Булига О. Скресіння (1967) [pdf] | Оцифровано Гуртом

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Vital-Metal 
Свій


З нами з: 21.05.15
Востаннє: 01.03.21
Повідомлень: 68

2017-02-14 20:23  
Булига О. Скресіння (1967) [pdf] | Оцифровано Гуртом

Булига О. Скресіння (1967) [pdf] | Оцифровано Гуртом


Мова: українська
Опис:


СПАЛАХ МУЖНОСТІ Й СИЛИ

Він пролетів у житті метеором. І вгорів, як метеор.
Його знали як хорошого інженера-винахідника і як талановитого молодого лірика. Ласкаво й просто називали його друзі — Олексою...
Олексій Булига був комсомольцем, по-юначому щирим, запальним і одвертим. Красивий у вірності, умів любити і вмів дружити.
Як сонце в краплині, коротке життя його відбите в його поезії. З самого дитинства

Рвав кайдани Дніпро у березні.
Рій галчат шаленів на березі,
А в стрімкій рудій каламуті
В вуса дули соми роздуті...
Ми, галчата, пискливо крякали,
Черевики благенькі чвакали,
А на кризі хистке, прозоре
Дитинство рвалося в Чорне море!

Тож безумовно віриш, що і сам він, Олекса, був серед отих галасливих мрійників із закачаними колошами, що блукають та бродять по калюжах на берегах Дніпра десь поблизу від Ржищева (народився Олексій 1938 року в селі Великих Прицьках на Київщині).

Ми, галчата, безмежно вірили,
Ми легендами землю міряли,
Ми, галчата, лиш крихту знали,—
Все багатство — сердець пристали...

До нього, невпокійливого в шуканнях романтичного юнака, успіх у житті мав прийти неодмінно. І таки прийшов, але тоді, коли хлопця спіткала важка невиліковна хвороба.
Уже в лікарню принесли йому схожий на почесну грамоту цупкий аркуш а печаткою — патент, що прийшов із Москви: затверджено його винахід — метод повітряно-плазмового різання металів.
Прийшло вигнання того, над чим бився стільки днів і чому присвятив стільки безсонних ночей, працюючи в Інституті електрозварювання АН УРСР імені Є. О. Патона. Він наполегливо вивчав праці професорів і академіків про методи електрозварювання під водою, що застосовується при відновленні мостів і ремонті суден. Невтомно шукав, радився з академіком К. К. Хрєновим, з ним працював останні роки. Молодому інженерові з поетичною душею дуже хотілося зробити щось корисне для людей. Тепер його метод буде застосований на заводі «Ленінська кузня».
Нелегко давалися й літературні успіхи. Ще студентом політехнічного інституту приходив Олексій Булига в понеділкові вечори на літстудію до видавництва «Молодь». Він був одержимий поезією, гаряче сперечався про вірші друзів.
Його спроби нагадували тоді розкидані камінні брили, що стирчали врізнобіч своїми гостряками. Але саме оця непригладженість, неприлизаність слова, за яким стояла неприхована жива правда, привертали симпатії до молодого поета.
Ного критикували, але й любили, вірили в нього. І він знайшов себе, та й не міг не знайти. Так і «дасться, що наукові відкриття, дерзновенні космічні мандри сучасників розбурхали в ньому поетичну стихію. Бо знайшов він себе якось ніби одразу, заговорив по-своєму, по-новому: думка оформилась карбованим словом, і вірш за віршем, цикл за циклом почали з’являтись у столичних газетах і часописах.
В інституті й на літстудії раділи за нього. Інститутські колеги купували журнали з його віршами, хтось не втримався навіть і попросив в Олекси автограф на дружбу фізиків з ліриками.
Олексій Булига підготував невелику збірку поезій І подав до видавпицтва «Молодь». Її включили до плану. Уже в лікарні він з нетерпінням чекав своєї першої ластівки.
Кінчався місяць лютий. Літературна студія готувала вечір лірики Олексія Булиги. Молоді автори мали читати поезії з його книги з такою весняною назвою — «Скресіння».
Та раптом — несподівана тяжка звістка. І цього понеділка зібралася студія. Друзі читали його вірші. Ніхто не сказав, що його нема. Говорили як про живого. І живий поставав він зі спогадів, був присутній, як завжди, серед побратимів і друзів.
Хто не пам'ятає його, круточолого смаглявого юнака з смолянисто-чорним волоссям? Хто може забути, як світилося його лице, коли він зводив на тебе великі з голубуватими білками очі?
Жив він у Святошині в маленькій кімнаті, схожій на вагон-купе. Забрав до себе матір. Мріяв одержати квартиру. Збирався одружитись.
І ще була в нього велика жадоба до книг. Він не розлучався з Шевченком, п'янів від поезії Лєрмонтова, зачитувався Хемінгуеєм, Лесею Українкою.
Його ідеалом була непідкупно чесна людина, нещадно вимоглива до себе й до інших.
Він не любив самотності, не міг жити без людей. Маленьку Олексину хижу ніколи не забували навідувати друзі. Коли вони сідали — хто на стілець, хто на диван — і ніяк не могли внести рахунків у палких літературних суперечках, на них з мудрим спокоєм дивився зі стіни Хемінгуей у своєму традиційному светрі...
Молодий поет Булига любив рідну землю, знав історію свого народу, його пісні та думи. Він свято шанував минуле і жив передчуттям ще величнішого майбутнього. Повз його творчу увагу не пройшли і ратні подвиги пращурів за єднання Русі, і лицарство месника Устима Кармелюка, і визвольні походи щорсівців.
Багато думав Олексій про життя, про високий обов'язок людини на землі, по-філософському поетично осмислював різні явища.
Життя може обірватися, коли не встигнеш сказати слова людям. Епіграфом до одного з віршів бере він слова Лі Бо: «Мить кожна — мить остання». І відповідає на них:

Навіть біль не зупинить трагічністю,
Я — такий, як давно, як завжди.
Хочу мить відчувати вічністю
По ночах, як ревуть поїзди.

Ні, він не з тих, його спиняють болі. Хоч насправді був уже смертельно хворий.
Останнім часом його непоиоїли нирки. Поїхав на південь — стало ще гірше.
І ось ця каторжна лікарня. І тиждень, І два, І три... Йдучи до Олексія в палату, друзі суворо попереджали один одного: «Гляди ж, нічим не видай того, що з ним...» Вони заходили, розважали його, приносили книги, а він дивився великими очима і ніби мовив: «Я знаю...» Друзі не вміли фальшивити, а він так гостро відчував і розгадував фальш.
Його скромний спадок — рукопис книги «Скресіння», передруки віршів, твори, переписані од руки з поправками якимсь неспокійним почерком — то рівнішими літерами, схожими на креслярські, то косими, виведеними несхибною рукою.
У нього було гостре відчуття сучасності, нашої буремної доби. Себе не уявляв він поза бистриною, бо любив усе бурхливе, невпинне. Саме тому в його поезії чи не найчастіший образ плинної, скреслої, ревучої ріки.
Але людина в наш час владна спиняти ріки, проникати в надра землі і в космос. Поет пише про це, мислячи категоріями вічності:

Я жив тоді, як зупинялись ріки,
Я жив тоді, як розчинялись надра.
Я утверждавсь моїм тривожним віком
Тоді, як вперше розщеплялись ядра.
Я жив тоді, як розквітала вмілість
В людськім непереверпкенім чолі.
Я жив тоді, коли духовна зрілість
Нас відривала вперше від Землі.

Його слово — ніби викресане з серця. Пристрастю, неспокоєм віє від кожного рядка. Навіть у звичайних, здавалося б, суто побутових малюнках — оцей булигівський грозовий вихор:

І враз тріщать сонливості тенета,
І шурха тиша в голубиний рай,
І громово, рішуче, іскрометно
На вулицю вривається трамвай.

Булига-поет прислухався до голосу світових велетнів усіх епох. Йому були співзвучними мотиви Уолта Уїтмена.

«Що мені з того, що мало я житиму,—
Твердив Уїтмен,— я вічно живий,
Навіть з могили весні я радітиму
В листі зеленім, листі трави»

У віршах Булиги дивно переплітається буремність наших днів, античний спокій і дика язичеська буйнота. Його поезія небуденна, романтично піднесена, але позбавлена порожніх високих слів. Образи часто незвичні, незвичайні або й не цілком природні. І хай віднайдені ним словесні брили ще й зараз подекуди неслухняно випинають недошліфовані боки, зате не знайдемо серед них чужих штампованих болванок. Скрізь поет лишається сам собою, правдивий, пристрасний, вірний нашим світлим ідеалам.
Ховали його першого березневого дня 1966 року. Чайкою билась над свіжою могилою мати. В жалобі схиляли непокриті голови побратими, друзі. Клонили віти ще голі дерева. А десь на синій смужці обрію шуміли сосни...
Він ще вернеться до нас зі своїми живими великими очима, він ще прийде до читача зі щирим гарячим словом. Бо так рідно лягав на серце те, що казав він:

До побачення, сині сосни!
Я прийду до вас знов і знов,
Я прийду до вас, духом млосний,
Друзі-сосни, схвилюйте кров!
Я вернусь, обтрушу від попелу
Хоч один із гарячих днів,
Я вернусь, щоб напитись зопалу
Ваших дум на хащобнім дні.

Таким був у житті і в літературі романтичний юнак, інженер і поет Олексій Булига. Його не забудуть люди, бо те, що відкрив він у науці і в слові, стане їм у добрій пригоді.

Дмитро Білоус.
Місце видання: Київ
Видавництво: Молодь
Формат: pdf
Кількість сторінок: 96

Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

книга оцифрована у рамках проекту
"Оцифрування книг Гуртом"


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2017-02-14 20:23
 Розмір:   38 MB 
 Оцінка літератури:   9.9/10 (Голосів: 11)
   
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти