Московіада, 1992, Юрій Андрухович (аудіокнига) [MP3, RTF]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-04-09 01:25  
Московіада, 1992, Юрій Андрухович (аудіокнига) [MP3, RTF]


Обкладинки друкованих видань:
Сайт:
Видавець: Компанія А.Е.Л.
Фомат: MP3
Бітрейт: 128 кб/с
Мова: українська
Читає: Автор
Звукорежисер: Тарас Пушик
Час звучання: 7 год. 24 хв.
Рік виходу диску: 2006
Додатково: текст роману у форматі RTF

«Я прожив у Москві майже два роки, і то були чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важить: втрачені можливості чи здобуті примари».
Юрій Андрухович

Додаткова інформація:
Культові цитати з роману:
«А я пересуваюся додому, Ваша Гідносте. Існує така країна, де живуть Ваші піддані… Вона до болю справжня. І нічим не захищена від Сходу, навіть горами.
Якби свого часу Хтось, Хто Роздає Географію, порадився зі мною, то нині все виглядало б інакше. Але Він розмістив нашу країну саме там, де Йому схотілося. Дякуємо й за це».

«У цьому місті, кажуть, живе мільйон українців. Себто Москва — найбільше у світі українське місто. Тут кожен десятий має прізвище на «енко». Але як її розпізнати? Адже за останні триста років ми досить уподібнилися до цих суворих північан. Чомусь почали народжуватись інші українці — свиноокі, з невиразно-заокругленими пицями, з безбарвним волоссям, яке існує тільки для того, щоб вилазити… Останні сімдесят років зробили цей процес необоротним. Переконуватися в цьому недовго: достатньо пройтися вночі Київським вокзалом і подивитися на цих сплячих товстих людей у поганому одязі: херсонських, житомирських, вінницьких, кіровоградських, зачепилівських, зателепанських, замудонських, леніноб(…)ських, дзержинох(…)ських, та — що там! — і львівських теж. Мені тяжко уявити собі естонців, які принижено сплять по московських вокзалах. Мені легше уявити собі в цій ролі, наприклад, туркменів. Але в тому й нещастя імперії, що вона вирішила поєднати непоєднуване — естонців з туркменами. А де на її мапі ми, українці? Десь посередині? Це мало втішає».

"Це місто тисячі та одної катівні. Високий форпост Сходу перед завоюванням Заходу. Останнє місто Азії, від п'яних кошмарів якого панічно втікали знекровлені та Германізовані монархи. Місто сифілісу та хуліганів, улюблена казка озброєних голодранців. Місто більшовицького ампіру з висотними почварами наркоматів, з таємними під'їздами, забороненими алеями, місто концтаборів, націлене в небо закам'янілих гігантів. Населення тутешніх в'язниць могло б скласти одну з європейських націй. Місто гранітних вензелів та мармурового колосся і п'ятикутних зірок завбільшки із сонце. Воно вміє тільки пожирати, це місто забльованих подвір'їв і перекошених дощаних парканів у засипаних тополиним пухом провулках із деспотичними назвами: Садово‑Чєлобітьєвський, Кутузово‑Тарханний, Ново‑Палачовський, Дубіново‑Зашибеєвський, Мало‑Октябрьсько‑Кладбищенський…
Це місто втрат. Добре б його зрівняти з землею. Насадити знову дрімучі фінські ліси, які тут були раніше, розвести ведмедів, лосів, косуль – хай пасуться довкола порослих мохами кремлівських уламків, хай плавають окуні в ожилих московських водах, дикі бджоли хай зосереджено накопичують мед у глибочезних пахучих дуплах. Треба цій землі дати спочинок від її злочинної столиці. Може, потім вона спроможеться на щось гарне. Бо не вічно ж їй отруювати світ бацилами зла, пригнічення й агресивного тупого руйнування!
І в цьому, мої дами й панове, полягає завдання завдань, неодмінна передумова для виживання людства, і на цьому хай зосередить свій пафос уся цивілізація великих народів сучасності – без краплі пролитої крові, без тіні насильства, із застосуванням гуманних парламентських важелів, зрівняти Москву, за винятком, можливо, декількох церков та монастирів, із землею, а на її місці створити зелений заповідник для кисню, світла та рекреацій. Тільки в такому випадку може йти мова про якесь майбутнє всіх Нас на цій планеті, майне дамен унд геррен! Дякую за увагу. (Загальні оплески, усі встають і співають «Оду до радості» Бетховена, слова Шіллера)".
Вікіпедія про "Московіаду":
"Московіа́да" — другий роман Юрія Андруховича, написаний лютому-квітні 1992 року в Фельдафінгу. Має підзаголовок "роман жахів".
Роман оповідає про один день з життя студента літературного інстутуту в Москві Отто фон Ф. Хоча в романі не вказано точний період дії, проте за деталями можна встановити, що дія відбувається влітку 1991. Роман насичений гротескними і сюрреалістичними деталями, фантасмагоріями, на основі величезної кількості чуток, що супроводжували розпад імперії (на кшталт триметрових пацюків в московському метро чи підземного міста під Москвою, де засідають і бенкетують владці) і водночас реалістичними деталями того ж періоду (величезні черги і такі ж величезні, стотисячні мітинги). Велика частина роману присвячена мефістофельському образу КДБ. Роман перекладено і видано також російською та польською мовами.
2006 року Молодий театр в Києві створив виставу за романом.
Наукова рецензія до роману:
“Московіада” Юрія Андруховича як мономіфологічна меніппея

З-поміж усіх творів Юрія Андруховича, здається, саме «Московіада» зазнала найгострішої критики. Якби це була «критика» на кшталт тієї, що лунала на адресу «Рекреацій» («огидство», «порнографія» і т.ін.), її можна було б спокійно проігнорувати як таку, що не має жодного стосунку до літературознавства. Але «Московіаду» критикували професійно, і то не лише вчорашні академічні співці соцреалізму, а й такий, наприклад, проникливий критик і неомодерний митець, як Костянтин Москалець. Не зупиняючись наразі на всіх негативних відгуках на «Московіаду», можна навести їх загальний підсумок: твір має бути цілісним, це аксіома; основною ж вадою «Московіади» є відсутність художньої цілісності.
На мою думку, така оцінка значною мірою пов’язана з типологічно повторюваним непорозумінням, коли критик вперто не помічає, що гра, яку він спостерігає, розгортається не за тими правилами, яких він очікував: досить згадати, як сприймали (тобто не сприймали) Вольтер творчість Рабле й Шекспіра або Набоков – Достоєвського. Натомість, поняття цілісності зовсім не є раз і назавжди визначеним, і відсутність одного з її типів (наприклад, правдоподібно-реалістичного) аж ніяк не означає відсутності цілісності як такої. Але для того, щоб зуміти побачити інший, відмінний від очікуваного тип цілісності, критик мав би для початку облишити менторський тон: можливо, в такий спосіб вдасться припинити дію тієї принципово імперської традиції мислення, в річищі якої Белінський повчав Гоголя, Писарєв – Пушкіна, Ленін – Толстого, а Сталін вишукував “штуки, сильніші за “Фауста” Гьоте”. Адже в ідеалі критик міг би відігравати роль ініціатора, своєрідного містагога, який сприяє другому народженню твору через виведення на денне світло його прихованої “нічної” семантики, його іншої цілісності.
Отже, час запитати: який тип цілісності притаманний «Московіаді»? Назагал, його можна б назвати постмодерним, але, оскільки під постмодерном нині кожен розуміє те, що йому подобається (або не подобається), то варто з’ясувати, що саме мається на увазі тут. Почну з “апофатики”. По-перше, суто постмодерною диференційною ознакою навряд чи може вважатися гра: вже Кант говорив, що відкинути гру – значить вийти з-під влади мистецтва взагалі, а від часу публікації фундаментальної праці Й.Гейзинги “Homo Ludens” майже трюїзмом стало твердження, що культура як така “виникає у формі гри, вона розігрується від самого першопочатку” [4, 57]. По-друге, від того ж “першопочатку” відома в літературі й славнозвісна “вторинність” (використання чужих текстів як матеріалу для побудови власних): простий перелік імен – від Гомера до Джойса і далі – зайняв би простір цілої статті. Як пише Ольга Сєдакова, “за насиченістю і конструктивністю цитат навряд чи когось із постмодерністів порівняємо з Данте (та й узагалі з середньовічним книжником); “вторинними” можна назвати цілі епохи – пізня античність, бароко…” [11, 371].
Трохи важче визначитися з тим, що Х. Ортега-і-Гасет (ще з приводу модернізму) охарактеризував як “тяжіння до глибокої іронії” [9, 228]. Тобто, з одного боку, саму іронію нікому не спаде на думку вважати постмодерним винаходом (інакше вже Сократа доведеться визнати постмодерністом), але, з іншого, в постмодерні іронія набуває специфічного характеру, а саме – характеру постмодерну, якщо останній розуміти не як набір вельми сумнівних ознак, а як епоху, що розпочалася з краху «проекту Модерну». Інакше кажучи, постмодерна література – це література, яка усвідомлено існує в умовах, за словами Ліотара, “занепаду довіри до принципу загального прогресу людства” [6, 57]. За великим рахунком, це означає “занепад довіри до історії”. А оскільки, крім історичного, існує ще тільки один тип сприйняття часу – міфічний, то зрозуміло, що опинившись в “постісторії”, література починає мислити міфологічно, тільки вже не в наївному, а, як говорить Нортроп Фрай, в “іронічному модусі”. Мабуть найцікавішим – як не парадоксально це звучить – у постмодерні є несвідоме, хоч одночасно й іронічне використання міфу. Тобто, на відміну від класицизму чи псевдореалізму, в постмодерній літературі спостерігається не стільки буквальна трансформація міфологічних сюжетів та образів, скільки маніфестація втіленої в сучасному сюжетно-образному матеріалі гри архетипних структур. Іронія ж виникає – іноді незалежно від волі автора – як результат користування “словником епохи”. Перефразовуючи слова Андруховича, можна сказати, що іронія – “це єдино можливий сьогодні спосіб мистецького вислову”[1]. Шукати вказану архетипну гру можна, звичайно, на всіх рівнях твору, але я зупинюся на двох: сюжетному та жанровому.
Якщо з’єднати дві фундаментальні праці – “Герой з тисячею облич” Джозефа Кемпбелла та “Анатомія критики” Нортропа Фрая – і розглянути “Московіаду” як мономіф іронічного модусу, то виявиться, що більшість тих “недоречностей”, за які критикували Андруховича (невмотивовані фантазми, розмови з привидом, сцени розпусти, пивбари й каналізації і т. ін., тобто все те, що справді могло б зруйнувати цілісність “правдоподібного” твору), виглядає цілком доречно в архетипній моделі міфологічної подорожі. Вираз “мономіф” я вживаю якраз у значенні такої моделі, що її дію на прикладах з міфології та фольклору детально дослідив Кемпбелл. Нині, через півстоліття після Кемпбеллового дослідження, очевидно, що ця модель є однією з найпопулярніших у новітній літературі: досить згадати таких авторів як Джеймс Джойс, Томас Манн, Герман Гессе, Джон Фаулз, Умберто Еко, Італо Кальвіно, Крістоф Рансмайр та ін. Серед останніх наразі українських прикладів – “Перверзія” того ж Андруховича, “Адепт” Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка, “Лженострадамус” Василя Кожелянка.
У схематичному викладі мономіф виглядає приблизно так. Зі власної чи чужої ініціативи герой залишає домівку і вирушає на пошуки чогось такого, брак чого загрожує існуванню: або його власному, або громади, яку він репрезентує, або й цілого космічного порядку. На шляху він зустрічається з “тінню” (alter ego, трікстер тощо), з богинею, з ворожими та дружніми силами. У будь-якому випадку герой проходить низку випробувань, головне з яких відбувається у вилученому зі звичного ритму життя хронотопі (здебільшого це та чи інша модифікація пекла, потойбічного світу, підземного царства і т. ін.). Після досягнення кінцевої мети подорожі герой, озброєний новою силою чи новим розумінням себе і світу, повертається додому.
Неважко помітити, що саме за вказаною схемою розгортаються події в “Московіаді”, але, як вже говорилося, в “іронічному модусі”. У термінах Фрая це означає, що “апокаліптична” образність змінюється на “демонічну” (апокаліптична та демонічна реалізації архетипу представлені у Фрая такими парами, як євхаристія – канібалізм, райський сад – зловісний ліс, небесне світло – пекельний вогонь та ін.). Зрозуміло, що міфологічна модель не втілюється стовідсотково в жодному з сучасних літературних творів, але ключові моменти залишаються, здається, незмінними. У Андруховича український поет Отто фон Ф., спровокований КДБ, їде до Москви. Подія, що в первісному міфологічному дискурсі була б початком “славетних справ”, в іронічному виявляється звичайною втечею, а в самого героя від великої місії “батька нації” залишаються хіба що національно свідомі вуса. Архетип “тіні” втілений у романі в образі кадебіста Сашка: він є тим Мефістофелем, з яким головний герой підписує угоду і від якого отримує неприємну частину правди про самого себе.
Основна романна увага зосереджена, як це найчастіше й буває в літературі, на центральній фазі подорожі – “ініціації”. На цій стадії в міфах на героя перш за все чекає сексуальна зустріч з жінкою-богинею. “Жінка, - як пише Кемпбелл, – являє собою провідника до піднесеного кульмінаційного пункту чуттєвої подорожі”[5, 90]. І далі: “Містичний шлюб з царственною богинею світу уособлює повне торжество героя над життям, оскільки жінка – це життя, а герой, що її пізнав, - його господар”[5, 93]. У “Московіаді” такий “сакральний акт” відбувається у жіночій душовій гуртожитку, що, однак, не скасовує цілком його сакральності, а радше додає йому земного виміру. Закономірною в структурі мономіфу є також і розкритикована Москальцем зустріч з привидом десантника Руслана: розмова з померлим про звичаї потойбічного світу видається досить логічною прелюдією до участі Отто в підземному засіданні покійних вождів.
Якщо відкинути спогади, листи й сновидіння (весь, так би мовити, “перцептуальний хронотоп”), в романі залишиться один – “апокаліптичний” – день з життя українського поета в Москві (у зв’язку з чим пригадується “Малий апокаліпсис” Тадеуша Конвіцького, що його переклав і, можливо, зазнав з його боку деякого впливу Андрухович). Цей день починається на сьомому поверсі літературного гуртожитку, який, звичайно ж, є іронічною модифікацією вежі чистого мистецтва, а ще ширше – культової вежі, що, за словами Мірчі Еліаде, “являла собою космічну гору..; її сім поверхів відповідали семи планетарним небесам” [13, 27]. Вирушивши зі “священної гори”, з місця, “де зустрічаються Небо і Земля”, герой невпинно сходить вниз. Він проходить кілька обов’язкових чоловічих ініціацій на землі (випробування пияцтвом, коханням, бійкою), після чого спускається в пародійний потойбічний світ. Йому доводиться долати опір охоронців (спецзагін, кадебісти), уникати зустрічі з підземними потворами (щурі), але й отримувати несподівану допомогу з боку трансформованих ворожих сил (коханка Галя, чий образ нагадує, наприклад, Фріду із “Замку” Кафки). Показово, що, на відміну від первісних міфів, у “Московіаді” герой не спроможний перетравити змальований світ: “…ти вивергаєш нарешті із себе увесь цей день, усі його хімічні елементи вкупі з органічними речовинами, усю цю Москву”[2, 227].
Кульмінацією подорожі стає участь Отто у “симпозіумі” мерців, куди він потрапляє за допомогою “Харона”, або ж “Гермеса”, чий іронічний модус виявляє себе вже в тому, що цей “носій влади” одночасно є улюбленим героєм російської класики – “маленькою людиною”. На “симпозіумі” Отто нарешті виконує свою місію, розстрілюючи покійників, які уособлювали імперію. Попри усю фарсовість, у цій сцені також простежується логіка міфу: справжнім народженням героя є друге народження, відповідно й звільнення від імперських мерців настане, мабуть, після їх другої, вже остаточної смерті. Завершується роман – у цілковитій згоді з дослідженою Кемпбеллом моделлю – поверненням героя додому. Таким чином, наявність у “Московіаді” мономіфологічної структури видається мені безперечною, що, власне, і треба було довести.
Так само архетипна пам’ять виявляє себе й на жанровому рівні (незалежно від того, знає про це сам автор чи ні). Яке б визначення жанру не прийняти, зрозуміло, що світ проникає в художній твір, сказати б, через жанрові окуляри і – відповідно – набуває вигляду, заданого йому жанром. Сам твір з цього погляду постає як реалізація своєрідного жанрового архетипу конкретним автором у конкретних умовах, а одна з таємниць творчого успіху митця полягає в умінні віднайти для духу епохи (чи т. зв. “змісту дійсності”) найадекватнішу жанрову форму.
Свого часу у статті “Що перетворюється в “Рекреаціях” Андруховича” Марко Павлишин звернув увагу на центральну роль у цьому романі “однієї риси, яку Бахтін вважає характерною для Меніппової сатири і для карнавалізованої літератури взагалі: вживання в ній вставних жанрів”[10, 122]. Ця теза потребує доповнення: не лише в “Рекреаціях”, а й у “Московіаді” та “Перверзії” присутні всі (а не одна) риси, які Бахтін вважав характерними для меніппеї (надалі я буду використовувати термін “меніппея” як означення протожанру або “жанрового архетипу” на відміну від обмеженої в часі і просторі існування “Меніппової сатири”). Якщо погодитися з тим, що романи Андруховича – це сучасні меніппеї, тоді самі по собі відпадуть згадувані “недоречності” – вже не тільки з сюжетного, а й з жанрового погляду. (Щоб не повертатися більше до цієї теми, я стисло продемонструю меніппейні ознаки у всіх трьох романах одразу). І ще одне – суто технічне – пояснення. Як відомо, вичерпний теоретичний аналіз меніппеї здійснив Бахтін у працях “Творчість Франсуа Рабле…” та, особливо, “Проблеми поетики Достоєвського”. Відтак встановлення меніппейного характеру творів Андруховича передбачає використання бахтінських положень. Але щоб подальший текст не перетворився на суцільний нечитабельний центон, я не буду весь час “залапковувати” бахтінські цитати, маючи при цьому на увазі, що джерело відомостей про меніппею і так всіма добре знане.
Отже, меніппея – жанр карнавалізованої “серйозно-сміхової” літератури з усіма ознаками останньої: усуненням епічної чи трагічної дистанції в зображенні серйозних предметів, іронічним переосмисленням історії та міфології, навмисною відмовою від стилістичної єдності, змішуванням високого й низького, пародійним цитуванням, вживанням невнормованої лексики тощо. Наявність усіх цих ознак в усіх трьох романах Андруховича виключає можливість випадкового збігу і дозволяє говорити про актуалізацію архаїчної жанрової пам’яті.
Меніппея – явище надзвичайно симптоматичне: її формування на грецькому грунті відбувається в епоху руйнування наївно-міфологічної суспільної свідомості. Показово, що майже всі творці меніппеї (Антісфен, Біон Борисфеніт, сам Меніпп та ін.) були представниками кінізму, тобто філософії, покликаної здійснити переоцінку традиційних цінностей. Тут не місце розвивати культурологічні теорії в дусі Шпенглера, але очевидно, що в найсуттєвіших своїх проявах наш час є типологічно подібним до епохи еллінізму. Відтак і поява романів Андруховича (і всього “бубабізму”), мабуть, повинна сприйматися не як приватна авторська примха, а як вираження глибинних потреб самої культури.
Важливий момент: меніппея не просто говорить про руйнування усталеної світоглядної системи як ієрархії цінностей, вона демонструє цю ідею самою своєю художньою формою. Суміш – ось основний формальний принцип меніппеї. Перше, що привертає до себе увагу в романах Андруховича, - це суміш лексична. Мова усіх трьох романів, збагачена не лише діалектизмами, архаїзмами, історизмами і т.ін., але й “табуйованою” лексикою, виявилася здатною не на жарт перелякати ортодоксальних читачів. Слід додати, що й “суржик”, майстерно відтворений у “Рекреаціях”, а також цілі фрази російською в “Московіаді” чи німецькою та італійською – в “Перверзії”, - це так само ознаки меніппеї, для якої, крім “живих діалектів та жаргонів”, на римському етапі розвитку була характерною і “пряма двомовність”[3, 182].
Відбувається в меніппеї також змішування типів мовлення: віршів і прози. У Андруховича цей принцип відіграє особливо важливу роль, і справа тут не лише в насиченості романів віршами самого автора чи інших поетів, а й у тому, що його прозі притаманні іманентні властивості поезії. Таке змішування викликало досить серйозну критику: на думку В’ячеслава Медвідя, прозу Андруховича “навряд чи можна вважати прозою… Проза, як і поезія, - є певний стан духовності, буттєвості, коли митець творить новий, мистецький світ за божественними законами”[7, 3]. А за словами Костянтина Москальця, Андруховичу на Страшному Суді “інкримінуватимуть не порушення котроїсь із десяти заповідей, а порушення заповідей прозового дискурсу. Роман не будується за тими ж принципами, що й вірш; використання фантазмів у поезії трактується як виключно поезії властиве перетворення дійсности; аналогічне застосування фантазмів у прозі (привид десантника Руслана, промова в пивному барі тощо) потребує обережности, ощадности й обгрунтування”[8, 73]. З такою критикою можна було б погодитися, якби, крім прозового та віршованого, не існувало принаймні протягом останніх двох з половиною тисячоліть ще й дискурсу меніппейного, принциповою ознакою якого і є змішування дискурсів. Цікаво, що в наведеній цитаті вказуються два приклади, без яких також важко уявити меніппею. Виправдана мономіфом поява привида має й жанрове пояснення: практично кожна меніппея актуалізує архетипний мотив спілкування з потойбічним світом. Ер, Орфей, Одіссей, Еней – ці та інші міфологічні герої брали участь у т.зв. “діалогах з мертвими”, і меніппея активно використовувала їх досвід (у Лукіана, наприклад, вже сам Меніпп сходить у пекло). Немає сумніву, що цей мотив – один з улюблених і в Андруховича: досить згадати карнавальну ніч Немирича, засідання покійних вождів чи “орфеїаду” Перфецького. Крім цього, в кожному з трьох романів є ще маса зовні не мотивованих “фантазмів”, а, якщо вірити Бахтіну, то “в усій світовій літературі ми не знайдемо вільнішого за вимислом і фантастикою жанру, ніж меніппея”[3, 193]. При цьому фантастика поєднується в меніппеї з натуралістичністю зображення, що знову ж таки бачимо в Андруховича, особливо в “Московіаді”.
Після всього сказаного цілком закономірно виглядає і змішування жанрів у межах меніппеї. Якщо жанр – це апріорна можливість “перетворення дійсности” за певними естетичними законами, то меніппея виступає як зовні гетерогенна суміш самих цих законів. З самого початку меніппея вбирає в себе споріднені жанри: солілоквіум (діалог з самим собою), діатрибу (діалог з уявним співрозмовником), симпозіон (бенкетна дискусія); в ній також широко представлені листи, “знайдені” рукописи, перекази розмов, пародії на високі жанри тощо. Крім того, Бахтін відзначає насиченість меніппеї пародійно переосмисленими цитатами, наявність в ній відкритої чи прихованої полеміки з різними “володарями дум”, алюзій, майже журналістських інвектив і т.ін. Залишається пригадати, що всі ці риси вже не перший рік вказуються у публікаціях, присвячених “Рекреаціям”, “Московіаді” та “Перверзії”.
Яким же чином меніппея об’єднує свої “акциденції” в художню цілісність? Як жанр перехідних епох вона має на меті перевірку істинності тих чи інших філософських ідей (тільки не “академічних”, а “екзистенційних”), світоглядних концепцій, життєвих ідеалів тощо, а відповідно – і вибудовується як низка їх випробувань. Для досягнення цієї мети годяться будь-які засоби. Меніппея ніколи не претендувала на правдоподібність характерів і сюжетів: екстремальні ситуації, фантастичні та “натуралістичні” пригоди, здіймання до небес і сходження в пекло, тобто все те, що видається зовні не мотивованим, виконує тут функцію проведення героя як носія ідеї крізь “вогонь, воду і мідні труби”. Показовою є назва вступної статті Олі Гнатюк до романів Андруховича: “Авантюрний роман і повалення ідолів”. Саме поваленням ідолів за допомогою авантюрного сюжету в авантюрному хронотопі і зайнята меніппея. Загальна свобода та індивідуальна самотність, псевдодемократизм конаючої імперії, митець і влада, кохання і смерть, втрачання карнавалу – ці та інші ідеї й мотиви зазнають у Андруховича екстремальних випробувань.
За словами Бахтіна, “в меніппеї вперше з’являється і те, що можна назвати морально-психологічним експериментуванням”[3, 197], тобто усталена картина дійсності вибухає через зображення “ненормальних” станів героїв: роздвоєння особистості, дивні сновидіння, галюцинації, майже божевільні пристрасті, суїцидні потяги – все це руйнує визначений статус людини, “в ній відкриваються можливості іншої людини та іншого життя, вона втрачає свою завершеність та однозначність, вона перестає збігатися з самою собою”[3, 197]. Щоправда, Москалець і тут знаходить привід для критики. Так, стосовно “Московіади” він пише: “можливо, всі ці пивні бари, каналізація, тунелі, конференц-зали – всього-на-всього маячня героя, котрий нарешті спіткав свою білу гарячку?… насправді ж існувала прекрасна, найлюдяніша, найдемократичніша в світі держава СРСР?”[8, 71]. Але вже як на те, то й найгостріша сатира Шевченка на миколаївську Росію постала у вигляді сну “напрочуд дивного” після того, як поет нібито прийшов “попідтинню з бенкету п’яний уночі” (про “шевченківський контекст” роману Андруховича див., наприклад, статтю Тамари Гундорової “Постмодерністська фікція Ю.Андруховича з постколоніальним знаком питання” // Сучасність. – 1993. – Ч.9). У контексті такого експериментування цілком доречно виглядають у меніппеї, а отже і в романах Андруховича т. зв. “недоречні слова і вчинки”, як, наприклад, та ж промова в пивбарі, коли Отто фон Ф. у блазенському стилі висловлює злободенну соціально-політичну ідею.
Ще одна надзвичайно важлива особливість меніппеї полягає в тому, що, продемонструвавши амбівалентний характер всього, що відбувається “тут і тепер”, вона не обмежується висміюванням, а й пропонує альтернативні соціальні утопії, які подаються через мрії, сновидіння, подорожі. Реальний совдепівський Київ, звичайно, мало чим відрізнявся від Москви (хіба що на гірше). Але в “Московіаді” він необхідний як символ – у термінах Віктора Тернера – “ідеальної спільності”, що протистоїть імперській “соціальній структурі” (зрештою й “садок вишневий коло хати” Шевченко вимріяв у Петербурзі, коли ж “довелось заїхать в Україну”, то виявилося, що “село неначе погоріло, неначе люде подуріли”). Таке протиставлення вибудовується не як відображення емпіричної дійсності, а за законами меніппеї, які в свою чергу засновані на архетипних структурах міфологічного мислення.
Отже, “Московіада” – це роман-меніппея з сюжетом, який розгортається за мономіфологічною схемою. І навіть якщо сам Андрухович не мав свідомих настанов ні на меніппею, ні на мономіф (а воно, власне, так і є), це нічого не міняє: не заперечуємо ж ми існування Америки тільки тому, що Колумб прийняв її за Індію. Чи усвідомлення “мономіфологічної меніппейності” “Московіади” дозволяє говорити про її бездоганність? Очевидно, що ні. Але воно принаймні дозволяє отримувати задоволення (чи незадоволення) від твору, на підставі його іманентних особливостей.


Література:
Андрухович Ю. Можливо, я дочекаюся вже завтра? // “Літературна Україна”. – 1998. – 29 жовтня.
Андрухович Ю. Рекреації. Романи. – К., 1996.
Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. – М., 1972.
Гейзинга Й. Homo Ludens. – К., 1994.
Кемпбелл Дж. Герой с тысячью лицами. – К., 1997.
Лиотар Ж.-Ф. Заметка о смыслах «пост» // «Иностранная литература». – 1994. - №1.
Медвідь В. Збагнувши, що належите до великої культури, не захочете дивувати світ “карнавалами” // “Літературна Україна”. – 1993. – 6 травня.
Москалець К. Незадоволення твором // “Сучасність”. – 1993. - №9.
Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства // Эстетика. Философия культуры. – М., 1991.
Павлишин М. Що перетворюється в “Рекреаціях” Юрія Андруховича? // “Сучасність”. – 1993. – №5.
Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження // Дух і літера. – К., 1997. - № 1-2.
Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-теоретичної думки ХХ ст. – Львів, 1996.
Элиаде М. Миф о вечном возвращении. – С-Пб., 1998.
Српско-украјински алманах [2/2003] Постмодернизам

Автор: Олександр Бойченко
Сюжет:
Один день українського поета в Москві напередодні розпаду імперії -- день, сповнений алкогольних фантасмагорій і галюцинативних пригод, -- такий зміст роману жахів "Московіада".
Живемо – якщо хтось ще не зауважив – у часи Постмодерну. Історія – не вперше – закінчилася, колективна свідомість – не востаннє – пірнула в міфологію. Якби Кемпбел і Фрай прочитали "Московіаду", вони б спільними зусиллями назвали її "мономіфом іронічного модусу". Можна й простіше: апокаліптичний день українського поета в Москві починається на сьомому поверсі літературного гуртожитку, який є іронічною модифікацією і вежі чистого мистецтва, і культової космічної вежі, сім поверхів якої, підказує Мірчо Еліаде, відповідають семи планетарним небесам. Вирушивши з місця, де зустрічаються Небо і Земля, герой невпинно сходить вниз. Він проходить кілька обов’язкових чоловічих ініціацій на землі (випробування пияцтвом, коханням, бійкою), після чого спускається в пародійний потойбічний світ. Йому доводиться долати опір охоронців, рятуватися від підземних потвор, але й отримувати несподівану допомогу з боку трансформованих ворожих сил. Кульмінацією подорожі стає участь Отто у "симпозіумі" мерців, де герой нарешті виконує свою місію, розстрілюючи покійників, які уособлювали імперію. Попри усю фарсовість, у цій сцені також діє логіка міфу: справжнім народженням героя є друге народження, відповідно й звільнення від імперських мерців настане, мабуть, після їх другої, вже остаточної смерті. Питання лише в тому, чи воно колись насправді для нас настане...

Олександр Бойченко
Літературознавець, перекладач, редактор літературного часопису "Потяг-76"
Від себе:
Вперше прочитав цю книгу у 10 класі (6 років тому). Тоді я подумав, що це найкраща книга в світі... Нічого подібного доти я не читав. "Московіада" перевернула мої уявлення про літературу з ніг на голову і дала зрозуміти, що література не обмежується шкільною програмою... З тих пір я перечитував цю книгу разів 5, щоразу отримував істинне естетичне задоволення... Тричі бачив виставу за цим романом... Нещодавно прослухав аудіокнигу -- отримав масу хорошого настрою, сміявся щиро від душі, коли автор іронізує, переживав і сумував разом із головним героєм, тремтів від страху, коли прослуховував страшні моменти (нагадую -- це роман жахів!!!Happy), поновив список моїх улюблених цитат з роману, які я принагідно виголошую друзям (одні із найулюбленіших: "Я, канєшно, діко ізвіняюсь" та "Што ви пра ето думаєтє, батюшка?" -- "Бл..дство всьо ето!!!")... Андрухович -- не лише талановитий письменник, він також і неабиякий актор, тому під час прослуховування аудіокниги ви точно не заснете!
Особиста оцінка: 10 - рекомендую всім!!!

16.11.2009. Увага! Торрент-файл було оновлено!
(у зв'язку з тим, що попередня версія була глюкава) Happy
Завантажте його, будь ласка, заново!


Для тих, хто невпевнений, чи припаде йому до вподоби цей твір,
у списку файлів для завантаження є DEMO. Скачайте, послухайте, визначіться...
(Також DEMO можна послухати на офіційному сайті видавця)

Увага - книга для дорослих!
(Бо містить трохи матюків та еротичних сцен)


Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо аудіокнига вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск.
Підтримаймо вітчизняних авторів!


Також на Торрент-Толоці Ви Можете знайти:


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-11-16 21:49
 Розмір:   415 MB 
 Оцінка аудіокниги:   9.9/10 (Голосів: 45)
   
gnommak 
VIP


З нами з: 20.10.07
Востаннє: 14.08.17
Повідомлень: 1951

2009-04-09 17:47  
Так як ця тема ліпше оформлена я вважаю що попередній твір ось цей: шмяк
можна буде скоро видалити, тим більше я автора того релізу попереджав щоб витянув файли з архіву, небуло ніякої реакції

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-04-09 18:01  
gnommak
Дуже дякую за пораду і за оперативність при перевірці релізу!!! Happy
Як бути з "12 обручів"??

gnommak 
VIP


З нами з: 20.10.07
Востаннє: 14.08.17
Повідомлень: 1951

2009-04-09 19:30  
jinotot написано:
Як бути з "12 обручів"??

Нехай ті хто вантажить завантаже, а потім виставиш

ZiC 
Поважний учасник


З нами з: 09.03.09
Востаннє: 21.07.17
Повідомлень: 213

2009-05-09 01:11  
Колись починав її читати, не знаю чому, але чомусь не пішла, якось важко читалась. Навіть дивно якось. Happy І не можу сказати що книжка погана.
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-05-09 01:37  
ZiC написано:
Колись починав її читати, не знаю чому, але чомусь не пішла, якось важко читалась. Навіть дивно якось. І не можу сказати що книжка погана.

Хм... буває Happy А починав точно з "Московіади"? Бо я читав у виданні 1996 року, де вона разом із "Рекреаціями" виходила, то почав з "Рекреацій" і на самому початку воно не дуже мені йшло (був навіть такий момент, що хотів покинути і не читати далі, бо нудився на початку оповіді), потім краще пішло... дочитавши "Рекреації", зрозумів, що автор рулить... Ну, а "Московіаду" вже по тому прочитав на одному диханні. Перечитував вже не знаю скільки разів, розібрав на цитати... Підсів, коротше Happy
Але, до речі, воно буває -- почнеш щось читати, а настрій не той, або період у житті, чи тема неактуальна або ще щось... Закинеш. А потім якось суто випадково все-таки перечитаєш і розумієш -- річ! Happy

ZiC 
Поважний учасник


З нами з: 09.03.09
Востаннє: 21.07.17
Повідомлень: 213

2009-05-16 23:22  
Згоден з тобою. Поки дочитую книжку(прочитав усі його книжки) під авторством Джона Стейнбека (На схід від Едему, нажаль російською). Опісля збираюсь дочитату книжку Андруховича.
Можливо ця пауза мені і потрібна Happy

winda 
Новенький


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 21.05.11
Повідомлень: 7

2009-11-10 18:16  
люди, а все гаразд з торент файлом?? а то не можу його поставити на закачку(((
"Invalid torrent file"

ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 17.08.17
Повідомлень: 11750

2009-11-10 20:29  
winda написано:

люди, а все гаразд з торент файлом?? а то не можу його поставити на закачку(((
"Invalid torrent file"

хмм.. тільки що спробував завантажити... все добре... може щось в настройках торренту у Вас?

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-11-10 22:58  
Якщо так і не виходить стягнути, то я можу в принципі й перезалити торрент-файл.
Бо справді з ними іноді щось робиться. От, наприклад, до роздачі "Рекреацій" я так і не зміг приєднатися -- торрент в клієнті сам по собі зупиняється і все, запускаєш знову, а він знов зупиняється... Дива, та й годі...

winda 
Новенький


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 21.05.11
Повідомлень: 7

2009-11-12 23:23  
дійсно дива та й годі ....
а не можете підказати що в налаштуваннях торенту може бути не так?
хоча з іншого боку - вся решта файлів з Гуртом завантажується цілком нормально =))

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-11-13 01:51  
winda, давай я перезалию торрент-файл і тоді спробуєш завантажити?
winda 
Новенький


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 21.05.11
Повідомлень: 7

2009-11-13 10:49  
Цитата:
winda, давай я перезалию торрент-файл і тоді спробуєш завантажити?

якщо буде не важко і не накладно то можна)))
буду вдячна)

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-11-16 21:58  
Увага! Торрент-файл було оновлено!
(у зв'язку з тим, що попередня версія була глюкава) Happy
Завантажте його, будь ласка, заново!

winda 
Новенький


З нами з: 03.07.09
Востаннє: 21.05.11
Повідомлень: 7

2009-11-17 15:13  
Дякую))) тепер уже все працює)))
Shyryp4ik 
Новенький


З нами з: 26.04.11
Востаннє: 30.06.11
Повідомлень: 1

2011-04-26 15:22  
Народ! Допоможіть з "Московіадою"!!!
Хто-небудь, хто шарить постмодернізм у його творі.
Заздалегіть дякую Happy не зловживайте, будь ласка, смайликами у повідомленнях (cizarion)

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2011-04-26 21:36  
Shyryp4ik, я би, може, й допоміг, але що саме вам потрібно — не зрозумів Happy
cizarion 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 01.01.10
Востаннє: 23.07.17
Повідомлень: 2036

2011-04-26 23:01  
Shyryp4ik написано:
Хто-небудь, хто шарить постмодернізм у його творі.

jinotot написано:
Shyryp4ik, я би, може, й допоміг, але що саме вам потрібно — не зрозумів

очевидно, колезі потрібно написати реферат/твір/ще якусь біду на тему "Постмодернізм у "Московіаді" Юрія Андруховича"... єдине логічне пояснення, що спадає на думкуHappy

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2011-04-27 21:18  
cizarion, ну, я подумав приблизно про те саме, але сформульовано трохи дивно, чи не так? Happy
Вгорі, в описі теми є отакий спойлер:
jinotot написано:
Наукова рецензія до роману:
Ласкаво прошу під нього. Там дещо про постмодернізм у романі, а також трохи посилань на іншу літературу з цієї теми. А загалом ця тема вже настільки заїжджена, що сміливо можна звертатися до Ґуґла — допоможе Wink (1)
mishashamen 
Свій


З нами з: 14.06.09
Востаннє: 12.08.17
Повідомлень: 147

2011-05-13 22:33  
чудова книга, для мене стала відкриттям, українського сюрреалізму.

є такі повороти, які просто нереально передбачити й ідея твору досить актуальна, дякую Єнотику.

10/10

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2011-05-23 20:19  
mishashamen написано:
стала відкриттям, українського сюрреалізму.
Наскільки мені відомо, то це не сюрреалізм... Ну, якщо порівнювати із Танею Малярчук, то точно не сюрреалізм. Я би дуже віддалено, але порівняв би "Московіаду" із містичним реалізмом Маркеса. Або от ще сам Андрухович казав, що він послідовник традиції, започаткованої в літературі Гоголем. Наскільки я пам"ятаю, Гоголь також не належить до сюрреалістів...
Але визначення -- то несуттєво, головне, що книга справді вартісна, до якого б стилю чи жанру літератури її не відносили б. Для мене, до речі, вона також стала відкриттям. Десь так класі у 9-ому. Тоді до мене дійшло, що українська література -- то не один суцільний Шевченко і компанія із нескінченними історіями про тяжку долю українського народу. До речі, парадокс -- в Московіаді також практично основним мотивом є та сама тяжка доля українців, втім написано роман так, що його хочаться читати, і перечитувати і радити почитати іншим. А класики літератури, на жаль, затерті шкільною програмою і заяложені вчителями літератури настільки, що багато хто їх і по одному разу не спромігся прочитати.
mishashamen написано:
дякую Єнотику.
Я аж весь зашарівся по самого хвоста. Прошу, завжди будь ласка! Happy
mishashamen 
Свій


З нами з: 14.06.09
Востаннє: 12.08.17
Повідомлень: 147

2011-07-15 19:44  
jinotot написано:
то це не сюрреалізм


цитата з Вікі:
Цитата:

Роман насичений гротескними і сюрреалістичними деталями, фантасмагоріями, на основі величезної кількості чуток, що супроводжували розпад імперії (на кшталт триметрових пацюків в московському метро чи підземного міста під Москвою, де засідають і бенкетують владці) і водночас реалістичними деталями того ж періоду (величезні черги і такі ж величезні, стотисячні мітинги).

Шейнога Станіслав 
Поважний учасник


З нами з: 16.09.11
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 176

2012-04-30 10:28  
Дякую! Це гарний роман!
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти