Безумовно, дуже приємно відкривати для себе якусь нову талановиту музику – і таким відкриттям став попередній альбом Fusion Orchestra, "Октагон". Але ніколи не знаєш, що буде далі – тому здорово, коли продовження знайомства виявляється не менш цікавим, ніж початок. Особливо приємно, що альбом "Apocrypha" не повторює минулі ідеї, а відштовхується від них і робить крок вперед. Так, у цій музиці все ще добре чутно гаряче південне сонце – але все-таки на перший план виходить своєрідна прохолодна елегантність. І можна відчути, за яким законом вибудовано простір платівки: не стільки наситити, скільки якомога більше розширити цей самий простір – але м’яко. Тому тут вистачає легких, тонких штрихів, дрібних деталей – але вони не заважають дихати, не закривають обрію. Якщо Ви коли-небудь бачили великий відкритий простір – степ, наприклад – то знаєте: навіть тисяча птахів не здатна затулити, заповнити небо. Навпаки – з ними воно стає ще вищим, глибшим. І – ближчим... Особисто мені подобається чути в музиці гарно акцентовані паузи, саме вони дають змогу йти не тільки слідом за думками і почуттями музикантів, а й – поряд з ними. Тут це – і можливо, і приємно. Якщо ж повернутися до назви альбому... Хіба багато є в житті людини речей, настільки ж близьких, невловимих, світлих, необхідних, далеких і теплих, як – Таїна?.. якщо не боятись, звичайно...