Війна. Український рахунок (2002)

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти

Увійдіть, щоб проголосувати
Автор Повідомлення
bahtin 
VIP


З нами з: 17.11.07
Востаннє: 17.10.17
Повідомлень: 263

2009-04-12 20:58  
Війна. Український рахунок (2002)



Жанр: документальний, історичний
Країна: Україна

Телеканал / кіностудія: Телеканал "Студія 1+1"
Режисер: Сергій Буковський
Сюжет:
Ніякої війни в Україні, як відомо, не було, діялося все те в Радянському Союзі. Та й чи була сама Україна – велике питання до панів з галичанських закутків, котрим примарилося щось таке самостійне й автономне. Відтак вести мову про підсумки Другої вселенської баталії з української дзвіниці було чимось неприпустимим. Он же Олександр Довженко спробував – в сценарії “Україна в огні” – і що з того вийшло? Опісля обговорення на самій “горі”, за участи самого товариша Сталіна, його нагородили “дурной болєзнью” – націоналізмом. Так він до самої смерти і не зміг вилікуватися.

Пригадується й інший приклад з історії кіна. У 1970-ті в СРСР було зроблено 20-серійний фільм, котрий мав два варіанти: для співвітчизників і для Заходу. За кордоном він демонструвався під назвою “Невідома війна”. Багато в чому вона продовжує бути такою. Надто багато матеріалу поховано під величезним шаром ідеологійних мітів, а то й просто відвертої неправди. Сергій Буковський, якого ми знаємо по багатьох яскравих публіцистичних роботах (“Завтра свято”, “Знак тире”...), вирішив спокійно, наскільки це може дозволити драматичний матеріал, та неупереджено розібратися в тому, чим же була війна саме для українців, тих, хто жив і живе на вітчизняних теренах. Цим і пояснюється, напевно ж, та стриманість, яку неважко побачити в інтонації фільму, в його стилістиці. Автор старанно уникає прокурорсько-обвинувальних інтонацій, він просто слухає голоси минулого. Насамкінець він обмовиться щодо свого кредо: “Вдивляючись без гніву, ми зберігаємо надію на майбутнє”. Це близько одному з інших формулювань роботи з пам’яттю: історія – це країна фантазії, куди ми вкладаємо наші прагнення та надії на майбутнє (Гайден Вайт, у переказі Наталі Яковенко).

“Без гніву” – саме так. Бо ж інакше виходить, що ми закладаємо під майбутнє вибухівку. Коли “червоних” трясе при одній згадці про “бандер”, коли “західняки” вважають, що отих “совітів”, попри їх старість, належить перевішати і перестріляти… Не буде в нас України за такого підходу. Історія завжди стукає в наші двері, але її не треба впускати аж так глибоко у сьогоднішні справи. Історії – історієво. Бо це наш проект завтрашнього, уявлення про те, яким буде майбутнє. Ви хочете, аби і в ньому зберігався антагонізм і вся та алогічна дурня, часто кривава? То знайте, ви не хочете добра своїм дітям й онукам. Вам прагнеться, аби й вони воювали з привидами минулого. Буковський закликає взяти шинелі й розходитися по домівках. Нехай історики розбираються у фактах і коментарях, а ідеологійну збудженість на поріг більше не пускаймо.

Кожна з дев’яти серій має свою проблемно-тематичну визначеність. У першій, скажімо, розбираються з тим, що ж відбувалося насправді в перші трагічні місяці війни, коли радянські війська зазнали колосальних втрат і відступили вглиб країни. Що це було? Чи тільки прорахунки воєначальників, чи й ще щось? Ретельно зіставляються факти і версії: одні відкидаються, інші виставляються, без найменшого акцентування, на суд глядачів. Останнім запропоновано виступити і в ролі слідчих, і в ролі адвокатів. Надто трагічний матеріал, хоча Буковський належить до покоління, яке народилося вже в 1960-ті і цим він сам (а це його голос, його авторське інтонування подій за кадром) пояснює своє сприйняття війни.

Величезна кількість воєнної хроніки, незрідка тієї, яку ми досі не бачили. А коли й бачили, то в іншій інтерпретації. Та головна “фішка” стрічки – свідки. Наші сучасники, люди, для яких війна є частиною, нерідко головною, найсуттєвішою, їхньої долі. Автор фільму намагається зберегти об’єктивність, надаючи слово людям, чий погляд на події подеколи діаметрально протилежний. Але це не суд – обвинувальних інтонацій справді не помітно. Значною мірою адресатом картини є майбутні покоління: для них нині сущі повинні викласти факти і своє розуміння подій.

Головне, звичайно, факти. Хоча як відділити їх від конкретних людських переживань? Буковський і не відділяє, він їх, сказати б, відтіняє – емоціями і судженнями інших людей. Задля стереоскопії, задля того, аби можна було викласти загальну картину подій. Чи не вперше я побачив і почув з екрана про те, що знав із розповідей моїх рідних. У 1943-му до Радянської армії забирали всіх, починаючи з 16 років. Поспіхом навчали тримати в руках ґвинтівку і, навіть без обмундирування і зброї, гнали в бій. “Уб’ють сусіда – візьмеш його ґвинтівку”, – так пояснює один зі свідків, якому дивом вдалося уціліти (моєму батькові так само, інакше не писати б мені цих рядків). Скільки полягло тоді, скільки життів не дістали свого продовження… Власне, фільм і починається зі страшної статистики – за роки війни населення України скоротилося на чотирнадцять мільйонів (у сорок першому їх було 41, у сорок п’ятому – 27). У цій цифрі і сховано головний український рахунок: народ не жаліли, до нього ставилися як до бидла, до гарматного м’яса. Фашисти керували театром воєнних дій – як з одного боку, так і з іншого.

Раз по раз документаліст Буковський звертається і до своїх колеґ старшого покоління. Ось Ізраїль Ґольдштейн розповідає про те, як у перші місяці війни від них вимагали, аби показували німецьких полонених. Та звідки ж їм було узятися? Але ж тре’. Ян Мєстєчкін оповідає про складнощі роботи у перші повоєнні роки, коли він знімав те, що відбувалося в Західній Україні. Мимохіть, як прохідна деталь, зрине інформація про те, що на території студії “Укркінохроніка” за років окупації знаходився центр фашистської пропаґанди. По війні, виходить, також – тільки уже радянської. Ретельно творилася потрібна владі версія історії – дальньої та ближньої. Кінематографісти то корилися законам тієї пропаґанди, то чинили спротив. Не було б того спротиву – не постав би й документальний серіал Буковського.

Величезна кількість хроніки воєнних та повоєнних літ. Найбільше запам’ятовується те, що пов’язано з людьми цивільними. Ось бої за Київ, коли німці звеліли усім забиратися геть з міста. Один із свідків, жінка, розповідає про те, як вісім сімей ризикнули і залишилися в домі. Як на два тижні у них – на все про все – лишалося двоє відер води і три банки варення. Як окупанти прагнули замести сліди і почали виривати трупи у Бабиному Ярі й спалювати їх. У повітрі зависнув запах гару й людського м’яса. Аби пом’якшити емоційний удар (а він відбувається, таке запам’ятовуєш назавжди) режисер продовжує екранну оповідь монтажем світлин єврейських сімей і закадровою молитвою ребе. Промовляють, голосять душі замучених, і хіба ж не досить цього, аби сьогодні схаменулися політики і не зводили порахунки – нашими тілами й душами?

Дуже цікавою є розповідь (це 7 серія) про обставини поранення та смерти маршала Миколи Ватутіна. Справді загадково виглядає усе, що трапилося – не дуже складна рана спричинилася до загибелі військовика такого високого ранґу. Автор не висловлює якихось підозр, просто чесно констатує негідність поведінки радянських посадовців. Навіть день похорону звівся нанівець – бо ж того дня у Микити Хрущова був 50-літній ювілей… Чи можна сказати щось гірше про систему, де так “поважають” людину, навіть коли вона герой війни і маршал?

Або сторінки фільму, які знайомлять нас з тим, що трапилося з комісаром ковпаківського партизанського об’єднання Руднєвим. Останній, виявляється, часто опонував Сидору Ковпаку в прагматичному прагненні зменшити кількість жертв у братовбивчих змаганнях з військами УПА. За те, напевно ж, і заплатив життям. Хоча, знову-таки, Буковський не артикулює це припущення, не фонтанує словесами – він просто констатує, наводить факти і документи. Висновки і версії ми, глядачі, можемо зробити самі. От се, може, найприкметніша особливість фільму.

Останні дві серії уперше з такою прискіпливістю й аналітизмом подають картину протистояння в Західній Україні. Тут найбільш симетричні свідчення – з одного боку, з другого. Може, аж занадто симетрично, автор, напевно ж, боявся звинувачень в упередженості. Тому суворо дозуються люди, котрі оповідають про те, як воно було. Чи не вперше отак докладно – про дивізію СС “Галичина”. То був ідеологійний, і водночас воєнний, проект німецького командування. Доволі успішний – як свідчить фільм, до війська записалися 84 тисячі молодих, здебільшого, людей. Прийняли одинадцять… Після короткого навчання (про нього розповідають, скупо й точно, колишні “галичани”) їх кинули у бій – проти військ Першого Українського фронту. І майже всі вони загинули… Як завжди це буває – страждають люди, а от автори “проектів” лишаються не тільки живими, а ще й з дивідендами.

Остання, дев’ята, серія – про громадянську війну на теренах Західної України в другій половині 1940-х та 1950-ті роки. Знову в свідках не генерали й полковники, а прості люди. Чиї розповіді наповнені деталями й емоціями, без якихось прикрас і затушовування – те, чим майже завжди страждають великі світу цього. Наприклад, про криївки й особливості підземного життя. Про існування сформованих НКВД-КДБ псевдозагонів УПА, метою яких була дискредитація визвольного руху в очах мирних жителів…

Дещо запам’ятовується особливо. Коли, наприклад, колишній працівник “органів” зненацька висловлює захоплення вояками УПА (“Ніколи і ні за яких обставин не здавалися в полон! Отак би й “нашим”, але ж ні…”). Або жінка, котра боролася із “совітами” й відсиділа у таборах енну кількість літ, плаче перед камерою: “Маємо українську владу, яка нас ніколи навіть не згадує…”.

Характерний епізод. Знову-таки – тут немає звернень до офіційних джерел і суджень, тут говорять прості люди, чий рахунок війні – особистий і незаідеологізований. Напевно, були й інші, але їх до фільму не включено. Промовляють ті, як сказано в заключному закадровому коментарі, хто раніше мовчав – надто драматично думали й згадували вони війну, надто не вписувалися їхні версії в історичний офіціоз. А “без них рахунок неповний…”. Вдивляймось без гніву, без суєти і метушні – тільки тоді матимемо право почуватися народом, нацією, спільнотою, що рухається океаном часу в майбутнє. Воістину так.

Автор і режисер: Сергій Буковський
Консультанти: к.і.н Іван Патриляк, д.і.н. професор Петро Брицький, к.і.н. Марина Дубик
Оператори: Віктор Кабаченко, Микола Мандрич
Звук: Сергій Вачі, Андрій Кравченко
Відеомонтаж: Андрій Орлов
Редактори: Вікторія Бондар, Олександр Коваль
Композитор та музичне оформлення: Ігор Лєбьодкін
Тривалість: 9 серій приблизно по 30 хвилин
Якість:
Відео:
кодек: DivX 6.x
розмір кадру: 512 x 384
бітрейт: приблизно 1045 кб/с

Аудіо:
мова: українська
переклад: оригінал
кодек: MP3
бітрейт: 96 кб/с
Скріншоти:


Джерело:
Особиста оцінка: 0 - не дивився


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати фільм українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-04-12 20:58
 Розмір:   2.02 GB 
 Оцінка фільму:   9.6/10 (Голосів: 24)
   
weber 
Почесний гуртомівець


З нами з: 03.08.08
Востаннє: 18.10.17
Повідомлень: 7001

2009-04-12 21:16  
Щеб перелік з назвами серій
bahtin 
VIP


З нами з: 17.11.07
Востаннє: 17.10.17
Повідомлень: 263

2009-04-12 21:20  
Там просто пишуть фільм другий, третій, четвертий......
weber 
Почесний гуртомівець


З нами з: 03.08.08
Востаннє: 18.10.17
Повідомлень: 7001

2009-04-12 21:21  
Ну тоді добре, якось думав що тут це фільм вже є
dtm 
Свій


З нами з: 02.01.09
Востаннє: 07.10.17
Повідомлень: 66

2009-08-22 19:19  
може хтось роздасть
hupalo 
VIP


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 20.08.17
Повідомлень: 519

2009-09-14 02:03  
цікавоооо!
Юрій Дмитрович 
Частий відвідувач


З нами з: 15.08.09
Востаннє: 17.10.17
Повідомлень: 40

2009-09-19 11:18  
Будь-ляска ще трішки швидкості/сідерів.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти