Улас Самчук, Куди тече та річка (1932) [MP3]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Уніат 
Свій


З нами з: 28.03.09
Востаннє: 16.03.15
Повідомлень: 90

2009-12-13 16:23  
Улас Самчук, Куди тече та річка (1932) [MP3]



Мова: українська
Опис:
Перша частина великої трилогії Уласа Самчука під назвою "Волинь". В основі твору - дитячі спогади самого автора. Улас Самчук, як і його герої, умів радіти світові й будувати у собі власний, заснований на добрі. Письменник у творі показує два світи: дорослий — серйозний, заклопотаний, і світ дитинства — фантазій і мрій. Вони тісно переплітаються між собою. Події, зображені у творі, відбуваються в короткому часі: початок XX ст. і до 30-х років. У центрі — панорама селянського життя, побуту, тяжкої праці біля землі, показана через долю великої родини Довбенків: Матвія і Насті, синів Василя, Володька, Хведота, дочок Катерини і Василини.

Володько — гідний син свого батька. Дуже хоче учитися, тому вмовляє старшого брата навчити його читати, а потім понад усе прагне до школи, до книжок. Вдивляючись у воду річки, мріє про речі звичайні й разом з тим незвичайні. Річка кликала кудись за собою, і хлопець докладає максимум дитячих зусиль, щоб його бажання здійснилося, - разом з меншим братом Хведотом він вирушає мандрувати берегом річки.

Володько може бути прикладом для кожного своїм жагучим потягом до знань, інтересом до життя, прагненням рости духовно, чуйністю серця, що бере на себе всі болі, всі страждання рідної землі, невичерпним життєвим оптимізмом і самовідданістю у справі служіння Батьківщині.
Розділи
1. Великий похід
2. День Божий
3. Світе тихий
4. Будні
5. За землю
6. Купіть мене
7. На Різдво
8. Там, де казка родиться
9. По тамтой бік добра
10. Велике літо
11. Прийди і пий воду життя даром
12. Найбільше щастя
13. Прийшла Василинка
14. Знайшов землю
15. Западенна Пилявка
16. Нарешті школа
17. Така земля
Улас Самчук: "Дещо про себе"

Торонто, 30.09.63

Я народжений в с. Дермань на Волині (Україна), в той час повіт Дубно, 20 лютого 1905 року. Тоді Волинь, як Волинська губернія, входила до складу Російської імперії з головним містом Житомиром – 130 кільометрів на захід від Києва. Після Першої Світової війни Волинь була поділена на дві частини – східню з м. Житомиром, яка відійшла до СРСР, і західню, з м. Луцьком, яка належала до новоутворенні держави Польської. Тепер ціла територія Волині належить до складу СРСР (УРСР) і поділена вона на три області – Волинську (м. Луцьк), Житомирську (м. Житомир), Рівненську (м. Рівне), Південна частина Волині з м. Кременцем, належить тепер до області Тернопільської з м. Тернопіль.
Моє родинне село Дермань належить тепер до області Рівно. Є це старовинне село з великою культурною традицією ХVI, ХVІІ, ХVІІІ віків. Воно належало до посілостей відомих в нашій історії князів Островських, які заснували в м. Острозі одну з перших українських високих шкіл, Острожську Академію, де була також українська друкарня під керівництвом Івана Федорова, де було видано 1581 р. першу Біблію славянською мовою. У селі Дермань був монастир, заложений Островськими, де працював також І. Федорів і де він заложив також друкарню. Там також була школа, яка приготовляла учителів. До першої Світової Війни у Дермані була Учительська Семінарія і великий, багатий монастир св. Трійці. Тепер Дермань має Педагогічний Інститут, але за великий спротив більшовикам після Другої Світової війни, його було дуже знищено, спалено монастир і перейменовано на Устє Друге.
Після Першої Світової війни Дермань належав до Польщі.
Мої батьки були обоє селянського роду. Батько Олексій (народжений 1866 р.), мати Анастасія (нар. 1877 р.). Мій батько був одружений двічі і мав п’ятеро дітей – три хлопці і дві дівчини. Я був народжений від другої жінки. 1907 р. мій батько залишив село і поселився на хуторі Лебедина, сім Кілометрів від Дерманя. 1913 року, він залишає і це місце і переселяється до другого Кременецького повіту до с. Тилявки. Тут у Тилявці я почав ходити до народної школи. 1917 року я перейшов учитися до вищої школи у Дермані, а 1920 р. перейшов до української гімназії у Крем’янці. 1927 року, з мотивів політичного порядку, я залишив Польщу і переїхав до Німеччині де перебував в м. Бойтен і м. Бреслав. У Бреславі я вчащав на університет. 1929 р., я переїхав до Чехословаччини, до Праги, де відвідував Український Вільний Університет на відділі філології, під керівництвом проф. Степана Смаль-Стоцького. В Чехословаччині я перебував до 1941 року. Того року, яких під час війни, я виїхав назад на Україну, на волинь де я перебував до 1943 р. Рік пізніше я залишив взагалі Україну, до 1948 року перебував знов на еміграції, переважно в Німеччині, а після того виїхав до Канади, де набув громадянства і перебуваю у м. Торонто.
Літературою, як мистецькою ділянкою творчості, я цікавився з раннього хлоп’яцтва, ще з народної школи. У десять років я писав вірші, спочатку російською мовою. Тоді в Україні не було ніяких ознак українства, за винятком української мови, яку вживали лишень селяни і лишень у своєму побуті. У школах, в уряді і цілому державному житті українська мова була заборонена. Моя перша школа була також російська аж до революції 1917 р. Цього самого року я вперше познайомився з проблематикою – спочатку культурною, а трохи згодом, під час українських визвольних змагань 1917 по 1920 рр., і політичною. Вже будучи в українській гімназії в Крем’янці, я почав писати прозою. Перші мої речі були малі оповідання, які загубилися. Тоді також я почав писати і романи – написав їх три, які також не дійшли до нашого часу. У гімназії я був головою літературного гуртка „Юнацтво” яке видавало журнал тієї самої назви. Там я друкував свої вірші під псевдо Перебендя і Данильченко, а також невеличкі публіцистичні розважання. 1926 р. я вислав перше своє оповідання до більшого українського ілюстрованого журналу „Наша Бесіда”, який виходив у Варшаві під редакцією Володимира Островського. Це оповідання „На старих стежках” було надруковано і ним започатковано мою літературну кар’єру.
Два роки пізніше 1928 року, коли я перебував у Німеччині, у м. Бреславі я почав писати новелі і оповідання, як також більший роман і переклади з німецької літератури. Першим оповіданням, яке я вислав звідсіль до журналу „Літературно-Науковий Вістник”, який виходив у Львові під редакцією Дмитра Донцова, мало назву „Образа” і яке було поміщене у одному з перших чисел 1928р. Після того я постійно містив свої праці в ЛНВ, який пізніше змінив назву на „Вістник”, аж до кінця його існування 1939року, коли почалася Друга Світова Війна. Там були поміщені такі мої новелі, крім „Образи”, як „Собака у вікні”, „Четвертий чоловік”, „Сильвестр”, „Соня” одно актова п’єска „Слухайте, слухайте говорить Москва”, оповідання і новелі – „На двірці”, „По справедливому”, „Останній могикан”, „Віднайдений рай”, „Авс-Фін”...
Там також почав друкувати продовженнями мій роман „Кулак”.
1931 року у Львові почав виходити журнал „Дзвони” і мене запрошено до співробітництва в ньому. Редагував його Петро Ісаїв. У „Дзвонах” почалась друкуватися. Спочатку в журналі продовженнями, а після війни окремою книгою (у двох накладах) перша частина „Волині” „Куди тече та річка”. За цей роман 1934 року, я дістав першу нагороду від Товариства Українських Письменників і Журналістів ім. Франка у Львові. Ця книга була перекладена на мови польську, хорватську і французьку.
Крім цього я брав участь у чисельних інших періодичних виданнях, як „Дажбог”, як „Обрій”, як „Назустріч”. ( Список моїх видань окремим книжками я подав у попередньому листі, до якого слід лишень додати мій роман „Чого не гоїть огонь” – видавництво „Вістник”, Ню Йорк, 1959). Крім того слід зазначити, що я кілька років був співробітником нелегального пропогандивно-революційного журналу „Сурма”, який видавався спочатку в Литві а пізніше в Чехословаччині і був призначений для розповсюдження в Польщі. Там була надрукована довга серія новельок і оповідань під назвою „З циклю Местники”, на зміст яких склалося кілька десятків оповідань. (Коли б це було потрібно для Вашої роботи, я пізніше міг би скласти певний реєстр, хоча не повний. Бо цього було багато, воно не все зберіглося, а пам’ять не завжди є надійною.)
Дуже багато було написано з журналістики. У кінці 1938 і з початком 1939 року я перебував на Закарпаттю, під час революційного зриву Карпатської України. Я дописував звідтіль до газети „Українське Слово” в Парижі і „Свободи” в Ню Йорку. Це було переважно репортажі з подій в Карпатській Україні. Їх було багато і вони у мене не зберіглися, бо мій великий архів залишився в Празі і, мабуть, загинув, або дістався до рук совєтів... Там також залишилася велика збірка критичних статей на мої праці... Пізніше з кінцем 1941 року і з початком 1942, аж до мого арешту німцями у місяці березні того ж року, я редагував у Рівному на Волині газету „Волинь”. Там було поміщено багато десятків моїх статей, передовиць і різних інших писань а в тому також репортаж „Крізь сніг у бурю” про Київ у перших місяцях окупації німцями. Пізніше, коли мене було звільнено з в’язниці я помістив в різних газетах в Україні багато фелєтонів, есеїв і репортажів. Головні з Репортажів „В країні приблизних вартостей” і „В країні занепаду і руїни”. Досить широку журналі стичну діяльність мені довелося розвинути на еміграції в таборах ДІПІ в Німеччині (1945-1948). Я помістив свої статті на різні теми „В Українських вістях” у „Літературному зошиті”, що вийшов в Ульмі, у „Українській Трибуні” в Мюнхені, у журналі „Мур”, у журналі „Арка”, журналі „Сучасник”, журналі „Вежі”. Реєстру цих моїх писань не маю і на зложення його потрібно було б вжити більше часу. По приїзді до Канади, я три роки дописував до газети „Свобода” в Ню Йорку, помістив там кілька десятків статей, есеїв і фейлетонів. Дописував також до газет „Український Голос” в Вінніпегу, газети „Наш Вік” у Торонто, „Наш Клич” в Буенос Айресі, журналу «Нові Дні» в Торонті і багатьох інших.
Критичних статей було багато у всій нашій пресі, а також багато у пресі польській, німецьких публікаціях, італійських, чеських.... В українській пресі – журналах і газетах – містилися рецензії у „Дзвонах” і „Нашій Меті” пера Араміса, у „Новій Зорі” Гнатишака, Ісаєва. У „Вістнику” Є.Маланюка, у „Обріях” Кравцева, у „Ділі” М.Рудницького, у „Назустрічі” Никоровича, у „Неділі”, „Ми”... У польській пресі – „Газета Літерацка” – репортажі і рецензії Ксаверія Прушинського, у „Сигналах” Тадеуша Голендера, у „Просто з Мосту”, у „Кур’єрі Львовськім”, у „Політиці” у „Слові” (Вільно). Архів цих рецензій залишився у Празі і я з того нічого не маю. Маю лишень те, що було написано по війні в таборах і на еміграції тут в Америці. Це велика серія статей і на зладження їх реєстру – забрало б більше часу.... Поки що висилаю лишень дві картки з виривками з тих (не всіх) рецензій. Прошу ласкаво використати їх і вернути мені їх назад.
Моя лектура. Належу до тих, що читають дуже багато і постійно, при всіх обставинах. Я читав з раннього дитинства від років семи життя. В народній школі я вже був цілковито ознайомлений з творами (переважно російських авторів) А.Пушкіна, М.Лермонтова, М.Гоголя, І.Тургенєва, Ф.Достоєвського, Л.Толстого, Гончарова, Чехова, Горкого, і взагалі зо всією російською літературою. В часах моїх гімназіальних моїми вибранцями російської літератури були поети Пушкін і Лермонтов, пізніше Блок, Єсенін, Гумільов. Проза – Л.Толстой, М.Гоголь, Ф.Достоєвський.... За їх реалізм, за їх філософські погляди, за їх аналізу Росії. Гоголь дав картину Росії (Мертві Душі, Ревізор, Шинеля) психологічну, Достоєвський (Брати Карамазові, Вина й Кара, Ідіот, Біси) духову, Толстой (Війна і Мир, Анна Кареніна, Воскресіння) моральну.
З українською літературою я ознайомлений цілковито, від часу моєї середньої школи, і фаворитами її (крім Шевченка – Франко – Леся Українка), вважав колись В.Винниченка, а тепер Ольгу Кобилянську. Винниченка за його роман (психологічно-етичний) і Кобилянську за її великі полотна роману і повісті з її філософськими, етичними і моральними тенденціями (Земля, Царівна, Людина).
З інших славянських літератур я найбільше ознайомлений з польською (Міцкевич, Словацький, Реймонт і багато інших) і чеською (Ірасек, Чапек, Махар і інші).
Моїми улюбленими авторами були завжди представники Скандинавії – Кнут Гамсун, Ібсен, Олаф Дан, Бйорсон, Стрінберг, Легерлєф. Кнут Гамсун був моїм найбільшим натхненням початкових років моєї літературної кар’єри. Його філософія активної праці, його мудрість споглядання природи і взагалі його ясний, чистий і щирий клімат життя.
З інших скандинавів чи балтійців люблю Гунар Гунарсона, Гудмундур Камбата, Крістіан Гудмунсон (ісляндці). Далі моїми найбільш фаворизованими літературами є англійська і американська, які я знаю (класичну, модерну) найбільш досконало. Крім того усіх класиків, моїми фаворизованими авторами є Джон Гальсворсі, Сінклер Левіс, Перл Бак, Вільям Фолькнер, Джон Стейнбек, Томас Вольф, з модерних авторів Гу МакЛенан (канадієць), Джоселін Вест, Ейн Ренд, Еліот. Ця англомовна література дає найбільше організованого думання і діяння, вона засадничо духово здорова і має, в своїй основі, глобальний засяг зацікавлення проблемами життя людини. Можна назвати багато десятків авторів, які дають повний об’єктивний і реалістичний образ нації, яка має на планеті провідне місце...
Само собою, що літератури Німеччини і Франції, особливо їх класичного періоду, були для мене невичерпальними джерелами думки, стилю і форми. Такі німці (модерного часу) як Герман Гессе , як Томас Манн, як Стефан Цвайг багато інших, були для мене дуже цікавими мистцями творчого слова, але головним чином мене завжди хвилювала філософська література цього народу. Освальд Шпенгер, Яків Буркгард, філософи класичної школи, як Ніцше, як Гегель, як Шапенгауер були фактично моїми наставниками думання... з багатої школи літератури Франції з її такими титанами, як Оноре де Бальзак, Золя. Флобер, Пруст, мене колись сильно цікавили Анатоль Франс, Роман Ролян, Жюль Верн, Мартін дю Гард, Анре Муруа, Жуано... І взагалі, з цією літературою я був завжди в найтіснішому контакті, від Мольєра через Вольтера, Стендаля і аж до фривольної модниці Франсуа Саган наших днів. Поза тим, я знайомився зо всім, що появлялося ліпшого на ринку світової літератури, чи був Еріх Марія Ремарк, чи Маріяк, чи Бронфільд, чи Маргарета Мічель... І не лишень мав я діло з белетристикою, а й літературою мандрівною, природничою, політичною. Багато споминів, багато публіцистики, історії в останніх роках фізики і географії... Це могли бути спомини Форда, Бісмарка, Черчілля, Неру і багато іншого подібного. Я цікавився і цікавлюся всіма ділянками людського життя, до життя конголійських гномиків включно...
З інших мистецтв, поза літературою, мене найбільш інспірує музика. Моїми найулюбленішими композиторами є Бетховен, Шуберт, Дебюсі, Верді, Сібеліус Чайковський.... Крім того люблю легку музику, особливо латинську... А також народні пісні на чолі з українськими... Далі мене завжди цікавила архітектура, а в тому також модерна. Ню Йорк з його хмародерами, був і є для мене виявом подиву і могутності людського духа. Дуже любив завжди театр і кіно. З такими акторами, як Вернер Краус, Гари Купер, Фред Астер, Грета Гарбо, Ріта Гайворд, Єва Гарднер на чолі...

Опубліковано: Волинь. – 2005. – Ч.6. – 11 лютого. – С.7.
Також на "Гуртом" можна завантажити
Другу частину роману-епопеї "Волинь" - "Війна і революція"
та iнші твори письменника:
Марія, 1933 [MP3]
На білому коні. На коні вороному [MP3]
Чого не гоїть огонь [MP3]
Автор: Улас Самчук
Озвучено: Євген Шах, народний артист України. Актор драматичного театру ім. Івана Франка
Тривалість: 12 годин 40 хвилин
Кодек звуку: MP3
Бітрейт: 128 kb/s

Офіційний сайт: Книга вголос
Джерело: Ліцензійний CD MP3, 2007 р.
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

Хочете слухати українські аудіокниги?
Підтримуйте виробників, купуючи ліцензійну продукцію!


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-12-13 16:23
 Розмір:   700 MB 
 Оцінка аудіокниги:   9.3/10 (Голосів: 23)
   
Уніат 
Свій


З нами з: 28.03.09
Востаннє: 16.03.15
Повідомлень: 90

2009-12-15 22:09  
чом ніхто не перевірить? Третій день як залито ))
weber 
Почесний гуртомівець


З нами з: 03.08.08
Востаннє: 31.07.17
Повідомлень: 7001

2009-12-15 22:43  
Модери просто пропустили
gnommak 
VIP


З нами з: 20.10.07
Востаннє: 18.08.17
Повідомлень: 1951

2009-12-15 22:46  
Упс... Happy
Забув.

lizfim 
Свій


З нами з: 31.10.09
Востаннє: 06.06.14
Повідомлень: 95

2010-02-17 13:16  
Красно дякую

Прошу вибачення за те що не можу віддавати
У мене всього 1-2 ГБ які я можу використовувати
Тому я завантажую і записую собі на диск
А скільки хочеться ще завантажити нашого рідного українського
Перепрошую ще раз

stah 
Новенький


З нами з: 16.03.10
Востаннє: 04.02.11
Повідомлень: 3

2010-03-16 17:33  
[офф-топ, видалено. AlanAlan]
sables 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 27.08.14
Востаннє: 19.08.17
Повідомлень: 44

2014-11-20 22:54  
Один з кращих творів, що "прочитав" останнім часом.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти