Устиянович М. Поезії (1987) [djvu] | Оцифровано Гуртом

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Останній раз роздавалося martin1987 (2019-07-16)
Автор Повідомлення
taras1994 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 23.03.12
Востаннє: 30.11.16
Повідомлень: 5094

2016-05-21 18:01  
Устиянович М. Поезії (1987) [djvu] | Оцифровано Гуртом

Устиянович М. Поезії (1987) [djvu] | Оцифровано Гуртом


Мова: українська
Опис:
Книжка Миколи Устияновича (1811— 1885) — перше найповніше видання творів визначного західноукраїнського поета XIX століття, організатора «собору руських вчених» під час революційних подій 1848 року у Львові, автора популярної в народі пісні «Верховино, світку ти наш».

Автор: Устиянович М.
Місце видання: Київ
Видавництво: Радянський письменник
Формат: djvu
Кількість сторінок: 259

Джерело: володимирко2
книга оцифрована у рамках проекту "Оцифрування книг Гуртом"

Особиста оцінка: 0 - не читав


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2016-05-21 18:01
 Розмір:   8 MB 
 Оцінка літератури:   9.9/10 (Голосів: 12)
   
Laika 
Забанено
Забанено


З нами з: 19.02.17
Востаннє: 06.12.18
Повідомлень: 79

2018-10-18 00:15  
Дозвольте подякувати за, поряд з діячами "Руської трійці", ще одного справжнього сина Русі та руського слова Устияновича, і за популяризацію західно-руських діячів 19 століття.

Відзначив для себе ряд цікавих місць у передмові.

Віступаючі в жовтні 1848 року у Львові на відкрітті «собору руських учених», Устиянович (скликання з его ініціативи) говорів:

«...Родимці! Великая гадка промкнулася в моїй душі: язик руський — тая стобарвная цвітка, возникшая з м’ягенької груді найчувственнішої дочки Слави*... Хто ж бо в Слов’янщині не знає мови святої Русі!? ...Нa слов’янськім виросла вона серцю і всякими цвітами приоздобила її красивая мати... Аж хочем налюбуватися її принадами милості — підім до Основ’яненка «Марусі»... аж хочем узброїтися в кріпость — послухаймо громкого Шевченка; аж розвеселитися і попустувати — возьмім Котляревського; аж, напослідок, статочного образа хочем — прочитаймо — один тілько короткий уступ з «Перекинчика»...», під назвою «Бандурист», через незабвенного нашого Шашкевича написаний; а сли би-сьмо по пожалували потрудитися до пісней народа... знайшли би-сьмо не єдиную звіздку, которая би славу найкращому письменникові кождого народа принесла».

*Ще Ян Коллар утвердив у слов’янському романтизмі образ «дочки Слави» (однойменна його поема повністю вийшла в 1832 році). Так поет «уособив» вільну Слов’янщину. «Доня» відповідно у творах М. Шашкевича і М. Устияновича — це уярмлена цісарською Австрією Галичина.

"Язик руський" - саме так тоді називалося те, що зараз називають "мова украинська". І що цікаво - саме так він називає і мову, на якому писали Шевченко на Наддніпрянщині, Котляревський на Полтавщині, а на Харківщині - Квітка-Основ'яненко! І не іноземним польським словом "мова" він кличе рідну мову, а саме "язик"!
І взагалі це одне з найкрасивіших висловлювань про українську мову, мені здається...

...Тогда же:
Одна за одною народжуються патріотичні поезії М. Устияновича «Дума матері руської», «До перемишлян», «До «Зорі галицької». Вітаючи першу українську газету («Зоря галицька»), поет накреслив цілу художню програму, якою їй бути:

Аби ожила руськая дитина,
Аби зацвіла руськая родина.

Поет-романтик був сином своєї доби. Він виступав передусім за культурно-національні свободи, вважаючи, що все інше мимоволі додасться. Його алегоричні гасла часів революції [1848-49 рр.] стосуються переважно інтелігенції. «Родимці! — звертався він до учасників «собору руських учених». — Аж занадто знаєте ви нужденний стан руського народа, занадто в’яже вас до него любов, гартованая довгими віки чорної неволі, і занадто вгризла нам ся тая неволя в серце, аби-сьмо не могли достойно розпізнати красних лучей свободи сонця. Занадто довго розложила була тоска мешканє в нашій груді, аби-сьмо не оцінили верем’я доби... Нащо ж довгим розговором марнувати час, так дорогий? Руськое серце чувствує завше правоє, а чесний син Слави знає своє діло! За діло’ ж, братця, за діло! А тим ділом єсть: розсвіт на галичій землі, розсвіт на тім темнім участку Русі; воскресеніє народной жизні!»

Загалом вже в кінці 50-х — на початку 60-х років поет спрямував свої творчі інтереси до історичного минулого. Бодай думкою про давню славу Русі він хоче утішити зболіле серце.

Гей, Русе, Русе, лебедице біла!
Скажи нам казку за ону пору,
Коли тя мати на світ ізронила,—
Таку нам милу, таку нам любу.
Скажи нам казку: чому-сь така красна,
Як сред Бескидів повноцвітий сад,
Чому-сь так бодра, а така нещасна? —

бідкається М. Устиянович у вірші «Колибель Русі». Залишилося, за визнанням поета, хіба припадати «тоскою» до слідів давньої слави.

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти