Флудильня №3

Чимала армія прихильників Петра Порошенка нині переживає непрості часи. Надбанням широкої публіки стають обставини української політики, які тривалий час залишалися відомі лише вузькому колу. Колишній президент виглядає в матеріалах прослушки Віктора Медведчука, злитих в ЗМІ, очевидно, українськими спецслужбами, не надто привабливо. Здогадки про те, що Порошенко зіграв важливу роль в зміцненні ексклюзивної ролі путінського кума у вітчизняній політиці і бізнесі, отримують своє підтвердження, обростаючи обґрунтованими підозрами, що і себе Петро Олексійович при наданні відповідних послуг не ображав.

Для всіх, хто хоч трохи знайомий зі звичаями нашої верхівки і історією її формування, ніяких шокувальних одкровень в оприлюднених матеріалах немає, хіба що вони дають можливість уточнити деякі деталі і співвіднести відомі факти з виявленими, а також зайвий раз помилуватися на звички політичних тварюк. Безумовно, публікація Bihus.info – прикра підстава для головного болю у партійно-пропагандистської обслуги Петра Порошенка, серйозний технологічний виклик, який бог знає як лікувати: важко уявити собі щось більш токсичне зв'язки Порошенко – Медведчук, яка закріплюється в суспільній свідомості. Але зате в цих колах як раз ніякого подиву з приводу скандальних матеріалів бути не може: чи їм не знати свого боса.

А справжня криза у людей простих і щирих, політичний, а то й екзистенціальний вибір яких міцно заснований на цінностях і переконаннях, відображених в риторичних заявах Порошенка і «Європейської солідарності». Для багатьох з них це єдина можлива позиція українського патріота і громадянина, та ще в умовах війни. В Порошенкові вони бачили і продовжують бачити однодумця і справжнього національного лідера, на відміну від інших, чужих і несправжніх. У нього щиро вірять. Дізнатися, що він зовсім не такий, це сильний удар по власних внутрішніх установках, це дуже боляче.

Простий і зрозумілий світ, в якому є прекрасні «ми» і нехороші «вони», втрачає цвях, на якому занадто багато що тримається. Відмова приймати цю злу інформацію – найбільш природна реакція. Той, хто її приніс, Денис Бігус, – підлий ворог, брехун і провокатор, який вже зіграв мерзенну роль, розкрутивши справу Гладковського, чим, на існуюче переконання, погубив шанси Петра на виборах.

Здатність переконати себе в тому, що політик-мультимільйонер, плоть від плоті української політики і бізнесу, пережив колосальну метаморфозу, став «зрадником свого класу» і перетворився на символ національної ідеї, порядності і справедливості, видає в простих прихильниках Порошенка людей надзвичайно добрих, хороших і нещасних у своїй невротичній жадобі увірувати в нечуване диво. І ось тепер на цю віру зазіхають. Заперечувати, заперечувати і ще раз заперечувати, заглушаючи, захищаючись від сумнівів, що ростуть.

Якщо перед кимось Петро Олексійович в першу чергу і винен – то перед ними, тими, хто щиро, по-дитячому наділяв п'ятого президента казковими якостями. А Діда Мороза немає і не було. Хтось подорослішає, визнавши, врешті-решт, цю обставину, і це найоптимальніший варіант. А хтось буде стояти до кінця, вважаючи це додатковим свідченням своєї виняткової громадянської доблесті. Прощання з ілюзіями під силу не всім. Але в інфантильності порятунку не буває.

ефективні менеджери самі продадуть дадуть нам мотузку, на якій будуть гойдатись (c) Нестор Махно

Петру нас-ти! Його Томос береже...