Прощення. Скнилів (2013)

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Останній раз роздавалося Форкуш (2018-07-11)
Автор Повідомлення
AngryBirdsUA 
Свій


З нами з: 24.02.10
Востаннє: 26.10.20
Повідомлень: 3147

2013-09-25 12:17  
Прощення. Скнилів (2013)

Прощення. Скнилів (2013)


Жанр: документальний
Країна: Україна

Кінокомпанія: СТБ
Сюжет:
27 липня 2002 року з нагоди шістдесятиріччя чотирнадцятого авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України на аеродромі «Скнилів», який знаходиться недалеко від Львова, проходило авіашоу. Подивитися на нього приїхали близько десяти тисяч осіб. Ніхто з присутніх не очікував, що під час виконання однієї з фігур вищого пілотажу на багатотисячну юрбу глядачів завалиться повністю заправлений паливом літак СУ -27. В результаті трагедії загинули 77 осіб.

Упродовж одинадцяти років їх родичі так і не змогли пробачити пілота Володимира Топонаря, який керував фатальним літаком-вбивцею. Багато хто з них до цих пір не можуть повірити, що їх рідних людей більше немає.

У першому фільмі циклу «Прощення» телеведучий і психолог Дмитро Карпачов відправився до Львова для того, щоб допомогти учасникам трагедії та їх родичам подолати свій біль і пробачити винних у їх родинному горі. Йому доведеться достукатися до сердець, в яких вже більше десяти років живе печаль за загиблими близькими, і які більше не в силах помічати радості життя.

«Ми покажемо, наскільки важливо навчитися прощати, що це в першу чергу необхідно тим, хто прощає, що важливо жити не заради тих, хто пішов з життя, а заради живих, - пояснює Дмитро Карпачов. - Навіть після такого страшного горя, як Скнилівська трагедія, можливо пробачити. Телеглядачі стануть свідками непростого вибору, перед яким опинилися герої: пробачити і жити далі, або добровільно вбивати себе, продовжуючи ненавидіти. Повинен зізнатися, це найважчий проект, в якому я брав участь».


Тривалість: 02:06:40
Якість:
Відео:
кодек:
розмір кадру: 720 х 400
бітрейт: 2261 кб/с

Аудіо:
мова: українська, російська
переклад: оригінал
кодек: 2.0
бітрейт: 192 кб/с



Джерело:
Особиста оцінка: 10 - без зайвих вагань рекомендую всім!


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати фільм українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2013-09-25 12:17
 Розмір:   2.18 GB 
 Оцінка фільму:   7.6/10 (Голосів: 31)
   
CANYOL 
Свій


З нами з: 07.12.10
Востаннє: 23.09.20
Повідомлень: 136

2013-09-25 12:51  
Не знаю чому, але не можу поставити "Дякую" і оцінку. Тому ДЯКУЮ!!! і 10/10.
ktw14 
Поважний учасник


З нами з: 24.03.11
Востаннє: 03.10.20
Повідомлень: 177

2013-09-25 13:15  
Раджу подивитись, фільм дійсно вартий уваги!
Klymkiv_a 
Відео Гуртом - підтримка та поширення
Відео Гуртом - підтримка та поширення


З нами з: 04.12.11
Востаннє: 16.09.20
Повідомлень: 54

2013-09-25 15:42  
Дуже важко сприймати такі речі, але переглянути фільм, однозначно треба!
ivan vyrvyvuho 
VIP


З нами з: 19.08.12
Востаннє: 27.10.20
Повідомлень: 1172

2013-09-25 16:10  
Є на Львівщині населені пункти від яких мороз по шкірі: Скнилів, Братковичі...
AwN 
VIP


З нами з: 16.08.11
Востаннє: 03.10.20
Повідомлень: 253

2013-09-25 17:17  
ivan vyrvyvuho
вони всюди є.

Tanat13 
Відео Гуртом - запис з ТБ
Відео Гуртом - запис з ТБ


З нами з: 21.03.08
Востаннє: 26.10.20
Повідомлень: 790

2013-10-06 13:27  
Маніпулятивне лайно кацапського нарциса, який корчить з себе "Фройда для бідних"
Непоганий аналіз цієї неймовірної правди про...
Борис Бахтєєв Прощення, але…

Борис Бахтєєв для «Телекритики» 30-09-2013

Прощення, але…

Фільму «Прощення. Скнилів» не відмовиш у височезній видовищності, в резонансній темі й резонансному ракурсі погляду на неї. Не відмовиш у високій майстерності знімальної групи. Не відмовиш у захмарній емоційності. От тільки за цією емоційністю, за розрахунком на суто емоційне сприйняття глядачів приховано, здається, чимало пересмикувань

Писати про фільм «Прощення. Скнилів. Пробачити, щоб жити» (СТБ, 22 вересня з повторенням удень 23 вересня) дуже важко. Переважна більшість тих, із ким я обговорював фільм, сприйняли його винятково позитивно. Аплодисментами зустріли фільм і глядачі його допрем'єрного показу в «Кінопалаці» 20 вересня.

І великою мірою все це було заслужено. Фільм бере за душу, пробирає до кісток. Змушує співпереживати. Тримає в напрузі - хоча, з іншого боку, протриматися в напрузі протягом 2 годин 6 хвилин (а саме таким є хронометраж стрічки) не так легко; чимало моментів фільму видалися дещо затягнутими.

Після фінальних титрів «Прощення. Скнилів» глядачі надовго залишаються наодинці з отриманими враженнями та осмисленням їх, із отриманим настроєм, зрештою. Ця стрічка - зовсім не з тих, які можна легко викинути з голови. Усе це так, і цього в картини не відбереш. Мабуть, не перебільшу, коли скажу: фільми такого рівня дії на глядачів в українській документалістиці - величезна рідкість.

Тож я усвідомлюю: зі своїми критичними зауваженнями й міркуваннями я опинюся в абсолютній меншості. Повторюся: «Прощення. Скнилів» - фільм, розрахований на сприйняття душею, а не розумом. Вимкнути емоції й спробувати проаналізувати стрічку як джерело інформації - це, напевне, виглядатиме холодним препаруванням. І, менше з тим, уникнути цього не виходить - адже й під час перегляду, й після нього не полишає враження: за граничною емоційністю побаченого криється чимало не такого вже й однозначного; не все так просто, як показано й розказано.

Тож даруйте за прискіпливе препаруванням - без нього всі зауваження виглядатимуть голослівними.

Як уже було згадано, фільм триває трохи більше двох годин. У телеефірі показ ішов 2 години 50 хвилин (під час понеділкового повторення - дещо менше). А отже, мало не третину ефіру становила реклама. Яка збивала, руйнувала й динаміку оповіді, й нерв її сприйняття. І анонси на кшталт: «У наступній частині ви побачите, чи погодився герой фільму на рішучий крок» - вони не підтримували, а ще більше руйнували цей нерв. Що є гарним для телевізійного шоу, те не завжди є доречним у документальному фільмі.

У вступному слові на допрем'єрному показі ведучий фільму Дмитро Карпачов ужив фразу «головний герой». Не знаючи контексту, залишалося тільки гадати: хто ж він? Під час перегляду частіше й частіше виникало враження: головний герой - це сам Дмитро Карпачов. Надто вже багато його було - крупним планом просто так, крупним планом у машині, крупним планом на львівських вулицях, крупним планом, коли він розмірковує вголос. Час від часу навіть ставало не надто зрозумілим, що є головною інтригою фільму, його предметом і темою - доля тих, про кого оповідав фільм, а чи переможний вплив на їхню долю пана Карпачова. Не хотів би бути цинічним, але надто часто ведучий виглядав проповідником, месією, героєм і святим в одній особі. Таким собі психологом-експериментатором, а реальні герої фільму - відповідно, піддослідними. Багато разів він заводив мову про «новую жизнь», яку обіцяв родичам загиблих. Даруйте, але звучить, мов назва якоїсь нетрадиційної церкви. «И улыбаться уже стали чаще», - чарівне перетворення, така собі «миттєва Галатея». Фільм знімався дуже довго, близько року - але змонтовано було саме так, щоби створити враження якогось чудодійства.

Так, Карпачов пропускав усі емоції й переживання героїв через себе, й саме завдяки цьому фільм вийшов таким теплим. Але ж надто вже багато тривалих крупних планів ведучого не додавали особистісності, а просто видавалися надмірними, зловживанням одним і тим самим, хай навіть дуже вдалим, прийомом.

Це знову повертає до тієї самої думки: те, що добре для ток-шоу, не пасує документальному фільму, в якому ведучий не мав би перетворюватися на персону номер один.

Те саме враження надмірності залишили й повторені декілька разів протягом усієї стрічки одні й ті самі - досить тривалі за хронометражем - кадри катастрофи, понівечених тіл крупним планом, людей, що збожеволіли від горя, - теж крупним планом.

А тепер - про найбільш неоднозначне. Так, Дмитром Карпачовим рухали добрі почуття й добрі прагнення. От тільки... подеколи залишалося враження «добра в їжакових рукавицях». Добра догматичного - ніби за підручником. Добра, за яким не видно конкретних людей, - такого собі «рівняйсь-струнко-прощення». Добра, подеколи навіть нав'язливого. Зрозуміло: реально все, що ми бачили, відбувалося за взаємною згодою. От тільки змонтовано фільм було так, що ця обставина часто-густо забувалася, а аргументи Карпачова подеколи виглядали, мов тиск. Ніби ведучий краще за всіх знає, як люди мають (та ні - мусять, повинні!) діяти, що думати, що відчувати, що робити. Ніби от є якісь загалом правильні й навіть мудрі постулати, а пристосовувати, видозмінювати їх до конкретної людини й конкретної ситуації - то вже зайве. «Жить надо не ради погибших, а ради живых», - переконує ведучий героїв. Правильно, абсолютно правильно, але чи не занадто по-підручниковому?

Зрештою, подеколи здається: на переконання Карпачова, герої мусять забути - так, саме забути - про трагедію. Але ж чи можливо це? Так, не жити спогадами про неї щодня й щомиті, але щоб забути зовсім? Скам'яніти душею? Подеколи вимоги ведучого виглядали саме так.

Згадувати про трагедію й жити нею повсякчас - не одне й те саме.

«Егоїзм» - так було класифіковано горе родичів загиблих у синхроні священика. Вони сумують не за загиблими, а за самими собою, за тим, що залишилися без родичів, - таврував Карпачов. Чи це було не занадто? Чи можна взагалі розділити горе на «пункт перший» і «пункт другий»?

І у фільмі, й у вступному слові в «Кінопалаці» Дмитро Карпачов казав: герої фільму от уже одинадцять років живуть у стані гострого горя - такого, яке зазвичай люди відчувають день, тиждень... Деякі репліки героїв, сім'ї Рудь, та й інших, можна так зрозуміти, але загалом такого враження не залишається. Принаймні це не стає очевидним. «Счастье - это предательство», - так змальовує ведучий переконання героїв фільму. Але ці слова належать йому й лише йому.

От Карпачов заходить до помешкання матері, пані Рудь-старшої. Звичайна привітна жінка, вона зустрічає ведучого зі стриманою посмішкою. Так, як зустріла б його будь-яка інша. Тут ведучий заводить мову про катастрофу, про її подробиці, про загиблого молодшого сина пані Рудь - і на очах господині одразу ж з'являються сльози, вона поринає в гіркі спогади, все більше й більше поринає... Але як же інакше? Жінку занурили, на очах глядачів занурили в ту катастрофу, де загинув її син - то як же вона могла реагувати? Розповідати, мов про щось стороннє, якусь белетристику? Можливо, з погляду психолога реакція пані Рудь була надмірною й гіпертрофованою. З погляду звичайного глядача - природною реакцією людини, якій нагадали, й дуже наполегливо нагадали, трагічну сторінку з її життя. Реакцією людини, яку спровокували на гіркі спогади.

І таких епізодів було більш ніж досить - коли пан Карпачов тицяв і тицяв героїв носом у трагедію, змушував їх переживати її знову й знову, в найдрібніших подробицях, а потім підсумовував: от бачте, мовляв, у якому горі вони живуть повсякчас! «Мне кажется, что вам стыдно, что вы выжили», - питає Карпачов у Валерія Рудя, чий брат загинув на авіашоу. «Да, буває», - відповідає Рудь. Знову ж таки, нормальна реакція нормальної людини - зверніть увагу на слово «буває»: не «повсякчас» і не «завжди», а саме «буває». Адже це природно: подумки перебирати події, що передували трагедії, намагаючись уявити: от якби я тоді не зробив того, якби я тоді зробив отак... Та й, зрештою, що міг відповісти пан Валерій, тим паче на камеру: «Я радий, що загинув не я, а брат»? Ну, можливо, м'якше, але в тому ж дусі? Не по-людськи це було б, зовсім не по-людськи. Це ж очевидно: відповідь Рудя - з розряду «так належить», «так треба», «так заведено». Ніхто не хоче виглядати черствим, та ще й з екрану. Коли йдеться про пам'ять про рідних, ніхто не хоче БУТИ черствим - бодай на мить.

«Мне кажется, 27-го числа вы тоже умерли», - це ведучий уже до матері. «Да, да», - а що ще могла вона відповісти - знову ж, на камеру? «Ні, та що ви таке кажете, я насолоджуюся життям», - щось такого штибу? Яке запитання, така й відповідь, не більше.

Коли ж ведучий запросив сім'ю Рудь на льотовище й змусив сина детально розповісти в усіх деталях, як відбувалася катастрофа, епізод за епізодом... Потім декілька разів повторював матері: отут загинув ваш син, от на цьому місці, от на цьому місці загинув ваш син... Потім змусив батька детально розповісти, як виглядав мертвий син... Так, недомовленість, замовчування, невизначеність ранять душу незрівнянно більше, ніж гірка правда, але в даному разі чи не зрадило Карпачову почуття міри? Подеколи оця деталізація (а на екрані чергового разу були кадри катастрофи та її наслідків крупним планом) виглядала звичайним смакуванням.

Ведучий справедливо казав: пам'ять про загиблого Олександра Рудя має бути світлою, а не гіркою. Але сам він занурював і занурював сім'ю Рудь не у спогади про сина та брата, а у спогади про обставини його загибелі. Які за визначенням не можуть бути «світлими». Помилка? Можливо, але Дмитро Карпачов - фаховий психолог! Отут і спадає на думку: фаховий психолог завжди може поставити перед своїми візаві такі запитання, таким чином їх сформулювати, щоб отримати точно передбачені (потрібні психологові) відповіді. Що, схоже, й відбувалося у фільмі. А якщо так, то чи не було це підганянням поведінки героїв під заздалегідь написаний сценарій? Свого роду постановкою?

Запитаннями, які спонукають героїв на запрограмовані ведучим відповіді; запитаннями, які не залишають героям вибору, як відповісти, - ними просякнуто весь фільм.

Особливо непереконливою оповідь ставала тоді, коли стосувалася Володимира Топонаря - пілота, командира того літака, що впав на глядачів. Родичі загиблих «до сих пор живут ненавистью к пилоту, которого они не простили», - цю думку Карпачов повторював багаторазово; саме це, на його переконання, й заважає родичам загиблих повернутися до нормального життя. Пробачити його попри все, отак узяти й пробачити - от на чому наполягав ведучий.

Пробачити? Так, християнське вчення вчить прощення. От тільки християнське прощення - то дуже складна категорія, яку абсолютно не можна зводити до примітивного: «А тепер дружно взяли й пробачили». Таке собі «ать-два-прощення» - даруйте, чи буває воно щирим?

«Я взагалі про нього не згадую», «Його для мене не існує», «Я не хочу його знати й не хочу про нього чути», «Мне он безразличен, я его вычеркнул из своей жизни, у меня другие заботы», - кажуть і кажуть герої фільму. Ні, Карпачов резюмує: «Вы его не забыли, вы его вытеснили», «Если вы не вспоминаете о нём, это не значит, что его нет... Чтобы не ему, а вам стало легче». Сумнівна аргументація й сумнівна логіка.

А що ж сам Топонар? Карпачов перевіряв його на детекторі брехні й зробив висновок: усе, що каже екс-полковник, - усе правда. От тільки... Перше: показання детектора брехні не є судовим доказом: він відрізняє правдиві твердження від неправдивих із високою мірою ймовірності, але не стовідсотковою. Друге: самі графіки детектора глядачам показали лише двічі, після всіх решти запитань Карпачова тільки й було, що слово «правда» в кутку екрана. Третє: між запитаннями ведучого й відповідями Топонаря були надто вже тривалі паузи. І четверте: чимало запитань Карпачова виглядали як підказки.

«Ваши улыбки на суде были защитной реакцией на большое количество негативных эмоций у потерпевших?». Що це було, як не пряма підказка? «Вам казалось обидным, что люди не поняли, что вы пытались их спасти?» «Уводя самолёт от людей, вы были готовы погибнуть?» «Если бы возникла необходимость переливания крови, вы согласились бы, зная, что можете лишиться жизни?» Перед глядачами поставав уже не злочинець, а справжній герой. Якось зовсім поза увагою залишалося єдине: суд визнав його винним.

Сам Топонар до цього моменту жодного разу й жодним словом не обмовився ані про те, що намагався врятувати людей, ані про те, що був готовий загинути, ані про те, що він відводив літак від людей.

Натомість надалі льотчик широко використовуватиме підказані Карпачовим версії: «Я уже распрощался с жизнью, я был готов... Я был за полсекунды до смерти... У меня даже гематома была на руке».

Найперша зустріч Карпачова з Топонарем, найперше запитання: «Тот день изменил вашу жизнь?» І відповідь: «Любой заключённый вам скажет, что жить, лишённым свободы...». Відчуття провини? Співпереживання? Тягар на душі?

Карпачов демонструє Топонареві відеокадри. Обличчя пілота крупним планом. Що в нього на душі - не зрозуміти. Стримана, замкнена людина, що не звикла демонструвати своїх емоцій? Байдужа, холодна людина? Вираз жалю? Жаху? Нудьги? Не зрозуміти. Відео завершується, перші слова Топонаря: «Всё?». Екзекуцію завершено, можна зітхнути з полегшенням. Оце й є розкаяння? Тут само Карпачов: «Я вижу, вы изменились». А я от не побачив.

Під час зустрічі з Рудем, братом загиблого хлопця: «Я искренне сожалею о том, что произошло, и не знаю, готов чем пожертвовать...» - механічно, ледь не скоромовкою. Відповідь замкненої людини, а чи відмовка задля годиться - знаючи, що це «пожертвувати» не більш ніж абстракція?

Рудь: «У вашому житті щось змінилося? (після катастрофи. - Б.Б.)» Топонар: «Я думаю, если я в тюрьме нахожусь...». Отаке воно й буває - відчуття провини?

Карпачов: «Вам легче, если вас перестанут винить в гибели своих близких?» Це вже не прощення, це виправдання.

Заключна сцена - зустріч Рудя з Топонарем - узагалі не витримує критики. За словами ведучого брат загиблого має «посмотреть в глаза человеку, которого считает виновником гибели своего брата». Тож це його приватна думка така - так виходить?

У кімнаті троє - Карпачов, Рудь і Топонар. Рудь висловлює Топонареві все, що наболіло. Той перериває: «Вы дадите мне сказать?», у голосі його - роздратування та... зверхність?

Ведучий умовляє й умовляє Рудя пробачити Топонаря: «Отец, у которого семья и двое детей, не имеет права расписываться в собственной несостоятельности». Й це за присутності Топонаря! Знову й знову Карпачов не залишив Рудеві жодного вибору. Що це було, як не прямий і неприхований тиск, а то й примус? Карпачов Рудеві: «Я прошу вас понять себя». Й це теж за присутності Топонаря. Може, Рудь мав би ще й сповідатися Топонареві? «Нельзя спекулировать (виділення моє. - Б.Б.) погибшими». Й це теж за присутності Топонаря!

«Это ваша встреча, это ваш разговор», - переконує Карпачов. І надалі сидить третім. А ще й камера в кімнаті, а ще й щонайменше один оператор.

От Рудь каже: Топонар є, а його брата немає. Карпачов: «Валер, ну, вы ведь тоже есть, а Саши нет». Як то кажуть, «вы оцените красоту игры».

Був у цій сцені дуже промовистий момент. «Я не могу вас заставить, я вас действительно спрашиваю», - чергового разу з натиском каже Карпачов. І тут Рудь... якось обвисає. Очевидно: людина більше несили опиратися, вона здається. «Я слушаю», - мляво й покірно вимовляє Рудь.

Що викликало найбільший протест - то це ролі, які виконували троє співрозмовників. До цього от «спекулювання» здавалося: Карпачов - вихователь, Топонар - асистент вихователя, Рудь - учень-двієчник. Тепер ролі змінилися: Рудь - підсудний, Карпачов - прокурор, Топонар - суддя. Таке от вийшло «прощення».

А далі... За допомогою ведучого Топонар перевів розмову на технологію виконання польотів. І вийшло, що він не винний. Звучало все це переконливо, тільки от ані Рудь, ані Карпачов, ані переважна більшість глядачів фахівцями в цьому не є. Й мусили просто вірити Топонареві на слово. У фіналі - суцільний хепі-енд: Рудь потискає руку Топонареві, й глядачі мусять вірити: от воно, прощення відбулося.

Матч Топонар - Рудь завершився з рахунком 10:0. Саме так: не Карпачов - Рудь, а Топонар - Рудь. Глядачів мало переповняти співчуття - ні, не до брата загиблого, а до Топонаря.

У «Кінопалаці» після перегляду Дмитро Карпачов казав: він дуже боявся помилитися, адже йшлося про винятково тонкі почуття. Пролунала й подяка від представника пенітенціарної служби: під час знімання фільму боялися й вони - адже все це може знову занурити засуджених в обставини скоєння злочину, й вони можуть полізти в петлю, але знімальна група виявила граничну делікатність. Делікатність до родичів загиблих у катастрофі проглядає у фільмі далеко не завжди.

Ще ведучий казав: Рудь зробив мужній вчинок, він виявив характер. Автор цих рядків спитав у Дмитра Карпачова: а якби Рудь відмовився потиснути Топонареві руку - це було би потрактовано як «несостоятельность», а чи теж як виявлення власної позиції? Дмитро Карпачов відповів: головним для нього було, щоб Рудь висловив Топонареві у вічі все, що він подумки промовляв усі одинадцять років. І з цим не можна було не погодитися: висловивши наболіле, людина звільняється від тягаря, ніби перегортає сторінку, але... Хіба ж про це було у фільмі?

Отже, що в підсумку? Фільму «Прощення. Скнилів» не відмовиш у височезній видовищності, в резонансній темі й резонансному ракурсі погляду на неї. Не відмовиш у високій майстерності знімальної групи. Не відмовиш у захмарній емоційності. От тільки за цією емоційністю, за розрахунком на суто емоційне сприйняття глядачів приховано, здається, чимало пересмикувань.

...А телеефірі на цьому не завершився. Одразу після фільму, по гарячих емоціях, було показано спецвипуск програми «Один за всіх». Ведучим був Дмитро Карпачов, темою - з'ясування обставин скнилівської трагедії.

У залі був Валерій Рудь, були інші родичі загиблих, був Володимир Топонар. Були інші особи, причетні до події, були експерти.

На сайті телеканалу зазначено: «Телеканал СТБ первым решился снова поднять эту тяжелую и горькую тему и, наконец, разобраться в том, что же все-таки произошло в день аварии. Неужели пилот сам направил падающий самолет на людей? (Виділення моє. - Б.Б.)»

А тепер придивімося: чи немає й тут підміни понять? Винуватців катастроф засуджують зовсім не за те, що вони навмисне спрямували свої транспортні засоби на жертв. Володимир Топонар відбуває покарання в колонії для осіб, засуджених за ненавмисні злочини. Ненавмисні! От що каже стаття 9 Кримінального кодексу України: «Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити».

Про те, що Топонар «скерував літак на людей», не йшлося від самого початку. Винуватці автокатастроф теж не хочуть тяжких наслідків і теж не думають про їхню можливість; їх теж ніхто не звинувачує в тому, що вони навмисне скерували свої машини на людей. Менше з тим, суди визнають їх убивцями... Карпачов прирівняв злочин із необережності до невинності - всього лише.

Отут уже йшлося не про прощення, а про невинність Топонаря. Цікавою була послідовність показу: якби було навпаки, спочатку «Один за всіх», а потім фільм, усе сприймалося б інакше. А так «Прощення» правило ніби за один із доказів невинності пілота. Ну, майже як фільм Кончаловського «Битва за Україну» мав правити за доказ невинності Леоніда Кучми - аналогія виходить повна.

Хіба що в даному разі це був не суд, а всього лише телешоу - тільки от надто вже категоричними були його висновки.

Що, взагалі, є метою й завданням журналістських розслідувань, зокрема й у форматі ток-шоу? Виявляти негаразди у справі. Хиби слідства й судового процесу. Неоднозначні й неочевидні, не враховані судом факти. Журналістські розслідування мають ставити запитання, висувати версії й гіпотези - але вони не можуть давати категоричних відповідей, не можуть підмінювати собою суд. Вони не можуть претендувати на істину в останній інстанції. А саме це в ефірі й відбувалося.

Скажімо, на відміну від судового засідання, в «Один за всіх» жодне свідчення присутніх не було піддано сумніву. Не було враховано очевидного факту: присутні є зацікавленими особами, а тому можуть казати неправду або неповну правду. Між багатьма з них існують давні службові, а то й товариські стосунки, й тому всі вони можуть або прагнути будь-що підтримати одне одного, або прагнути «завалити» одне одного.

«Единственный человек, который точно знает, что тогда произошло», - як ви гадаєте, кого так представив Дмитро Карпачов? Володимира Топонаря! Жодного сумніву в тому, що головний обвинувачений казатиме правду, тільки правду й саму лише правду, в глядачів виникнути не мусило. А казав Топонар про те, що його підставили, що він нічого не міг удіяти, що він узагалі не знав, де будуть розташовані глядачі, що він - людина військова й мусив виконувати накази. (От цікаво, чому про те, що його підставили, він не казав у фільмі?) А як же тоді бути з виконанням завідомо злочинних наказів? А як же бути з публікаціями, які стверджують: політ відбувався на неприпустимо малій висоті? Не бачити неприпустимо малої висоти льотчики ж не могли!

Може бути, Топонар і справді невинний - але встановити це в режимі ток-шоу неможливо.

Так, під час випуску виплила сфальшованість (або, все ж, лише версія про сфальшованість?) деяких документів, на яких суд будував докази. Так, декілька разів лунало: за катастрофу мали б відповідати щонайменше 200 осіб. Так, було викрито кричущу недбалість міської влади. Але хіба винність (а чи, все ж, припущення про винність?) двохсот осіб є доказом безневинності особисто Володимира Топонаря? Ток-шоу навіювало: саме так і є.

І під час фільму, й під час ток-шоу неодноразово лунали непрямі, а то й прямі звинувачення на адресу другого пілота, Юрія Єгорова. Ані самого Єгорова, ані його слів не було. Так, пролунало: він відмовився. Але чи, відмовляючись, знав він, що на його адресу лунатимуть тяжкі звинувачення?

Під кінець випуску Карпачов представив глядачам родичів загиблих на скнилівському льотовищі: «Вы отнеслись так, как Валерий (Рудь. - Б.Б.)». То що це було? Розслідування, де істина понад усе? А чи новий сеанс прощення, де цілком припустимою є «неправда задля порятунку»? Чи можна було змішувати ці дві мети в один вінегрет?

«Я як християнин простив його на сороковий день... Я ніколи не називаю його вбивцею», - ці слова одного з родичів видалися ключовими. Чи не це й було метою й фільму, й ток-шоу: урівняти прощення і відбілювання? Чи не відбулося на наших очах грандіозної підміни понять?

© 2001—2013, «Телекритика». Всі права застережено

Maters 
Відео Гуртом - підтримка та поширення
Відео Гуртом - підтримка та поширення


З нами з: 27.03.12
Востаннє: 27.10.20
Повідомлень: 2310

2013-12-18 16:48  
Я більше згоден із останнім коментом. Ліньки мені читати весь відгук Бахтєєва, але прочитавши перші 2 абзаци я зрозумів, що мої думки подібні...
Про ці події варто знати людям України це точно, але те, як це зробив "ведучий" цього фільму мені зовсім не сподобалось. Він лишній раз сипав сіль на ще не загоєні рани людей. Ті описи трагедії, які він просив в деталях повторити вцілілого сина сімї Рудь, те як він перебивав батька, як по сто разів нагадував матері, що "тут загинув Ваш син" - це величезна помилка!!!!! Не дарма більшість сімей просто послали його, щоб лишній раз не втручався і не нагадував про старе.
На скільки я памятаю, Горбачов, чи як його там, сказав, що він психолог, так от: в жодному із його звернень я не почув щирості, його аргументи про бажання допомогти не переконали навіть мене як глядача, як третю особу, хоч я намагався заставити себе повірити його словам..., то про що він міг переконати людей вбитих горем цієї трагедії???
Мене самого пробирали до сліз моменти, коли мама плакала за сином - "...як же я можу радіти, коли він лежить в сирій ямі, скажіть?...", але в тому напевне й головна суть, що якби не емоції людей, то фільм просто втрачає сенс, адже в таким моментах горю зарадити важко і псевдодопомога якогось кацап'юги нам нафіг не потрібна. Дуже сподобалась одна з перших спроб зутрітися із сім'ями загиблих - його розмова по телефону із жінкою. Вона сказала все чітко, там коментарі лишні....
І загалом, склалось таке враження, що цей фільм просто був замовлений тим ганд..ном Медведчуком (власник СТБ, якщо хтось не знає), який запросив ще одного кацапа, щоб той "допоміг" народу України. І якого разом з Симоненком, Табачником, Азаровим, Царьовим і решту під..расами, їхніми ж методами, ще сьогодні до вечора, до стіни і розстріляти б.
От такі враження після фільму. Для перегляду не раджу - це однозначно! Це ще один із методів маніпулювання свідомістю українців збоку проросійсько настроєних політиків!

damon1991.matt 
Забанено
Забанено


З нами з: 12.01.17
Востаннє: 28.12.18
Повідомлень: 8

2018-02-28 17:53  
Maters
Идиот ты! Бандеровец! Этот "кацап", как ты выражаешься, приехал помочь психологически людям перепрограммировать свою жизнь! Там в фильме есть одна фраза, которая пересилит весь этот словесный понос и бред, который ты тут настрочил! В фильме ясно сказано: после смерти близких, надо учиться новой жизни: как жить не для мертвых, а для живых!

И что ж ты его кацапом называешь, только потому, что он не говорил ни слова на твоей ридной мове? Тем более в самом центре укронационализма - Львове? Недоумок ты! Тебе еще жизни учиться! А Карпачов её больше узнал стократ, чем ты! И вот его-то будут слушать люди и следовать его советам, а твоему словесному поносу - боюсь, что нет!

igor911 
Модератор відео


З нами з: 18.01.08
Востаннє: 27.10.20
Повідомлень: 15043

2018-02-28 19:59  
damon1991.matt,
Цитата:
2. Правила та обмеження форуму
Всім без винятку заборонено:
2.1 Спілкуватися іншою мовою, аніж літературною українською

damon1991.matt 
Забанено
Забанено


З нами з: 12.01.17
Востаннє: 28.12.18
Повідомлень: 8

2018-02-28 21:33  
igor911
ой-ой-ой, какие мы националисты!!! украинска мова аж из дупы лезет??? не дивно що ви вбиваете зараз мирних мешканцив Донбассу!

Додано через 21 хвилину 34 секунди:

Фильм Прощение Дмитрия Карпачова - прекрасный! И тем более он прекрасен, что там звучат обе мовы!



п.2.6, видано igor911
IvXyntavi4 
Забанено
Забанено


З нами з: 20.05.15
Востаннє: 19.06.18
Повідомлень: 144

2018-05-10 09:50  
Владу, яка показує мирянам військову техніку, геть!


систематичний флуд, видано igor911
armogun 
Попереджень: 1
Попереджень: 1 


З нами з: 04.05.13
Востаннє: 27.10.20
Повідомлень: 701

2018-10-19 07:17  
damon1991.matt
Якщо хочеш образити українця - не називай його бандерівцем. Ідіот...тьфу

Cleaf 1.1.1.4 







2018-10-22 20:24  
Фільм є відвертим і настирним нагадуванням про трагедію; нагадуванням, що має на меті деморалізацію суспільства, бо жодної іншої причини для отого неподобства не знайти.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти