Новинки кіно

Відповідь проста. Кіно – це бізнес. А бізнес – це гроші. У випадку якісної кінострічки – десятки й сотні мільйонів доларів. Звісно ж, бізнес йде туди, де витрати нижчі.
В багатьох країнах існує механізм державної компенсації частини витрат на кінозйомки – так звані rebates. Іноземна знімальна група приїздить до вашої країни, знімає кіно, а потім подає звіт про понесені витрати до уповноваженого органу. Якщо всі умови виконано – кіновиробникові повертають з держбюджету певний відсоток від його витрат.
Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» набрав чинності ще 26 квітня 2017 року. Він передбачає ставку rebates для іноземців на рівні 16,6%. На жаль, жоден іноземець не отримав цих rebates, оскільки Рада своєчасно не ухвалила відповідні зміни до Бюджетного кодексу.
Але навіть якщо б закон запрацював, Україна все одно залишилася б поза кадром: ставка 16,6% – неконкурентна. В європейських країнах вона коливається від 20% у Чехії, Словаччині та Іспанії до 40% у Швейцарії. Помножте різницю на мільйонні бюджети кіношників – отримаєте відповідь, чому «Чорнобиль не наш».
Законопроектом 1058 «Слуга Народу» пропонує не лише остаточно запровадити rebates, а й збільшити розмір такого відшкодування до 25%. Крім того, в законопроекті пропонується надавати державну підтримку у формі rebates тільки іноземним виробникам.
Не поспішайте кричати «зрада»! Ми не відбираємо кошти у вітчизняних кінематографістів. Навпаки, ми надаємо їм можливості.
Вищезгаданий закон передбачає 10 форм державної підтримки кінематографії. Останнім часом за державної підтримки з’являється все більше українських фільмів. Але чи багато з них хоча б наблизились за популярністю до того ж «Чорнобиля»? Я не є професійним кінокритиком, але ви можете самі прочитати рецензії фахівців на українські фільми останніх 2-3 років.
Українському кіновиробництву не допоможеш одними лише грошима. Йому потрібні сучасні технології, міжнародний досвід, навчання у світових грандів. Наш закон вже у 2020 році дасть залучити в Україну 2-3 проекти з бюджетом від $10 млн та 5-10 менших за масштабом. Ми створимо сприятливі умови для ефективної співпраці з міжнародними партнерами – це той самий досвід, який неможливо отримати з держбюджету.
Наголошую: rebates – це не витрати, а прибуток держави. Адже бюджетна компенсація – це лише один бік справи. На другому боці – гроші, які отримують українські готелі, ресторани, перевізники та інший бізнес, задіяний у проекті. Зрештою, це надходження до бюджету у вигляді податків. І робочі місця, пов’язані зі зйомками. Не забуваємо й про туризм по місцях зйомок – а це теж гроші. Якщо потік туристів в зону відчуження після виходу серіалу «Чорнобиль» виріс уп’ятеро, то що було б, якби весь серіал знімали в нас? В місця зйомок, напевно, довелося б організовувати окремі тури.
Але гроші – не єдиний зиск від rebates. Ми отримаємо ефект популяризації України, нашої культурної спадщини, літератури. До речі, законом передбачається, що інвестор отримає додаткові 5% відшкодування, якщо фільм базується на українському літературному творі.
Окрім раціональних аргументів, наведу один емоційний. Мешканці спального району Вільнюса, де знімали «Чорнобиль» досі розповідають гостям про свої зустрічі з голлівудськими акторами. Буде дуже круто, якщо українці з карпатських гір або херсонських степів відчують себе не задвірками цивілізації, а зірками світового кіно.
Головне – потрапити в кадр. Сподіваюся, наш закон стане першим дублем не однієї кінострічки.

Євгенія Кравчук , Заступник голови фракції «Слуга Народу»

Президент України Володимир Зеленський повідомив, що протягом останніх двох днів провів кілька неймовірно цікавих і важливих зустрічей із зірками світового кіно.

Про це глава держави повідомив у своєму фейсбуці.

"Учора говорили зі сценаристом і продюсером уже культового серіалу «Чорнобиль» Крейгом Мезіном. Увечері, під час форуму YES, мав задоволення поспілкуватися з неперевершеною Робін Райт. Сьогодні зустрівся з уродженкою України Мілою Куніс та актором і продюсером Ештоном Катчером", - написав Зеленський.
За словами президента, з усіма він мав плідну розмову про кіно, зокрема, про розвиток української кіноіндустрії. Мовилося також про шляхи залучення інвестицій у кіноіндустрію, особливо з огляду на те, що Україна зробила перший вагомий крок до впровадження "системи rebates", зазначив Зеленський.

"Звертаюся до представників світової кіногромадськості. Двері України відчинено для вас. Ми маємо все для того, щоб знімати якісне кіно - і чудові локації, і "прокачаних" фахівців, і належну технічну базу. Створюймо шедеври разом", - закликав глава української держави.

Голлівудські актори Робін Райт, Міла Куніс і Ештон Катчер стали секретними гостями 16-ї щорічної конференції Ялтинської Європейської Стратегії (YES) у Києві.

Як повідомляють організатори, на фестивалі, який триватиме з 25 по 29 вересня, покажуть 26 повнометражних і короткометражних картин.
У рамках заходу відбудеться конкурс дитячого та підліткового відео на соціально важливі теми і воркшопи для школярів.
Окрім того, відбудеться пітчинг кінопроєктів, куди також увійде воркшоп і презентації учасників минулого року. Серед членів журі - документалісти Сергій Буковський і Віталій Манський, а серед учителів - генпродюсер ОМКФ Юлія Синькевич, продюсер Анна Паленчук і німецький продюсер і режисер Фелікс Крігсхайм. Відкриє фестиваль, як повідомляли раніше, фільм Нарімана Алієва "Додому", який представить сам режисер.
У програмі Kharkiv Meet Docs - "А потім ми танцювали" Левана Акіна (переможець ОМКФ разом з фільмом Алієва), свіжі українські документальні фільми - "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" Надії Парфан, "Брати по зброї" Сергія Лисенка та інші.
Також у програмі - білорусько-українська картина "Моя бабуся з Марса" Олександра Михалковича, "Частини" Дмитра Лавриненка, "З любов'ю, до Німеччини" Дезіре Альмораді, "Привіт, штучний інтелект" Ізи Віллінгер та інші.
Головною темою цьогорічного фестивалю став громадський активізм і незалежна журналістика. Так, 26 вересня в Харківському економічному університеті відбудеться конференція за участю волонтерів, громадських активістів, журналістів і військових кореспондентів. На конференції також покажуть українські документальні фільми.
27 вересня відбудеться українська прем'єра фільму Аскольда Курова "Нова" про однойменну російську газету.
Закриється фестиваль фільмом Віталія Манського "Свідки Путіна".

В атмосферу "іншого" кіно з ходу занурює короткометражка Дар'ї Затилюк "everything is ART" - така розстановка заголовних літер в назві явно не випадкова. Сюжет в картині на другому плані - глядач спостерігає за різними іпостасями художника, яким камера милується до непристойності, фокусуючись на очах, тілі, обличчі і пластиці головного героя. Однак, назвати його дійсно провідним персонажем складно - куди більшу роль у фільмі відіграє візуальна складова: світло і тіні, колір, музика, декорації. У фільмі Затилюк життя не тільки наслідує мистецтво, а й повністю розчиняється в ньому.

Ще одна робота, що демонструє незвичайну гру з формою - "Maybe" Катерини Лемешинської. Фотофільм, знятий за мотивами "Романсу скрипаля" Йосипа Бродського, виявляється цілком самостійною і зворушливою історією про кохання, швидкоплинність часу і мистецтво. Інший фільм-нарізка - "Газети по роках: 1913 - 1944" режисера Дмитра Бондарчука. Він повністю зібраний із зображень газет в фільмах – старих і сучасних - і відображає мінливу реальність і її віддзеркалення в кіно крізь друковані заголовки.

Трапляються в блоці і картини, зняті "на злобу дня". "Фріланс" Анатолія Завалішина і Михайла Фіщенко в фіналі застає розслабленого глядача зненацька, повертаючи зі світу піднесеного мистецтва в щемливу для кожного українця реальність. А ось "Політичні замальовки" Богдана Іващука обрає тактику "щоб не плакать, я сміялась» і поводиться з цією самою реальністю іронічно: проблеми "маленької людини" режисер вирішити не може, а посміятися над ними – легко.

Повністю занурює в атмосферу експериментального кіно "Процес" Анастасії Мехеди - найскладніша і найдовша картина блоку, заснована на однойменному романі Франца Кафки. Фільм на диво влучно передає похмуру сюрреалістичну атмосферу першоджерела. Під час певних епізодів складається враження, що до створення стрічки причетний Девід Лінч: в одному лише епізоді в храмі куди більше від творця «Маллхоланд Драйву», ніж у всьому другому сезоні "Твін Пікса". На противагу складному і навантаженому символізмом "Процесу" виступає знятий на аматорську камеру "Манч і Денчик" Максима Коцького. Цей фільм про один день з життя підлітка "з райончику" - напевно, найщиріша картина блоку, сповнена хуліганським гумором і духом бунтівної юності. Ще одна картина на межі документалістики та ігрового кіно, "Я, робот" Романа Бордуна, вдало видає себе за мок'юментарі і розповідає про вуличного дивака, який помічає, що його знімають, і вирішує поборотися за свої права на приватність в поліцейській дільниці.

За іронією долі, стрічка "Lover" Матвія Кішака, яка через помилку не потрапила в початковий варіант бюлетенів для голосування, і стала тріумфатором експериментального блоку. Режисер не випадково обрав "двірне вічко" в якості форми фільму - відчуття спостереження за чиєюсь особистою історією не покидає до титрів. Операторська робота і палітра кольорів немов перекочували з фільмів Гаспара Ное, і в сукупності з музичним супроводом і пронизливим сюжетом створили майже містичне дійство. Фільм залишає після себе безліч питань і непереборне бажання побачити його знову, з кожним разом наближаючись до розгадки.

Реакція глядачів на експериментальні фільми непередбачувана, бо вони провокують і насолоджуються цим. Але коли на екрані з'являються титри, а зал вибухає оплесками, як ніколи відчувається магічна сила кіно: воно закохує та єднає, яким би «іншим» воно не було.

Юлія Листопадська
Cinema lovers: рецензії молодих кінокритиків