Мовна шизофренія

Ярослав Вішталюк

Залежна «незалежність», або «Про словничок малороса».

Пише людина пост про піднімання ветерана-інваліда на Говерлу. Українською мовою, патріотично, на три фрази. Третя фраза – «хто там ще плаче сидячи на дивані, що всепропало».

І маємо у україномовного патріота фразу суцільно складену з російського інтернет-сленгу.

«диванні воїни» («диванні війська», «сидячи на дивані» та інші варіанти) - російський інтернет-мем, вигаданий в 2008 році, під час війни з Грузією. Поки російська армія з боями просувалась до Тбілісі інтернет заповнили російські «імперські патріоти», які завалили його тоннами настільки дурнуватої «ура-патріотичної» маячні про «Расія, впєрьод», що цього почали не витримувати навіть дорослі переконані «імперасти», які охрестили цим словосполученням «школярів», котрі бились в «інтернет-екстазі». Можу помилятися, але здається джерела його походження знаходяться десь на сайті «Тупічьок» сталініста та палкого українофоба Пучкова.

"всьопропало» («всьопропадли», «всєпропальщікі») - мем на кілька місяців молодший за попередній. Вигаданий за наслідками фінансової кризи 2008 року, хвиля якої дійшла до Росії. За псування радісного (після «серпневої війни» з Грузією) настрою «імперіалісти» активно почали цькувати цим мемом ліберально налаштованих росіян, які ще тоді передрікали, що Росію з її агресивною політикою і базуванням на нафті нічого хорошого не чекає - тільки подальший рух до диктатури і падіння економіки. В Україні пережив «друге відродження» після технічного запису знаменитої конференції Юлії Тимошенко, яку невідомі виклали в інтернет.

Можу до цього додати ще кілька кремлівських вірусів зі «словничка українофоба», які активно вливають в українську мову малороси.

Ототожнення патріотизму з півнем, а якщо точніше з «пєтухом», оскільки цей російський мем йде від натяку на «опущених» в кримінально-кастовій системі, народило такі меми, як «кукаріот», «кококо» та інші «півнячі» версії. Народилось на російському анонімному форумі Двач (2ch) ще на початку двохтисячних, відтоді використовується для приниження всього, що не подобається коментатору. В Україну в цілому, та в українську мову зокрема потрапило в кінці 2014 року в процесі розгорнутого після «мінських угод» цькування тих, хто хоч словом критикував владу і не підтримував загальний «ура, бить дабру» настрій, який задавався ботами влади.

Цей проект, який у вересні розгорнули провідні боти на зразок Ричкової та Бірюкова, набув особливого розмаху під зливання терміналу донецького аеропорту та передачі окупантам ключового залізничного вузла Дебальцево в кінці січня-початку лютого 2015 року. Для цього в жовтні-грудні 2014 в ряди ботів було набрано і «розкручено» автоматичними методами таких нині «мегапопулярних» блогерів, як Лєвітов, Трєгубов, Нусс та іншу наволоч, яка тоді крутилась в межах кількох десятків пошановувачів, а за один-два місяці розкручувалась до десятків тисяч читачів. Головним завданням було поставлено придушити будь-яку критично налаштовану думку, для чого використовувався весь спектр росіських напрацювань в цій сфері, вигаданих в 2008-2009 роках спочатку для підтримки агресії Росії проти Грузії, а потім для притлумлювання реакції на економічну кризу.

«Вишиватник» та похідні від нього «вишивата» й інші. Вигадано на початку 2013 року навздогін щойно винайденому в Росії «ватнік», яким стали називати гіпертрофованого «русского патріота». Достовірне місце мені так і не вдалося знайти, бо протягом невеликого періоду 2013 року я знайшов одночасне його нібито «винайдення» відразу в кількох місцях за однаковою процедурою: створювалось обговорення «нас xаxли абіжают «ватнікамі», нужно что-то і на ніх прідумать», після чого йшло бурхливе обговорення поєднання слова «ватнік» з існуючими на той момент українофобськими матюками, які базувалися на зачісці, салі, незалежності (ця була перетворена на матюк в російському просторі ще чи не за часів царату, але точно діяла з 1991 року у вигляді покрученого на російський манер слова «незалэжные») та свідомості (цей матюк, здається, походив з 2004 року, коли починалась «помаранчева революція» і нас масово стали називати в російській мові «свидомыми»). А потім раптом в гілці з’являвся якийсь «вигадливий анонім», який «радів» - «так вышиватники же». Маю поки що непідкріплену підозру, що це все було винайдено не в інтернеті і вкидалося в нього спеціально. Так чи інак, а до початку Євромайдану на російських українофобських форумах це слово міцно закріпилось, як синонім слова «українець». Його вживали до будь-кого, хто писав українською, або писав російською але українську символіку чи хоча б український IP. Під час Євромайдану воно вийшло в офіційний словничок прикремлівських соцмережевих медіа, але потім зникло і відродилось раптом вже взимку 2015 року після «другої мінської угоди» (хоча періодичні вживання були і в 2014 році, але дуже рідко). Вже до літа 2015 в українському російськомовному інфопросторі воно було міцно закріплено в якості матюка на українців, які підтримували українську культуру, а до початку 2016 року успішно перебралося з російськомовного українського інфопростору до україномовного.

Українське слово «зрада», а також похідні від нього «зрадофіл», «зрадобот» та більш нецензурні. Спаскудити українське слово «зрада» потенційні (тоді ще тільки потенційні) зрадники України з Криму та Донбасу намагались давно – аби потім уникнути його використання до себе, щоб воно викликало тільки гиготіння. Сумнівну в цьому випадку честь стати першопрохідцем випало тоді українському громадянину і російському письменнику Глєбу Боброву, нині голові «Союзу письменників ЛНР», який у 2008 році видав книжку «Епоха мєртворождьонних» про громадянську війну в Україні – наслідок тодішньої ідеологічної війни проти української «Помаранчевої революції». На перших сторінках було використано рядок з вигаданого «Гімна нєпакори»: «Ще не вмэрла эта сцуко – зрада, и подляна». Вдалий «почин» було зрозуміло нашою п’ятою колоною і успішно підхоплено: наприклад в 2009 році виходить стаття знаменитого і вже мертвого українофоба Олеся Бузини під назвою: «Великая галицкая зрада Украины-1919». Втім, це були епізодичні спроби «для гарного слівця» - в повну силу перетворення цього слова на політичний матюк провели ті ж таки «русскоязичниє патріоти Украіни» з числа ботів влади восени 2014 року.

Обговорення громадян кризового стану в Криму та на Донбасі, яке за повної бездіяльності влади повнилось чутками, було гіпертрофовано ними для створення тотальної «крикливості» суспільства і нібито фальшивості будь-якої інформації, яка виходить не з офіційних джерел. Для цього чудово підійшло слово, яким до того в українському інфопросторі логічно називались дії Турчинова щодо здачі Росії Криму та дії Порошенка з його «впровадження в житя мирного плану Путіна». За один рік слово було «інтегровано» в український російськомовний інформаційний простір і перебралося до української мови наразі майже повністю втративши свій первинний зміст. Також його вживання в такому значенні вже стало нормативним – адже спостерігається його звичне і масове використання в ЗМІ, які мають писати свої тексти за нормами української мови: зокрема в такому принизливому значенні його вживають журналісти «Українського тижня», а в передачі телеканалу ICTV про знаменитих рибок в лікарні «Охматдит» протягом п’яти хвилин його використали п’ять разів. Це, мабуть, поки що найуспішніший пілотний проект Кремля щодо зміни української мови прямими «псевдонародними» засобами, який можна розглядати у вигляді першої спроби нової зброї інформаційної війни: впливу на мову ворога з метою зміни її в потрібний тобі бік.

За цими найвживанішими малоросійськими впливами чудово видно, що так звані «російськомовні українські патріоти» відмінно використовуються Кремлем в якості «корисних ідіотів» для нападу на Україну та українців і як «перехідну зону», яка полегшує російський вплив на україномовний інфопростір. Можна не сумніватися, що впливом на мізки через спільний російськомовний інфопростір рано чи пізно Москва таки доможеться побудови в «червоному поясі» України від Одеси до Харкова своєрідної «Малоросії», яка (на початку) буде вороже ставитись як до Москви і її «новоутворень» на Донбасі, так і до України, причому головним інструментом буде той самий, один раз вже успішно використаний, страх «насильної українізації», яким називається, насправді, звичайна для русифікованих аборигенів ненависть до української мови, як такої.

Тут варто було б згадати «історію про рибок». Зіткнення накручених Росією в рядах окупаційної влади України малоросів з українцями споглядалось з перших місяців і тут, гадаю, не обійшлося без нагородженого за активне поширення російської мови Ложкіна, який є нині правою рукою Порошенка. Ключовим для цього політичного проекту був план заміни російськомовності, як «належності до вєлікой Расіі», як її використовували на Донбасі та в Криму, на «своєрідну українську суперпатріотичність». Одним з успішно реалізованих тактик в межах цього плану була, наприклад, раніше озвучувана тільки кремлівськими ЗМІ, а зараз офіційно прийнята за істину у малоросів «причина» війни: зміна «мовного законодавства» в лютому 2014 року, коли була прийнята спроба скасувати ганебний «закон Ківалова-Колєснічєнка». Першими її ударами були «одін дєнь Львов гаваріт на русском» та знамените «звернення галицьких інтелектуалів». Наразі, коли проект формування малоросійства в організований табір всередині України практично завершено, рано чи пізно мало б статися зіткнення на мовному грунті, яке б вихлюпнулося за межі звичної «інтернет-дискусії». Ґрунт для цього готувався довго – боти влади з числа «волонтерів», «солдатів АТО», чиновників та іншої нечисті регулярно і зі все більшою частотою вкидали в соцмережевий, а за ним і в загальноінформаційний простір мовні плювки, які проводились за звичною процедурою: на українців та українську мову виливалося відро помиїв, з обурених коментарів робився висновок про «невдячних українців, які хочуть розколоти Україну», потім казалося «я сам взагалі українською говорю» і проводився спланований відступ для «затихання». Так у собак дзвіночком Павлов викликав рефлекс слиновиділення – тобто українців банально «дресирували».

Рано чи пізно стратегія мала вийти на наступний тактичний рівень – прямі зіткнення. Волею долі це стали «рибки», хоча воно могло настати де завгодно і коли завгодно. Вже нескладно передбачити, що наступним буде виведення на новий рівень іншої тактики – «русскоязичних гєроєв АТО», яких поки що використовують тільки опосередковано через згадки в дискусіях. Не здивуюся, якщо прикладами її використання стане «образа русскоязичного вєтєрана» чи може навіть і вбивство найнятими персонами «за то, што гаваріл на русском». Так чи інакше зіткнення на мовному ґрунті і подальший розкол країни особисто я бачу неминучим, враховуючи наскільки чітко організованою масою зібрали довкола себе малоросів боти влади. А коли армія стоїть в полі – рано чи пізно вона рушить вперед, це неминуче. Питання лише в одному – чи усвідомлять нарешті українці, перед якою загрозою вони стоять і чи почнуть нарешті організовуватись самі для протидії та самозахисту. Інакше на нас просто можна буде ставити хрест.

Після Революції Гідності, анексії Криму та двох років війни на Донбасі ключові особи одного з найбільш стратегічних міністерств, одного з ключових правоохоронних органів послуговується мовою окупанта та агресора. Арсен Аваков та Хатія Деканоїдзе вперто говорять російською, толерують та вимагають це від своїх підлеглих.

МВС став одним з флагманів реформ в Україні. А створення Національної поліції – важким, неоднозначним, але, все ж, успішним кроком на шляху змін у пострадянській правоохоронній системі.

У Арсена Авакова та Хатії Деканоїдзе багато як прихильників, так і противників. Але, відкинувши емоції та ілюзії, слід визнати, що процес реформування міліції зумів пройти точку неповернення, змінив як самих поліцейських, так і ставлення до них з боку громади.

І зупинятися у цьому процесі не слід ані керівникам МВС, ані громадянському суспільству.

Журналістам у цій ситуації відведена особлива роль. Адже доводиться шукати баланс між демонстрацією здобутків й об’єктивною критикою, висвітлювати досягнення та вказувати на помилки. А також, пам’ятати та аналізувати системні недоліки.

І враховуючи той факт, що Нацполіція стає все міцнішою опорою оновленої України, хочеться сьогодні приділити увагу важливому державотворчому моменту, який постійно і системно обходять увагу у МВС. Приводом для чергового акцентування на ньому стала інформація, яка надійшла від небайдужих правоохоронців.

Йдеться про демонстративну відмову від використання державної мови керівництвом МВС, ведення засідань та нарад російською. Це питання неодноразово порушувалося перед Арсеном Аваковим, але для його вирішення не було зроблено жодних зусиль.

І от на одній з останніх нарад (селекторній - щодо хресної ходи УПЦ МП) дійшло до того, що Хатія Деканоїдзе зажадала, щоби службовець, який доповідав українською мовою, перейшов на російську. Бо вона, мовляв, не розуміє.

До слова, в Україні російську мову припинили вивчати у школах у 1991 році. Адже єдиною державною мовою у нас є українська (ст.. 10 Конституції України). Окремо вимоги щодо володіння державною мовою винесені і у Закон України про державну службу, де у ст. 20 йдеться про те, що особи, які претендують на вступ на державну службу мають вільно володіти державною мовою.

Достатньо довго свідомі правоохоронці терпіли таке ставлення, але минуло вже доволі багато часу для оволодіння (або хоча б розуміння) української мови найнятими державою менеджерами.

До того ж, багато поліцейських вже неодноразово були на ротації в зоні АТО і чітко розуміють, що ворогом є Росія, а основою пропаганди – ідеї «русского мира».

Розуміють це все і у МВС, хочеться вірити. Але, чомусь Аваков і надалі, будучи держслужбовцем найвищого рівня, послуговується російською – як на офіційних заходах, так і у роботі міністерства.

Також хочеться згадати позицію і найближчого соратника міністра, колишнього радника, а зараз депутата Верховної Ради Антона Геращенка, який усі офіційні заяви робить російською.

Можна робити певну поблажку для Хатії Деканоїдзе, як етнічної грузинки, але минуло вже більш як рік, як вона працює в Україні, з них 10 місяців – на посаді керівника Нацполіції. Все ж за цей час можна якщо не вивчити, то хоча б почати розуміти мову держави, у якій ти працюєш, народ та цінності якої захищаєш.

І особливо хочеться наголосити на тому, що керівництво одного з найбільш стратегічних міністерств, одного з ключових правоохоронних органів послуговується мовою держави, яка окупувала Крим та розпалила війну на Донбасі.

Чи не достатньо цього, щоби об’єднатися навколо української національної ідеї, навколо принципів, котрі захищають воїни на сході України, навколо української мови, збереження якої дозволило утримати нашу ідентичність, яка зараз не дає спокою агресивній політиці Росії.

Звертаємось з цими питаннями до Президента України, прем’єр-міністра, керівника МВС та особисто Хатії Деканоїдзе.

Аналітична група ІА ZIK
Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2016/08/03/russkyy_myr_v_mvs_avakov_ta_dekanoidze_sponukayut_pidleglyh_govoryty_747462