Флудильня №3

Значення соціальних мереж у сучасному світі важко переоцінити. Завдяки їм починалися і не завершувалися революції, зміталися диктатори і летіли з посад корупціонери. Завдяки організованим кампаніям у соціальних мережах нищилися реноме кандидатів у президенти, претендентів на керівників потужних міжнародних організацій. Завдяки унікальній базі даних добрі умільці зуміли вивести чіткий алгоритм уподобань та поведінкових практик населення цілих регіонів, професійних та релігійних груп. І ці «знання» можна або дуже легко монетизувати через рекламу, або ж за їх допомогою змінювати виборчі рейтинги в масштабах цілої країни.

Життя в соціальних мережах дає відчуття причетності до найважливіших процесів. Додає особистої значущості. Крім того, воно дає можливість моделювати навколишній світ «під себе». Людина, що потрапляє в соціальні мережі, досить швидко формує власне коло однодумців. Спочатку – це друзі з реального життя, професійне коло, родичі. Але з часом мережа розростається до рівня друзі друзів і поповнюється відомими експертами. Ось тут і настає момент істини.

Оскільки присутність у соціальних мережах – справа суто добровільна і кожен учасник може особисто вибудовувати свій віртуальний світ, то з часом навколо нього може сформуватися герметична бульбашка. Принцип простий: хто не зі мною, той проти нас. Можливо, це не дуже вдала аналогія, але колись, описуючи роль «місць пам’яті» у творенні локальних та національних ідентичностей, Моріс Гальбвакс та його послідовники досить добре показали механізм ділення на «своїх» і «чужих» в історії. Коли люди абстрактно ділили події та персоналії з минулого за принципом спільності пам’яті. Так з’являється «своя» історія, «свій» героїчний сонм і «свої» вічні вороги.

Тут же механізм ще простіший. Бульбашка починає формуватися за принципом: якщо наші погляди не збігаються або ваша критика мені не до снаги, то «прошу панство на вихід». Потім бульбашка міцно стискається і герметизується. Присутні в ній активно займаються самонавіюванням та самопереконанням. І горе тим, хто сюди заблукав і дозволив собі висловити альтернативну думку! Він негайно буде підданий остракізму, розчавлений і розмазаний під улюлюкання однодумців. Видалений з друзів і відправлений у «вічний бан». До слова, технологія бану відіграє в бульбашці роль поверхневого натягу. Тобто чужі тут не ходять.

Причому це не означає, що інша думка була необґрунтованою або розминалася з реальністю. Вона просто не збігалася з усталеним баченням світу всередині цієї бульбашки. Поступово в бульбашці творяться свої принципи, цінності і навіть логіка. Оскільки всіх альтернативних та з критичним мисленням успішно позбулися, то чому не почати видавати бажане за дійсне? Тим паче, що саме це спільне «бажане» й згуртувало населення бульбашки.

Найбільш драматично в такому обмеженому просторі виглядають експерти. Вони, як ті мавпи з анекдоту, не можуть роздертися між розумними і гарними. Такі експерти хочуть подобатися своїм, а тому не можуть критично аналізувати ситуацію, а без аналізу можуть тільки ткнути пальцем в небо. Їхні прогнози і передбачення не обов’язково мають зв’язок з реальністю. Вони зроблені і припасовані на догоду очікуванням середовища, що хоче і може почути тільки такі висновки, які вже має у своїх головах. Погодьтеся, дуже кумедно виглядає здивований результатами виборів експерт. Тобто, якщо він свідомо не хотів помічати виразної тенденції і разом зі всіма видавав бажане за дійсне, то він або цинічний шулер на ставці, або звичайний невіглас. А насправді ж йдеться про вихолощення експертного середовища як такого. Бо для віри ніяких доказів не потрібно. Вірити можна тільки безоглядно і сліпо.

Не можна сказати, що народ бульбашки не послуговувався сучасними методиками дослідження суспільних настроїв. Дійсно, дуже часто можна було побачити різні опитування, зондажі й прогнози. Проблема тільки в тому, що все це знову ж таки відбувалося в межах герметичної бульбашки. А скільки радості і втіхи було в межах цього закритого ареалу, коли опитування один одного показувало аж за вісімдесят відсотків підтримки їхньому кандидатові. І яким шоком оберталися реальні результати виборів. Знову ж таки, такі «дослідження» мають певну терапевтичну функцію для населення герметичного королівства однодумців. Вони також важливі для укріплення у вірі, але не надаються для виявлення дійсного стану речей.

Дуже виразно це явище можна спостерігати, коли мова заходить про кумирів. Кумирів політичних, мистецьких та навіть релігійних. Коли треба захистити кумира, то в бульбашці відбувається тотальна мобілізація. В хід ідуть всі внутрішньобульбашкові інтелектуальні надбання і розробки. Найсмішніше полягає в тому, що народ бульбашки не розуміє, що назовні можуть діяти трохи відмінні правила логіки, що біле є не тільки білим, а чорне чорним, але й може мати ще багато відтінків і контекстів. І те, про що вони домовилися у себе – в реальному житті може бути неприйнятним, а часто навіть виглядати карикатурою на здоровий глузд.

Проте частіше буває не до сміху. Намагання виправдати кожен крок свого кумира, навіть аморальні вчинки, деморалізує не тільки його адептів, воно ще більше розбещує того, кого звели в ранг божества. Критика кумира викликає з боку його адептів люту агресію до критиків. Бажання помсти і реваншу, не зважаючи на те, що «бульбашківці» протиставляються абсолютній більшості суспільства, є настільки великим, що навіть сам ідеал – незалежна Україна – може бути покладений на його вівтар. Слова, якщо не моя, то «не діставайся ти нікому» набувають у цьому контексті особливого звучання.

І на завершення. Боротьба уявленого народу бульбашки проти уявлених ворогів України звучить як гімн безсмертній праці Бенедикта Андерсона «Уявлені спільноти». От тільки жертв не треба. Навіть уявлених.