Diana Makarova
ЧИЙ СИН ВІТАЛІЙ МАРКІВ?
Справа Віталія Марківа – досить складна справа.
І не тому, що складно розібратись, хто ж вбив італійського журналіста Рокеллі. Якраз це нескладно. І не тому, що складно вияснити, чи є сіль правди в обвинуваченні. Якраз це нескладно – обвинувачення шито білими нитками.
Головна складність у справі Марківа полягала у відповіді на одне питання – так чий син Віталій Марків? Італії? України?
Так, саме оце подвійне громадянство, дозволене в Італії, заборонене в Україні і було головним гачком, на якому підвісили долю та життя Вітальки.
Все просто.
Якщо Україна визнаЄ, що Віталій не має стосунку до України – то його й судять в Італії за сучасними нормами італійського «правосуддя». Якщо ж Україна визнаЄ, що Марків все ж громадянин України – то вона мусить включатись до боротьби за свого громадянина.
Складно? Страшно було це визнати?
Не знаю. Але я знаю точно, що Україна за Вітальку боролась – але ні шатко, ні валко, на рівні міністерств та відомств.
Я також знаю точно, що визнання громадянина України – громадянином, за якого варто боротись, від імені України може виказати лише одна людина – Президент України. Міністерств та відомств у виведенні історії одного громадянина в публічну міжнародну площину замало. Тут без Президента ніяк.
І отут я мушу попередити – цей пост не про політику.
Цей пост не про політичні фігури.
Цей пост не для симпатиків одного чи іншого політичних фронтів.
Цей пост - просто канва по ФАКТАМ, ЯКІ ВЖЕ СТАЛИСЬ
Зайві коменти буду прибирати, про внутрішню нашої країни політику йдіть говорити де завгодно, але не тут.
Отже, факти, які вже відбулись.
1. Два роки тяглось «тіпа-розслідування» Італії у справі Марківа. Розслідування, яке будувалось по передовицях російської преси. Це було видно неозброєним оком. Два роки за Вітальку бились його рідні, батальйон та МВС і Національна гвардія України. Два роки ми чекали. Ми просили. Ми вимолювали СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА.
2. Президент України Петро Порошенко за два роки не сказав жодного слова на підтримку Марківа. Не визнав його заручником. Не згадав його в жодній промові. Була людина – нема людини. А що людина билась на фронтах за Україну, так шо ж…
3. Після вироку Марківу (24 роки заключення, взамін 17-ти, які просила прокуратура!) піднялась хвиля громадського обурення. Але цього було мало. Ну, що таке громадське обурення? Пошумлять і перестануть.
4. І ось нарешті Президент України Зеленський сказав слово про Марківа. Ми видихнули, чесно. Бо навіть таке невеличке слово зрушило лаву.
https://www.president.gov.ua/���/volodimir-zelenskij-zvernuvs…
5. Слово Президента за свого громадянина, слово Президента, в якому той визнає, що громадянин його країни є заручником політичного процесу – завжди відмашка. Така відмашка сталась. Я відслідковувала дії. Одразу після відмашки (слова Президента) у справу Марківа включились майже всі офіційні інститути країни. А це, згодьтесь, на кілька порядків більше, аніж хвиля обурення громадськості.
6. Зараз справою Марківа опікується все більше офіційних інститутів. Але будь-яку відмашку треба підштовхувати ще й на міжнародному рівні. І Зеленський поставив ще й цю крапку. Поставивши справу Марківа пріоритетним питанням у телефонній розмові з прем’єр-міністром Італії
https://hromadske.ua/���/zelenskij-obgovoriv-virok-markivu-z-…
І от що я вам скажу, хлопчики й дівчатка, чоловіки й жінки, громадяни України різного ступеню втягнутості до політики.
Ви можете будь-як ставитись до наших президентів. Ви можете не ставитись до них взагалі ніяк (невже таке буває?) Ви можете кричати наввипередки:
- Барига!
- Клоун!
- Мародер!
- Блазень!
У даному пості мене це не цікавить. БО!
… бо є два факти.
Один президент за два роки так і не знайшов хоробрості чи доцільності виступити на захист свого громадянина. Другий президент виступив на захист свого громадянина. Крапка.
З яких розмірковувань було це:
- Не зроблено
- Зроблено
Неважливо сіє. Бо тут важливим є факт. Дана відмашка, Віталія Марківа на найвищому рівні визнано громадянином України, політично переслідуваним громадянином, заручником упередженого політичного процесу і таке інше.
А я все думаю от про що. Якби ще два роки тому Президент України Петро Порошенко виступив на захист Марківа, свого громадянина, свого бійця – чи посміла б Італія дати такий вирок?
Здається мені, що ні.
І боляче мені від цього так, що важко вам переказати. Бо тут не про політику, тут про біль. Бо я й сама, вважаючи себе названою матір’ю Марківа, досі мучилась, очікуючи відповіді на питання – так чий син Марків?
Італії?
України?
… наразі доведено – Віталій Марків, старший сержант Національної гвардії України Є СИНОМ УКРАЇНИ.
Те, що ми з вами й так знали, зараз офіційно доведено словом Президента. Бо міжнародна політика, на жаль, танцює лише від слів такого рівня. Бо виявилось, що визнати Марківа громадянином України, громадянином, за якого країна буде боротись на всіх рівнях, від громадських до дипломатичних – не так вже й страшно. Не так вже й складно. І абсолютно правильно.
Боже, це було так просто…
І хто захоче отут виступити на тему, яка не має стосунку до посту - буду прибирати коменти. Не срачу для я написала цей пост. А на майбутнє - бо Віталій Марків не перший і не останній наш політичний заручник.
На жаль.
Свіжі для мене матеріали про Марківа тут, сама ще не читала, давайте ж поринемо разом
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10156389875282304&set=a.10150913768247304&type=3&theater
https://hromadske.ua/���/5-faktiv-pro-sud-nad-nacgvardijcem-m…
https://focus.ua/politics/434967-spasti_neriadovogo_markiva���
https://www.president.gov.ua/���/ukrayina-provodit-diplomatic…
https://gordonua.com/���/-italijska-storona-v-komjunike-za-pi…
