Хвилинка поезії

Балада про саплєжуїв

А, мать йо дригало, хана,
У сраку соплэжуя припекла кропива,
От розболілась, пече, свербить,
Нафіг тепер на світі жить?

Була у соплєжуя банда, та не проста…
В її складі : барига, жлоб та два осла .
А також пішаки – махлювати мастаки

Рішили вони курнуть травички,
Та без ганджубасу – якось незвично.
Захотілось нових «ащущєній»,
про які писав ще сам Єсенін.

Взяли вони тую шнягу,
Толканули ще 3 літри Шнапсу,
І все те взбовтали в одну флягу

Файна пургенівка, відразу видно
Від наркоти аж в очах поблідло.
Болить голова, мліють руки,
Невже вам мало, суки?

Чи п’яні, чи дурні – риторичне запитання
Але ще більше їх турбувало незнання –
Чого варті, для чого вони такі дибіли є ?
Бо вони нулі, самі то не раз підтвердили,
Будуть, були, і є .
І нікуди від тої правди не подітись,
Радше з відчаю головою об стіну розбитись.

І пішли вони, на війну жорстоку і криваву
Від поразки зі злості не одну розбили клаву
То була ніч кароока,
Що соплєжуї лишились ледь без ока ,
Та весь жах тих подій лише починався,
То від того марафону в них комп’ютер ледь не зламався,
Плакала мишка, і гунділи драйвера –
Суворого начальника в них нема.
А так, сопля зелена
Б’ється як риба об лід шалено,
А толку нуль.
Вони тепер як в морі великому одинокий буйок
То їх просто ворог вм’яв у п’ять копійок.

Балада ця не про смерть, а про життя.
Душа саплєжуя ніколи не досягне каяття,
Бо то саплєжуй – хтивий такий народ,
І от, після всіх пригод,
У них зубів повибиваних повний рот…..
Так от, не зазіхай на чуже,
Якщо тобі твоє життя все ще дороге.

Брикаються, матюкаються,
Щастя їм на цій планеті ніколи не знайдеться,
Будуть блукати як лосі,
По 300 раз навколо своєї осі.

Саплежуй – ти баран
Ніякий ти не талант,
Ти гімно .
О!
Це ж забув сказати,
Мені нема чого втрачати,
Порву на шмаття
Ну то що, браття?
Будем закінчувати баладу….
Ця історія правдива,
Ну воно й не дивно .