Дванадцять обручів, 2003, Юрій Андрухович (аудіокнига) [MP3]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-06-17 19:25  
Дванадцять обручів, 2003, Юрій Андрухович (аудіокнига) [MP3]


Обкладинки друкованих видань:
Сайт:
Видавець: Компанія А.Е.Л.
Фомат: MP3
Бітрейт: 128 кб/с
Мова: українська
Читає: Автор
Звукорежисер: Тарас Пушик
Час звучання: 10 год. 54 хв.
Рік виходу диску: 2006
Додатково: текст роману у форматі RTF

Самотній друже, мов у ночі пояс,
ти в таємниці світу оповитий.
В цей вечір весняний ходи зі мною
в корчмі на місяці горілку пити.

Богдан-Ігор Антонич


Додаткова інформація:
Відгук-1
"Дванадцять обручів": здавалося б, зрілий, спокійний роман із класичним епічним розмахом. Ну, може, й не такий спокійний: криза середнього віку людини – як не крути… Але все одно: здавалося б, любовна історія, поетичний антоничівський підтекст, міфологічний орфеївський метатекст (чи навпаки?), одне слово – жодних причин для скандалів. Виявилося: є! Треба тільки вміти шукати. Бо виявилося, що автор підступно "спаплюжив" світлий образ Богдана Ігоря Антонича. А що саме Антонич є улюбленим поетом Андруховича – це справа дванадцята і для проникливих захисників суспільної моралі не дуже цікава. Тим часом у романі розповідається трохи про інше. Наприклад, про те, що перший обруч – це пояс невинності на дівчатах, другий – це такий танець, коли всі танцюють у колі, третій… ось прослухаєте – та й будете знати.

Олександр Бойченко
Літературознавець,перекладач,редактор літературного часопису "Потяг-76"
Відгук-2
Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича — хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" — строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм — поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями — є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця — "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг — центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном — Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар — Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії — Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"
Відгук-3 (трохи про сюжет та героїв)
Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»

Моє перше враження від цієї книги – нарешті затребуваний, медіатизований, зрілий і не раз уславлений (ба навіть «канонізований») український письменник узявся за універсальне, не обмежене віковими чи «тусівковими» рамками полотно з українського життя 2000-х років. Якщо в перших романах Юрія Андруховича герої апелювали до вигаданих королів на чужій землі («Московіада»), демонстративно тікали від конкретності на бучних ушануваннях абстрактного Духу («Рекреації») або просто від’їжджали до карнавальної Венеції («Перверзія»), то в «Дванадцяти обручах», здавалось би, письменник устромив своє перо в самісінький нервовий центр нашого з вами тут-і-зараз – ось вона, саме ЦЯ Україна в саме ЦЮ добу, до болю знайома і до болю незахищена в своїй «олігофренічній безпорадності». Ця Україна має цілий набір ознак посткомунізму і вічні запитання на устах: звідки ми, хто ми і куди йдемо?

Відповідь на ці запитання буде іншою, ніж у «класичного» Андруховича початку 90-х. Адже його герої вже досягли першої поставленої мети – «дотягнути до станції Київ» (див. останній абзац «Московіади»). І один із челенджів для письменника, що береться писати про аномічне українське суспільство з його посттоталітарним браком орієнтирів, полягає в тому, щоб дати героям нову мету, до якої прагнути. Для когось ця мета – написати «зовсім інший роман», в якому була б «можливість міфу й поезії», змога «колажувати час, а з ним і простір, перевернути гори й безодні» (Артур Пепа); для когось іншого – розгадати значення символічних дванадцяти обручів (Коля), а для третього – отримати жадану шенґенську візу (Ліля та Марлена)…

Щоб відповісти на запитання, поставлені новим часом, письменник послуговується постмодерним методом, удаючись до мистецького аналізу минулих історичних діб. Андруховича завжди цікавили історичні передумови сучасності, і цей твір – спроба систематизувати нашарування кількох історичних епох і логічно завершити мандри автора в часі. Після аналізу барокової та австро-угорської спадщин у «Рекреаціях», після вичерпної характеристики радянської культури в «Московіаді», «Дванадцять обручів» є антологією типів, давно визрілих (у попередніх прозових творах автора – зокрема в есеїстиці), але художня обробка яких остаточно завершується тільки в цій книзі. Відповідно, постмодерні прийоми ремінісценції та (само)цитування залишаються улюбленими в Андруховича: «якась непрохана авторка жіночих романів зміїно вигулькнула тут», «перепрошую, це з мене раптом поперли «Рекреації». Автор дуже вправно будує на давно закладеному фундаменті цілковито новий культурний об’єкт: «таким чином, пишемо ще раз і спочатку». Він висловлює тут письменницьке бажання написати нову історію, новим голосом задокументувати сучасні події та ідеї.

Отже, образи «Дванадцяти обручів» – це нашарування кількох культурних пластів: габсбурзького (початку 20-го сторіччя), польського (Друга Річ Посполита), радянського та пострадянського. Останній є новим для великих прозових форм у творчості Андруховича: за другу половину 90-х та початок 2000-х років в Україні підросли автентичні Ильки Варцабичі, Ярчики Волшебники, покоління юної Колі та «Королівської крільчихи». Всі вони – питомі українські образи, уможливлені незалежністю, несхожі на запозичених з інших часів та країн Малафєїв, Докторів та Карлів-Йозефів. Читачу впадає у вічі підкреслена несумісність типів, приналежних до різних епох: наприклад, «спрофанованого так званою вищою школою варіанта обмеженого кар’єриста-цербера, погонича студентів і – чого вже там? – безнадійного хабарника» і «того класичного – віденсько-варшавський стиль – професора в третій ґенерації, знавця мертвих мов і міжвоєнних анекдотів, пов’язаного швидше за все з якимось католицьким навчальним закладом або таємним науковим товариством». Ареною ж для зіткнення цих типів є міфологізований карпатський топос – полонина Дзиндзул, полігон для центральноєвропейської історії з його «мертвим індастріалом» і контрабандно-хоррорним «трансильванським» духом, що відповідає народній концепції «проклятого», «недоброго» місця. На жаль, автор не до кінця опановує це складнюще смислове навантаження місця подій і не пропонує цілісної інтерпретації цього топосу, обмежуючись хронологією подій на полонині та описом кімнати, захаращеної сувенірами різних культур («увесь музей гуцульського мистецтва вкупі з косівським базаром»), які знов-таки несуть багатющі конотації, але яким дещо бракує узагальнення та художньої трансформації. Чи є ці контрастні культури згубними одна для одної, чи веде їхнє штучне змішування до взаємного знищення, чи, навпаки, сучасність зуміла сплавити їх у нову оригінальну єдність? Авторський голос торкається цього питання зокрема на рівні ностальгії за певним цивілізаційним типом (див. посилання на Б. Грабала на початку книги). Носій цього типу Карл-Йозеф, з одного боку, захоплюється новочасною українською культурною сумішшю, а з іншого – гине на тлі типового (хоч і карикатурно зачорненого) українського культурного ландшафту. За збігом обставин, найщасливішим у кінці книги виявляється подружжя Пепа-Воронич, яке поєднало спадок кількох культур і, зрештою, виглядає найорганічніше на тлі сучасності.

Другим після Карпат важливим топосом роману є Львів, майже по-кундерівськи визначений як «середохрестя загубленої Європи», зображений широко й діахронічно. По цей бік часового відрізку – Львів пострадянський, «пропахлі запустінням, холодом, пліснявою і безконечним фіктивним ремонтом леґендарні приміщення готелю «Жорж», «криклива й порожня музика», «якісь безецні фізіономії, потилиці й зади», «трагікомічний антураж», «цинічна безвихідь». Це місто-тло. По той бік – Львів 20-30-х років, уже не тло, а дійова особа, «місто поліційних духових оркестрів, провінційних публічних зібрань, народних кав’ярень і суспільних чайних», місто богемне й робітниче, пожвавлене гуркотом залізниці та деренчанням фортеп’ян у кублах. Це Львів Богдана-Ігоря Антонича, дещо несподіваного, але чи не найдорожчого авторові героя «Дванадцяти обручів». Йому присвячено відступи у формі лекції професора-філолога та вставної оповіді-біографії. Добре обізнаний із фактами життя й творчості поета, автор витворює міф Антонича для художніх потреб власної книги. Він уписує того в зачарований мікрокосм, де вже живуть головні герої, і робить дух Антонича рушієм подій реального світу (листи юної Колі «зниклому другові», образ «весни розспіваного князя» в рекламному кліпі). Автор навіть пропонує власну версію розв’язки міфу: Антонич продовжує жити після власної смерті (до речі, вельми контроверсійної) в двох утіленнях – фізичному (старезний професор Доктор) та духовному (навіки двадцятисемирічний). Думається, роль Антонича в книзі – узагальнити та репрезентувати, з одного боку, заселену міфами «лемківську» Україну, стихійне «зелене», на тлі якого розгортається головна сюжетна лінія (воно ж наприкінці поглинає «зайду» – Карла-Йозефа) а з іншого боку – дух бунтівливого урбанізму, втраченого різноликого Львова, який за багато років по смерті поета проходить через переосмислення на рівні новітньої культури (у фотоподорожах того-таки Карла-Йозефа чи в кліпі «Старий Антонич»).

Оскільки більшість образів, про які йдеться вище, вже частково опрацьовувались самим Андруховичем у раніших творах, він розкриває їх практично вичерпно – аж до меж, означених його власним методом. Не дивно, що наступна його книга – «Таємниця» – написана у формі спогадів та коментарів, але не є новим етапом у творчій кар’єрі письменника. У «Дванадцяти обручах» він іще може переосмислити накопичений культурний капітал. У «Таємниці» звичний ресурс виснажено, а нового ще не відкрито, тому автор не пропонує жодного самоцінного продукту, а «пережовує» вже написане у рамках звичайного письменницького самомилування. Тому «Дванадцять обручів» певним чином є підсумком цілої лінії в творчості Андруховича. Перерісши вік Артура Пепи, він має перед собою новий челендж – написати-таки отой «зовсім інший роман».
Обкладинка диску
Особиста оцінка: 10 - рекомендую всім!!!

Для тих, хто невпевнений, чи припаде йому до вподоби цей твір,
у списку файлів для завантаження є DEMO. Скачайте, послухайте, визначіться...
(Також DEMO можна послухати на офіційному сайті видавця)

Увага - книга для дорослих!
(Бо містить трохи матюків та еротичних сцен)

Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо аудіокнига вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск. Підтримаймо вітчизняних авторів!


Також на Торрент-Толоці Ви Можете знайти:


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-06-17 19:25
 Розмір:   605 MB 
 Оцінка аудіокниги:   9.6/10 (Голосів: 41)
   
isydor 
Свій


З нами з: 28.07.09
Востаннє: 04.06.17
Повідомлень: 100

2009-09-04 08:38  
Прослухав 2 частини. Дуже точні характеристики української дійсності епохи незалежності. Соромно, але я зовсім не знаю сучасної української лїтератури. Буду виправлятись.

Дякую.

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-09-04 15:00  
isydor, дуже радий, що сподобалось! Раджу також почитати прослухане... Бо я вперше познайомився із творчістю Андруховича років сім тому -- аудіокниг тоді ще не було, тому читав його романи із великим інтересом і захопленням, а по тому перечитував не раз... Отож, якось краще сприймаю написане. Хоча у даному випадку авторське виконання настільки артистичне, що слухати теж дуже цікаво і захоплююче!
Щодо "Дванадцяти обручів" -- то для мене це один із найцікавіших і найулюбленіших романів Андруховича. Справді, досить тонко передано українські реалії. Гадаю, це тому, що автор не комплексує з цього приводу, не соромиться того всього і, навпаки, прагне говорити про проблеми, які є актуальними для нашого суспільства. З іншого боку, Україна зображається під кутом зору європейця, який, втім, досить добре обізнаний із ситуацією в нашій країні і, незважаючи на це, любить її і прагне до неї повертатися... Коротше, що б там про нього не казали, але Юрко Андрухович -- вельми талановитий і щирий хлоп, як на мене Happy
Раджу почитати (або послухати ті, що є в аудіоформаті) й інші його романи -- "Рекреації", "Московіада", "Перверзія", "Таємниця (замість роману)". Якщо сподобалось "12 обручів", то й те має сподобатись.
Ще на толоці є фільм -- "Кисневий голод" за мотивами армійських оповідань Андруховича. Є також кілька дисків, де він читає свої вірші з поляками-джазменами і навіть співає (!) із гуртом "Мертвий півень", які, до речі добрячий шмат своїх пісень пишуть саме на його вірші... Коротше, такий от всебічно обдарований письменник Wide grin

Щодо сучасної української літератури в цілому -- то це насправді такий конгломерат авторів і творів, що я би не об'єднував то все до купи. Бо є речі справді вартісні, а є відверто графоманські... Хоча, не втомлюсь повторювати -- на колір і на смак всі фломастери різні Wink (2) Тож, мої уподобання безперечно не є еталонними... Але з сучасними українськими авторами знайомитись варто, хоча би для того, щоб знати, що в Україні є якісна і вартісна література, яку, до речі, подекуди в інших країнах знають краще, ніж у нас...

isydor 
Свій


З нами з: 28.07.09
Востаннє: 04.06.17
Повідомлень: 100

2009-09-05 15:27  
Для jinotot
Мої вітання. Прослухаю весь роман - зможу говорити більш предметно, а так, ніби лектор з обкому партії, який надуває большевітські " пузирі", а Біблії в очі не бачив. Хотів запитати в тебе, чи маєш час для читиння, яким творам, авторам віддаєш перевагу, але "Дванадцять обручів" суттєво прояснили ситуацію. З ємоційної насиченності твого повідомлення розумію наскільки в кайф тобі було читати Андруховича. Щось подібне я відчував, читаючи Віктора Суворова (офіцер ГРУ Генштабу збройних сил СРСР, який перейшов на бік британців). От іще. Не можу зрозуміти за якими кретеріями добираються роботи до теми АртХауз.Авторське відео для мене нічого не говорить. До звязку. Окремо напишу ПП.

Додано через 5 хвилин 55 секунд:

Слово кретерії прошу читати як критерії, Акела промахнувся. Sad (2)

isydor 
Свій


З нами з: 28.07.09
Востаннє: 04.06.17
Повідомлень: 100

2009-09-18 05:39  
Для jinotot

Потужна штука! Клас! Але скажу чесно: "догнав" не відразу.Первина мотивація була така: розумні люди читають, треба й собі почитати. Спочатку оцінював суто технічний бік:знання ситуації, мова взагалі, неологізми, стилістичні фігури, таке-сяке, а потім почав отримувати справжне задоволення від процесу "читання". Чого варта лише одна фраза (у творі їх безліч) для опису двох представниць вічної професії "...вони ще зі школи не любили поетів. тому обоє спонтанно подумки сказали: Свабодєн". Намагався вирахувати, кого автор важає своїм літературним "татом". Не вдалось. А виявилось Маркеса. Слухаю і слухаю. Дякую за реліз - супер!!!


Додано через 7 хвилин 40 секунд:

Р.S. До слова.(1-й відгук про книгу) Вже вдруге за сьгоднішній день зустрічаю ім'я: Олександр Бойченко. Мабуть, варто поцікавитись.

Semson 
Новенький


З нами з: 06.09.09
Востаннє: 24.07.11
Повідомлень: 5

2009-09-23 03:26  
Не взяло.
Слухав після Тигроловів - ледь не плювався.
Змалювати блядство сучасного життя було оригінально, але цього добра і в житті більш ніж досить.

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-09-23 13:28  
Semson!
Ніколи не втомлююсь повторювати: "На колір і на смак всі фломастери різні!" Wide grin
Мене, наприклад, "Тигролови" не дуже взяли, хоча в історичному плані вони, безумовно, -- вартісна річ!
Сучасна україніська література і постмодернізм -- це специфічна штука, воно або подобається, або ні. Напівтонів практично не буває.
Semson написано:
...але цього добра і в житті більш ніж досить.
ну, тоді треба фентезі читати, там про реальне життя дуже мало Happy А Андрухович пише на злобу дня -- такий вже він є.
Мені він цікавий, наприклад, тим, що те, про що він пише, я справді бачу довкола себе щодня, але про переважну більшість речей або не задумуюсь взагалі, або сприймаю це якось поверхнево. А проза, поезії і верлібри Андруховича дають мені змогу дивитися в глибину речей, розмірковувати над їх сутністю і природою -- чому все так, а не інакше... і що треба зробити, щоб було інакше, а не так, як є...

hupalo 
VIP


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 05.01.16
Повідомлень: 519

2009-11-12 22:59  
Не зрозумів тої книжки коли читав. Треба спробувати ще.
Чи варті чогось твори Андруховича після Перверзії???

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-11-13 01:56  
hupalo написано:
Чи варті чогось твори Андруховича після Перверзії???
Звучить двозначно Happy
А можна поцікавитись -- "Перверзія" настільки сподобалась, чи настільки НЕ сподобалась? Wink (1)

hupalo написано:
Не зрозумів тої книжки коли читав. Треба спробувати ще.

А для мене "Дванадцять обручів" один із найкращих романів Андруховича. Хоча я всі його романи люблю і перечитував вже не раз, але кожен мені подобається якось по-своєму Happy

hupalo 
VIP


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 05.01.16
Повідомлень: 519

2010-03-11 20:17  
Перверзія дуже сподобалася.
А от Обручі я не зрозумів. Дуже незрозуміла річ.

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2010-03-11 22:59  
hupalo, а ти тільки слухав? Як на мене, то романи Андруховича варто спершу читати (можливо, навіть не раз), а потім вже слухати в аудіокнигах... Це щось на кшталт того, як піти до театру подивитися виставу за прочитаним твором. Ну, принаймні я саме так сприймаю твори Патріарха у його авторському виконанні.
Ну, і знову ж таки до фломастерів... Happy Усі романи Андруховича люблю і кожен з них читав разів зо три, як мінімум. Але, якщо все ж таки спробувати їх якось для себе проранжувати, то скажу, що Обручі подобаються мені якраз найбільше, а Перверзія найменше... Хоча! Мав щастя побувати на виставі за "Перверзією", яка мала назву "Нелеґал Орфейський", то для мене це було і справді незабутньо. Враження навіть яскравіші й потужніші, ніж від прочитання книги...

"12 обручів", звісно, досить специфічний твір, але, як я розумію, він пронизаний тією ж темою, що й усі романи Андруховича: скитання, мандри і пригоди Поета (у широкому розумінні — митця, прототипом якого є все той же Орфей), проходження його через найрізноманітніші "пекла", загибель і... здобуття безсмертя. А створений у "Обручах" неперевершений і яскравий образ Антонича (навіть якщо припустити, що в ньому немає й ні слова правди) — хіба це не прекрасно? Саме такими мають бути митці у своєму приватному житті, а не нудними, прісними і запліснявілими... Зрештою, то лише моя думка, бо знаю, що багато хто вважає таку фантазію Андруховича паплюженням пам’яті поета... Але то вже знову ж таки справа смаків і фломастерів... Happy

shpuntic 
Новенький


З нами з: 04.11.09
Востаннє: 20.11.16
Повідомлень: 2

2011-02-13 09:58  
Дуже не сподобалось. Як тут пишуть - "спецефічний твір". Відчуття таке, ніби лайна наївся.
candle779 
Новенький


З нами з: 22.10.11
Востаннє: 30.10.11
Повідомлень: 1

2011-10-30 00:08  
дуже дякую за файл
Gothic1979 
Новенький


З нами з: 04.10.11
Востаннє: 08.07.17
Повідомлень: 14

2013-05-06 18:52  
Мені теж зовсім не сподобалося. Черговий натуралістичний примітив
Гонта 
Свій


З нами з: 16.12.09
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 102

2013-06-06 16:49  
Логіка цього роману дуже проста: поет Ігор -Антонич був постим дрібним підрванним бешкетником - гопником, Україна - суцільне багно і лайно, і тільки європейці нормальні люди, але в Україні на них нічого доброго не чекає... Кому подобається така візія України - нехай слухає і захоплюється....
Aeterna 
Новенький


З нами з: 12.07.13
Востаннє: 16.05.17
Повідомлень: 1

2013-10-25 19:57  
Що б там не казали а роман геніальний . нічого подібного не зустрічав , надзвичайно експресивно , аж до кісток , а цей Йозеф Цунбруннен і його смерть , просто дух перехоплюэ , а ще незвичайна історыя кохання , коротше хто не зрозумів книги той або далека від прекрасного особа , або ж як каже пан Андрухович "в дупель угиканий ". Безсумнівно маст ту рід! jinotot спасибі велике
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти