Барбон М. Зазим'є (1997) [djvu] | Оцифровано Гуртом

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Askold25 
Модератор літератури


З нами з: 18.06.09
Востаннє: 20.10.17
Повідомлень: 645

2012-08-05 11:30  
Барбон М. Зазим'є (1997) [djvu] | Оцифровано Гуртом

Барбон М. Зазим'є (1997) [djvu] | Оцифровано Гуртом


Мова: українська
Опис:
У книзі Миколи Барбона розповідається історія села Зазим'є (Броварський район Київської обл.) від найдавніших часів до періоду повстання в Зазим'ї селян проти влади червоних в квітні-травні 1920 р. Період про повстання написаний на основі свідчень і розповідей жителів Зазим'я.
Стаття Барбона М. "Троє з бунтівного Зазим’я. До річниці Базарської трагедії"

Барбон М. Троє з бунтівного Зазим’я. До річниці Базарської трагедії.

Після трагічного антибільшовицького повстання 1920 року село Зазим’я під Києвом було спалене, бунтівники нещадно переслідувалися і розстрілювалися.
Проте чимало повстанців урятувалося, приставши до відступаючого польського війська. І вони продовжували протистояти червоним під польським орлом і жовто-блакитним прапором фактично на всьому шляху до Варшави.
Після боїв під Варшавою і Ризького миру, коли поляки поділили Україну на дві зони, одна з яких потрапила під вплив Москви, наших земляків обеззброїли і запроторили в табори, прирікаючи на мученицьке існування. Пізніше деяким вдалося вирватися з тих таборів і оселитися в Польщі назавжди, а дехто подався до Німеччини, Румунії, Франції, Китаю.
Але не всі змирились з такою долею. Найбільш бойові під проводом Юрія Тютюнника в листопаді 1921 року пішли в похід на Київ. Серед них були із зазимських повстанців троє – Іван Радченко, Степан Радченко та Єгор Щиголь. В боях під Базаром (нинішня Житомирщина) Івана Радченка було тяжко поранено, там він залишив праву руку, але врятувався: його виніс Щиголь з поля бою і виходив у поліських селян. Не було з ними третього зазимівця – Степана Радченка. «Шевця» - так прозивали в селі цього мужнього чоловіка – більшовики стратили в числі 359 героїв Базару 21 листопада 1921 року 197-м у списках*, що їх большевики порозвішували у людних місцях в навколишніх селах та містечках. Ту розправу називають українськими Термопілами – такою масовою і по-звірячому дикою вона була у виконанні котовців.
Незламних прибічників самостійної України примусили викопати собі величезну могилу, а о 9-й ранку вишикували на її краю, припровадивши з церкви-в’язниці майже голими. «Ще не вмерла Україна…» було обірване кулеметним вогнем.
Переможці зігнали до місця страти переляканих селян, а роль катів доручили монголо-фінським покручам, які вволю позбиткувалися над гордими лицарями нашого народу.
Відомі й імена тих, хто виніс їм вирок: голова надзвичайної комісії Гаркавий, члени – Лівшиць, Іванов, Фріновський і, звичайно ж, «легендарний» Котовський. А резолюції накладали не менш «славні» більшовики-ленінці Якір та Затонський, на чиїй совісті, до речі, висаджений у повітря значно пізніше київський Михайлівський золотоверхий собор.
А Іван Радченко та Єгор Щиголь після довгих переховувань у лісах та інших поневірянь прибилися до отамана Зеленого. Діяли партизанськими методами, добряче наганяючи страху на заїжджих жидків-комсомольців. Бувало, йде загін чекістів з комісаром з Обухова на Київ чи навпаки, селянин у рудій поношеній свитці та широченному солом’яному брилі аж до землі їм вклониться, та наразі витягує із стіжка кулемета і далі вже ним проводжає із села непроханих гостей.
В одній такій засідці біля села Щербанівка молоткасті-серпасті оточили Івана, обеззброїли, зв’язали сирцем й побитого повезли з Обухо- ва до губ чека, на вулицю Рози Люксембург. Після чергової порції катувань, справу передали до рев трибуналу. В колишні льохи графа Шувалова, з яких більшовики зробили катівню-тюрму, було напхано стільки люду, що не було де і курці клюнути. Там Іван зустрів київських юнаків з Куренівки та Приорки, які самотужки роззброїли кілька казарм чекістів, чекаючи приходу в міста Юрія Тютюнника.
Один з них, учень гімназії, де директорував батько Михайла Грушевського, розповідав про недавню втечу. Один із в’язнів збив з ніг наглядача і відкрив майже всі камери. Не втекли тільки ті, хто боявся, але й сміливцям не довго судилося побути на волі. Розлючені чекісти оточили весь район Липок – аж до Дніпра і стріляли з кулеметів не лише по втікачах, а й по перехожих, які в той час траплялися на вулицях. Бруківка вулиць Рози Люксембург, Лібкнехта, інститутської, Липського провулка були вкриті трупами, майоріли кров’ю. Поранених пристрілювали на місці. Врешті перестріляли й тих, хто залишився в камерах. Трупи возили на Лук’янівку і скидали в ями за заводом ім. Артема. Ті розкішні дерева, що й нині буяють в тих місцях, виросли на крові знищеної київської інтелігенції, священиків, інших незламних патріотів-українців.
І на крові Івана Радченка. Якого не минула ця доля, і він впіймав більшовицьку кулю або під стінами особняка на Липках, де розміщувалося нещодавно Міністерство закордонних справ, або в гаражах у Липському провулку, де навіть товстий шар тирси не міг ввібрати всієї крові страчених, і чоботами в крові кати підфарбовували траву надворі.
Одного разу у «форда», що курсував між Липками та Лук’янівкою з кривавим вантажем, випадково відкрився борт під час руху в районі нинішнього майдану Незалежності, і трупи посипалися на вилиці. Чекісти оточили місце такої «неприємності», а нажаханих побаченим перехожих відправили туди ж – на той світ, аби позбутися свідків. Аби кияни не засумнівалися у «прекрасному майбутньому», яке їм готували більшовики.
А що ж сталося із третім із відважних зазимків – з Єгором Щиголом? Він довго блукав довколакиївськими лісами, аби стати невпізнанним, відпустив бороду. Але, сердега, був проведений на м’якині ленінською амністією учасникам народних антибільшовицьких повстань. З чужими документами дістався таки Києва. На річковому вокзалі взяв квитка до Пухівки, що неподалік від Зазим’я.
У салоні для пасажирів до нього підсів якийсь молодик з розмовами на слизькі теми. Єгор інтуїтивно відчув, що його викрито і чекісти за ним ідуть ще з річкового порту. З тривогою на душі прийняв запропоновану йому гру-розмову за пляшкою горілки. А коли пароплав минав Новосілки і до рідного Зазим’я було рукою подати, він поскаржився на духоту в салоні і запропонував вийти на палубу, де моросив холодний осінній дощик.
Піднімаючись трапом попереду молодика, Єгор раптово обернувся і сильним солдатським викидом ноги вдарив попутника в підборіддя. Той скотився під ноги своїм напарникам-чекістам. А Єгор кинувся до поручнів і шубовснувся у холодну воду Десни. Його тіло зникло під пліцами пароплава. «Компанійські хлопці» вихопили нагани, стріляли у воду, чим повністю розсекретили себе перед пасажирами, серед яких були й односельці Єгора.
Тільки весною його тіло спливло біля села Троєщина. Брати Михайло та Андрій таки доставили брата на батьківщину і поховали на сільському цвинтарі біля батька та матері.
P.S. Думаєте, в нинішній Україні якось поціновані патріоти зазимівці? Ні в сільській церкві Святого Воскресіння сабоданівський піп Олександр не згадує їх в своїх молитвах, ні місцеві керівники покручі не дають згоди на встановлення меморіальних хрестів на честь цих героїв України. Ось так живемо.
Примітка: Серед списку розстріляних під Базаром, приведеним у книзі "Рейд у вічність" Р. Коваля, зазначені Радченко Іван Сергійович (1890 р.н.) та Радченко Василь Матвійович (1894 р.н.), жителі села Зазим'є, Остерського повіту.
Автор: Барбон М.
Місце видання: Київ
Формат: djvu
Кількість сторінок: 33

Особиста оцінка: 8 - мені сподобалося

книга оцифрована у рамках проекту
"Оцифрування книг Гуртом"
Інші книги про повстанство в роки Перших Визвольних змагань:

Барбон М. Зазим'є (1997) [djvu] | Оцифровано Гуртом
Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів (1941-42) [pdf, fb2] | Оцифровано Гуртом
Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара (1934) [doc] Дорошенко М. Стежками холодноярськими: Спогади 1918-1923 (1973) [pdf, fb2] | Оцифровано Гуртом
Завальнюк К. В. Провісники волі (2005) [pdf]
Іванущенко Г. М. Повстанський рух 20-х - 30-х рр. ХХ ст. на Сумщині [том 1] (2011) [pdf]
Історія банди Хмара / История банды Хмара (1931) [DOC]
Коваль Р. Багряні жнива Української революції (2005) [fb2]
Коваль Р. Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу (2006) [fb2]
Коваль Р. Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею [Історичний нарис. Вид. 2-ге] (2012) [djvu] | Оцифровано Гуртом
Коваль Р. Отаман Зелений (2011) [fb2, djvu] | Оцифровано Гуртом
Коваль Р. Отаман Орлик (2010) [djvu] | Оцифровано Гуртом
Коваль Р. Отаман ''Святих і страшних'' (2000) [mp3]
Козельський Б.В. Шлях зрадництва й авантур (петлюрівське повстанство) (1927) [djvu]
Котляр Ю.В. Висунська і Баштанська республіки (2010) [pdf]
Лютий-Лютенко І. Вогонь з Холодного Яру (1986) [pdf, fb2] | Оцифровано Гуртом
Степовий Ю. В Херсонських степах (1947) [djvu, pdf]
Степовий Ю. Зв'язкова Віра (1948) [djvu, pdf]
Чепур-Удайський В.М. Заграва над Літками (2000) [pdf] | Оцифровано Гуртом


Золотий реліз (завантажене не впливає на рейтинг)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2012-08-05 11:30
 Розмір:   2 MB 
 Оцінка літератури:   10/10 (Голосів: 9)
   
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти