Мовна шизофренія

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

... я двохязичний, потому
Об’ясню вам, як це так і почому.
Тут я должен вам подробно ізложить,
Як почав я у странє совєцкой жить.
Сам я родом із колхозного села.
Всєм ізвєсно, яка мова там була.
Хто работал, не валявши дурака,
Не ламав свого родного язика.
Хто ставав сяким-таким керівником,
То вже руським об’яснявся язиком,
Ібо всі, що возвишалися над ним,
Не хотіли розговарювать родним,
Виражались всесоюзним язиком,
Щоб між умними не бути дураком.
А когда мене у армію взяли,
Всі устави там по-руському були.
Хто б ти нє бил – чи калмик, а чи кумик,
Був обязан всесоюзний знать язик.
Даже год солдатськой служби не прошол,
Как я стал рускоязичеський хахол.
Вот у мене руськомовний є сусід.
Він прожив на Україні двадцять літ,
Но ні він, ні його дєтки, ні жена,
По-вкраїнському не смислять ні хрєна.
Він говорить: - Нє дайотца мнє язик,
Потому што до союзного привик.