Флудильня №3

Присвоєння звання Героя України Суворову-Різуну стало би дзвінким ляпасом країні-агресору

(Рубрика «Точка зору»)

У видавництві «Зелений пес» братів-письменників Капранових уперше українською мовою вийшла друком знаменита книга «Криголам», написана всесвітньовідомим істориком і публіцистом українського походження Віктором Суворовим (Володимиром Різуном).

Треба віддати належне братам Капрановим: вони вже встигли видати в українському перекладі інші книжки Віктора Суворова – трилогію «Велике десятиліття», до якої входять «Облом» (про невдалу спробу маршала Георгія Жукова здійснити військовий переворот й усунути від влади Микиту Хрущова), «Кузькіна мать» (про Карибську кризу 1962 року, коли світ унаслідок авантюризму кремлівських вождів постав на межі ядерної катастрофи), «Її ім’я було Татьяна» (про випробування атомної бомби на власних радянських військах на Тоцькому полігоні) та «Останню республіку» (допрацьований і розширений у порівнянні з первинним варіант).

Сам Віктор Суворов так оцінив видання своїх текстів на землі предків: «Мої книги давно вийшли багатьма мовами, від японської і норвезької до португальської і китайської. І мовами народів колишнього Радянського Союзу: естонською, латиською, литовською, грузинською, вірменською. Але чомусь вони не виходили українською мовою. Це мене певною мірою пригнічувало. Однак ось прийшли зміни і на цьому фронті… Бажаю милій країні, моїй дорогій Україні, десять тисяч років процвітання. Низький уклін Конотопу і Києву, де я навчався, Чернівцям, де служив у 145-му гвардійському навчальному мотострілецькому полку, Львову, де двічі вирішувалася моя доля, Черкасам, де поховано мого діда і батька, де живуть мої мама і брат, Дніпропетровську, звідки родом всі Різуни, Запоріжжю, де поховано батьків моєї дружини, де живе її брат, Полтаві, звідки родом моя люба Тетяна, з якою ми разом пройшли таке важке, таке прекрасне життя».

Віктор Суворов відвідав багато країн Європи, де виступав із публічними лекціями. Але підлабузницька щодо Кремля політика всіх президентів України унеможливила для нього відвідання рідного краю. Спроби здійснення такої політики були і в Польщі, коли тамтешній уряд укладав угоду з російським «Газпромом», але там обурилося польське громадське суспільство, мовляв, чому це Москва буде вирішувати, хто може відвідувати Польщу, а хто ні…

На жаль, Володимир Різун досі не є в’їзним в Україну.

Реакція громадськості

«Криголам» – а вслід за ним наступні книги Суворова – розтрощив імперсько-комуністичні схеми історії Другої світової війни, повністю змінивши розуміння причин її початку і характеру.

Виявилося, що йшлося не про боротьбу абсолютного добра проти абсолютного зла (як десятиліттями бубоніли радянські історики), а про бійку двох тоталітарних диктаторів, Гітлера і Сталіна, за панування над людством. Було переконливо і майже вичерпно доведено величезною сумою фактів, що Сталін готував напад на Німеччину, але Гітлер випередив його на два тижні (історик «суворовської школи» Марк Солонін вважає, що лише на добу, і сам Суворов не відкидає цю гіпотезу).

У цьому контексті зовсім по-іншому виглядає роль СРСР у Другій світовій війні, антирадянський рух у країнах Східної Європи (зокрема й боротьба ОУН-УПА, балтійських «лісових братів», Армії крайової і так далі). Суттєво змінюються акценти оцінки так званої «великої вітчизняної» як частини Другої світової війни. Це дуже підважує найпотужніший російсько-комуністичний міф про «велику перемогу, армію-визволительку, визволення Європи» тощо. Решта кремлівських міфів уже зруйнована, а цей ще так-сяк тримається… Тому зрозуміла несамовита лють кремлівських пропагандистів, спрямована проти Віктора Суворова.

Українська громадськість на переклади його книг, зокрема на найважливішу з них – «Криголам», – відреагувала схвально. Так, головний редактор газети «День» Лариса Івшина зазначила: «Суворов як дослідник мав і має такі рідкісні риси, як відвага, готовність йти «проти течії»; непересічну інтуїцію і обґрунтовану підозру до застарілих кліше, міфів, стереотипів; впертість у відстоюванні власної точки зору. Справді, сам Суворов був і є справжнім «Криголамом».

Знаний письменник Василь Шкляр наголосив: «Автором книжки є Володимир Богданович Різун, онук махновця Василя Різуна, і пролягає цей слід від степів Січеславщини аж до Прикарпатської округи, де служив лейтенант Володимир Різун і де 1946 року загинув полковник УПА Василь Андрусяк на псевдо Різун. У цьому світі немає нічого випадкового».

Телеведучий і публіцист Юрій Макаров: «Суворов перевернув сприйняття історії ХХ століття. Зробив це на підставі здорового глузду та сили-силенної всім відомих фактів. Цим він відрізняється від численних творців божевільних теорій, від яких верне професіоналів. Нарешті головне: Суворов поховав радянський міф, і за це українці мають йому вклонитися».

Політичний діяч Дмитро Ярош: «Сподіваюсь, що україномовний «Криголам» сприятиме десовєтизації нашої Батьківщини й боротьбі українців за національну державу. Бо історія підтверджує, що тільки національна держава може захистити від імперських зазіхань та гарантувати нації свободу, розвиток і добробут».

Досить Україні зрікатися своїх синів

Протягом 25 років неможливість приїзду українця з походження Володимира Різуна на рідну українську землю бодай для зустрічі з мамою засвідчувала формальний характер незалежності України. Нібито держава, але така, що не може самостійно визначати свою політику. Навіть не може вирішувати, кого пускати на свою територію, а кого – ні. В Росії-СРСР Володимир Різун був оголошений зрадником і йому винесли смертний вирок. Але Україну Різун ніколи не зраджував, ніколи не коїв нічого проти неї. Навпаки, його наукове відкриття, за яке він і його родичі в колишньому СРСР сплатили дуже дорого, надало Україні нові можливості у визначенні свого місця і ролі в Другій світовій війні, додало потужні аргументи для протистояння імперській псевдоісторичній пропаганді. Фактично в історіографії Другої світової війни Володимир Різун зробив те, що Михайло Грушевський в історіографії східних слов’ян – революційний переворот.

За добу Кучми-Ющенка-Януковича багато людей стали Героями України. Поміж них є різні особистості, є цілком гідні, а є зовсім інші, ті, хто сьогодні залюбки співпрацює з окупаційною владою в Криму і на Донбасі.

Віктор Суворов, підваживши найпотужніший імперський міф, на якому досі будується ідеологія «русского мира», зробив Україні неоцінену послугу, значення якої верхівка України через певні інтелектуальні особливості й політичні орієнтації аж дотепер не здатна повною мірою збагнути.

Присвоєння людині, науковий подвиг якої є справді героїчним, звання Героя України стало б констатацією факту, що Україна більше не є ні протекторатом Кремля, ні елементом його зони впливу, що вона є суверенною і повноцінною державою, яка сама вирішує, хто у неї герой, а хто – зрадник, і здатна гарантувати своїм героям безпеку на українській землі. Присвоєння звання Героя України Суворову-Різуну стало би дзвінким ляпасом країні-агресору, але чи наважаться на це в Києві?

...Умовні проукраїнські сили здобули в Донецькій області лише 40 депутатів на 36 громад за результатами виборів у місцеві ради. Їхні партійні офіси є в основному лише у Краматорську, і помітні вони лише під час виборів. А штаби ОПЗЖ присутні всюди і працюють постійно. Як і офіси Андрія Портнова, які надають безкоштовну юридичну допомогу.

«Місцеві осередки великих проукраїнських партій тут не працюють. До прикладу, БПП свого часу зливав голоси. Навіть у 2015-му був скандал. Цим займався помічник нардепа Артура Герасимова Євген Татарчук. Лише цього року Татарчука і Герасимова відсторонили. Вони приїхали і поїхали», – стверджує журналістка сайту «Вчасно» Марина Давиденко.

Непогані результати показала лише президентська «Слуга Народу», яка має 23% від усіх місцевих депутатів і шістьох очільників громад.

Скромний успіх проукраїнських партій на Донбасі – це також наслідок неспроможності домовитись іноді між собою, об'єднатися, щоб отримати кращий результат.

«У нас у Маріуполі є чіткий патріотичний електорат. Він десь 10-11%. Це люди, які стовідсотково підуть на вибори. І наша партія «Сила Людей» домовилися з «ЄС», що ми не підемо в районну раду і їх підтримаємо, а вони – у міську і нас підтримують. І «ЄС» в останню мить подає список у місто. Як наслідок, у нас – шість відсотків, а у «ЄС» – чотири і вони не проходять. Разом було б 10. І вийшло, що нас навіть «Партія Шарія» обігнала», – розповідає Кирило Вишняков.

Проте не все так погано.

У багатьох містах з’явилися невеликі, проте активні партійні осередки: «Голосу» – у Добропіллі та Дружківці, «Нацкорпусу» – у Мангуші, «Сили Людей» – у Маріуполі, «ЄС» - у Краматорську та Слов'янську.

«У Дружківці пройшли журналісти-розслідувачі і ветеран АТО. У Добропіллі пройшла партія «Голос». У Маріуполі вже друге скликання працює партія «Сила Людей». Нехай у них невеличкі фракції, але вони працюють», – каже Марина Давиденко.