Станіслав Вінценз. На високій полонині (1997) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
viter07 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 20.09.09
Востаннє: 24.09.18
Повідомлень: 396

2018-08-19 17:40  
Станіслав Вінценз. На високій полонині (1997) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом

Станіслав Вінценз. На високій полонині (1997) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом


Мова: українська
Опис:
І раз уже є гостре зацікавлення працею Шушкевича «Гуцульщина», було б дивно не викласти тут цю неймовірну книжку, адже життя самого Станіслава Вінценза є історією, котру добре було би зафільмувати. Його шлях від Криворівні до французького Ґренобля – ніби подорож із зупинками на дивному европейському експресі крізь европейську історію. Його життя – дорога сина нащадка французького еміґранта з Гуцулії його дитинства до Львівського та Віденського університетів, до Бистриці, дорога через в’язницю НКВС, Угорщину часів Другої світової війни до Франції – ландшафту його прапрадіда.
Якщо праця Шушкевича – то мозок Верховини, то ця книга – її серце.
Понад півстоліття історико-етнографічний твір Станіслава Вінценза „НА ВИСОКІЙ ПОЛОНИНІ“ захоплює читачів Польщі, Німеччини, Італії, Угорщини, Англії. Повертаються із вимушеного совєтського забуття гідне прізвище автора і його талановитий твір про Верховину, минуле гуцулів, їх звичаї, побут, легенди.
Візьміть до рук цю книжку, напоєну любов’ю до Гуцульщини, і Ви відразу потрапите у дивовижний світ Карпат, сповнений нерозгаданих таємниць, легендарних, міцних душами опришків, доброти та духовної правди старовіку.


Автор: Станіслав Вінценз
Місце видання: Львів
Видавництво: Червона калина
Формат: djvu, pdf
Кількість сторінок: 453
Переклав за виданням 1936 року (Варшава): Роман Гнатів
Передмова: Володимир Полєк
Редактори: К.Зозуляк, Ю.Коваль
ISBN:5-7707-0720-8
ББК: 84(Укр.)-В14

Джерело: власне сканування та обробка
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

Гуцульський світ Станіслава Вінценза

Найбільший гуцул серед поляків
Здається, деякі постулати гуцульського уявлення про світ досі не покинули мене. Не покинули вони й автора цієї книжки, найбільшого гуцула серед поляків і поляка серед гуцулів – Станіслава Вінценза. Є кілька речей, що роблять цю працю феноменальною. Одна з них у тому, що гуцульську правду про світ автор оповідає з повагою, ні на мить не піддаючи її сумніву. Навіть там, де він – людина з ґрунтовною освітою, знавець біології та психології, вчений-філософ, який володів давньогрецькою, латиною та ще щонайменше десятьма іншими мовами, – міг би засумніватися й поділитися сумнівом.
Як трапилося, що польський шляхтич опинився на Гуцульщині? Його батько Фелікс Вінценз займався видобутком нафти і мешкав у Слободі Рунгурській біля Коломиї. Мати, представниця старовинного польського роду, народилась у Криворівні, де жили її батьки, в яких згодом і ріс її син Станіслав. Вінценз побачив світ у 1888 році, його нянею була гуцулка, тому з дитинства гуцульський діалект став хлопцеві ближчим, ніж рідна мова. Світ він осмислив по-гуцульськи, а пізніше, пишучи свою книжку, мусив перекладати той світ на польську.
Як людину, чия молодість припала на початок ХХ століття, Станіслава Вінценза не оминули катаклізми доби. Після навчання у Віденському університеті він став солдатом Першої світової, згодом воював у армії Пілсудського. У 1920-х працював у варшавській газеті, писав з філософії релігії. У 1930 році почав працювати над книжкою «На високій полонині», перша частина якої вийшла у 1936-му. Через три роки мав необережність повернутися в Галичину й не уник арешту НКВС. Але він був удома, у рідних горах, де достеменно знав кожен ґрунь, кожну стежинку, і це знання його врятувало. Таємними стежками письменник перетнув кордон та опинився в Угорщині. Під час війни мешкав там, а згодом у Лозанні, де й помер у 1971 році. Протягом усього життя за кордоном Вінценз писав свою тетралогію про гуцулів.
Зблизька – на відстані
Праця Станіслава Вінценза – феномен, що виник завдяки одночасній дії кількох законів фізики. Зокрема, того, який для цілісного й чіткого бачення предмету вимагає оптимальної відстані. Не виходячи за поріг своєї оселі, людина не має шансів по-справжньому цю оселю побачити. Її бачення буде фраґментарним. Вінценз мав необхідну відстань – виростаючи в Карпатах, він направду був їх дитям, яке все ж народилось у сім’ї польських шляхтичів. Саме це віддалення від своєї карпатської оселі та ґрунтовна освіта зіграли ключову роль, а також запустили в дію ще один закон. А саме – закон, який описує те, в який спосіб заломлюється світло на межі двох середовищ. Згідно з ним, світло особистості польського філософа й письменника заломилося так, що обидва світи, яким він належав, об’єдналися та опинилися в одній площині.
Цією площиною стала книжка. Її феноменальність в тім, що вона дуже багато розповіла гуцулам про них самих, показавши їм власну оселю з оптимальної відстані. Книга ввела Гуцульщину в контекст світової культури. Її звучання можна порівняти зі звучанням пристрасного, але в жодному разі не улесливого гімну. Однак, ця праця ніколи б не з’явилась, якби оптикою, через яку Вінценз побачив Гуцульщину, не стала любов. Саме любов та її близькі родичі – увага, повага, визнання, розуміння, вболівання, співчуття – були рушієм і дорого¬вказом. Любов робить цю книжку унікальною. Деякі її оповіді не дають мені спокою. Наприклад, історія про велетнів, які в давнину жили в горах, і нащадки яких залишилися на Гуцульщині: «Колись…з’явилося тут із вод чи з лона землі покоління велетів-воїнів, борців ясноволосих, народ королів землі з первовіку. І росло це ґаздівське плем’я королів разом із горами і лісами, ширилося верхами, мов ті баштоподібні ялиці… Хоча пізніше вже говорили різними мовами і, здається, визнавали різну віру, однак мали глибоко заховане знання про Верховину, про свій рід»
Ще один фраґмент гуцульської міфології – чи, може, гуцульських реалій, – який з дитинства збурює уяву та який у Вінценза описаний як бувальщина: «Коли Фока виростив багато отар, часом було важко впильнувати їх на полонинах. Тоді старий Максим позичив йому свого слугу Семенка… Як і багато давніх ґаздів у ті часи, коли так важко було знайти наймитів, Максим тримав до послуг «такого», просто кажучи щезника». Такий слуга – чорт – був надійним, старанним, працьовитим і невидимим. Він пас худобу, чистив стайню, згрібав сіно. За це його треба було годувати несоленою їжею, кладучи її на сволок у хоромах, бо жив він на горищі – по-гуцульськи, на поду. Іноді міг на щось розгніватись і тоді робив капості, ґазда мусив думати, як його задобрити. У моєму дитинстві про це оповідалось не жартома. Зрештою, до помочі нечистої сили ми й зараз вдаємося частіше, ніж здається.
Шлях до пекла
Станіслав Вінценз не замовчує й дуже складних, суперечливих сторінок гуцульського минулого. Наприклад, опришківства. Історія Олекси Довбуша подана як драма сильного, розумного чоловіка, який хоче відстояти справедливість, але не витримує натиску спокус, що підстерігають його у втіленні воїна. Його добрі наміри вистеляють шлях до пекла не лише йому особисто, але й невинно скривдженим опришками людям. Лицар сам не зчувся, як перетворився на звичайного грабіжника, а потім це з болем усвідомив. Вінценз знає, що Довбушеві йшлося не про це, Вінценз співчуває Довбушеві.
Автор закликає до співчуття й іншому опришкові, Дмитрові Василюкові-Понеполякові, який теж завинив перед людьми: «Люди, однак, не є погані. Рештки співчуття, не чужого людській натурі, проявляються і в наші часи принаймні стосовно тварин. Особливо до диких тварин, бо їх уже нема…Також ще багатьох обов’язково зворушить, коли їм розповісти про впійманого та уярмленого дикого буйвола, про його дикий розпач, про ведмедя у розжарених кліщах, про орла з ланцюгами на ногах. Погляньмо на Дмитрика, як на звіра з вимираючого роду, на лісове диво старовіку, впіймане і приковане до клітки. І це відкриє наші серця…».
У книжці переплітаються багато жанрів: то вона звучить як поетична проза, то як етнографічний нарис, легенда, публіцистична стаття, трактат, літопис. Автор намагається охопити весь огром гуцульського життя, вдаючись до різних засобів. У деталях подає філософію та процес будівництва гуцульської хати, феномени полонини, віщунства, обрядів, одягу. Вінценз детально оповідає про мольфарську ворожбу, яка здатна була вмить змінити якісь аспекти повсякденного життя. Іноді щось, здавалося б, дрібне автор абстрагує до вселенських масштабів. Одним із моїх улюблених є пасаж про овець: «Хоча пастух знає, що годі чекати від овець розуму чи розуміння, але каже, як колись пастух ізраїльський: «Вівці мої знають мене, слухають мене, вірять мені»…
Моє серцебиття прискорювалося від забутих слів: дроб’єта, щєзник, годованець, бербениця, кліть, чердак… Забута локальна географія – Шибене, Ґутин, Варітин, Жєб’є, Синиці, Ферескул, Голови, Лудова (коли хтось довго збирався, бабця питала: у Лудову збираєшся?) – звучить як одкровення. Цікаво й те, що поруч із гуцульським світом у вінцензовій Гуцульщині присутні жиди-хасиди, оповідається про Довбушеве приятельство з Бель-Шем-Товом. Гуцульський світ перетинається зі світом вірменських купців, польських шляхтичів, але Гуцульщина залишається самобутньою, герметичною, величною.
Любовник Гуцульщини
Дуже файно, що цей Вінценз, залюбований у старовіцьку Гуцульщину, не мав би відчути дрібних хронологічних помилок. Що 120 років йому було рік тому. А день народження не просто у листопаді, а тридцятого. Епос часу не має, бо має увесь час. З віку-правіку
...Якби не цей чоловічок, то поза нашими горами ніхто би про нас і не знав.
Була Гуцульщина. Нічого не потребувала, тільки жила своєї. Але прийшли часи, які сказали, що ти не жиєш, коли про тебе не кажуть, бо що є такого, аби було то не зналося. І врешті прийшов Вінценз, і Вінценз сказав - вона є, бо я її люблю. Вінцензові було вже багато років, і він багато років жив у Лозані. Він був філософом, довкола якого збиралися молоді і ще молодіші. Але кожного разу, коли починали про щось говорити, Вінценз завертав о своїй любці - яка вона красна і гожа, яка вона то і то. До 1971 року, до свого скону, споминав про ту Гуцульщину. І писав тілько тої, що любив. А лише такої пишеться.
Якби не цей чоловічок, то поза нашими горами ніхто би про нас і не знав. Наші рідні щось визбирували, аналізували. Добре робили. То дуже помічне. Мудре, але німе. Вінценз був у цих горах особливим. Ні сеї, ні теї. Не кровний, але рідніший, бо любив.
Його родина прийшла у наші гори якось випадково. З Франції на нафту. Слобода Рунгурська. Кілька нафтових фонтанів. Шляхетство плюс мінімальний достаток. Завжди родичі розуміли, що живуть на пограниччі. Тут - у нас - перетиналися культури більше, ніж кордони. Кордони можна долати, а мови - нє. Станіслав Вінценз учився у Коломиї. Такі були вчителі, що він ціле життя говорив (і міг думати) грекою і латиною. Сократ і Цицерон стали для нього взірцем прозорості на ціле життя. Кожного дня свого довгого життя читав трохи справжніх класиків. Він був переконаний, що еллінізм триває у гуцулах. Мав для того тверді аргументи.
Перед Світовою війною їздив на Україну. А говорив тоді вже тільки гуцульською. Мав няньку-гуцулку, і вона зробила так, що думав по-її. Коли писав свою найголовнішу книжку, ту, яка розповіла цілому світові про його любов, то укладав речення гуцульською. І вже з неї намагався перекладати на польську. Ціле своє життя він писав одну книжку - «На високій полонині». Том набирався за томом. Історія за історією, деталь за деталлю.
Такого ще не було. Епос переставав бути етнографією. Кожен гуцульський рух укладався у щось більше. Ставав правічним. Філософ Вінценз був переконаний, що Давня Греція переселилася у Чорногору. Живе собі тут. І ніхто про то не знає. Бо не має потреби про це знати. Чарами у нас нікого не здивуєш, писав він. Дивним є, скорше, те, що хтось міг би чарувати, але чується так сильно, що того не потребує.
Вже пізніше, коли українці стали союзниками Польщі у війні проти більшовиків, Вінценз добровільно зголосився до служби у війську. Впродовж довшого часу воював у армії Пілсудського, пройшовши через пів-України і Київ. Не дав розстріляти кільканадцять вояків, яких мав присудити до розстрілу. Виконував найвідповідальніші доручення штабу. Ніхто не знає, що там було і що могло бути. А тоді вернувся до своєї коханої. Прийшов у Гуцулію. Захотів мати хату у Бистреці. І мав хату у Бистреці. Не точно таку, як хотів, але була файна. Досить того, що веранда дивилася на Чорногору. Туди приїжджали дивовижні люди. Запрошував до себе розмаїтих європейських філософів. Кожен з них, зачарований нашими горами, розповідав про наші гори, повернувшись додому. Так приватно і повільно творився позитивний образ нашого краю.
Після радянської окупації у 1939 році Вінценз витворяв таке, що справді подиву гідне. Як і усі порядні люди, він був арештований. Був відпущений. І тоді почалося найцікавіше. Станіслав Вінценз вирішив перебратися до Угорщини. Через горби. Бували різні способи втечі. Але нічого подібного не було ніколи. Він ходив кілька разів через Чорногору, повертаючись за рідними, за книжками... Радянсько-угорський кордон не міг стати перешкодою для людини, яка прожила тут головний кавалок життя. Кордонів не існує, коли їх не встановлюєш сам для себе, коли не погоджуєшся з фальшивою географією. Вже потому були порятунки євреїв, Німеччина і Швейцарія, томи чудесної есеїстики, лекції і почесні звання у багатьох університетах. Були усі чотири томи головної праці життя - гуцульський епос « На високій полонині». Та книжка, яка насправді озвучила нашу Гуцульщину, зробивши її незаперечною частиною світової історії. Станіслав Вінценз, той, який поклав життя за давню правду гуцульського старовіку, помер аж у січні 1971 року. Дивно, але більшість з нас уже тоді була десь близько. Перед смертю все ще лепетав щось важливе. Хотів пригадати про Фоку і Шумер, про царинки і пущі. Про світ, якого вже нема, але без якого ми були б голими і змерзлими.
Тарас ПРОХАСЬКО
книга оцифрована у рамках проекту
"Оцифрування книг Гуртом"


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2018-08-19 17:40
 Розмір:   13 MB 
 Оцінка літератури:   9.9/10 (Голосів: 8)
   
ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 24.09.18
Повідомлень: 13994

2018-08-19 19:52  
viter07 написано:
Станіслав Вінценз_На високій полонині(1997) [djvu, pdf] Оцифровано Гуртом

Пане viter07, Ви дуже недбайливо ставитеся до власних релізів. Коми, крапки, пропуски теж важливі, особливо для нашого пошуку. Виправте назву, будь ласка, на
Станіслав Вінценз. На високій полонині (1997) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом
і в описі
viter07 написано:
Формат: djvu,pdf

на
Формат: djvu, pdf

За саму книгу величезне дякую.

viter07 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 20.09.09
Востаннє: 24.09.18
Повідомлень: 396

2018-08-19 20:51  
ssTAss написано:
Ви дуже недбайливо ставитеся

Я б не був аж такий категоричний, знайшовши пару механічних помилок.

А за підказки - величезне дякую)

Rhein 
Частий відвідувач


З нами з: 24.06.14
Востаннє: 23.09.18
Повідомлень: 28

2018-09-08 01:48  
пане viter07 , велика Вам подяка!
allatoll 
Новенький


З нами з: 23.09.13
Востаннє: 23.09.18
Повідомлень: 15

2018-09-09 23:29  
Мабуть усе таки мався на увазі В.Шухевич, а не Шушкевич, поправте.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти