Плато́н Мики́тович Воронько́ (*18 листопада (1 грудня) 1913, Чернеччина, Російська імперія (нині Охтирського району Сумської області) — †10 серпня 1988, Київ, Українська РСР) — український поет, письменник, публіцист, драматург. Депутат Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань.
Народився 1 грудня 1913 в селі Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті, яким керував Матвій Довгополюк. Платон Воронько згадував:[1]
Хлопчиком батьки віддали мене на виховання в Охтирське дитмістечко. Педагог, агроном і поет Матвій Лукич Довгополюк прагнув відкрити в кожної дитини талант, прищепив любов до поезії Павла Тичини, яка стала для мене тим живим середовищем, у якому формується душа людини.
Навчався в Харківському автодорожному інституті, після закінчення якого з 1932 працював автомеханіком, секретарем комсомольської організації «Вахшбуду», завідувачем гаражу Ленінабадського бавовнозаводу в Таджикистані.
1935 року був призваний на строкову службу до лав РСЧА. Після демобілізації деякий час працював вчителем української мови в селі Хухра на Сумщині. 1937 вступив до Літературного інституту імені Горького.
1939-го добровольцем пішов на фінський фронт, де воював разом з своїми товаришами по інституту — Сергієм Наровчатовим, Миколою Отрадою, Ароном Копштейном та ін. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, знову добровольцем. 1943 року закінчив курси підривників і був направлений за лінію фронту в партизанське з'єднання Сидора Ковпака.
З 1945 року працював завідувачем відділу журналу «Дніпро». Після війни Платон Воронько займається літературною творчістю. Він автор понад тридцяти збірок віршів і поем та великої кількості книжок для дітей. У 1969–1971 — заступник голови Київської організації Спілки письменників України.
Водночас він був відомим громадським діячем — обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.
Помер поет 10 серпня 1988 в Києві. Похований на Байковому кладовищі.