Як зберегти українську мову?

Дорогою додому я мав необережність послухати ефір радіо НВ. У репортажі з лабораторії Лінгвістичного Програмування йшлося про те, що анроїдам миздобулам з департаменту Національного Визволення нарешті вдалось відновити статус "И" у рамках поля автентичності. І якби не затор, у якому на той момент висів мій глайдер, то лежати б мені зараз десь у кюветі під розмірене потріскування надпровідникової магістралі "Львів - Рава Руська". До сьогоднішнього дня легенди про те як московіти віджали у нас суверенне право на икання здавались вигадками, примарами, що іноді потрапляли на сітку візора з маргінального кластеру інфовиру: націонал лудити, адепти патріотичного давншифтингу та синдикат неофеменісток - ось таким ще вчора був короткий перелік носіїв статусу "И". Та несподівано це стало минулим. Апгрейд прийшов.

Глайдер нервово тримтів у антиполі магістралі. Поруч висів Daewoo Bunker. З-за опущеного вікна, не шкодуючи дифузорів надривалась Знову Ізмєна. Чи можливо якесь чергове перевтілення віртуальної поп-діви. Діставши з кишені комунікатор я здійснив запит. АІ ближнього вузла інфовиру миттєво відреагував інфопакетом. До вмісту пакету крім спаму, кошенят та безкоштовного набору стандартних маркетингових психопрограм входив перелік неолінгвів. Жестом я переніс неолінгви на візор. Первинний огляд лише підтвердив здогади. Піна. Як завжди. Бурхлива діяльність миздобулів, струшування поля автентичності, та інформаційна піна як результат. Жодного практичного застосування, жодних усучаснень, жодних вартих завантаження оновлень. Лише подальша вишивана пікселізація, сповзання в мезозой та архаїку. І звичайно ж свобода добровільно примусового завантаження. Свідки Ійрини Фар'йон у всій красі.

Діставшись до свого ізоляційного кубу у блоці 256, на проспекті Сингулярності, я вирішив все ж спробувати оновлення в дії. Встановивши нейроемулятор та віртуалізатор образу, забезпечивши залізобетонний бекап на випадок факапу, я увійшов до симуляції. Перше що я відчув це відчуття важкості в районі щелепи та шиї. Враження було таке ніби на ці ділянки мого тіла гравітація діяла вибірково. Щоразу коли я намагався вимовляти такі команди як: индик та Ирод - щелепу тягло до низу, шию судомило немов би я перебував у центрифузі. Відразу згадався випадок із учасницею Лугандійського експерименту. Жінка на якій тестувались новітні московські імпланти скаржилась на некоректну роботу сервоприводу нижньої щелипи. Обличчя жінки корчили судоми що разу як їй доводилось вимовляти українські слова. Щось подібне відчував зараз і я. Та відчуття химерності, неправильності, недоречності лише поглиблювались. Щойно до образу було завантажено файл femen.lol, як підшкірні інжектори-стабілізатори набрякли бубонами та вибухнули залпом синтезовананих гормонів. Ламаючи хребти срібноспинних пращурів зграя естрогенових дельфінок понеслась кровотоком. Перетворюючи буденність на бурлеск перед моїми очима йшли легіони філологинь, охоронок, будівничок та стоматологинь. Незграбні наче іншопланетні комахи. Штучні як плечики модниць вісімдесятих. Подекуди вони чубились. Одні видиради із рук інших гротескні накладні прутні - прутнів на всіх не вистачало. Ті кому вдавалось заволодіти цим символом влади, вимахували ним над головами у інших, супроводжючи дійство істеричними вигуками: "Вагіни рулять!". Дехто вів за собою чоловіків на ланцюжку. Інші їхали у підкорених на спинах. Кодло агонізувало раз-по-раз виносячи на поверхню все більш химерні форми. Запобіжник спрацював у момент коли у натовп в'їхала платформа із розп'ятим Фрейдом. На грудях батька психоаналізу тавром було висічено чималу літеру "Ґ", а оскаженілий натовп скандував: "Зиґмунд! Зиґмунд!". Це було останнім що я побачив перш ніж віртуалізація обірвалась.

Отямився я від скреготу власних зубів. Мокрий липкий хлющ на межі віртуального та реального. Це відчуття коли потрібно розплющувати очі для того щоб опинитись у темряві. Ізокуб освітлювався лише світлом монітора. Поверх енцефалограм оптимістично миготіло повідомлення про екстрене припинення когнітивної симуляції. Я знову заплющив очі. Заграва під повіками поступово згасала. Пульсуючий ритм відміряв останні спалахи. Інгібітори запобіжника завершували гасіння розпеченої нейроглії. Десь під потиличною кісткою все ще спалахували іскри синаптичних феєрверків.

"Искри, Карл!" - подумав я. Від тепер искри.