НепрОсті, 2002, Тарас Прохасько (аудіокнига)

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-03-11 02:31  
НепрОсті, 2002, Тарас Прохасько (аудіокнига)




Видавець: Компанія А.Е.Л.
Мова: українська
Фомат: MP3
Бітрейт: 128 кб/с
Тривалість: 05 год. 18 хв.
Читає: Тамара Плашенко
Увага - книга для дорослих!

А хто не прочитає сей есей, тому чи тій буде непросто у житті, оскільки їх НепрОсті оминуть своїми явними сюжетами, ба навіть вимкнуть звук і світло.

Ярослав Довган


Відгуки:
Рецензія 1:

Олександр Бойченко
Літературознавець, перекладач, редактор літературного часопису "Потяг-76"


Станом на сьогодні Тарас Прохасько видав п’ять книжок прози: “Інші дні Анни”, “FM Галичина”, “Непрості”, “Лексикон таємних знань” і “З цього можна зробити кілька оповідань”. Я, звичайно, ні на що не натякаю, але зібрання проповідей Будди “Сутта-пітака” також складається з п’яти книг, як, зрештою, і давньоіндійська “Панчатантра”, не кажучи вже про “П’ятикнижжя” Мойсея.
Так сталося, що в Івано-Франківську (стара назва – Станіславів), де мешкає Прохасько, кількість і якість митців на душу населення значно перевищує середньостатистичні українські показники. Аматори пафосу вважають, що так і повинно бути в місті, названому на честь Івана Франка. Апокрифісти стверджують, що наприкінці 80-х років минулого століття до Франківська потрапила партія радіоактивного вина, і мало не кожен, хто його спробував (а спробував його мало не кожен), почав щось таке писати, грати, малювати абощо. Так чи інакше, а фактом є те, що аномальна концентрація літератури й мистецтва у цьому місті отримала неофіційну назву “станіславський феномен”. А де є феномени, там мусить бути і феноменологія, зокрема – літературна. І першим серед українських літературних феноменологів я б назвав саме Тараса Прохаська, котрий як ніхто вміє давати собі раду з феноменальним світом – світом квітів і трав, горіхів і яблук, птахів і собак, гір і озер, дощу і снігу – з усім тим реєстром феноменів, в яких живе наша пам’ять і з яких складається наш безпосередній досвід. А досвід – це річ, якої “не може бути забагато… Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму”.
І знову без жодних натяків: п’ять Тарасових книжок – попри щоразу іншу тему, ідею та стильову домінанту – по суті становлять одну неперервну книгу. Адже “кожна людина може зробити за своє життя книжку… Кожна, але лише одну… Твоя єдина книжка обмежена твоїм тембром, інтонаціями, артикуляцією… Твоя книжка однакова в одній сторінці і у шафі томів. Голос є – досить”. Оце я й хотів сказати. Читаючи Прохаська, можна згадувати Августина Блаженного і Вітгенштайна, Гусерля і Гайдеггера, Пруста і Джойса, Гарсія Маркеса і французький “новий роман”. Але можна й не згадувати, бо власний голос є – і цього досить: у ньому розчиняються всі чужі слова.
Цим голосом Прохасько розповідає про долю і про речі, важливіші за долю: про місце (а значить історію), про історію (а значить війну), про війну (а значить смерть), про смерть (а значить спадковість), про спадковість (а значить рід), про рід (а значить культуру), про культуру (а значить спосіб говорити), про спосіб говорити – а значить все-таки знову про долю. Бо життя – наслідок оповіді, а не навпаки; бо ми не так пишемо, як живемо, а так живемо, як пишемо. А це річ важлива. Принаймні для нас – мешканців Центральної Європи, які, навіть залишаючись на одному місці, якимось чином весь час виявляються (вірно)підданими чужих держав, образами чужих сновидінь, візерунками на чужих килимах. І нема на це ради. Хіба що спробувати стати непростим, тобто оповідачем, тобто письменником, який може “бачити, вивчати, любити, знати, вигадувати, не вибирати, забувати, згадувати, вибирати, пам’ятати, розказувати, робити, хотіти тисячі місць і слів”. Як Тарас Прохасько.
Рецензія 2:

Антон Йожик Лейба


Існує цілком особливий різновид книжок: ті, які хочеться перечитати. Серед них трапляються такі, які перечитати таки варто. І трапляються такі, які хочеться і варто перечитувати кілька разів. Причому інколи щойно зараз, перегорнувши останню сторінку, відкриваєш першу – і починаєш, і все одно вона вже зовсім інша, хоч і здається знайомою. Як на мене, Тарас Прохасько пише саме такі, безкінечні історії – навіть якщо фізично деякі з них займають лише половину друкованої сторінки. Ну а тим більше – якщо вони займають більше. Це було б досить легко, якби його історії просто мали відкритий фінал. Якби ж-то. Натомість – вони мають відкритим – відкриттям? – чи не кожен поворот, кожну фразу. Тому про фінал як такий, в принципі, майже і не йдеться – розвиток сюжету є альтернативною, однією з, а не основною течією. Точка відліку – увага, єдина умова – дивитися серцем. Ти входиш у цю воду, як у народження, і кожна окрема історія – це інша ріка. Але всі ріки, як відомо, несуть свої води до океану. І яку б з оповідей Прохаська ти не взяв – все одно потрапляєш до цієї чаші, в якій все, ним написане, і ненаписане, відчуте, забуте, вигадане, вгадане, віддане... Я, звичайно, цілком суб’єктивний – бо живу. І саме тому маю можливість поділяти думку Сергія Жадана, озвучену ним в одному інтерв’ю. Він тоді висловився в тому дусі, що Україна вже зараз має письменника, якого хоч сьогодні можна висувати на Нобелевську премію в області літератури. І цей письменник – Тарас Прохасько. Амінь. Тобто – згоден.
Рецензія 3:

Євген Баран

"НЕПРоСТІ ЙДУТЬ..."
непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростими можна стати, дізнавшись щось.
Тарас Прохасько "НепрОсті"


"НепрОсті" Тараса Прохаська розпочинають нову добу сучасної української прози - вони забезпечують її актуальність навіть при відсутності актуальності національної. Вони стають державою в бездержавному просторі, стають конкретним ландшафтом, сакральною географією. Франциск - Себастян - Анна - Анна (Стефанія) - і знову Анна. "Лиця - найкращі сюжети, казав Франциск. Франциск казав - сюжети не закінчуються і не зникають. Вони можуть час від часу забуватися" (с.69). Історія людських облич проходить перед нами. "Є речі, важливіші від долі [...]. Можливо, культура. А культура - це рід, свідоме перебування у ньому. Франциск попросив припильнувати, щоби діти Себастяна й Анни обов'язково побували на цьому місці [...], а інші місця будуть заявлятися з часом. Адже час - це експансія роду в географію. (с.66).
"НепрОстих" не потрібно інтерпретувати, їх треба, сприймати "очима серця". Вони допомагають відчитувати / згадувати власні сюжети. Анна - головне ім'я в сюжетах, відчитаних Прохаськом, - та, що виявляє ласку [щось магічне є в цьому імені - пригадую розповіді старожилів, як освячували нову церкву в нашому селі - стара церква св. Параскевії згоріла - обійшла процесія навколо церкви і зупинився священик біля однієї жінки: як звати тебе? - Анна. Обійшли вдруге і знову священик зупинився біля іншої жінки: Як звати тебе? - Анна. Обійшли втретє і запитує священик в третьої жінки: Як звати тебе? - Анна... Тоді звернувся священик до парафіян: Любі мої. Бог хоче назвати нашу церкву іменем Анни, а не Параскевії].
Хоча "НепрОсті" прив'язані до конкретних часових меж: 1913-1951 роки, часова категорія в романі-есеї є умовною ("Життя настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю" (с.38). "НепрОсті" - сповнені любові, пройняті любов'ю, наповнені сенсом любові ("Я люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він, бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися всього" (с.37).
"НепрОсті" сповнені гармонії, вони самі є гармонією у взаємозв'язку життя - смерті, у взаємопереливі сюжетів, які не нав'язуються, автор пропонує вибирати те, що найбільш органічне кожному, зокрема: "...нічого і так не мусиш запам'ятовувати, лапати насильно. Те, що має залишитися, приходить назустріч і проростає. Така собі ботанічна географія - вичерпність радості проростання" (с.14).
"НепрОсті" - це також ДОСВІД. Взаємопереливання досвідів, де кожен є учителем і учнем, вічний кругообіг пізнання досвідів, що, насправді, завжди є одним: вчитися життю, пізнавати відтінки, кольори життя.
"НепрОсті" мають щось від сакрального тексту - у них охоплена, проговорена цільність і цілісність людського буття. Тому їх хочеться цитувати, вбивати в себе, наповнюватися ними, розчинятися у них: "така повнота буття, що можна розчинитися всередині" (с.105).
"НепрОсті" - це новий вимір і новий вияв буття мови. Чіткість висловлювання, лаконізм, логічна пов'язаність, плинність, пошуки оптимального відповідника в процесі говоріння - всі ці риси роблять роман-есей Т. Прохаська величною географією мовлення: "у кожному періоді - новий сленґ; як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами" (с.104). Щось подібне я чув у виступі В. Медвідя (20 березня 2003 року, м. Івано-Франківськ): мова - це не те, чим ми володіємо, а те, що присутнє у нас, інколи мимо нашого бажання. У недалекому майбутньому, хтозна, ми доживемо до того, що в спілкуванні обходитимемося мінімальними фразами, жестами...
В одному з останніх інтерв'ю, оприлюдненому на сторінках міської газети "Західний Кур'єр" (20 березня 2003 року), Тарас Прохасько зробив цікаве спостереження, що є одним із ключів до його "філософії буття": "Заглибленість у життя дає мені враження, що воно є неперервно незмінним. Тепер я можу сказати напевне, що все життя прожив в одній і тій же - не державі, ні - в одній і тій же країні [...]. Відсоток героїв, відсоток злочинців та нейтральних споживачів на цій землі завжди є приблизно однаковим. І тепер так само легко бути незалежним від усього цього. Бо справа найперше у внутрішній позиції. І так само тепер, як це було багато років тому, людина має достатньо підстав бути щасливою...". Залишається додати ще одну фразу, останню фразу з "НепрОстих": "Серед усіх доказів існування Бога цей може вважатися найкращим".
Від себе:
Книга і справді непроста... Але прихильникам Прохаська, певно, сподобається... Для тих, хто невпевнений, у списку файлів для завантаження є DEMO. Скачайте, послухайте, визначіться... (Також DEMO можна послухати на офіційному сайті видавця).

Автор: Тарас Прохасько
Особиста оцінка: 10 - рекомендую всім!!!


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-03-11 02:31
 Розмір:   294 MB 
 Оцінка аудіокниги:   9.6/10 (Голосів: 24)
   
sonse 
Новенький


З нами з: 29.01.09
Востаннє: 05.04.13
Повідомлень: 2

2009-06-05 23:29  
дууууже кльово! мені сподобалось!
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-06-05 23:53  
sonse написано:
дууууже кльово! мені сподобалось!

Дякую за відгук! Радий, що сподобалось Happy
Що більше -- зміст і сенс чи манера виконання?

sonse 
Новенький


З нами з: 29.01.09
Востаннє: 05.04.13
Повідомлень: 2

2009-06-06 00:18  
і те і те Happy...та зміст більше Happy
просто в мене свої асоціації з непрОстими Happy

jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 07.08.17
Повідомлень: 3234

2009-06-06 00:22  
sonse написано:
просто в мене свої асоціації з непрОстими

Ооооо! В мене теж! Happy

ottoMen 
Новенький


З нами з: 27.01.09
Востаннє: 12.08.17
Повідомлень: 21

2011-09-03 17:00  
Роздаюий коли Ви з'явитесь? Дуже хочеться скачатиHappy
За реліз дякую.

Олена 102 
Новенький


З нами з: 06.05.16
Востаннє: 05.03.17
Повідомлень: 2

2016-07-27 10:21  
Сон рябої кобили
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти