes, and his hair was short and smooth and nicely parted. He wore a frock-coat always—it was quite the thing in financial circles in those days—and a high hat. And he kept his hands and nails immaculately clean. His manner might have been called severe, though really it was more cultivated than austere.

Коли Френк Алджернон Ковпервуд вийшов із філадельфійської виправної колонії, то збагнув, що з колишнім життям у рідному місті доведеться розпрощатися. Молодість минула, а разом із нею зійшли на пси і його перші зухвалі фінансові задуми. Доведеться все починати спочатку.

Не варто повторювати розповідь про те, як нова паніка, що послідувала за грандіозним банкрутством фірми «Джей Кук і Ко», принесла Ковпервудові нові статки. Після цього успіху його жорстокість дещо вляглася. Сама доля, здавалося, опікувалася чоловіком. Однак кар’єра біржового спекулянта вселяла в нього тепер непереборну огиду, і підприємець вирішив забути про неї раз і назавжди. Краще зайнятися чимось іншим: міськими залізницями, купівлею земельних ділянок — словом, вміло використати всі безмежні можливості, які обіцяє Захід. Філадельфія йому обридла. Нехай Френк вільний і знову заможний, але ж лихослів’я лицемірів не уникнути, так само, як не проникнути в фінансові та світські кола місцевої громади. Він має піти своїм шляхом сам-один, ні на кого не розраховуючи, бо якщо хтось із старих друзів і захоче допомогти йому, то краще зробить це таємно і буде стежити за його діями віддалік. Усі ці міркування спонукали Ковпервуда виїхати. Його чарівна коханка — їй заледве виповнилося двадцять шість років — проводжала його на пероні. Ковпервуд із задоволенням дивився на дівчину. Вона була уособленням тієї краси, що завжди хвилювала його в жінках.

— Ну, бувай, люба, — сказав він їй із бадьорою посмішкою, коли пролунав сигнал про відправлення. — Скоро всі наші негаразди скінчаться. Не журися. Через два-три тижні я повернуся, або ти приїдеш до мене. Я б і зараз узяв тебе з собою, але ще не знаю, як він виглядає, той захід. Ми вирішимо, де нам оселитися, і тоді ти побачиш, чи вмію я заробляти гроші. Не вічно ж нам жити як плебеї. Я доб’юся розлучення, ми одружимося, й усе буде гаразд. Із грішми не пропадеш.

Когда Фрэнк Алджернон Каупервуд вышел из филадельфийской исправительной тюрьмы, он понял, что с прежней жизнью в родном городе покончено. Прошла молодость, а вместе с ней рассыпались прахом и его первые дерзкие финансовые замыслы. Придется все начинать сначала.

Не стоит повторять рассказ о том, как новая паника, последовавшая за грандиозным банкротством фирмы «Джей Кук и Ко», принесла Каупервуду новое богатство. После этой удачи его ожесточение несколько улеглось. Сама судьба, казалось, пеклась о нем. Однако карьера биржевого спекулянта внушала ему теперь непреодолимое отвращение, и он решил отказаться от нее раз и навсегда. Лучше заняться чем-нибудь другим: городскими железными дорогами, скупкой земельных участков — словом, умело использовать все безграничные возможности, которые сулит Запад. Филадельфия ему опротивела. Пусть он свободен и снова богат, но ему не избежать злословия лицемеров, так же как не проникнуть в финансовые и светские круги местного общества. Он должен идти своим путем один, ни на кого не рассчитывая, ибо если кто-нибудь из старых друзей и захочет помочь ему, то предпочтет сделать это втайне и следить за его действиями издалека. Все эти соображения побудили Каупервуда уехать. Его очаровательная любовница — ей едва исполнилось двадцать шесть лет — провожала его на перроне. Каупервуд с удовольствием смотрел на нее; она была олицетворением той красоты, которая всегда волновала его в женщинах.

—Ну, до свиданья, дорогая,— сказал он ей с ободряющей улыбкой, когда раздался звонок.— Скоро все наши неприятности кончатся. Не грусти. Через две-три недели я вернусь или ты приедешь ко мне. Я бы и сейчас взял тебя с собой, но я еще не знаю, как он выглядит, этот Запад. Мы решим, где нам поселиться, и тогда ты увидишь, умею ли я добывать деньги. Не вечно же нам жить как прокаженным. Я добьюсь развода, мы поженимся, и все будет хорошо. С деньгами не пропадешь.

When Frank Algernon Cowperwood emerged from the Eastern District Penitentiary in Philadelphia he realized that the old life he had lived in that city since boyhood was ended. His youth was gone, and with it had been lost the great business prospects of his earlier manhood. He must begin again.

It would be useless to repeat how a second panic following upon a tremendous failure—that of Jay Cooke & Co.—had placed a second fortune in his hands. This restored wealth softened him in some degree. Fate seemed to have his personal welfare in charge. He was sick of the stock-exchange, anyhow, as a means of livelihood, and now decided that he would leave it once and for all. He would get in something else—street-railways, land deals, some of the boundless opportunities of the far West. Philadelphia was no longer pleasing to him. Though now free and rich, he was still a scandal to the pretenders, and the financial and social world was not prepared to accept him. He must go his way alone, unaided, or only secretly so, while his quondam friends watched his career from afar. So, thinking of this, he took the train one day, his charming mistress, now only twenty-six, coming to the station to see him off. He looked at her quite tenderly, for she was the quintessence of a certain type of feminine beauty.

"By-by, dearie," he smiled, as the train-bell signaled the approaching departure. "You and I will get out of this shortly. Don't grieve. I'll be back in two or three weeks, or I'll send for you. I'd take you now, only I don't know how that country is out there. We'll fix on some place, and then you watch me settle this fortune question. We'll not live under a cloud always. I'll get a divorce, and we'll marry, and things will come right with a bang. Money will do that."

А те протяжливе, поривчасте, з невимушеними імпровізаціями «Я їх надягнув» у супроводі старенького акордеона було таким людяним і таким підбадьорливим.
Солодкі звуки ставали все ближчими, і незабаром ми порівнялися з човном, з якого вони лунали.
Це була компанія провінційних «співаків», які вийшли прогулятися річкою під місячним сяйвом. (Ніякого місяця видно не було, але це не їхня провина). Більш привабливих і таких приємних мені людей я не зустрічав. Я гукнув до них і запитав, чи не можуть вони підказати мені шлях до Воллінгфордського шлюзу. Я пояснив їм, що намагаюсь знайти його вже протягом двох годин.
– Воллінгфордський шлюз?! – перепитали вони. – Бог із вами, сер. Уже більше року, як його забрали звідси. Тепер тут немає ніякого Воллінгфордського шлюзу, сер. Зараз ви біля самого Кліва. Білл, щоб мені луснути, якщо цей джентльмен не шукає Воллінгфордський шлюз!

А те протяжливе, поривчасте, з невимушеними імпровізаціями «Я їх надягну…» у супроводі старенької гармоніки було таким людяним і таким підбадьорливим.
Солодкі звуки чулись усе ближче, і незабаром ми зрівнялися з човном, з якого лунала музика.
Це була компанія провінційних «співаків», які подалися прогулятися річкою під місячним сяйвом. (Місяця не було, але це вже не їхня провина.) Більш привабливих і приємних людей я не зустрічав відтоді. Я гукнув їх і запитав, чи не можуть вони показати мені шлях до Воллінгфордського шлюзу. Я пояснив їм, що намагаюся знайти його вже протягом двох годин.
– Воллінгфордський шлюз?! – перепитали вони. – Бог із вами, сер. Уже більше року, як його прибрали звідси. Тепер тут немає ніякого Воллінгфордського шлюзу, сер. Зараз ви біля самого Кліва. Білл, щоб мені луснути, якщо цей джентльмен не шукає Воллінгфордський шлюз!

But about the strains of "He's got `em on," jerked spasmodically, and with involuntary variations, out of a wheezy accordion, there was something singularly human and reassuring.
The sweet sounds drew nearer, and soon the boat from which they were worked lay alongside us.
It contained a party of provincial `Arrys and `Arriets, out for a moonlight sail. (There was not any moon, but that was not their fault.) I never saw more attractive, lovable people in all my life. I hailed them, and asked if they could tell me the way to Wallingford lock; and I explained that I had been looking for it for the last two hours.
"Wallingford lock!" they answered. "Lor' love you, sir, that's been done away with for over a year. There ain't no Wallingford lock now, sir. You're close to Cleeve now. Blow me tight if `ere ain't a gentleman been looking for Wallingford lock, Bill!"