ЧАСТИНА ПЕРША: про контракти, «1408», Кубрика та фон Трієра.
Це інтерв'ю майже місяць тому опублікував Майк Флеммінг-молодший на сайті Deadline.com. Йому вже кілька років, та тепер воно реактуалізувалось. Про улюблені та ненависні Кінгом кіноадаптації власних творів читайте далі.
Майк Флеммінг-молодший: За книжками Кінга зняли більше фільмів, ніж за книжками будь-якого тепер живого автора, і він вже бачив усе. Тут він пояснює, чому його пропозиції – дешеві, але мають таймер, і чого він чекає від кіно- та ТБ-адаптацій.
Кілька років тому я втратив момент, коли варто було опублікувати це інтерв'ю, через сімейні негаразди. Та філософія Кінга досі правдива, і він дозволив мені опублікопублікувати його зараз, разом з історією Джоша Буна та «Відродження» й «Протистояння».
Майк: Автори хочуть більшого, ніж отримати готівку за чеком і схрестити пальці, коли вони продають книжку в Голлівуд. Ви, напевно, уклали більше таких угод, ніж будь-який нині живий автор, що спадає на думку, і Ви зазвичай пропонуєте свої праці майже за безцінь — та на короткому повідцеві.
Чого ви просите останнім часом, коли довіряєте одну зі своїх книжок кінокомпанії?
Стівен: Я хочу долар, і хочу схвалювати сценариста, режисера та основних акторів. Я завжди намагаюсь переконати цих людей, які здійснюють угоду, що я хочу бути частиною рішення, а не проблеми. Зі мною не складно знайти спільну мову. За весь час, що я цим займаюся, я ніколи не давав червоного світла нікому, хто хотів би зробити щось.
Тому що якщо вони хочуть змінити щось, якщо хочуть трохи ризикнути, то я тільки "за". Мені таке подобається.
Майк: Тож більше, ніж укласти старомодну угоду з великими грошима одразу, ви хочете заробити на іншому боці?
Стівен: Інакше кажучи, якщо робити таке, можна сказати цим людям, що я хочу частку результату, який би він не був, від найпершого долара. Тож справа не лише у креативності — є ще й той бік, де я кажу, що якщо ти хочеш зробити це, то давай я спрощу тобі завдання, і якщо вся справа вигорить, як наприклад «1408» для братів Вайнштайн, то ми усі розділимо результати. Знаєш, зі всіх людей, з якими я мав справу, Гарві та Боб Вайнштайни проявили найбільше розуміння цього. Вони були цілком за те, щоб з таким працювати.
Багатьом людям здається, ніби ти хочеш влізти у їхні справи. А я зовсім не хочу того. Я хочу бути частиною рішення. Були речі у сценарії «1408», які, на мою думку, трохи провисали, знаєш. Та частина, де вносились сумні стосунки персонажа, коли померла його дружина: вона втопилася, а він ніби як шукав якесь подальше життя а-ля Гудіні. Я подумав, що, ну, це трохи поза темою. Але у кіно це вийшло класно.
Майк: Тож Ви – не автор, для якого написане у книзі – недоторканне, навіть коли його переносять на екран?
Стівен: Ні. А ще, якщо для початку вірити, що ці люди знають свою справу [...] Є багато письменників, які дуже-дуже чутливі щодо своєї ідеї, або якимось чином мають думку, що люди кіно повні лайна. Це не є правдою. Я працював з величезною кількістю людей за ці роки, і я вважаю їх дуже-дуже розумними, дуже наполегливими і здатними знайти як реалізувати речі. І мені це подобається.
Майк: Коли авторка «50 відтінків сірого» і її агент уклали угоду з Universal, це був перший раз коли романіст-дебютант отримав повний креативний контроль [над фільмом]. Наскільки таке зашкодить привабленню хорошого режисера, який не хоче щоб його стримували?
Стівен: Ну, для початку я скажу, що який би сценарій не вийшов з «50 відтінків сірого», це покращило б мову тої книжки. Я читав книжку. Деяким чином вона прекрасна, і вона точно має цікавого головного героя, і у неї [авторки] є почуття гумору. Якщо ці речі перенести добре, то фільм майже мусив би бути кращим, ніж написана книжка. Але щось я відволікся, забув питання.
Майк: Мені було цікаво, чи передача тих важелів контролю авторові може вартувати хорошого режисера, який звик мати контроль – Стенлі Кубрик "робив" одну з Ваших книжок, наприклад.
Стівен: Я думаю, що це правдісінька правда. Коли ти маєш справді обдарованого режисера (особливо режисера), який хоче керувати процесом зйомок, власне створенням фільму, цей фільммейкер хоче працювати разом зі сценаристом, щоб досягти певних результатів. Був час, коли я дуже не довіряв цьому процесові. Але будучи поряд з цим бізнесом уже стільки фільмів, я маю тенденцію довіряти хорошим режисерам швидше, ніж раніше.
Майк: «Сяйво» було однією з моїх улюблених книжок. Вперше, коли я подивився фільм Кубрика, я пам'ятаю, що почувався, ніби не так уявляв, коли читав книжку. Але передивляючись його знову і знову, я все більше цінував вражаючі візуальні моменти у тому фільмі, і зрештою полюбив його.
Ви спершу були не надто приємно вражені. Як у вашій пам'яті лишилася співпраця з Кубриком, дуже самостійним рережисером, який не здавався схильним до співпраці з автором?
Стівен: Я говорив зі Стенлі по телефону перед тим, як він почав, і пам'ятаю, що відчув ніби він тягнеться, намагається знайти свою дорогу у світ книги, він сказав: "Що ж, Вам не здається ніби усі історії про привидів оптимістичні, Ви так не думаєте? Тому що розклад такий, що якщо є привиди, то є й життя по той бік, і ми не просто помираємо, ми йдемо далі". А я сказав: "Містере Кубрик, а як щодо пекла?" Була довга пауза на іншому кінці дроту, і він сказав дуже сухо: "Я не вірю в пекло".
А я сказав: "Що ж, о'кей, Ви не вірите, але я відчуваю, що якщо вже є привиди, то їх настільки ж можуть занехаяти, як і вивести до світла".
Пам'ятаєш той фільм з Патриком Свейзі, «Привид»?
Майк: Так, звісно.
Стівен: Там було враження, ніби привиди насправді на "нашому боці", але так само може бути, що досвід смерті когось із них перетворив на божевільних.
У будь-якому разі, я думаю що «Сяйво» – красивий фільм, виглядає прекрасно, і як я вже сказав, він як бомбезний Кадиллак без двигуна всередині. У цьому сенсі, коли він вийшов, було не надто приємних відгуків, і серед них був мій. Я тримав рота на замку тоді, але не брав його [фільм] до уваги.
Майк: А зараз як?
Стівен: Почуваюсь так само, бо персонаж Джека Торренса не має арки [розвитку] у фільмі. Взагалі жодної арки. Коли ми вперше бачимо Джека Ніколсона, він в офісі містера Уллмана, менеджера готелю, і знаємо вже тоді: він божевільний як пацюк з параші. Усе, що він робить – стає божевільнішим. У книжці він — чувак, що має проблеми зі здоровим глуздом і врешті його втрачає. Як на мене, це трагедія. У фільмі немає трагедії, бо нема жодних змін. Ще одна справжня відмінність – в кінці моєї книжки готель вибухає, а в кінці кубрикового фільму він замерзає. Це різниця. Але я знайомий з Кубриком, він без сумніву вражаюче розумний хлопчина. Він створив деякі фільми, що значать багато для мене – «Доктор Стрейнджлав» чи, наприклад, «Шляхи слави». Я вважаю, що він зробив деякі чудові речі, але йой, він був дійсно закритим чоловіком. У сенсі, що коли ти з ним знайомився і з ним говорив, він міг взаємодіяти у абсолютно нормальний спосіб, але ти ніколи не відчував, що його сягнув. Він завжди був усередині себе.
Майк: Скажімо, є сучаний еквівалент Кубрика, який хоче перетворити одну з Ваших книжок на фільм.
Чи ви уклали б угоду з ним, повірили б у хорошого фільммейкера, навіть якби могли б знову знайти себе осторонь?
Стівен: Так. Я б повірив. Повірив. Я скажу тобі, з ким мені б хотілося якось попрацювати, ну не те щоб попрацювати, але я б не думав двічі, якби він захотів перетворити одну з моїх речей на фільм. Знаєш той фільм «Меланхолія»? Ларс...
Майк: Ларс фон Трієр? Справді?
Стівен: Ларс фон Трієр. До речі, я робив американський міні-серіал з його «Королівського Госпіталю». Я вважаю його надталановитим, вражаючим світовим режисером, і хотів би побачити, що б він зробив. І, знову-таки, я б відступив убік і сказав: візьмись за це і проведи час добре.
Майк: Я думав, Ви скажате когось на кшталт Кріса Нолана.
Стівен: Це би не дуже мене цікавило. Інша річ, яка мене цікавить – коли даєш талановитому новачкові шанс. Були балачки про екранізацію «Протистояння» Беном Аффлеком. Я б дуже хотів побачити, як щось таке відбулося б, бо він – чудовий режисер. Аффлек розуміє історію і той факт, що фільми – це чудовий медіум для розповідей. І у нього трохи старомодний стиль. Фільм на кшталт «Міста» – це було повернення до усіх класних фільмів про злочинність, які Ворнери робили у 30-х.
— Ви торкалися написання сценаріїв і навіть режисували, але не дуже багато. Яка ваша думка про увесь той процес?
– Ну, це був навчальний відрізок шляху, тому що я підійшов до усього цього думаючи, що написання сценаріїв – робота ідіота, бо все ж на поверхні.
Це як різниця між лижами і плаванням: одне – повне занурення, і це роман; інше – сценарій, де усе на поверхні, нема міркувального процесу.
Якщо нема одного з тих гівняних або вигадливих дублювань, то все, що є – що ти бачиш, і що люди кажуть. Але потихеньку, поки я вчився, у мене з'явилось більше поваги до цього.
ЧАСТИНА ДРУГА: про улюблені екранізації, «Темну Вежу» та неопублікований приквел до «Сяйва».
Майк: Майкл Коннеллі мусив пройти крізь суд божий, щоб повернути права на детективи про Гаррі Боша, які нудилися у Paramount з 1992 року, і виявилось, що студія наклала на них заборонні витрати. Він казав, що пошкодував про ті кіноугоди, які дозволили йому писати книжки на початку кар’єри, і що він заплатив високу ціну за це, коли гроші вже не були великим пріоритетом. Ви колись укладали таку угоду, про яку потім дуже шкодували?
Стівен: Ніколи. Я ніколи не укладав, бо для мене справа завжди була у тому, щоб викластися і зробити найкращий фільм, який можеш, і якщо він знаходив успіх, як «Керрі» чи «Мертва Зона», то це і є моя історія. «Залишся зі мною» – ще приклад; «Втеча з Шоушенку», «Мізері». Щодо багатьох речей я був, дійсно міг бути задоволеним результатом. І якщо не працювалося так вже й добре, що ж, можу сказати, вони викладалися і намагалися, але я не був до того причетний. Просто свідок цієї автомобільної аварії.
Майкл: Ніколи не було такого, щоб Ви передали забагато прав і почувалися так, ніби Вас смикають з місця на місце, бо нічого не вирішувалося?
Стівен: [сміється] Це божевільний бізнес, і ми цього не бачимо. Романісти не бачать. Я тут, у Мейні. Я не в "загалі". Я не проводжу зустрічей, і насправді я щойно говорив по телефону з Роном Говардом, який має [екранізувати] ту «Темну Вежу». Ми говоримо про новий підхід до неї. Рон – чудесно кмітливий хлопчина, він дуже наполегливий і говорить однією зі мною мовою. Тож був процес, коли Uiversal відклала проект, щоб зробити той класний, великий блокбастер «Морський бій». А Warner Bros. всі такі «Ну, ми не знаємо точно, для кого це. Для підлітків? Для супергеройської тусівки? Що воно таке?» Ну, було трохи дивно, але для мене це другорядна проблема.
Весело це споглядати, а коли виходить добре, то взагалі чудово. У сенсі креативного вкладу, у мене все просто: бути повністю осторонь, дати їм зробити їхню роботу, і не втручатися, не кидатися на людей і все таке. Або бути повністю частиною процесу, знаєш, стати частиною команди так, як у мене з тими братами [Вайнштайн], бути готовим їздити, вносити зміни. Якщо треба бути на майданчику, бо щось відбувається, мусиш бути. Я робив міні-серіал «Роза Червона» з АВС і один з головних акторів, Девід Дюкс, помер від серцевого нападу під час зйомок, тож я мусив попрацювати, щоб знайти рішеня цієї проблеми. Тож, таке. Якщо збираєшся бути частиною цього, треба бути повністю зануреним.
Майкл: «Темна Вежа» [яка пізніше знайде підтримку у Sony] – ризикована і вибухова пропозиція, з фільмами та телесеріалами як складовими частинами конструкції. Вона має довгу історію, з мультиплатформністю та ексклюзивними телешоу і всім таким. Але мені цікаво: як досвід з «Темною Вежею» показав Вам нинішній клімат створення опорних фільмів?
Стівен: Що ж, він натякає на дві речі. Перша – студії дуже впевнені (і недарма), що з фільмів за коміксами про супергероїв, виходять хороші «опори», бо люди ходять дивитися їх натовпами. Інша справа, як мені здається – студії виказують дуже малий інтерес у тому, щоб робити «опори» поза тим вузьким полем, і я думаю, що у якомусь сенсі це боягузство, бо вони не хочуть зіграти "на всі" за щось непевне. У наслідку іронічно виходить, що коли вони таки грають "на всі", це за якийсь «Морський бій» чи «Джон Картер».
Майк: Де Ваша робота серед цього усього?
Стівен: «Темна Вежа», як на мене (хоча я не об’єктивний, бо написав ту штуку), але для мене вона виглядає як золото на землі, яке тільки й чекає, щоб його підняли.
Майк: Деякі з найкращих фільмів за Вашими працями, наприклад «Шоушенк» і «Залишся зі мною», вийшли з неочікуваних місць, коротких історій, які поєдналися з хорошими фільммейкерами. Чи є одна річ, яку, на Ваш подив, ніхто досі не перетворив на кіно?
Стівен: Йой. Ти трохи підловив мене. Я написав багато всього. Я думаю, що якщо є один випадок, про яки я шкодую, це, ну, я написав книжку в 90-х, яка називалася «Регулятори». Це була одна з двох книжок, про які я думав як тандем. Була одна, «Відчай», і інша називалася «Регулятори», і в них були однакові персонажі, але вони робили різні речі, в різних місцях. У мене була зустріч з Семом Пекінпою за кілька місяців до того, як він помер, і його дуже цікавило перетворити їх на фільм під назвою «Дробовиківці», і я хотів написати для нього сценарій. Я думав, що вийшов би чудовий пригодницький бойовик з рейтингом R, саме такий, які Семові прекрасно вдавалися. Але цього просто не сталося, і ніщо вже не просувалося далі.
Майк: Тож воно чекає на когось, хто б підійшов і відкрив його…
Стівен: Угу. І я трохи здивований, що ніхто ще не зробив «Зони покриття», про те як телефони зведуть усіх з розуму, бо я думав, що з цього вийшло б чудове зомбі-кіно. Було кілька прибуткових варіантів, один з компанією Вайнштайн, але вони не змогли дістати сценарій, який би їм подобався.
Майк: Чи Ви маєте власну улюблену адаптацію однієї з Ваших книжок?
Стівен: О, так. Мені подобається, ну, є кілька таких, що мені подобаються, але я люблю «Втечу з Шоушенку» і мені завжди подобалось працювати з Френком. Він милий хлочина. Френк Дарабонт. І я люблю річ Боба Райнера, «Залишся зі мною».
Майк: А як щодо найменш улюбленої?
Стівен: Чи мені взагалі варто це казати? Я думаю, є кілька картин, щодо яких я почуваюся трохи «бє». Є та, «Зміна на цвинтарі», яку зробили у вісімдесятих. Просто, типу, швидка експлуатаційна картина. Можна було обійтися без усіх сиквелів «Дітей кукурудзи». Оригінал мені насправді досить сильно подобався. Я думаю, що з ним зробили досить хорошу роботу. З менших фільмів найкращий це, певне, «Куджо», з Ді Воллес.
Майк: Так, і «Мертва зона». О, це була сенсація. Кріс Вокен.
Стівен: Так. Це цікава… але знаєш, люди, які зробили «Куджо», не можу згадати імені, а компанії вже нема, але вони зустрілися зі мною та моєю дружиною в ОН Плаза Готелі у Нью-Йорку. Я був молодим письменником тоді, і це був випадок, коли вони показали повагу до письменника, коли не були зобов’язані контрактом.
Багато людей кіно – не акули. Вони не вороги. І вони не дурні і не позбавлені таланту. І вони підуть до письменника і скажуть: «допоможи нам з цим». [ДАЛІ СПОЙЛЕР ДО "КУДЖО"!] І я пам’ятаю, як вони казали типу, знаєш, там наприкінці роману маленький хлопчик помер, і вони кажуть, що може я б дозволив малому вижити? Я сказав, що якби вони не зробили цього, то нас би хотіли повішати у кожному кінотеатрі в Америці. Тож вони внесли цю зміну і мали моє повне схвалення.
Майк: Ви опублікували сиквел до «Сяйва», «Доктор Сон», із дорослим Денні Торренсом. Warner Bros. робили перше «Сяйво». Це для вас пріоритет?
Стівен: Ну, я ще не чув нічого ні від кого щодо фільму, бо ніхто окрім мене і видавців ще не бачив книжку, але вона вже більш-менш готова і лежить на столі. Я думаю, що сподівався би, щоб Warner Bros. розглянули її, бо це би точно їй підійшло. Думаю, вони думають про приквел до «Сяйва». Я насправді писав приквел до роману, та його вирізали, коли Doubleday видавало його ще тоді. Він називається «Перед виставою», і в ньому багато такого, що, я думаю, цікавило б Warner Bros.: про те, як готель став злим і деякі інші люди зустрілися з його силою до того, як з’явилися Торренси.
Майк: Хто не хотів би прочитати ЦЕ?
Стівен: Він ніколи не був виданий. Якщо подивишся міні-серіал, який я робив з Марком Ґеррісом, можеш побачити його частину на самому початку серіалу. Там стрілянина в одній із кімнат, і це з «Перед виставою». Напад мафії.
Якось його видали як книжку-розділ. Десь його можна знайти, але чорт мене забирай, якщо я знаю, де.
Майк: Тож чого, на вашу думку, заслуговує великий автор від Голлівуду, коли вони приймають виклик перетворити вашу книжку на фільм?
Стівен: Їм треба віддати належне, і гаразд, я завжди собі казав, що не можу зрозуміти, чому деякі фільммейкери хочуть витратити мільйон доларів на книжку, а тоді зробити щось, що її дуже мало нагадує. Тож я вважаю, що вони заслуговують на справеливе ставлення. Дозволь сказати одну річ, Майку. Ідеальний фільм… письменник, який отримав найсправедливіше ставлення, з мого знання, був Айра Левін. Він написав роман «Дитина Розмарі». І той фільм – це книжка. Настільки, що коли ти кажеш людям: якщо ти бачив фільм, то не мусиш читати книжку.
Майк: Чому?
Стівен: Бо вони абсолютно однакові. Абсолютно. Аж настільки, що Роман Поланскі дзвонив Айрі Левіну і казав щось на кшталт «у цій сцені є момент з The New Yorker, і там реклама пальт Burberry, і я хочу знайти той номер, але не можу його знайти, бо я хочу покласти його на кавовий столик у квартирі». Левін засміявся і сказав, що вигадав це. Тож Поланські зробив точно такий журнал, і поклав його на столик.
Майк: Смішно, що Ви говорите це, бо я пам’ятаю «Світ згідно з Ґарпом». Я люблю цю книжку, і люблю фільм, і все ще я вважаю, що якимось чином це два самостійні творіння.
Стівен: Трапляється, особливо коли у тебе довга книжка, таке диво, що 450-сторінкова книжка стає двогодинним фільмом, і він ідеальний.
Майк: Але звучить так, ніби коли Ви говорите «справедливе ставлення», Ви говорите, що автор заслуговує більше, ніж бути відлученим від процесу після того, як ввіряє щось, над чим він думав протягом кількох років і старався викласти на папері.
Стівен: Що ж, і так, і ні. Тобто, я знаю письменників – не називаючи жодних імен, яких я не підпустив би й на 200 миль до фільму, який я намагався би зробити, бо вони такі ґремліни. Вони хочуть влізти, поколупатися, і все таке. Але книжка заслуговує, щоб їй віддали належне. Письменник? Нє.
Майк: А чого точно заслуговує автор?
Стівен: Автор заслуговує чесного розрахунку, якщо фільм успішний.
