Флудильня - флуд, питання, новини і т.д.

Gin_ger · 2018-03-06 15:20

patriot__85
Ви, ніби пророків читаєте. А вже під їх впливом пишете нам. Сумбур. Екстаз. Все до купи. А, може, ви просто випили (викурили) лишнього і полилось… Я і таких людей знав. Особисто…
Тут ніхто не схаменеться. Потрібна віра. Вона була на Майдані. Але брехуни, злодії, хами та нероби її вбили…

Cleaf · 2018-03-06 15:39

r-shumlias · 2018-03-06 18:14

а ми тую червону калину підіймемо,
а ми нашу славну Україну,
гей, гей,
розвеселимо!))))))))))))))))))))))))))))))))

Cleaf · 2018-03-06 20:24

Туткай свіже м'ясо для піцьки. Клімчік Станіслав Міхайловіч, колаборант (Горлівка, 03.01.91). Зашкварений 01-04.03.18. Цікаво: коли всіх окупантів та колаборантів перешкварять, хто з жидівською хунтою воюватиме?)))) Вітаємо піцьку з черговою перемогою.

r-shumlias · 2018-03-06 20:46

отакі новини сьодні, ниньки, туткай, на хлопський розум

Додано через 3 хвилини 46 секунд:

забув ше мовити - топірка)))))))))))))))))))))))))

Cleaf · 2018-03-06 21:00

То що, твій знайомий, шекало кацапське?)))

r-shumlias · 2018-03-06 21:26

угу
старий знайомець, сірожа
швець сергій васильович
і в нього закінчились веселі картинки))))))))))))))))))))))))))))))

don pedro · 2018-03-06 21:27

Cleaf · 2018-03-06 21:37

don pedro · 2018-03-06 21:52

Блага вість: у Сирії борці за свободу збили кацапський Ан-26, внаслідок чого одразу 39 руSSка-савєццкіх істінна праваславних вітязєй здохли одним рипом.

r-shumlias · 2018-03-06 21:54

поки сірожка шукає веселі картинки, пропоную до перегляду чергове патріотичне бачиво

розслідування Шарія про економію в УкрОборонПорн
https://www.youtube.com/watch?v=Lw5pc2cTRM8

зі: судячи по кількості дизлайків під цим бачивом, кількість дурних в Україні, шо патріотично #прикручували, зменьшилась у рази за останній місяць
з чим усіх і поздоровляю

don pedro · 2018-03-06 21:55

Cleaf · 2018-03-06 21:58

Gin_ger · 2018-03-06 22:23

ssTAss · 2018-03-06 22:29

Cleaf · 2018-03-06 22:35

Ще трохи "Азову":

ne4ubo · 2018-03-06 23:02

відео з аварією старе - RT знов нагодував свою аудиторію лайном.

don pedro · 2018-03-06 23:07

ne4ubo
Але наглядне і душевне.

До речі, серед "борців з тероризмом", які здохли у вогні, був і генерал-майор. Також не сумніваюсь, що там було немало "хєроєф" Криму, Донбасу та інших загарбницьких кацапських війн.

X-KristallNacht-X · 2018-03-07 01:06

don pedro · 2018-03-07 02:25

Хкрістал нах - відроджений кібернетичний енергетик.

ЕНЕЙ.12 · 2018-03-07 08:49

Cleaf · 2018-03-07 11:44

О, малолітній кібердурник знову постить свою кацапську маячню. Треба його з віртусом та піцькою на якомусь острові поселити)).

X-KristallNacht-X · 2018-03-07 14:44

Додано через 19 хвилин 20 секунд:

Вертоліт прикордонної служби РФ розбився в Чечні
Вертоліт прикордонної служби зазнав аварії в Ітум-Калінському районі Чечні. На борту перебували 12 осіб. Загинули не менше п'яти осіб.

virtus8hur · 2018-03-07 16:21

Krest0 · 2018-03-07 16:54

r-shumlias · 2018-03-07 19:19

сьодні, якшо шановне панство не заперечує, я розкажу вам патріотичну співомовку на ізТоричну тематику
ізТорія то така штука, шо має звичку повторюватись

отже погнали

Як пан-отаман Біденко героїчно #прикручував під час Перших Визвольних Змагань

У 1919 році, після того, як прийшла до влади Директорія на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, по всій Україні масово виникають повстанські загони на чолі з отаманами. В історії Української революції, це явище отримало назву «отаманщина».
ізТорики та учасники тих подій стверджують, що до серпня 1919 року, на території України фігурувало понад 60 отаманів[1, С.106]. Найвпливовіші серед них були Григор’єв, Махно, Зелений, Ангел, Божко.

На території сучасного Шепетівського району на початку 1919 року діяв повстанський загін отамана Йосипа Гнатовича Біденка, резиденція якого знаходилася у місті Ізяслав[2,C.18]. Полковник Армії УНР Михайло Середа охарактеризував його, як незламного патріота та свідомого українця, а також називав його «отаманом всея Волині і землі Поліської[2,C.17]. Інший полковник Армії УНР Олександр Вишнівський навпаки називав його отаманом-шкідником[3,C.12].

З біографії підполковника Армії УНР Йосипа Гнатовича Біденка ми дізнаємося, що народився він 31 жовтня 1884 року, у Житомирі. Унтер-офіцер Кавалергардського полку. Офіцерське звання отримав за військову заслуги. У 1917 році служив в 93-му запасному полку у Царицині. Останнє звання у російській армії — прапорщик. Одним з перших, хто почав українізацію у частинах російської армії[4], сформував український курінь силою 1000 багнетів і з далекого Сибіру привіз його до Харкова[5,C.67]. Він відділив солдат українців з полку і окремим ешелоном вивіз їх до 34-го армійського (1-го Українського) корпусу. Разом з ешелоном вояків-українців відправив військовополонених австрійської армії українського походження, серед них були Євген Коновалець і М. Курах. Після влиття солдатів з ешелону до 1-го Українського корпусу, він отримав звання комісара Центральної Ради в штабі цього корпусу[4]. Вступає до Української партії соціалістів-самостійників[6].

На початку 1918 року – командувач Фастівського фронту Армії УНР[7].

У цьому ж році брав активну участь в клубі українських офіцерів “Батьківщина”, яка стала основою для повстання проти Гетьмана П. Скоропадського[4]. У листопаді 1918 року Біденка призначили помічником секретаря Українського національного союзу[6].
15 листопада 1918 р. – отаман для доручень штабу армії Директорії[4]. 14 лютого 1919 року Йосип Біденко отримав телеграфічне розпорядження члена Директорії Панаса Андрієвського про призначення його особливим комендантом Старокостянтинівського, Ізяславського та Острозького повітів[5,C.252]. Згодом – отаман окремої кавалерійської частини в тилу армії Директорії в Ізяславі, який діяв у тилах Дієвої армії УНР та відмовлявся виїжджати на фронт[4].

10 березня 1919 року за відмову від переходу на лінію фронту, Біденко, за наказом 1-го помічника начальника Генерального штабу Василя Тютюнника, був заарештований і його загін був роззброєний. Під час обшуку у Біденка, крім іншого, вилучено 164 особисті банківські рахунки на суму понад 200 тисяч карбованців. Під час слідства агент Політичного департаменту МВС УНР дав таку довідку: “Біденко – людина невдовольняюча відповідними здатностями – як адміністративними, так і організаційними, через що таке безладдя в його частині і підлеглому районі”[5,C.252].

Провів літо 1919 року у військовій в’язниці в Кам’янці, з кількома іншими отаманами, над якими провадилося слідство. У жовтні 1919 року був звільнений з в’язниці, коли армія генерала Денікіна взяла Кам’янець[4].

У січні-лютому 1920 року був командиром кавалерійського підрозділу в 44-й дивізії більшовицької армії, сформованої з т. зв. «боротьбистів». Потім був заарештований більшовиками, як колишній петлюрівський отаман, і ув’язнений у Літині. Втік з в’язниці незадовго до страти. У 1921 – старшина управи постачання 4-ї Київської дивізії Армії УНР[4].

У 1920-30-х роках жив у Рівному. У цей період Й. Біденко долучається до лав Української народної партії, яка була організована Володимиром Оскілко та Йосипом Мацюком. З 1926 року – обраний заступником голови УНП. У 1925 році – співробітник тижневика «Дзвін»(Рівне)[8,C.90]. З 1939 року немає ніякої іншої інформації про долю Йосипа Біденка.

Нажаль не вдалося віднайти його фото, але його образ досить детально описує полковник Михайло Середа у статті «Отаманщина», що поміщена була у журналі «Літопис Червоної калини»[2,C.17-20]:

«Біденко був високий на зріст, широкий у плечах і грудях, огрядливий, жилавий, незвичайної фізичної сили, направду, як той казковий велетень Святогор або Добриня Микитич. Темно-русява голова його ніби вросла в плечі. На рожевому обличчі – карі замислені очі під густими насупленими очима, великий римський ніс і пишні довгасті вуса. Був зодягнутий у сіру, російського зразку, шинелю, юхтові чоботи і чорну каракульову шапку, що нагадувала своєю формою папську тіяру»[2,C.17].

Не оминув поза увагою Михайло Середа і опис діяльності отамана Біденка у період Директорії. Зокрема він пише:

«…коли перемогла Директорія, він, роздобувши невідомо від кого і як, урочисті грамоти на посідання землею Волинською…Зі ст. Шепетівка Біденко розіслав на всі кінці Волині накази, в яких, повідомляючи населення про своє призначення комендантом всіх повстанських сил на Волині, закликав всіх до послуху і виконання лише його розпоряджень. Наказ цей причинився до великих непорозумінь і трагікомічних історій. Так, призначений ним на повітового коменданта м. Острога полковник Фідлер, прибувши на ст. Кривин, зв’язався через телефон з Острогом і повідомив начальника залоги Самчука про своє призначення. Однак Самчук відкинув пропозицію Біденка і зазначив, що він підпорядкований сотнику Собку, а той в свою чергу отаману Оскілку і Уряду. Все ж таки перепалки закінчилися тим, що Самчук хитрощами заманив Фідлера до Острога, обеззброїв його, заарештував і передав його в розпорядження Оскілка.

Непорозуміння з призначеннями лише подвоїли енергію Біденка, який тепер формував кінний відділ. Кіннотники його були набрані з волиняків. Хлопці були хоч куди: високі, стрункі, слухняні, добре зодягнуті і взуті. То був час, коли анархістка Потоцька зі своїм відділом грабувала Проскурівське селянство і нищила поміщицькі маєтности. Біденко, як той орел, налетів на завзяту бабу, що боронилася по всім правилам військової штуки. Але де ж там тягатися їй з людьми, які не злазили з коней з першого дня світової війни. Анархісти були потрощені, однак Потоцька, не дивлячись на тяжке ранення в груди, мала щастя утекти від полону.

Резиденція Біденка була в Ізяславі, де він відпочивав після військових турбот і бойової праці. Ореол його бойової слави відчули навіть власники цукрових заводів. В армії склали прислів’я: «такий-то мав грошей, як Біденко цукру».

Однак Біденка цікавили не лише тільки матеріальні досягнення; його турбувала також справа українізації населення. Перебуваючи в Городищенському жіночому монастирі(Авт. – тепер Шепетівський район, 6 км від Шепетівки), довідався він про велику і цінну бібліотеку в монастирі, яка складалася виключно з російських книжок. Ігуменія монастиря одержала від отамана докір, а книжки повиносили козаки на площу і попалили на кострищу.

Несподівані події на військовому фронті примусили отамана на деякий час залишити культурну працю. Більшовики захопили Острог, загрожуючи надалі Кремінцеві та Ізяславі. Отаман зі своєю кіннотою отаборився тепер в лісі, між Острогом та Кремінцем. Більшовики, пограбувавши населення і підібравши військове майно, що його залишили у місті українські війська склали його на вози, які скерували на той ліс, де чекав на них Біденко. І вони дісталися отаманові, який вважав тепер свою військову місію покінченою і повернувся до Ізяслава, де й відпочивав.

Начальник штабу північного фронту Агапіїв, рятуючи від більшовицької навали Рівне, запропонував Біденкові з’єднати свій відділ з Наливайківцями, що захищали підступи на Рівне. Біденко відповів, що він має свої завдання і ніяким штабам не підлягає.

Українська Армія переживала агонію. Штаб Дієвої Армії з Проскурова перекинувся на ст. Здолбунів. Більшовики загрожували тепер Шепетівці, силкуючись спіймати Українську Армію в свої залізні обійми. Начальник штабу Дієвої Армії Андрій Мельник делегував до Біденка поручника Шевчука з наказом, аби отаман розташував свій відділ на правій ділянці від Шепетівки. Поручник Шевчук прилетів до Ізяслава, однак дістатися до отамана була справа складна. Будинок, в якому мешкав Біденко, був густо обсаджений скорострілами і людьми. На подвір’ї, ганку, на горищі, з під даху, скрізь стирчали скоростріли, списи і рушниці. Шевчук зустрівся з Біденком і доповів про наказ Мельника. Після нетривалого мовчання Біденко закричав:

– Я сам собі отаман Мельник!

Зустріч ця мала недобрі наслідки для цукрозаводчиків: треба ж було якось заспокоїти розгніваного отамана. Уряд, провідавши про надмірну ніжність отамана до волинського цукру, мало не заплакав: цукор залишався єдиним ресурсом, що дозволяв провадити на далі боротьбу з більшовиками. В згоді з Урядом штаб Дієвої Армії уложив такий проект: малося вирядити на ст. Шепетівку сотника Ромбашевського, який мав повідомити Біденка, що зі штабу прибув скарбник з грішми для його відділу. Сума грошей складала буцімто досить поважну цифру, яку можливо було передати лише безпосередньо отаману. Біденко спіймався таки на цей гачок. Одержавши солодке повідомлення про гроші, він, не забувши про власну охорону, яку несли постійно п’ять кінних козаків, з’явився на станції, тримаючи в руках незвичайних розмірів скриньку для грошей. Тут його й заарештували. Деякі члени Уряду вимагали негайного розстрілу отаманів Палієнка, Семесенка і Біденка, однак більшість визнала призначити над ними воєнно-польовий суд.

Отаманів перевезли до Кам’янця. Несподівана навала Денікінців дала можливість отаманам звільнитися з під арешту. Кіннотники Біденка, почувши про звільнення отамана, знову зібралися до його послуг. Отаман порозумівся з «боротьбистами» і, прилучившись до Таращанської дивізії, вирушив з ними на фронт. Однак більшовики вирішили його заарештувати. Якось отаман необережно залишився в селі переночувати. Кіннота його була розташована щось в 3 км від фронту. Чекісти не прогаяли такого влучного для них моменту: заарештували Біденка і посадили у Літинську в’язницю.

Одної ночі його привели до кабінету голови місцевої чека. Голова прочитав йому ніби одержане ним телеграфне розпорядження про відрядження отамана до Вінниці, де мали розглянути його справу. Біденко зрозумів, що його мають зараз розстріляти. І дійсно, ледве він вступив 2-3 кроки від кабінету, як накинулася на нього чекісти, пов’язали ремінцем руки і повели за місто до озера. Перед розстрілом його почали роздягати. Під час цього вчинку Біденку вдалося вирватися і втекти до найближчого лісу, де знайшов хату лісничого. Лісничий його нагодував і вдягнув, порадивши йому дістатися на сусідню станцію, на якій перебував галицький відділ.

Галичани щиро зустріли відомого їм отамана, дали йому грошей і посвідку, що він хворий козак, має звільнення з війська і повертається до Галичини»[2, C.18-20].

Отже, з зазначеного вище, слід відзначити, що Йосип Біденко був неоднозначною особою. З однієї сторони, він палкий патріот України, захисник її інтересів, з іншої сторони – анархіст, любив гроші і наживу, частенько відмовлявся виконувати накази вищого командування, що звичайно додало негативу до його біографії.

(с) Олександр Лукашук

Джерела і література:

1. Гай-Нижник П. Отаманщина в період Директорії УНР: соціальна база, роль і місце в національно-визвольній боротьбі // Література та культура Полісся. – Ніжин, 2010. – Вип.58.

2. Середа М. Отаманщина//Літопис Червоної калини. – Львів,1930. – ч.6.

3. Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. – Детройт, Мічіган, 1973.

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/��іденко_Йосип_Гнатович

5. Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). – Київ, 2003.

6. http://ukrlife.org/main/evshan/prokhoda4.html.

7. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=39852

8. Коваль Р., Завальнюк К. Трагедія отамана Волинця. – Київ, 2002.

X-KristallNacht-X · 2018-03-07 19:30

Gin_ger · 2018-03-07 22:29

В черговий раз виїхав на простих українцях.
https://www.unian.ua/politics/10034843-prikrutili-poroshenko-podyakuvav-ukrajincyam-za-skorochennya-spozhivannya-gazu.html

marchelloUA · 2018-03-07 23:40

Gin_ger
Щойно хотів запостити той самий лінк ))
Щоправда, без подібного коментаря. Ні, я не вважаю себе порохоботом загалом. Хоча стосовно власне цієї новини - мабуть що так. І ще собі думаю, як це могло статися? Більшість же просто забиває. Мабуть тупо понизили тиск в основних системах-споживачах.

don pedro · 2018-03-07 23:46

Про смішне: у ПуSSії, на території окупованої Чечні, сьогодні розбився (?) гелікоптер Мі-8 з 9 "хєраічєскімі" прикордонниками на облавку. Ні дня без добрих новин Happy

Флудильня - флуд, питання, новини і т.д.

Форум

Про все