Обговорюємо літературу і літературний процес.

Перше оповідання - "Вісімдесят перша миля" ледь не зіпсувало мені враження від усієї збірки, адже я читав книгу по порядку, і після його прочитання злякався, що вся вона така (на щастя, це не так). Оповідання з його космічною тварюкою, замаскованою під безномерний невстановленої марки старий універсал, яка пожирає людей, нагадало мені найгірші зразки ранньої творчості Кінга з його відверто кіношним ідіотизмом. Цей "сюжетик" гідний хіба що трешових фільмів жахів минулого, які так любив юний майбутній класик. Як на мене, поява такого писання з-під пера Короля у 2015 р. виглядає як доволі дивна навмисна архаізація його письма і тематики. Зрештою, сам Кінг пояснив, що вперше написав його ще у ніжні дев'ятнадцять років, коли, як ми знаємо, багато розважався (це відчувається), а потім загубив. Переписав тільки зараз, перенісши події з шістдесятих років у наші часи. Особисто мене такі речі вже давно не приваблюють, але любителям жахастиків на п'ять копійок може сподобатись - там є і пожирання живцем, і відважний хлопчик, і прибульці.
Друге оповідання - кумедна і трохи гидка сімейна оповідь "Гармонія Преміум". Гарна річ, яка описує крах родини і цілковиту байдужість людей у шлюбі одне до одного. Якісно і просто написано, без вже звичного для кінголюбів словесного поносу.
"Бетмен і Робін посварились" є, як на мене, одним з кращих оповідань цієї книги. Воно описує батьківську і синівську любов, яка не минає з віком і через хвороби, та живе попри все. Воно розчулило мене і з особистих причин.
"Дюна" є звичною для пізнього Кінга спробою описати прогнозування часу смерті людини, і у цьому розрізі в ньому немає нічого особливого.
"Поганий хлопчик" піднімає питання про те, що убивства іноді таки виправдані, а помста - річ природна і навіть необхідна. Хоча зло - безсмертне, і знищити його до кінця неможливо.
Оповідання "Смерть" переносить нас у ХІХ сторіччя, на Дикий Захід та описує слідство і страту за вбивство дитини. Доволі брутально, навіть брудно написано. Людям надто вже вразливим читати не варто, бо події реальності показані тут грубіше, аніж якісь уявні жахіття. Сподіваюсь, що Кінг колись таки напише великий вестерн чи ще щось таке історичне (я вірю, що він це зможе).
"Кістяна церква" - містична поема про пошуки групою американців казкового "кладовища слонів" у Африці заради заробітку на слоновій кістці, історію якої оповідає один з вцілілих шукачів скарбів. Мені було доволі цікаво читати поезію від Кінга.
"Мораль" є оповіданням про привабливість гріха та прагнення згрішити нібито дуже благородною людиною з одного боку, а з іншого - про те, на що готові піти теж, нібито, симпатичні люди, заради грошей і чим це для них завершується.
"Потойбіччя" є черговою спробою Кінга зазирнути за те, а що там, після смерті? Найбільшу увагу він приділив цьому питанню у "Відродженні" та "Кладовищі домашніх тварин". На відміну від тих романів, тут це не трагедія, а певний фарс, адже Чистилище тут бюрократична робота, а вибору між Раєм і Пеклом ніякого немає. Втім, нічого особливого у цьому оповіданні немає, типовий пізній Кінг.
"Ур" друге краще оповідання збірки. У ній Кінг повертається до теми Темної вежі та множинності світів, вишукано поєднуючи це з історичним парадоксом та літературою. Багато говорити не буду, це треба читати і насолоджуватись тими МОЖЛИВОСТЯМИ, які відкриває перед читачами Ур щодо вибору книжок. Також це оповідання стосується електронних книг і сайту "Amazon", за що Кінга лаяли, бо він, мовляв, "продався". На основі цього оповідання можна було б написати добрячий роман за всесвітом "Темної вежі".
"Герман Вук досі живий" - найсумніша і найбезнадійніша річ у збірці, яка може ввігнати у глибокий смуток. Ніякого щасливого кінця тут немає. Воно цілком показує безпросвітність життя, яким живе величезна кількість пересічних людей. Принаймні, це стосується однієї з двох його основних ліній. Як на мене, занадто вразливим людям його читати не варто. І воно є однозначно одним з кращих у збірці.
"Вона нездужає" - звична для Кінга історія нещасного, гідного жалю психопата, життя якого розвалюється. Така доволі "паланіківська" річ.
"Біллі "Блокада"" - ще одна історія від Стівена Кінга про бейсбол (він є палким вболівальником). Воно дуже цікаве, але я дещо заплутався у величезній кількості бейсбольної термінології, в якій я нічого не розумію (і розуміти не хочу). Та й знаряддя, яким здійснювались усі ці убивства, виглядає, як на мене, доволі непереконливо. Та, загалом, цей оповідання цікаве і відкрило для мене дещо нове. Хоч для мене, українця, все це якесь занадто американське.
"Містер Зваба" - ще одне оповідання автора про старість, провісників і передчуття смерті, та саму смерть. Доволі сумне чтиво. АХТУНГ! - у ньому є гейська тематика. Так що, стурбовані "голубим засиллям" його читати не варто.
"Томмі" - поема, яка повертає нас у юність Кінга, до всього того хіпарства, боротьби за мир, наркоти і перших паростків гей-руху. Як на мене, доволі ностальгійна та особиста річ для Кінга, яка висловлює його сум за втраченою молодістю, надіями, знехтуваними ідеалами та померлими друзями. Я вважаю, що це чи не найкраща річ у книзі. Такий собі гімн втраченій юності. Я аж розчулився, бо все це співмірне і з моїми власними почуттями до минулого.
"Маленький зелений бог агонії" звична для Кінга річ про вигнання злих духів і зцілення. Нічого особливого у ній не було б, якби це не виглядало таким особистим для автора, адже і Стівен Кінг пережив, свого часу вкрай важкі поранення і тривалу медичну та психологічну реабілітації з їх болями і страхами. Тим то й цікаве - автор знає, про що пише. Це перегукується з "Островом Дума".
"Той автобус - інший світ". Якісна історія про те, що людина обирає свої власні інтереси перед інтересами ближнього і закриває очі навіть на найстрашніші події, які відбуваються поряд з нею, бо вони, мовляв, якийсь жарт і взагалі її не стосуються. Людина повертається і йде по своїм справами. І у цьому є велика життєва правда, яку люди розуміють, але про яку воліють не говорити.
"Некрологи" - цікаве оповідання про те, що, виявляється, написане може вбивати. Щось таке у Кінга вже було. Зокрема, у "Острові Дума" вбивали картинами, а тут це робиться за допомогою некролога в інтернеті. Також тут піднімається питання влади над життям і смертю та особистої відповідальності носія цієї влади.
"П'яні феєрверки" - легка і весела сімейна історія про суперництво двох сімей довкола пускання феєрверків на свята та синівську любов. Гарне розвантаження наприкінці книги.
"Літній грім" - оповідання про наслідки ядерної війни та загибель цивілізації на прикладі останніх днів двох чоловіків і пса Гандальфа десь у глушині. Доволі непогано, але нічого особливого у цьому немає. У великого і жахливого Роберта Боба Маккамона у "Пісні Свонн" про атомний апокаліпсис і Ядерну Зиму написано значно краще і страшніше, раджу почитати.

Твердиня - фінал, це ж прямий плагіат з відомого фільму + історія здається незавершеною + непереконливі епізоди походу в джунглях

---

Жорстоке небо - сюжет. Нецікаво. Ззаду на книзі написано 80% сюжету. Справді, анотація розкриває всі сюжетні ходи, і нічого непередбачуваного вже не залишається.

---

Бот 2 - сюжет. Нереалістично, не сподобалось. Перші 40 сторінок найкращі в книзі. Нічого дуже цікавого не відбувається, і за героїв взагалі не страшно. Хоча знову повернутися до тих самих героїв було приємно