Флудильня №3

Le roi est mort, vive le roi! Слуга народу перемагає в парламентських виборах. України вже немає.

Якось, на жаль, не виходить мені психічно очуняти і оговтатися після сьогодніших та останніх президентських виборів на русской Украине. Нещодавні вихідні та травневі свята я провів у товаристві українського розпачу, який мене добивав вістями з цієї нещасної країни про гопницьку діяльність пана Голобородька, про його призначення, скандали, пошук наставника-регента для обранця малоросов, хохлов і недоукраинцев. Про відчайдушні спроби відтермінувати інавгурацію Голобородька. Хоча я цього всього чути не хотів, довелося.

Я прощаюся з Украиной. І якщо когось мій текст образить, не напружайтеся коментувати. Мені геть по цимбалах, що ви собі подумаєте. Украина сьогодні нагадує п’яний корабель, що хаотично мотається то сим, то тим боком. Мені там не місце.

Я зрозумів, що українці, у натовпі малоросов, хохлов і недоукраинцев, стали нацменшиною. Вас залишилося мабуть 20%, ті, хто живе в Галичині, то мабуть ще щасливі, мені прикро за тих зі сходу та півдня, які розпорошені в ворожому середовищі. Українці, перебирайтеся до Польщі! Тут теж будете нацменшиною, але краще бути оточеним польською мовою ніж російською, нє? У Польщі, хоча поляки не зобов’язані, вас зустрінуть українськомовні працівники банків, операторів мобільного зв’язку, українськомовні оголошення про роботу. У Польщі ви дочекаєтеся цього, що на русской Украине мало би стати нормою. А прецінь далі багато украинских мереж чи підприємців бажає вам запропонувати лише мову Путіна. Це не все. У Польщі ви купите телевізор польського виробництва (це важливо, якщо ви хочете тут жити), на Украине більшість завозять из России.

Ви зрозумійте, вам там буде погано. В Україні немає патріотичного виховання.

Маю в Україні знайомих учителів. Немає в школах патріотичного виховання, навіть на уроках історії буває по-різному. До вчителів історії – прихожан московської церкви не доходять очевидні факти. Я маю знайомих в Україні, які з мене сміються, що я тільки на фільми про війну ходжу, що ми – поляки – ненормальні, бо ми живемо цими війнами, хоча вони давно завершилися. Ну, я не знаю, чи вони завершилися. Перша польсько-німецька битва відбулася 963 року і відтоді маємо тисячу років гніту, агресії, колонізаторства і германізації. Від 1945 панує нібито спокій. Але зовсім нещодавно, між 1939 та 1945, німці обернули Польщу та поляків на прах. То я вже маю забути? Польсько-московські взаємини то 700 років агресії, гніту та російщення і нині ті відносини вкрай жахливі. Коли я чую, що в Україні 25% суспільства – це люди проросійські, тобто не те, що розмовляють російською і люблять усе російське, а просто підтримують Путіна, то в голову не вкладається. Литва, 1918 року, коли на нею напала Польща і зайняла Віленський край, повністю розірвала з Польщею аж до 1939 року всіляки відносини, не було навіть пунктів пропуску на кордоні. Це був страшний удар по економіці Литви, але вони вижили. І згодом країни Балтії були найбільш розвинутими республіками СРСР. У нас дітей змалку виховують на польських патріотів. Kto ty jesteś? Polak mały? Jaki znak twój? Orzeł biały? Gdzie ty mieszkasz? Między swemi? W jakim kraju? W polskiej ziemi. Czym ta ziemia? Mą Ojczyzną? Czym zdobyta? Krwią i blizną. Czy ją kochasz? Kocham szczerze. A w co wierzysz? W Polskę wierzę. Coś ty dla niej? Wdzięczne dziecię. Coś jej winien? Oddać życie. А на русской Украине? Востаннє почув, що діти в волинській школі казали: «Путін – наш президент». Для них Шевченко – футболіст, проте портрети Романовів з російськими попами вішатимуть.

Можна з поляків сміятися, що вони такі шанувальники історичного кіно, але перш ніж сміятися, варто ознайомитися з цифрами, бо вони вражають. І порівняти їх з цифрами из Украины.

Як виглядала явка в кінотеатрах і скільки гладачів бачило популярні кінострічки?

Krzyżacy (адартація роману Сенкевича про боротьбу поляків з хрестоносцями) – 32 млн глядачів, Potop (адаптація роману Сенкевича про польсько-шведську війну 1655 року) – 27 млн глядачів, Zakazane piosenki (про німецьку окупацію) – 15 млн глядачів, Pan Wołodyjowski (адаптація роману Сенкевича про Річ Посполиту) – 10 млн глядачів, Ogniem i mieczem (адаптація роману Сенкевича про Хмельниччину) – 7,1 млн глядачів, Pan Tadeusz (адаптація епосу Адама Міцкевича) – 6,1 млн глядачів, Katyń (стрічка про вбивство польських офісерів 1939-1940 комуністами) – 2,7 млн глядачів, 3 фільми про римського папу Івана Павла ІІ – 5 млн глядачів, Przedwiośnie (адаптація роману Жеромського про відновлення незалежності 1918-1920) – 1,7 млн глядачів, Miasto44 (стрічка про варшавське повстання 1944) – 1,7 млн глядачів, 1920 Bitwa Warszawska (стрічка про польсько-радянську війну) – 1,5 млн глядачів, Dywizjon 303 (про польських пілотів, що воювали в Англії під час Другої світової війни) – 1,5 млн глядачів, Wołyń – 1,5 млн глядачів, Popiełuszko. Wolność jest w nas (про польського ксьондза закатованого комуністами) – 1,3 млн глядачів , W ciemności (про Голокост) – 1,2 млн глядачів, Zimna Wojna (про комуністичі часи) – 1 млн глядачів, Czarny czwartek. Janek Wiśniewski padł (про репресії комуністів) – 0,6 млн глядачів, Kamerdyner (про кашубів та Кашубщину) – 0,4 млн глядачів. А в Україні, в якій живе на 10 млн потенційних глядачів більше? Тарас Бульба – 0,5 млн глядачів, Поводир – 0,3 млн глядачів, Кіборги – 0,3 млн глядачів, Крути 1918 – 0,09 млн глядачів, Червоний – 0,04 млн глядачів, Таємний щоденник Симона Петлюри – 0,03 млн глядачів.

У 2005-2018 Польський Інститут Кіномистецтва дофінансував 102 історичні фільми. 7 млн злотих фіндопомоги отримав «Волинь» Смажовського, а 6 млн отримав «Громадянин Жонс» Аґнєшки Голланд про український Голодомор. Я впевнений на 100%, що більше поляків подивиться «Громадянина Джонса» про український Голодомор, ніж в Україні було глядачів під час прокату «Гірких жнив». «Гіркі жнива» в Україні зацікавили 50.000 глядачів, побачимо, як буде з «Громадянином Джонсом», але я припускаю, що мінімально з 0,5 млн польських глядачів побачить цю стрічку. Її останній історичний фільм (W ciemności) побачило 1.2 млн глядачів.

У Польщі в прокаті 30% польських фільмів, щороку їх дивляться 20 млн поляків. В Україні на українські фільми ходять 300.000-400.000 українських глядачів (5% всіх глядачів), українського кіно майже не існує, 2011 року вийшов один український фільм, 2012 – 6, 2013 – 12, 2014 – 16, 2015 – 23, 2016 – 30. У Польщі щороку виходить 30-50 польських фільмів.

В Україні немає мовної політики, немає чим об’єднати суспільства.

В Україні ніколи не було мовної політики, хоча існує стаття 10 Конституції України з тлумаченням Конституційного Суду, яка передбачає, що держава забезпечує всебічний розвиток української мови в усіх сферах суспільного життя. Хоча даруйте, була мовна політика: закон Ківалова-Колесниченка, якого метою було знищення української мови і укріплення російської. Закон суперечив Конституції України, що міг сказати студент першого курсу правознавства, але Конституційний Суд України чотири роки мізкував, чи він суперечить, чи ні.

Українці насправді об’єднані російською мовою. Малороси, хохлы та недоукраинци виключно нею спілкуються і ще нахабно і часто по-хамському вимагають від вічно терплячих, покірливих та миролюбних українців, аби вони їх розуміли. Я за 20 років моїх поїздок до України чув лише від одної людини, до якої недоукраїнці зверталися російською, аби вони переходили на українську. Чув від себе. Моя дружина була зі мною на Волині три роки тому і після скандалу, який я був змушений затіяти в ресторані, аби вони вимкнули російську попсу, моя жінка не може вийти зі стану так сильного ошелешення, що аж відмовилась їздити більше до України. «Москалі на них напали, а вони слухають російську музику» – це її позиція. Ваші аргументи, що це не таке просте і бла бла бла можете собі просто засунути, куди хочете. Не змусите моєї дружини, аби вона вас поважала. І на тому крапка.

Ви скажете, що якраз Верховна Рада ухвалила мовний закон і він уже набрав чинності! Стривайте, хлопці. Я його читав. І по-перше я можу запевнити, що я вперше за життя зіштовхнувся з ситуацією, аби парламент ухвалив закон, в якому передбачено, що майже половина положень набирає чинності через рік, два, 2025 року. То чого було його ухвалювати? Українські громадяни, які захочуть вимагати від інших цього закону швидко розгубляться, чи вже можуть, бо розібратися, чи дана стаття вже набрала чинності – важко навіть мені. По-друге, половина положень з цього акту вже існує в інших законах України, тільки вони не виконуються. В Україні не існує клопоту, який можна назвати «відсутність законів», вони є, тільки їх не виконують. Узагалі можна було не ухвалювати цього закону, а спиратися на Конституції України (стаття 10 і її тлумачення Конституційного Суду), яка передбачає, що українська мова має бути засобом спілкування «в усіх сферах суспільного життя». Я повірю, що цей закон виконується, коли прочитаю в газеті, що вчительку з Одеси оштрафували (або вигнали з роботи) за навчання російською. Ви думаєте, що через місяць я вже можу їхати до Києва і вимагати, аби мене обслуговували в кав’ярні українською мовою? А що буде, якщо я викличу в Харкові поліціанта і скажу йому, що мене в ресторані немає хто обслуговувати українською а він сам не знатиме української мови? Буде цирк. Але цирк у добі Зеленського в Україні не буде нічим дивним. Закон передбачає, що вже місяць від 25 квітня Зеленський та його свита мають ВІЛЬНО володіти українською. Блазень та його банда вивчать за місяць мову, якої за сорок років не вивчили? Не смішіть! Зрештою Голобородько вже попередив, що цей закон спричиняє розкол у суспільстві. У русскому суспільстві немає місця для телячої мови, бо вона розколює. Тому її не буде, хоча закон чинний скоро буде. Цирк, Ну, но что делать?

Українцізація повинна відбуватися так як проходила полонізація на польських етнічних землях після 1918. У той час польською мовою (зазвичай ламаною) розмовляла мабуть половина суспільства. На теренах, що були під російською окупацією, не було шкільного обов’язку, польську мову можна було вивчити тільки на приватних уроках, на теренах, що були під німецькою окупацією, польська мова в школах не допускалася, приватні форми навчання не допускалися, тобто польську можна було вивчити лише вдома. Половина суспільства розмовляла російською, німецькою, ідиш. Почалась полонізація, але вона йшла зі скрипом, поза тим Польща була зобов’язана забезпечити права нацменшин і від 1926 року можна було (на території Великопольщі, Помор’я та Сілезії) у польських судах та установах спілкуватися німецькою. Після Другої світової війни, на основі положень нового ладу (неладу …) Польща мала бути етнічно монолітною. Хто почував себе українцем, литовцем чи білорусом – міг виїхати до СРСР (насправді людей виселяли примусово), до Польщі з «Кресів» приїхали майже три мільйони етнічних поляків (хоча я би сказав, що приїхали недоляшки, яких треба було зробити поляками), німці, що мали до війни польське громадянство втрачали всі права нацменшин, німці, що до війни не мали польського громадянства – мали виїхати. Німецька мова була практично заборонена, її викорситання було ознакою приналежності до німецького суспільства і за щось таке виселяли. Від 1945 відбулася полонізація тотальна. 100% польських громадян розмовляє польською мовою. Я повторю: від 1945 року за використання німецької мови (мови агресора) людей з Польщі виганяли, реально. Які наслідки передбачила Україна від 2014 року за використання мови агресора? Мало би бути як в Польщі після 1945: чемодан-вокзал-Німеччина. Вибалушили на мене очі? А собі вибалушуйте до нудоти. І заодно осмислюйте, що українській мові в Україні уже давно каюк.

Україна не має, не підтримує, не поважає і розчаровує своїх союзників

Не буде нам казати лях, як нам жити. Ані мадяр, жид, москаль, будь-хто. А хтось буде? А ви самі собі в силі сказати? Ну, бо наразі я не бачу, аби ви жили так, аби був з цього життя толк. Аби збільшити рівень глузду в життю українців, ви собі обрали Зеленського. Україна опинилася без реальних союзників. Росія – ворог. Білорусь – потенційний ворог. Польща – ворог висмоктаний з пальця. Румунія – потенційний ворог. Угорщина – ворог. Словаччина? Ну, на щастя не ворог. Австрія, Італія, Франція – сраколизи Путіна. Німеччина – тихий союзник Росії. Бо хіба може Україна називати державу, яка від України вимагає виконаня «мінських» угод союзником? Ні … Одним словом, як би сказав новий Харант Украины – саюзнікав нєт! А чи це добре? Ну, не дуже.

Згадаймо Польщу та Україну і згадаймо 1918, 1945 і 1990. Позиція таких країн як Польща чи Україна залежить завжди від двох факторів: зовнішні обставини + внутрішній чинник. Зовнішні умови тісно пов’язані з дипломатією.

1918 – трьом окупантам Польщі та України (Німеччина, Австро-Угорщина, Російська імперія) ґрунт хитається під ногами, розвалюються (як імперії) як карткові хижки. Зовнішні умови для Польщі та України – сприятливі. Дипломатія: Польща присутня на мирній конференції у Версалі, Україна – відсутня. На мирній конференції у Версалі вирішуються кордони Польщі. На сході так як хоче Польща, бо України немає, Росія – слабка. Клопотом є кордони на заході, бо Польща є офіційно союзником Німеччини. Вибухають: великопольське повстання та три сілезькі, до Варсалю їдуть кашуби, вимагають долучення Помор’я до Польщі. У Польщі всі політичні сили згуртовані, об’єднані ідеєю незалежності країни. Український внутрішній фактор? Маємо аж три України: УНР, УРСР та ЗУНР. УНР є союзником Польщі. УРСР зборює УНР. УНР на ладан дишить. Охоплює її хаос та безправ’я. Нащо Польщі такий союзник? Тому поляки укладають з москалями (в тому числі і з українськими москалями) Ризьку угоду. Польща займає Волинь та Галичину, аби пересунути кордон з СРСР якнайдальше від етнічної Польщі. ЗУНР треба знищити швидше ніж це зробить СРСР. ЗУНР мав реальні шанси вижити? У зіткненні з СРСР, без міжнародної підтримки? Звісно, що ні. Тому волиняни та галичани були змушені 20 років терпіти менше з зол. Аж прийшли асвабадітєлі 1939 року і настав усім українцям рай. Висновок? Після Першої світової війни Україні не вийшло, бо через внутрішній чинник та відсутність дипломатії Україна не здолала використати сприятливих зовнішніх умов. А ви в курсі, що в Ризі угоду українською мовою редагував член польської делегації, бо ніхто з УРСР не знав української мови? Принизливо для українців, нє? Сьогодні президент ЗЕ теж би не уклав.

1939 – Польща та Україна мають двох окупантів: СРСР та Німеччину. Але Німеччина програває війну. Унаслідок змови Заходу (Європи) та США Польща та Україна трапляють до радянської зони впливу. Поляки таку концепцію відштовхують. Активується польська дипломатія. Вилазить зі шкіри, аби Польща не стала членом СРСР. Аби отримала (як компенсацію за Волинь, Галичину, частину Литви та Білорусі) Щецин, Вроцлав та Ольштин. Сталін довго вагається, чи лишити собі Львів, таки лишає. Польща та Україна опинилися в жахливих зовнішніх умовах, у ворожих умовах. Внутрішній фактор? У Польщі майже вся нація протидіє радянізації країни, включно з соціалдемократами, поляків активно підтримує католицька церква, дедалі сильніший сталінський терор не приносить результатів, Сталін розлючено говорить, що Польщі пасує комунізм як свині сідло. Польське антикомуністичне підпілля діє аж до 1953 року. Налаштоване негативно до радянщини суспілство регулярно виходить на вулицю: 1956 (Познань), 1968 (уся Польща), 1970 (уся Польща), 1976 (уся Польща), 1981 (уся Польща), 1989 (уся Польща). У червні 1989 року відбуваються перші в Польщі вільні вибори. Завдяки подіям, які своє джерело мали в Польщі, комуністичні режими Центральної та Східної Європи розпадаються, розпадається і СРСР. У 1989 року 100% поляків розмовляє польською мовою, 95% заявляє приналежність до Католицької церкви. Внутрішній чинник урятував Польщу від русифікації та радянізації. А як внутрішній фактор в Україні рятував українців від деукраїнізації? В Україні живе нібито 78% українців, а чистою українською розмовляє мабуть 5% населення. Бо ж не називаймо тарабарщини, якою розмовляють жителі Волині, центральної України чи (на жаль дедалі частіше) Галичини українською мовою. Мовлення жителів Волині то нібито українська мова, але половина слів російських. Там ніхто не говорить «так, гаразд і звичайно». Тільки «да, харашо, канєшна». За Україну боролися партизани УПА і жертви «Розстріляного відродження». Чи вибір Зеленського на президента означає вшанування тих жертв?

1989-1992 – після розвалу СРСР та комуністичного раю в Центральній Європі, виникають: вільна Польща і Україна як суб’єкт міжнародного права. Польща обирає однозначно курс на НАТО та ЄС і такий вибір підтримують усі політичні сили. Україна обрала курс на що? Польща підписала угоду про асоціяцію з ЄС 1992 року, Україна – 2014 року, Польща від 2004 року є членом ЄС, Україна не має шансів на членство в ЄС. Але Зеленський буде продовжувати євроінтеграцію, тож так само говорили Янукович з Азаровим. Сьогодні Україна напевне на щляху в незвідане.

Але мало бути про союзників. На сьогодні Україна їх насправді не має. Польща так хотіла бути союзником України, так сильно цього прагнула, що декадами заплющувала очі на цілковитий брак підтримки з боку України, на вічні примхи та химери.

Чи хтось може назвати хоча би одну справу, в якій Україна підтримала Польщу? Польща була 27 років адвокатом України в Європі. Як Україна Польщі віддячила?

Але найприкрішим є, як Україна розчаровує своїх союзників. Напевне шоком для всієї Європи був вибір Януковича на президента. Багато людей було ошелешених, коли після Революції гідності виник сплеск русифікації (єдіная срана), половина областей України обрала російську мову як «регіональну», Порошенко не скасував ганебного закону Ківалова-Колесніченка, а Конституційний Суд України 4 роки розмірковував, чи цей закон суперечить Конституції, хоча це було очевидне для десятирічної дитини, яка має середній коефіцієнт інтелекту та вміє читати. Україна, після 2014 року, майже не провела реформ і не зборола корупції. Польща реформувалася шаленим темпом від 1989 по 2004, були перебудовані всі сфери суспільного життя, корупції майже не існує. Україна за п’ять років терміну Порошенка зробила стільки, скільки Польща, Чехія, Словаччина чи Естонія за місяць, два. За мого життя Україна не дожене Польщі і не стане українськомовною від Сяну до Дону. Ми – поляки – сильно тобою розчаровані, Україно. Дуже.

Європейський та євроатлантичний курс України нагадує побудову потрів та флоту в Чехії

Україна тепер опинилася в дуже складних, зовнішніх обставинах. Політика гарячих точок, яку Росія застосовує (досить успішно) на всієї території колишнього СРСР, спрацювала теж і в Україні. Таких точок маємо безліч: Придністровський конфлікт, Грузино-абхазький конфлікт (теж з Осетією), Карабаський конфлікт, Молдавсько-гагаузький конфлікт, громадянська війна в Таджикистані, осетино-інгушський конфлікт. Тепер до них долучили ще два конфлікти: «громадянська війна на Донбасі та бідолашні повстанці» і «Крим». Допоки Росія існує, доти існуватимуть дві гарячі точки на території України. Що це означає для України? Україна не має найменших шансів стати членом НАТО чи ЄС. Жодних шансів. Аби стати членом згаданих організацій, треба мати врегульоване питання кордонів і не може бути воно спірне. З точки зору міжнародного права українські кордони не спірні, але … Власне. De iure не спірні, але маємо теж, на жаль, de facto і це «де факто» не обнадіює. Бо Україна може не дочекатися кінця Російської Федерації. А спирати концепцію свого добробуту та розвитку насправді на ізоляціонізмі означає для України шлях Абхазії. Хоча ні … Абхазія може розраховувати ще на крапельницю з Москви. Україні залишається шлях Туркменістану. Мало втішно, нє? Тому Україні (українській владі) лише залишилося говорити, що вона обрала західний напрямок і буде цього шляху триматися. Але це нагадує божевіллю з анекдотів про розвиток морської справи в Чехії. Вони можуть будувати собі морські порти, корабельні, відкривати виші з питань мореплавства, створити флот. Хто їм заборонить? Тільки варто було би спершу вирішити одну проблемку. Доступ до моря. Бо його немає і ніщо не вказує, що з’явиться. Мрія для України стати членом НАТО чи ЄС стане реальною перспективою, якщо Україна забезпечить свою державну владу на всієї своєї території. У нинішніх умовах це може статися або внаслідок збройного вторгнення до окупованих територій, наведення там порядку і українізації і відновлення там української влади, або внаслідок зміни кордонів. Другий варіант геть неправильний, бо Росія займе швиденько новий клаптик України (хоча б територію одного району) і проблема відновиться знову. Але хто відважиться в Україні на такий крок. Наразі ніхто (тож зрозуміло, що не Зеленський), тому тепер Україна застрягла між реальним ворогом (РФ), його союзником (Білорусь) та уявними ворогами, якийх сама собі вигадала в свому націоналістичному шалі (Польща, Угорщина, Румунія) і Словаччиною. Товаришувати зі Словаччиною без шансів на вступ до ЄС та НАТО це насправді ізоляціонізм і похила прощина. Але завжди можна казати, що «ми обрали курс на Захід». Еге, так само як чеський корабель з Острави може обрати курс на Данію. Стоячи на опорах у міському парку.

Це все не єдині проблеми.

В Україні немає політики просування українства.

В Україні державотворчі процеси запускаються лише на вигляд.

Україну дерусифікують російськомовні.

Україну деолігархізують олігархи.

І на кінець. Розсмішив мене востаннє пан Зеленський. Я дивився на його промови в Борисполі і на зустрічах з митниками. Стомлений, невиспаний, охриплий (а мабуть ще на наркотичному голоді) лаяв та бештав начальників публічних установ. Показуха, аж зуби болять. Недоумкуваті виборці Голобородька напевне були в захваті. Зеленський, на жаль, не нагадував керманича європейської держави, а скоріше боса мафійних структур, що бештає своїх хлопців зі злочинної групи, що вони не вбили того, кого мали вбити і замало принесли рекету. Покричав, поверещав і у підсумку сказав, що він усім радить працювати як нормальні люди. Ну, нобелівську премію треба йому дати за винахід у сфері державного управління. І так він хоче реформувати Україну? Криком та лаянням? Згодом я бачив, як непоголений, кумедний хлопчик у пожмаканому костюмі без краватки підстрибує і ламаною англійською звертається до іноземців, аби вони валили до України і інвестували. Еге … Аби тільки ніг не поламали так будуть бігти. Я мав кілька спроб заснувати бізнес в Україні. Бюрократія та корупція мене виснажили і я вирішив: НІКОЛИ БІЛЬШЕ! І я маю тепер змінити свою думку? А чого? Що змінилося? Бо тепер я можу розраховувати на те, що до скорумпованих установ, які мене виснажили, приїде ЗЕ і на них наверещить?

Ні …

Годі цього украинского цирка.

Українці! Ваше місце не там. Вам буде краще в Польщі. Ласкаво просимо! Галичани, волиняни, подоляни! Переселяйтеся перш ніж вас зрусифікують дотла. Російськомовні, які обирали ЗЕ та Зеко-манду, лишіться там назавжди!