Євген Концевич. Вона йшла усміхнена (2007) [mp3]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Knigolub 
VIP


З нами з: 31.08.10
Востаннє: 30.03.20
Повідомлень: 1672

2018-11-04 13:33  
Євген Концевич. Вона йшла усміхнена (2007) [mp3]

Євген Концевич. Вона йшла усміхнена (2007) [mp3]


Опис:
Нажаль інформації про зміст книги не маю, буду вдячний за доповнення.......

Мова: українська
Озвучено: Галина Шумська
Кодек звуку: MP3
Бітрейт: 96 kbps
Тривалість: 09 год. 01 хв. 04 сек.
Жанр: Новели & Оповiдання & Етюди
Озвучено з видання: Приватне підприємство «Косенко», місто Житомир, 2002 рік


Приємного відпочинку з гідною книгою


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2018-11-04 13:33
 Розмір:   398 MB 
 Оцінка аудіокниги:   8.2/10 (Голосів: 5)
   
Завзята 
Свій


З нами з: 10.12.15
Востаннє: 30.03.20
Повідомлень: 52

2018-11-04 14:45  
Концевич Євген Васильович
(5.06.1935-21.07.2010)

Письменник із дивовижною долею народився 5 червня 1935 року в селі Млинище Житомирського району в родині колгоспника. Рятуючись від голоду, в 1947 році родина Концевичів переїхала до Житомира. Ще підлітком Євген зазнав травми, наслідком якої стала втрата самостійно пересуватися. Заочно закінчив середню школу і в 1963 році вступив заочно до Житомирського педінституту (нині — університет) на філологічний факультет.

Визначну роль у становленні Євгена Васильовича Концевича, як майстра слова, зіграв Борис Тен. Помітивши неабиякі здібності у хлопця, Борис Тен (Хомичевський Микола Васильович) залучив до літератури і посприяв творчому дебюту – вмістив кілька гуморесок, перших літературних спроб Євгена, до альманаху «Перший сніп» (1957). За кілька років Концевич заявляє про себе як про цілком зрілого і самобутнього прозаїка: 1964 року виходить його збірка новел «Дві криниці», в тому ж році він став членом Спілки письменників.

Завдяки своїй могутній життєвій енергії, мистецтву спілкуватися та гуморові молодий письменник привабив до себе цілу плеяду творців – літераторів, журналістів, художників, покоління яких уже тоді було назване шістдесятниками. Його оповідання публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна». У 60-70-ті роки переслідувався КДБ «за зберігання та читання національної антирадянської літератури». Двічі виключався зі Спілки, зрештою був у ній залишений, але на сторінки преси не допускався.

Поза тим, Євген Васильович знаходить свій неповторний шлях у літературі. Винятково уважний до всього, що його оточує, письменник тонко відчуває психологію, найменші порухи душі, риси поведінки. З дивовижною точністю він змальовує внутрішній світ своїх найменших героїв – дітей, відображає делікатний і водночас надзвичайно складний процес пізнання світу «дорослого». Загалом герої творів Концевича – наші сучасники, прості люди, яких щодня зустрічаємо на вулиці, впізнаємо в своїх знайомих, родичах, сусідах, з усіма їх чеснотами та вадами. Прозаїк, автор новелістичних збірок: «Йдучи вулицею» (1985), «Вона йшла усміхнена…» (2002), «Голубко моя сиза» (2003), мемуарно-критичної книжки «Тутешня кава» (2000), книг перекладів з польської та російської мов, Концевич користується величезною повагою в колах української інтелігенції.

Євген Васильович Концевич – лауреат Всеукраїнської премії в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка (1999) за твори, опубліковані в антології «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа». У 2006 році Євген Концевич був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Він є членом Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Помер Євген Концевич 21 липня 2010 року у Житомирі.

Джерело: http://childlibr.org.ua/zhitomirshhina-krayeznavcha/literaturna-zhitomirshhina/koncevich-yevgen-vasilovich.html

Додано через 27 хвилин 15 секунд:

«На відзнаку 50-річчя відтоді, як автор скрутив собі в’язи і став письменником...» — такий епіграф може здивувати необізнаного читача. На жаль, це не літературна фігура — «скрутив собі в’язи», а гірка правда життя Євгена Концевича. А йдеться про нову його книжку «Вона йшла усміхнена...»; в якій зібрано новели, оповідання, етюди 60-х років. Втім, деякі з них грунтовно перероблені: варто лише переглянути попередні книжки «Дві криниці» (1964) та «Йдучи вулицею» (1985).
..."Я ніколи себе не зараховував до борців. Я, очевидно, не для того народився. Але й не полохливий, якщо судити з маминого: «О, вже закусив вудила...». Я затявся проти них саме з цього моменту. А тоді я таки злякався. Бо побачив за вікном щось ірраціональне. Зупинився біля хати «вілліс» — і вони вискакують: один, другий, третій, четвертий... Дев’ять чоловік, слухайте! У тій машині, за моїми уявленнями, не могло стільки вміститися... Виявляється, їх там дві стояло, я другої не бачив. І всі вони ввалилися в оту кімнату і щось гомонять. Мені моторошно стало, та ще й нирки нили. Це ж після того всього... Я ще й трошки згрішив був... Подивився: стоять такі мордовороти... І мені стало смішно. І, знаєте, з того часу мене рятує цей сміх. Я десь ізбоку глянув на себе — і на них. Старший став щось плутати. Я: «Перестаньте, давайте будемо прямо говорити». Тоді він махнув — і всі вилетіли, як мухи».

Сам начальник обласного КДБ полковник І.Юдін з групою своїх підлеглих вимагав віддати підслушку і мовчати про це, умовляв Концевича працювати на їхню «установу». Концевич рішуче відмовився — і ганебна історія про кагебістський «подарунок на іменини» стала відома всій дисидентській Україні. Про неї розповідали закордонні радіостанції. Тоді Юдін запропонував Концевичу виступити в пресі проти зарубіжних публікацій — марно. Через сім років майор КДБ Медведський цинічно повчав на допиті: «Ви, Євгене Васильовичу, свій життєвий хребет зламали не тоді, коли стрибнули з кручі в річку, а тоді, коли не послухалися доброї поради Івана Івановича і не допомогли нам».
Джерело:https://dt.ua/SOCIETY/pryamostoyannya,_abo_u_evgena_kontsevicha_taka_manera_priymati_gostey_lezhachi.html

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти