Кропива Н. Московська "церква" - нехристиянська антируська (2012) [pdf]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
SergoMozaic 
VIP


З нами з: 04.10.09
Востаннє: 03.06.17
Повідомлень: 509

2014-04-30 15:41  
Кропива Н. Московська "церква" - нехристиянська антируська (2012) [pdf]

Кропива Н. Московська "церква" - нехристиянська антируська (2012) [pdf]


Мова: українська
Опис:
У книзі, з точки зору християнина-націоналіста, викривається псевдодуховна сутність "УПЦ - РПЦ МП", сіонізм і москвинський шовінізм з його неправдивим трактуванням історії; також висвітлюються загальноцерковні проблеми.

Автор: Нестор Кропива
Місце видання: Рівне
Видавництво: Волинські обереги
Формат: pdf
Кількість сторінок: 116
Наклад: 3000 примірників.

Джерело: простір інтернету
Особиста оцінка: 0 - не читав, поки-що


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2014-04-30 15:41
 Розмір:   9 MB 
 Оцінка літератури:   8.6/10 (Голосів: 13)
   
ivan vyrvyvuho 
VIP


З нами з: 19.08.12
Востаннє: 21.08.17
Повідомлень: 942

2014-04-30 21:21  
Ставлення Шевченка до російського православ’я
З приводу релігійних поглядів Шевченка написано чимало. Одні автори (наприклад, І.Огієнко, Є.Сверстюк, Д.Степовик та інші) намагаються представити його як глибоко віруючу людину, адепта православ’я. У той же час радянські літературознавці подавали Шевченка ледь як не атеїста. При чому й перші, і другі цитували Кобзаря, віднаходячи для себе “потрібні місця”.
Загалом тема “Шевченко й релігія” є дуже об’ємною й потребує спеціального монографічного дослідження. Ми хочемо зупинитися лише на одному її аспекті - ставленні Шевченка до російського православ’я.
Варто вказати, що радянські літературознавці часто цитували “антиправославні місця” в творах Шевченка. Але при цьому забували, що поет критикував не православ’я загалом, а конкретно Російську православну церкву, а також певні традиції, уявлення, що були пов’язані з нею.
Шевченко загалом схвально ставився до традиційної релігійності, вважаючи, що знущатися “з тих морально-релігійних перконань, які освячені віками і мільйонами людей нерозумно і злочинно” /1/. Для українців традиційно-релігійні погляди набули православного оформлення. Можна навіть говорити про існування специфічної православної традиції в Україні.
Очевидно, Шевченко це усвідомлював. У ряді своїх творів (поемах “Слепая”, “Невольник”, “Петрусь”, поемі та повісті “Наймичка”) він говорить про паломництво своїх героїв до святих місць України (Києва й Почаєва), про певні релігійні дії, пов’язані з цими місцями, виражаючи своє позитивне ставлення до них.
Шевченко непогано був ознайомлений як з православною обрядовістю, так і православною релігійною літературою. У тодішніх українських селах участь у православних богослужіннях була традиційно обов’язковою, а поняття “православний”, “християнин” виступали для селян як важливі елементи ідентифікації. Вони давали можливість їм відділити себе від “поляка-католика”, “жида” й “бусурманина”. Така релігійно-етнічна ідентифікація простежується в ряді творів поета, переважно тих, де мова йде про козаків та гайдамаків.
Окрім того, в дитинстві Шевченко наймитував у дяка П.Богорського, який посилав його замість себе читати Псалтир над померлими кріпаках. Також служив у кирилівського священика Г.Кошиці /2/.
З релігійними текстами, зокрема Псалтирем, поет знайомився, навчаючись у школі-дяківці. Щоправда, судячи із “Автобіографії”, повісті “Княгиня” й поеми “Гайдамаки”, ця наука не викликала в нього особливого захоплення. У епілозі “Гайдамаків” Шевченко говорить про щонедільне читання у нього вдома батьком Четьїв-Міней - збірника, що містили житія святих та повчання, які були укладені відповідно до кожного місяця року /3/. Знав грунтовно він і “Требник” Петра Могили /4/.
Судячи з листів, “Щоденника” та інших матеріалів, настільною книгою Шевченка часто виступала Біблія. Це обумовлювалося не лише відповідним православно-релігійним вихованням у дитинстві, а й також навчанням у Академії мистецтв, де слухачів орієнтували на використання сюжетів з біблійної історії. Певну роль тут могли відіграти впливи деяких його знайомих, для яких характерним був не лише високий рівень православної релігійності, а й своєрідний “бібліїзм”. “Бібліїзм” православного спрямування був притаманний і слов’янофілам, з котрими Шевченко активно спілкувався як у Росії, так і в Україні.
Проте ставлення Шевченка до Біблії не можна вважати канонічно православним. Незважаючи на його відносно часті звернення до біблійних сюжетів, він шукав там передусім поезію. “…я неравнодушен к библейской поэзии”, - констатував він у “Щоденнику” /5/. Про поетичну інтерпретацію Біблії засвідчують його переспіви окремих місць Псалтиря та Книг пророків. Як правило, ці твори вирвані з автентичного біблійного контексту, а при їхньому написанні переважно використовувалась поетична біблійна форма. У деяких випадках поет брав біблійні цитати як епіграф до своїх творів.
Все це разом узяте творило в свідомості Шевченка своєрідний православний український світ. У цьому світі відносно мирно з християнською символікою та віровченням продовжували жити дохристиянські звичаї й обряди. Водночас це українське православ’я мислилося як гуманне, добре й водночас естетичне. Воно в Шевченка протиставляється православ’ю російському.
Негативне ставлення демонстрував Шевченко щодо багатьох елементів тодішнього російсько-православного культу, розглядаючи їх як “ідолопоклонство”. У “Щоденнику” від 27 вересня 1857 р. зустрічаємо достатньо осмислені міркування письменника щодо цього. Він описує враження від одного з православних храмів Нижнього Новгорода: “Проходя мимо церкви святого Георгия и видя, что двери церкви растворены, я вошел в притвор и в ужасе остановился. Меня поразило какое-то безобразное чудовище, нарисованное на трехаршинной круглой доске. Сначала я подумал, что это индийский Ману или Вишну заблудил в христианское капище полакомиться ладаном и деревянным маслицем. Я хотел войти в самую церковь, как двери растворились и вышла пышно, франтовски разодетая барыня, уже не совсем свежая, и, обратясь к нарисованнному чудовищу, три раза набожно и кокетливо перекрестилась и вышла. Лицемерка! Идолопоклонница! И наверное б… И она ли одна? Миллионы подобных ей бессмысленных, извращенных идолопоклонниц. Где же христианки? Где христиане? Где бесплотная идея добра и чистоты? Скорее в кабаке, нежели в этих обезображенных животных капищах. У меня не хватило духу перекреститься и войти в церковь; из притвора я вышел на улицу, и глазам моим представилась по темному фону широкого луга блестящая, грациозно извивающаяся красавица Волга. Я вздохнул свободно, невольно перекрестился и пошел домой” /6/.
Цей уривок не лише демонструє несприйняття поетом культу російського православ’я, небажання поклонятися “безобразым суздальским идолам”. Він важливий для розуміння концептуальних релігійних поглядів Шевченка. Для нього справжня релігія є релігія естетично витончена, поклоніння красі, пре-красному. Тут давалася взнаки естетичність української ментальності, яка надзвичайно сильна була виражена в Шевченка, а також те, що він був художником і мав розвинуте естетично-художнє бачення світу. Російське православ’я видавалося йому “грубим”, “неестетичним”. І ось цьому “ідолопоклонству” Шевченко протиставляє “природнє”, по-суті архаїчне розуміння релігійності - треба молитися не в “безобразному” храмі, а серед пре-красних об’єктів природи, що, власне, він і робить.
У Шевченкових творах знаходимо й інші місця, де вказується на “язичництво” та неестетичність російського православ’я. Схоже, в нього ці поняття здебільшого співпадали. У сатиричному вірші “Кума моя і я” він проводить шокуючу паралель між російським православ’ям та давньоєгипетським “язичництвом”:
“Кума моя і я
В Петрополіськім лабіринті
Блукали ми - і тьма, і тьма…
“Ходімо, куме, в піраміду,
Засвітим світоч”. І зайшли.
Єлей і миро принесли.
І чепурненький жрець Ізіди,
Чорнявенький і кавалер,
Соромненько длань свою простер,
І хор по манію лакея,
Чи то жерця: “Во Іудеї
Бисть цар Саул”. Потім хор
Ревнув з Бортнянського: “О скорбь,
О скорбь моя! О скорбь велика!” /7/.
Як бачимо, в даній поезії православний храм (очевидно, мається на увазі Петропавлівський собор) саркастично іменується пірамідою, а православний священик жрецем Ізіди.
Однак Шевченкове несприйняття російського православ’я обумовлювалося не лише його неестетичністю, а й моментами політичного характеру. У поемі “Кавказ” говориться, що завдяки російському православ’ю
“Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає…” /8/.
Шевченко також критично ставився до російського православного духовенства, навіть називав його представників “пьяними косматыми жрецами” /9/. Говорив про неестетичність їхньої поведінки “…пошел я к заутрене; …дьячки с похмелья так раздирательно пели, что я заткнул уши и вышел вон из церкви” /10/. Письменник також вказував на невідповідність церковним канонам способу життя духовних осіб (вірші “Гімн черничий”, “Ой виострю товариша…”), висміював їхнє показне благочестя (епіграма “Умре муж велій в власяниці”).
Шевченко закликає ігнорувати російське православ’я, “візантійського Саваофа” як на рівні особистої поведінки (“Ликері”), так і на рівні суспільному (“Світе ясний…”). В останньому творі міститься заклик до антиклерикального бунту:
“…Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Я в л е н и м и піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати” /11/.
Аналізуючи ці слова, М.Драгоманов писав, що в даній поезії можна побачити “порив у поета почуття, середнього між тим, яке руководило анабаптистів-іконоборців ХУІ ст. і тим, яке почували ті деїсти часів Робеспієра, переробляючи католицькі церкви на храми бога-розума” /12/
Однак несприйняття як культових практик російського православ’я, так і інших його елементів не означало в Шевченка заперечення православної обрядовості. Вище вказувалося, що він схвально ставився до традиційної української релігійності, котра мала православно-християнське оформлення. Письменник позитивно оцінював ту форму православної обрядовості, яка знайшла закріплення в “Требнику” Петра Могили. У “Щоденнику” від 15 липня 1857 р. він протиставляє цей твір тогочасним російським требникам.
Ведучи мову про ставлення Шевченка до російського православ’я, варто хоча б побіжно зупинитися на його ставленні до старовірства. Ця течія, як відомо, мала російсько-православне коріння, хоча й була різко опозиційною до офіційної Російської православної церкви.
У “Щоденнику” від 16 липня 1857 р. Шевченко з іронією розповідає, як на засланні уральські козаки, в т.ч. їхні офіцери, прийняли його за старообрядського священика та мученика за віру: “Уральцы, увидев меня с широкою, как лопата, бородою, тотчас смекнули делом, что непременно мученик за веру, донесли тотчас же своему командиру, есаулу Чорторогову, а тот, не будучи дурак, зазвал меня в камыш да бац передо мною на колени.
- Благословите, говорит, батюшка, мы говорит, уже все знаем.
Я тоже, не будучи дурак, смекнул в чем дело, да и хватил самым раскольничьим крестным знаменем. Восхищенный есаул облобызал мою руку и вечером задал нам такую пирушку, какая нам и во сне не грезилась” /13/.
Шевченко говорить про обмеженість, “закостенілість” старообрядців, їхнє легковірство, яким користуються різноманітні пройдисвіти. Продовжуючи свою розповідь про пригоду із старообрядцями, він пише: “Чтобы не нажить себе хлопот с этими седыми беспримерными дураками, я поскорее оставил укрепление и уже аккуратно, каждую неделю два раза, брею себе бороду. Случись это глупое, смешное происшествие где-нибудь на берегах Урала, где были бы женщины, я не разделался так легко с этими изуверами. Весь фанатизм, вся эта мерзость гнездится в их распутных дочерях и женихах. В Уральске постоянно набит острог беглыми солдатами, их мнимыми пресвитерами. И несмотря на явные улики, они благовеют перед этими разбойниками и бродягами. И это не простые, а почетные, чиновные казачки. Непонятная закостенелость” /14/.
Принаймні, Шевченко не знаходив чогось позитивного у вірі старообрядців.
Загалом можна констатувати, що Шевченко негативно ставився як до Російської православної церкви, так і до російської православної традиції. Це чітко простежується у ряді його поетичних творів, а також “Щоденнику”. Шевченко звертав увагу на те, що російське православ’я служить самодержавству, є неестетичним, а в ряді моментів забобонним.

Література:
1. Спогади про Тараса Шевченка. - К., 1982. - С.78.
2. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К., 1994. - С.25-29.
3. Шевченко Т. Зібрання творів у шести томах. - К., 2003. - Т.1. - С.187.
4. Там само. - Т.5. - С.57.
5. Там само. - С.135.
6. Там само. - С.111.
7. Там само. - Т.2. - С.371.
8. Там само. - Т.1. - С.345.
9. Там само. - Т.5. - С.110.
10. Там само. - С.139.
11. Там само. - Т.2. - С.350.
12. Драгоманов М. Т.Шевченко в чужій хаті його імені // Світова велич Шевченка. - К., 1963. - Т.І. - С.282.
13. Шевченко Т.Г. Зібрання творів у шести томах. - Т.5. - С.57.
14. Там само. - С.58.

Кралюк Петро Михайлович, докт. філос. наук, професор НУ “Острозька академія”
Російська Православна Церква забороняла православному духовенству на теренах всієї царської Росії правити панахиду по Шевченку.

don pedro 
Попереджень: 1
Попереджень: 1 


З нами з: 29.06.11
Востаннє: 22.08.17
Повідомлень: 10061

2014-05-01 23:36  
ivan vyrvyvuho
А як московські попи не любили/не люблять Толстого!Happy

rutter 
Забанено
Забанено


З нами з: 26.02.13
Востаннє: 15.07.17
Повідомлень: 222

2015-04-04 19:03  
Лєв Прозоров, у своєму живому журналі, перепостив роздуми священника РПЦ Романа Матюкова
НІ ДОДАТИ, НІ ВІДНЯТИ
http://smelding.livejournal.com/760382.html

але додати дещо можна

за роки незалежності, у моєму місті, збудований величезний православний храм МП, церква МП та декілька капличок.
Але це ще не все.
Збудована церква та капличка КП. Ще одна добудовується.
Синагогу відсудили та реставрують.
Збудований здоровезний католицький костьол.
Я вже не рахую молитовних хатів усіляких сектантів, а їх більше десятка

одночас - заводи, гордість ВПК СРСР, що надавали робочі місця третині населення міста - стали руїнами

ми вам покажемо виставу
https://www.youtube.com/watch?v=UieWT1TZeU8

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти