Озаркевич Є. І. Лікарський збірник [Т. 3; Вип. 2] (1901) [pdf]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
famous37 
Відео Гуртом - фільмокрай
Відео Гуртом - фільмокрай


З нами з: 16.11.08
Востаннє: 20.03.19
Повідомлень: 947

2011-12-28 17:30  
Озаркевич Є. І. Лікарський збірник [Т. 3; Вип. 2] (1901) [pdf]

Озаркевич Є. І. Лікарський збірник [Т. 3; Вип. 2] (1901) [pdf]


Мова: українська
Опис:
Лікарський збірник. Під ред. Д-ра Є. Озаркевича. Том ІІІ. Випуск ІІ. Львів, 1901
Євген Озаркевич - біографія:
Народився Євген Озаркевич 9 червня 1861 року в селі Белелуя Снятинського повіту в Галичині у родині священика Івана (Іоана) Озаркевича. Озаркевичі — шляхетського походження священичий рід, що прославився культурницькою і громадсько-політичною працею ще від середини XIX століття, три його покоління залишили помітний слід в історії Галичини. Батько Євгена -= Іван Озаркевич був високоосвіченою людиною, інтелектуалом, навколо якого гуртувалося свідоме і прогресивне товариство. Здобувши вищу духовну освіту, володів декількома європейськими мовами, укомплектував чималу бібліотеку всебічного змісту: богословського, філософського, історичного, економічного, соціяльного, художнього. Він намагався привчати людей до громадської праці, до здорового способу життя, брав участь у діяльності «Руської Бесіди». Як видатний громадський діяч став послом (депутатом) краєвого сойму (1867—1876), а згодом — Віденського парламенту (1873—1891), неодноразово подавав інтерпеляції (запити) на захист і розширення громадських та національних прав русинів-українців, у справі поліпшення шкільної освіти в Галичині. Мати Євгена — Теофі­лія, дочка белелуйського пароха Данила Окуневського, також з роду, з якого вийшло багато видатних постатей українського життя. В родині, крім Євгена, було ще четверо дітей: Лонгин, Володимир, Наталія і Єроніма.

Отже, дитинство Євгена пройшло в заможному домі з глибокими культурними традиціями. За домом був прекрасний сад з чудовими алеями для прогулянок, які спускалися до потоку. Все оточення, мальовнича природа сприяли духовному розвиткові дітей. Дім Озаркевичів був осередком української культури, і серед друзів та рідних його називали «Руськими Афінами». Тут збиралися духівники околичних місцевостей, приїжджали знаменитості зі Львова, Чернівців, навіть з Великої України. Цей куточок галицької землі, на якому розташовані Белелуя, Русів, Снятин, Коломия, Чернівці, пізніше назвуть островом, де інтенсивно творилася українська культура високої проби, пов’язана з іменами В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської, Наталії Кобринської (Л. Крушельницька, 1990).

Атмосфера цього патріотичного дому залишила слід на все життя Євгена. Нормальну школу хлопець закінчив у Снятині, пізніше 5 років навчався в ґімназії у Чернівцях, де на той час була німецька мова викладання. Прагнучи навчатися рідною мовою, 15-літній Євген перейшов до Львівської Академічної ґімназії, де впроваджено українську мову навчання. Учнів-українців на той час було небагато, і львівські ґімназисти радо прийняли Євгена. Тут він провчився 3 роки до закінчення ґімназії, відразу увійшов у гурт найбільш свідомої української молоді. За даними його “Автобіографії”, Євген Озаркевич “...уже в ґімназії належав до перших свідомих українців (а було їх зразу лише 4 на цілу клясу), редагував літографований часопис “Улий”, писав дещо з белетристики... Відтак покинув писати і під впливом Івана Франка взявся до читання поважних наукових творів”. Іван Франко, який бував у домі Озаркевичів, мав великий вплив на формування свідомості молодого ґімназиста. Євген Озаркевич належав до комітету, який почав під редакцією І. Франка видавати «Дрібну бібліотеку».

Після закінчення ґімназії восени 1879 р. Є. Озаркевич записався на медичний факультет Віденського університету. Він зразу ж став одним із найактивніших членів української громади, вступив до товариства «Січ», виступав з рефератами і доповідями. Кілька разів Є. Озаркевича обирали головою виділу «Січі». За спогадами І. Боднарука, він був завжди веселим, мав дар розповідати різні історії та був у «Січі» душею товариського життя.

Брат Лонгин Озаркевич став юристом, працював адвокатом в Городку біля Львова. Після приходу більшовиків у 1939 р. перестарілого і хворого на ноги Лонгина Озаркевича разом з дочкою Оксаною і зятем Костем Бірецьким заарештували і вивезли в Росію, де вони пропали безслідно. Брат Володимир Озаркевич закінчив теологію, був священиком в Белелуї, одружився з Ольгою Рошкевич – нареченою Івана Франка. В посмертній згадці про нього (помер 1912 р.) писали, що він був одним з найсвідоміших галичан.

Сестра Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського, співака, піаніста і композитора, стала письменницею і громадським діячем, заснувала «Товариство руських женщин». Вона разом з Оленою Пчілкою стала співфундаторкою знаменитого альманаху «Перший вінок», підтримувала тісні зв’язки з активістками жіночого руху, з Великої України. Сестра Єроніма поріднилася з родичами Соломії Крушельницької, вийшла заміж за відомого географа, історика, економіста і педагога Григорія Величка, прославилася як колекціонерка народних мистецьких виробів.У 1925 р. виїхала в Україну, забрала з собою спадщину Наталії Кобринської та свого батька для київських архівів, проживала в Умані, опублікувала деякі матеріали. З наростанням репресій більшовицького режиму в 1937 р. слід за нею загинув.

Характеристика сім’ї Є. Озаркевича виявляє ті корені та умови, які сприяли зростанню і розвитку кращих представників української інтелігенції. Родина Озаркевичів належала до справжньої української еліти, справою їх життя була освіта і культурний розвиток народу.

Навчаючись у Віденському університеті, молодий студент медицини приїжджав на літні вакації до рідного дому, де біля нього завжди збирався великий гурт товаришів і знайомих. Декілька разів він проводив літо в Кимполунґу, на Південній Буковині. Тоді там збиралися Наталія Озаркевич-Кобринська, Софія Окуневська, Ольга Кобилянська та її брати Максиміліан і Юліян. Разом з Євгеном Озаркевичем вони становили гурт молодих інтелектуалів, дискутували про покликання мистецтва, завдання літератури, ставлен­ня до природи, організовували прогулянки в гори, товариські вечірки. В одному з ранніх творів Ольги Кобилянської («Доля чи воля») знайшли відображення її зустрічі з Євгеном Озаркевичем, Наталією Кобринською, Софією Окуневською.

У 1888 р. Євген Озаркевич отримав диплом доктора лікарських наук і впродовж трьох років проходив практику в клініках Відня. Пізніше він поїхав за скеруванням державним повітовим лікарем у Боснію, в місто Вишеград.Хоч матеріально становище повітового лікаря в Боснії було дуже вигідним, він затужив за рідним краєм і 1893 р. повернувся до Галичини, щоб працювати для свого народу.

В квітні 1893 р. газета “Діло” писала: “Д-р Євгеній Озаркевич, доктор всіх наук лікарських, відбувши кількалітню практику лікарську в загальному шпитали у Відни яко асистент славно-звістних професорів Бамберґера, Більрота і других, та практику дентистики, а відтак яко лікар повітовий і управитель міського шпиталю у Вишеграді, повернув до краю і осів в Стрию. Д-ра Озаркевича випередила заздалегіть добра слава яко вельми спосібного лікаря. Набувши знання і практики між чужими, бажає д-р Озаркевич стати спожиточним своїм землякам і для того осідає в краю, хоч за границями краю усьміхались для него условя вельми користні. Крок сей д-ра Озаркевича заслуговує на всяке признаня і ярко відбиває від поступованя тих руских лікарів, котрі скінчивши університети ідуть відтак в чужину, а не служать своїй вітчині, котра їх вивела в люде...».

Д-р Є.Озаркевич сповнений великих планів і задумів, готовий віддати народові сили і знання. Одразу ж, крім лікарської практики, займається активно громадськими справами. Незабаром стає однією з найпопулярніших постатей у Стрию. Без нього не відбувалися ні віча, ні збори, ні театральні вистави, ні концерти, ні вечорниці. Вже давно свідомі громадяни Стрия прагнули заснувати міщанське товариство, але ніхто не брався за нелегкий труд реалізації цього проекту. За спогадами І. Боднарука, «стрийське міщанство було дуже консервативне, без жодної національної свідомості і національних почуттів. Багатші господарі часто вважали, що українська мова — це мова «хлопів». Розпочинаючи працю з таким апатичним та інертним соціальним елементом, Є. Озаркевич дав доказ своєї найбільшої самопосвяти та ідейної відданості. Вже 28 квітня 1893 р. Євген Озаркевич скликав зібрання стрийських громадян, на якому виступав з промовою і переконав їх у потребі заснувати міщанське товариство — першу організацію української інтелігенції міста — «Міщанську Бесіду».

Є. Озаркевич зайнявся підготовкою статуту. Перші загальні збори відбулися 22 листопада 1893 р. у залі «Руського Касина» в кам’яниці «Під чорним орлом» на Ринку. В них взяли участь близько 200 осіб. Євген Озаркевич відкрив збори, його обрали головою зборів та першим головою «Міщанської Бесіди». Він зробив вагомий внесок у національно-культурне відродження Стрийщини. Він належав до тієї невеликої, але дуже сердечної громади, яка об’єдналася довкола Є. Олесницького і була зв’язана між собою найтіснішим союзом спільного довір’я і спільних ідеалів. І якщо в XX ст. Стрийщина виховала видатних борців за українську національну ідею, то в цьому є вагома частка заслуги Євгена Озаркевича.

Іван Брик згадував: «Напрацювався д-р Є. Озаркевич багато також для нашої стрийської філії «Просвіти»... Почавши від осени 1893 р. улаштовував виділ стрийської філії через усю осінь і зиму в залі «Руського Касина» виклади, на які сходився цілими масами народ з довколишніх сіл і стрийські міщани, так що заля була завжди повна.. Ті виклади мали величезний вплив на народ, на його свідомість, просвітній та культурний рівень. Серед прелегентів (лекторів. — Я. Г.) стрічаємо тоді часто ім’я Є. Озаркевича. Працював Є. Озаркевич у Стрию також над політичним освідомленням громадянства.

У 1894 р. Євген Озаркевич отримує призначення повітовим лікарем у недалеко розташоване містечко Рожнітів (нині Рожнятів). Тут він займається не тільки фаховою лікар­ською працею, санітарно-гігієнічними питаннями, а й глибоко вникає в освітні справи, з усіх сил намагається підвищувати культурний рівень населення і сформувати націо­нальну свідомість міщан і селян. Нелегко було працювати йому - єдиному в містечку українському інтелігентові. В листі до радника і посла Олександра Барвінського від 6 лютого 1895 р. він пише про відносини в Рожнятові: «Ціла руска справа стояла тут роками в руках москвофілів… Тимчасом Польща не дармувала, і помимо того, що містечко чисто руске, бо і латинники уживают між собою руского язика, перевела в школі язик викладовий польський… передовсім треба нам тут учителя Русина, то ж прошу Вас дуже на засіданню Ради шкільної краєвої по можності не допустити до того, щоби зістав іменований предложений окружною радою учитель Нижник, лиш Русин Павло Гринішак, син тутейшого міщанина». Лист показує пригнічуючу картину відносин того часу на галицькій периферії, корумпованість владних структур, антиукраїнську діяльність впливових польських урядників, глибоке зацікавлення Є. Озаркевича питаннями шкільної освіти українських дітей. Необхідно було протистояти, з одного боку полонізації, з іншого — агітації москвофілів.

Працюючи на віддаленій периферії, він уважно слідкує за пресою, подіями суспільного життя, виступами парламентарів у Відні та Львові.Обурюючись на один такий виступ, він пише 29.11.1897 р. М.Павлику «Мені так тяжко, що не маю з ким поділити думки, а то душа так і рветься!»

Є. Озаркевич часто відвідував батьківський дім у Болехові. Тут завжди бажаними гістьми були І. Франко і Павлик, у тому числі й у період їх судових переслідувань. ”. У листах до дружини і знайомих Франко неодноразово згадував ім'я Євгена Озаркевича. В болехівській домівці Озаркевичів перебували Сельські, Торонські, Грушевські, Рошкевичі, тут гостювали О. Кониський, Ф. Ржегорж, Д. Лукіянович. О. Кобилянська, вперше відвідавши цю родину, записала в щоденнику: «Тут життя і дух!»

Утвердившись як фахівець-лікар та громадсько-політичний діяч, Євген Озаркевич прагне до реалізації задумів і мрій про розвиток української медицини, створення українських національних лікарських організацій, установ, видань. Зимою 1897 р. він після піврічного стажування у віденських клініках переїжджає до Львова. З молодим лікарем приїхала його дружина — Анна-Емма Озаркевичева, віденка, німка за походженням; вона дуже добре володіла українською мовою, була все життя вірною супутницею і однодумцем чоловіка, брала активну участь у справах львівської жіночої громади.

Настав найплідніший і найактивніший 20-літній період життя і діяльності Євгена Озаркевича у Львові.

Він почав працювати у новій, щойно відкритій університетській клініці внутрішніх хвороб яку тоді очолював професор Антоні Ґлюзіньскі. Як засвідчують листи, Є. Озар­кевич в лютому 1897 р. розпочав наукову працю під керівництвом професора А. ґлюзіньского. В листі до М.Павлика від 29.11.1897 р. він писав: «Зараз по Вашім відході говорив я з проф. Глюзіньским і виніс-єм таке вражіння з нашої розмови, що годі мені віддалятися на кілька днів з клініки….Зрозумієте, як мені на тім залежит, щоби тая праця вийшла разом під моїм і професора іменем».

Його розпорядок дня був надзвичайно напруженим: від 8 до 13 год. — праця в клініці, 13-15 — обід, 15-20 год. — знову праця в клініці; після 20 год. — громадські справи у Львівській “Бесіді”. Отже, Є. Озаркевич на якийсь час відмовився від приватної практики, по 10 год. на день присвячував лікувальній і науковій праці в університетській клініці. Наступного 1898 р. газета “Галичанин” повідомляла, що д-р Є. Озаркевич, «який практикує в клініці внутрішніх хвороб, приймає ... хворих від 3 до 5 год. по полудні».

23 травня 1901 р. газета “Діло” повідомила, що д-р Євген Озаркевич, який брав участь в конгресі чеських лікарів у Празі, поїхав звідти у Щавницю, де буде проводити лікарську практику впродовж всього літнього сезону, подібно, як в попередні роки. Мабуть, ця курортна практика навела його пізніше на дослідження і пропагування українських кліматичних станиць (курортів) у Карпатах.

В “Автобіографії” (написаній близько 1910 р. у третій особі) Євген Озаркевич подає: “Виступивши по 4 роках з клініки, вступив до головного шпиталю у Львові (де заступав прімаря*), а щоби мати дальше поле до успішної праці, і то на основі національній, задумав заложити власну руську поліклініку і дійсно перевів сей плян у життя, основавши в році 1903 “Народну лічницю” у Львові”.

Зразу ж після переїзду до Львова Є. Озаркевич дуже активно включається в громадсько-політичне і наукове життя української громадськості, стає діяльним членом «Просвіти» і Наукового товариства ім. Шевченка. Він та його старший приятель з Віденського університету д-р Щасний Сельський, лікар акушер-гінеколог, стають членами Математично-природописно-лікарської секції (МПЛС), яку кілька років тому організував Володимир Левицький, редактор збірника праць цієї секції. Головою секції був відомий український природознавець, філолог та письменник Іван Верхратський, який заклав основи наукової української термінології в природознавстві. Якраз цього року головою НТШ було обрано Михайла Грушевського, котрий переїхав до Львівського університету 1894 р. НТШ отримало значні пожертвування з Наддніпрянщини, придбало новий будинок на вул. Чарнецького (тепер В. Винниченка, 26), де розмістили друкарню і палітурню. Виникли умови для пожвавлення і розширення діяльності НТШ. У тому ж 1897 р. вийшов перший збірник МПЛС.

Є. Озаркевич вступив до НТШ ще 1893 р., будучи практикуючим лікарем у Стрию. Після переїзду до Львова на засіданні Математично-природописно-лікарської секції (МПЛС) 7 лютого 1898 р. він вніс пропозицію видавати окремий лікарський збірник та утворити окрему лікарську комісію. Лікарський збірник мав бути квартальником, в якому були б вміщені відомості з усіх галузей медицини, оригінальні праці та реферати своїх і зарубіжних авторів. Є. Озаркевич подав уже готову відозву до українських вчених у краю і за кордоном з проханням надсилати праці до збірника. Збірник мав стати першою спробою створити початки медичної наукової літератури українською мовою. Очевидно, в цьому його підтримували
М. Грушевський, І. Франко, О. Барвінський та інші впливові члени НТШ, з якими він здавна був у дружніх стосунках.

Євгена Озаркевича як ініціатора обрано редактором збірника, головою Лікарської комісії — Щасного Сельського. Містоголовою (тобто заступником голови) став Євген Озаркевич, який проводив основну діяльність, пов’язану з виданням збірника, і активно працював у Лікарській комісії. Офіційно обраним головою Лікарської комісії він став 1902 р. Дійсним членом НТШ Євгена Озаркевича обрано 1 червня 1899 р., під час перших виборів дійсних членів.

Насамперед Євген Озаркевич намагався залучити до співучасті в праці комісії та виданні збірника якнайбільше українських лікарів, для чого розіслав 110 запрошень до лікарів в Австро-Угорщині та 20 запрошень на «Велику Україну».

Видані Є. Озаркевичем упродовж чотирьох років 6 випусків Лікарського збірника становлять визначний внесок у розвиток української медицини, який ще досі не досліджений нашими істориками і фахівцями різних галузей медичної науки. Кожний випуск, обсягом 90—100 сторінок, складався з трьох розділів: оригінальні наукові статті, справоздання (реферати) і термінологія. В усіх випусках опубліковано 24 наукові статті (загальним обсягом близько 230 сторінок), авторами яких були 13 українських лікарів і науковців, у тому числі професор І. Горбачевський (Празький університет), Є. Кобринський (Прага), О. Дакура, В. Янович і М. Олійник (Відень), М. Долинський (Краківський університет), М. Кос (м.Ярослав). Зі Львова разом з Є. Озаркевичем дописували А. Соловей (Львівський університет), Щ. Сельський, В. Морачевський і С. Окуневська-Морачевська. Найбільше статей присвячено проблемам внутрішніх хвороб (9) та фізіологічним, біохімічним і бактеріологічним дослідженням (8), менше — питанням акушерства і гінекології (3), 2 статті — інфекційним недугам, по одній — очним і шкірним хворобам. Наукові статті підготовлені на рівні вимог тогочасних європейських журналів, широко цитують фахову літературу, обговорюють та зіставляють результати із працями німецьких та інших авторів. Зазначимо високий науковий рівень публікацій І. Горбачевського, О. Дакури, В. Морачевського та інших, і, звичайно, Є. Озаркевича, який проявив себе здібним науковцем.

Чотири наукові праці Є. Озаркевича, надруковані в «Лікарському збірнику», становлять насамперед одні з перших спроб систематично публікувати наукові медичні статті українською мовою. Згадаймо, що це був 1898 р., ціле століття тому назад. Не було ще українських фахових словників, не розроблено української наукової медичної термінології, стосовно наукових медичних праць не було прецеденту. До цього часу на територію Галичини надходили науково-медичні матеріали, друковані німецькою або польською мовами, на Наддніпрянщині такі матеріали друкувалися виключно російською мовою.

Велика заслуга Є. Озаркевича перед українською медициною в тому, що він одним з перших взяв на себе велику відповідальність — виступити з науковими медичними статтями українською мовою, хоч міг опублікувати свої праці в почитних німецьких або польських виданнях того часу. Проте він показав себе не тільки патріотом української мови і культури, а й ерудованим талановитим науковцем.

Перші наукові праці Є. Озаркевича, виконані в клініці внутрішніх недуг (одна із них спільно з д-ром Ю. Марішлєром) Львівського університету під керівництвом професора А. Ґлюзіньского, проведені із застосуванням методів фізіологічної хімії, коли Є. Озаркевич працював у хімічній лабораторії даної клініки. В них характеризуються тогочасні способи дослідження «переміни матерії», тобто обміну речовин, наводяться дані, отримані на трьох печінкових хворих з асцитом. В процесі тривалих копітких досліджень вмісту азоту, натрію, кальцію, хлору та фосфору в їжі, сечі, калі та в асцитній рідині виявлена залежність складу асцитної рідини як від складу їжі, так і від стадії хвороби (накопичення чи ресорбції асцитної рідини). Встановлено походження азоту транссудату передусім з білків їжі, досліджено баланс азоту, проаналізовано процеси засвоєння в кишках компонентів їжі та їх секрецію залозами кишок. У статті використано
16 джерел європейських авторів, матеріал добре ілюстрований таблицями. Цю ж працю опубліковано в солідному німецькому виданні. Наголосимо на високому науковому та методичному рівні праць. На жаль, це були єдині праці Є. Озаркевича, виконані ним в клініці Львівського університету. В іншій праці про дослідження над пропасницею (малярією) Є. Озаркевич описує власні випадки лікування хворих, наводить дані лабораторного дослідження мазків крові, описує ефективне лікування хініном. У статті він наводить історію вивчення малярії, починаючи з Гіпократа, детально описує техніку морфологічного дослідження збудників-плазмодіїв, зупиняється на дискусійних питаннях, описує клінічні види малярії, подає обширну (28 джерел) літературу. Одна із праць Є. Озаркевича присвячена жовтяницям, зокрема так званій уробіліновій жовтяниці. В ній автор дає загальну характеристику жовтяниць, зупиняється на ролі уробіліну в фізіологічних і патологічних процесах, розповідає історію його відкриття Яффе у 1867 р., детально описує теорії його утворення, спектральні властивості та хімічні реакції, наводить тогочасні методи дослідження. Наведені власні спостереження з хворими жовтяницями, розглядається механізм появи уробіліну і спростовується уявлення про існування окремої уробілінової жовтяниці. Автор наголошує на основному значенні пігментів жовчі, обговорює місце і процес утворення уробіліну. В статті використано 15 джерел європейських авторів.

Ці перші наукові статті Є. Озаркевича, опубліковані в «Лікарському збірнику», дають змогу характеризувати їх автора як науковця високої ерудиції, вдумливого клініциста, дуже добре ознайомленого з медичною літературою, фізико-хімічними методами дослідження, історією проблем внутрішньої медицини. Привертає увагу його вміння порушувати актуальні питання, аналізувати літературу та власні результати, робити обгрунтовані висновки. За даними “Автобіографії”, Є. Озаркевич, “..крім сих праць (4 наукові статті в “Лікарському збірнику”. — Я.Г.) написав много наукових, фахових рецензій (около 130), уміщених також в Збірнику Товариства Шевченка і деякі в німецьких лікарських часописах”. Свої праці він підписував переважно повним прізвищем, але зустрічається також скорочення. О.І. Дей (1969) наводить такі псевдоніми Є. Озаркевича: Е.; Е.О.; О-ич, Е., Д.; О-ич, Е., д-р.

В 6-ти випусках збірника опубліковано також близько 300 сторінок рефератів нових, найважливіших статей із європейських періодичних медичних видань німецькою, фран­цузькою і польською мовами. Є. Озаркевичу належить близько 100 рефератів, деякі з них обсягом 5—7 сторінок. Реферат зі з’їзду фтизіатрів у Лондоні 1901 р. опубліковано в найближчі місяці після з’їзду, такою ж новизною вирізняють інші публікації. В рефератах Є.Озаркевича виразно проявляється вміння вловлювати в матеріалі найважливіше, стисло і доступно викладати його. Фактично Є. Озаркевич започаткував перше українське медичне реферативне видання, яке дуже оперативно і детально знайомило читачів із досягненнями європейської медицини.

Розділ «Термінолоґія» також опрацьовував Є. Озаркевич. У ньому він опублікував понад 20 сторінок німецько-українського та латинсько-українського словника медичних термінів, що вживалися в даному випуску збірника. Тим самим Є. Озаркевич в останніх роках минулого століття започаткував розробку української науково-медичної термінології та складання українських наукових медичних словників. Цю роботу він продовжив пізніше.

Редакційну і наукову діяльність Є. Озаркевича в цей період характеризує його лист до д-ра Михайла Коса — військового лікаря-окуліста в Ярославі та Перемишлі від 15. 11.1899 р.:» будьте ласкаві перевести працю на руське, бо мені годі, я такий занятий, що се було би для мене великим тягаром; я і так мушу переводити трохи не усі праці. Тепер прислав знов проф[ есор] Горбачевський працю по-німецьки». Він відзначає, що подібно, як це практикується і сьогодні, він вважає доцільним друкувати праці рівночасно українською та іноземною мовою — для швидшого входження в європейську медичн у науку. На жаль, у наші дні більшість українських вчених публікують ще свої праці лише іноземною (російською або англійською) мовами. Чи не означає це, що вони (випускники російськомовних інститутів та університетів) ще не осягнули того рівня національної свідомості, який був притаманний Євгенові Озаркевичу — випускнику Віденського (також чужомовного) університету?

Лікарський збірник розповсюджувався не тільки в Галичині, його всупереч заборонам перевозили в Східну Україну, розсилали в бібліотеки Австро-Угорщини й інших держав. Незабаром він отримав високу оцінку сусідніх народів. На III Чеському з’їзді природників і лікарів редактор «Часопісу ческих лекаржу» д-р Семерод високо оцінив «Лікарський збірник», редагований Євгеном Озаркевичем, і подав його за взірець подібного видання сербам, болгарам і словакам.

У 1901 р. на засіданні МПЛС НТШ голова його професор М. Грушевський висунув питання антропологічних дослідів, яке порушила археографічна комісія. Для опрацювання відповідної анкети було обрано комісію, до складу якої увійшов і Євген Озаркевич.

Проте задуми і прагнення Євгена Озаркевича набагато випереджували тодішню дійсність. До авторів збірника вдалося залучити всього 4—5 українських лікарів-науковців, які працювали в університетських клініках і наукових центрах; цього було занадто мало для підтримання повноцінного наукового видання. Через утиски і переслідування царського уряду не змогли взяти участі у виданні українські вчені зі Східної України. З кожним роком кількість наукових статей зменшувалася і наприкінці 1902 р. їх забракло зовсім. Небагато було також читачів, підготовлених до сприймання таких наукових видань, і готових передплачувати збірник. Довелося змиритися з реаліями і відкласти видання збірника до кращих часів. З 1903 р. окремі статті на медичні теми друкували в «Збірнику математично-природописно-лікарської секції», співредактором якого став Є. Озаркевич. Він надалі брав активну участь у роботі МПЛС, реферував подані наукові матеріали, секретарював та головував на засіданнях.

На засіданні МПЛС 12 жовтня 1903 р. Є. Озаркевич повідомив, що від 1 січня 1904 р. він почне видавати “ Часопись лікарську”. Секція одноголосно підтримала цю пропозицію і вирішила подати її до схвалення відділові НТШ. На жаль, Є. Озаркевичу не вдалося реалізувати цей задум. Громада українських лікарів у Львові була на той час малочисельна, її представники зазнавали великих труднощів при спробах працювати в університеті, де медичні кафедри очолювали німецькі або польські спеціалісти. У Львові 1901 р., за даними календаря «Просвіти», налічувалося всього 8 лікарів-українців. Всі вони займалися приватною практикою.

В тодішніх умовах Австро-Угорської імперії не всі лікарі готові були безінтересовно працювати на українській ниві. Пізніше, в листі до О. Козакевича від 12 лютого 1908 р., Євген Озаркевич пише: «Мимо моїх трудів, задивів і просьб загал наших лікарів відноситься до тої інституції (Лікарської комісії НТШ. — Я. Г.) так апатично, що після видання з найбільшим зусиллям 6 випусків «Лікарського збірника» мусив се видавництво згорнути і прилучитися до спільних записок природописно-лікарської секції». І далі: «... з досвіду знаю, що у Львові мало охочих до праці».

Труднощі з науковим виданням були зумовлені, крім того, відсутністю бази для ведення наукової праці українськими лікарями. Необхідно було також поліпшити лікарську допомогу населенню, зокрема українському. Впродовж кількох років зросла група лікарів-українців у Львові. Беручи до уваги ці обставини, Є. Озаркевич вирішив реалізувати свою давню мрію — створити український лікувальний заклад. Він виступив з пропозицією заснувати у Львові українську лічницю для амбулаторного лікування. Урядові (австро-угорські) кола та польське громадянство ставилися явно неприхильно до цієї думки, розпускали легенди, начебто д-р Озаркевич знайшов якусь «руську холеру». Противники лічниці казали, що недуги в усіх людей однакові, тому не потрібно окремої української лічниці. «Нема окремих хворіб українських», — говорили вони. Дискусія притихла, коли митрополит Андрей Шептицький взяв протекторат над «Народною лічницею», наголосив на великому суспільно-культурному значенні цієї установи для міста Львова.

За ініціативи Є.Озаркевича засновано товариство «Народна лічниця», до якого залучено близько 800 членів, переважно інтелігенцію з українських організацій та спілок, з урядів, духовенства, успішно проходив збір коштів. Митрополит Андрей Шептицький віддав під Народну лічницю свій будинок з городом на вул. Петра Скарги (теперішня Є. Озаркевича, 4). Є. Озаркевич закуповує у Відні обладнання для лічниці, апаратуру для рентгенівського та фізіотерапевтичного кабінетів, обладнання лабораторії та ін. Сповнилася давня мрія молодого лікаря, і всі свої сили він віддає праці в лічниці. За його задумом, «Народна лічниця» повинна стати центром розвитку української медичної науки, а згодом — зачатком українського медичного факультету. Він писав: «Заложив я товариство «Народна лічниця» та при розширенні її функцій і прирості фахових сил є надія, що ця інституція буде осередком, відкіля будуть могли появлятися фахові наукові праці, що зможуть конкурувати своїм змістом і вартістю щонайменше з працями інших слов’янських народів». Нарешті 1 жовтня 1903 р. відкрито амбулаторію «Народна лічниця», як говорилося, «для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віроісповідання і народності». Незмінним директором «Народної лічниці» став ініціатор її створення Євген Озаркевич.

Акту посвячення довершив Впреосв. Митрополит А.Шептицький; голова Ради лічниці нагадав з історії Руси, що в давнину при епископських осідках були вже шпиталі і лічниці, і при св. Юрі була така лічниця, та що нинішній митрополит відновив традицію предків своїх, очевидно в іншій формі, відповідно до вимог теперішної культури.

Спочатку працювали 4 відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний і ларингологічний, окулістики, шкірних і статевих недуг. З часом створено ще 4 відділи. Почали працювати лікарі інших національностей; близько 50% хворих становили поляки і євреї. “Народна лічниця” стала одним із найпопулярніших медичних закладів Львова. Сюди за допомогою зверталися тисячі львів’ян і жителів Львівщини. В 1912 р. “Народна лічниця” мала вже 8 відділів.
Д-р.Є.Озаркевич приймав хворих у відділі внутрішніх недуг.Упродовж 1912 р. отримали лікарську допомогу 3250 хворих, всього за рік було 10 тис. відвідувань.

Євгенові Озаркевичу вдалося створити добре обладнаний, забезпечений висококваліфікованими спеціалістами лікувальний заклад. Його задуму відкрити при Народній лічниці шпиталь перешкодила війна, це було реалізовано пізніше в 30-х роках.

Тимчасом кількість лікарів-українців у Галичині значно збільшилася, зростала їх національна самосвідомість. Постало питання про об’єднання українських лікарів, створення їх фахової організації Підготовчі заходи провів коломийський лікар Олександр Козакевич. Він організував комітет для заснування Українського лікарського товариства (УЛТ), розіслав українцям-лікарям в Австро-Угорщині та за її межами відповідну відозву, підготував для затвердження статут. 1 жовтня 1910 р. у Львові відбулися загальні збори, в яких взяли участь 63 лікарі з Галичини і Буковини. На вимогу влади початкова назва була «Руське товариство лікарське», пізніше вдалося його назву змінити на «Українське лікарське товариство». Головним завданням збори визначили: домогтися у владних структур створення української лікарської палати, видати фахову термінологію в порозумінні з лікарями Наддніпрянщини та видавати фаховий лікарський часопис. Головою товариства обрано директора Народної лічниці, голову Лікарської комісії НТШ д-ра Євгена Озаркевича, почався ще один плідний напрям його діяльності.

Є.Озаркевич здавна вже виношував задум видання українського медичного місячника, знаходив ще час на підготовку медичних науково-популярних статей і книг. Його перу належить перша в Галичині українська книга на медичну тематику — «Порадник гігієнічно-лікарський. Недуги пошестні», видана Просвітою 1911 р. У «Вступному слові» читаємо: «Починаємо отсе видавати так потрібний для нашого народа «Порадник гігієнічно-лікарський». Видання се буде складати ся з більше книжок і буде обнимати усі відомості про: 1) гігієнічний спосіб життя, 2) найважніші недуги людей, 3) санітарно-законні приписи... Підручника такого домагали ся від давна від «Просвіти» наші свідомі громади, нехай же тепер покористують ся ним як слід і подбають о його поширенє серед народа».

Є. Озаркевич описав у «Пораднику» 10 основних інфекційних захворювань того часу, подав їх етіологію, прояви, ускладнення, підстави діагностики, способи попе­редження. Розглянуто основи долікарської допомоги, питання відокремлення хворих, способи дезинфекції. Цінним для читачів був наведений у книзі звід законів та постанов про боротьбу з пошестями. Гарно ілюстрована книга, швидко розповсюдилася серед населення. «Порадник» став настільною книгою в багатьох українських родинах.. По суті, цією книжкою Є. Озаркевич започаткував видання українською мовою довідкової та навчальної медичної літератури.

Коли вже була розгорнута робота «Народної лічниці» і почало діяти Українське Лікарське Товариство, Євген Озаркевич повертається до свого давнього задуму — видання українського медичного журналу. Враховуючи невелику чисельність лікарів-українців і труднощі, які постали перед українською громадою, він вибирає найвідповіднішу в такій ситуації форму видання — науково-популярний місячник. Так 1912 р. з’являється перший науково-популярний медичний журнал українською мовою — «Здоров'я», орган Українського Лікарського Товариства. Редактором місячника став його ініціатор Євген Озаркевич, адміністратором часопису — д-р Д. Бережницький. Є.Озаркевич так писав у першому числі місячника про його програму: «Перший раз приступаємо до видавництва на нашій мові органу, призначеного справам здоровно (санітарно) — гіґієнічним. Насувається 2 питання: чи взагалі потрібно, чи наше громадянство підтримає достатньо таке чисто фахове видання. Нарід, що є уже народом справді культурним, мусить мати заступлені в своїм письменстві усі віти людського знання. А гіґієна є неяко мірилом культури, чим вище вона в народі стоїть, тим кращі в нього просвітні і економічні відносини...» Девізом місячника стали слова: «В здоровому тілі здорова душа, де сила — там воля витає!»

Авторами місячника були І. Горбачевський, С. Дрималик, С. Вітошинський, П. Турянський та ін. Постійно співпрацював з місячником син Івана Франка Петро. Не дивно, що «Здоров'я» мало понад 400 передплатників. Це велика кількість, якщо взяти до уваги, що всіх лікарів-українців (разом з військовими) в Австрії налічувалося 144. Місячник передплачували вчителі, приватні школи, всілякі гуртки, селяни.

Місячник редагувався на високому науковому рівні, містив як науково-популярні статті, так і матеріали наукового значення. Тут публікувалися новини зі світової медицини, цікаві факти, події з життя медичних організацій різних країн, питання здоров’я та захворюваності різних народів тощо. Євген Озаркевич був не тільки редактором, а й найактивнішим автором місячника, можна сказати — душею журналу. Впродовж 2-х років він опублікував на сторінках місячника кілька десятків матеріалів,які можна віднести до категорії науково-практичних. Вони становили велику вартість не тільки для населення, а й для лікарів, оскільки часто містили нові наукові матеріали й оцінки. Так, у статті про гомеопатію Є. Озаркевич наводить аналіз теорії та практики Ганемана, зупиняється на її принципах, на законі подібності (давати ліки, які можуть спричинити подібні прояви або хвороби), розглядає розведення розчинів, за яким лік діє тим успішніше, чим менше його вжити. Він критично оцінює «дослідження ліків на здорових» і пише: «Яке широке поле безкритичности є можливе при таких дослідах, се ясне кожному. Усі появи, які лиш виступали по зажиттю ліку, хоч вони мали і иншу причину, приписувано діланю зажитого ліку. Прийшло вкінці аж до того, що невинне лікоподіюм викликує не менше як 1607, а загально уживана кухонна сіль «лише» 1349 ріжних «хоробових» появ. Се є головні основи старої гомеопатиї, котру кождий, навіть не фаховець, мусить осудити як звичайну фантазію». Цей аналіз, твереза обгрунтована оцінка, дана Є. Озаркевичем 85 років тому, зберігають значення і сьогодні, коли повсюди масово з’являються різні малограмотні цілителі. На жаль, такі критичні виступи, як Є. Озаркевича, в наші дні зустрічаються нечасто.

Євген Озаркевич — автор циклу гіґієнічних праць, присвячених питанням гіґієни одягу і шкіри, різних занять, сну, шкільної гіґієни. Дані праці, написані на високому для того часу науковому рівні, містять оригінальні цікаві дані літератури, статистики та ін. Автор зазначає, що завдання школи є не тільки навчати — розвивати розум, а також виховувати тіло. Він розглядає найчастіші розлади у школярів, насамперед скривлення хребта і короткозорість, висвітлює роль умов у класах для здоров’я дітей, наголошує на значенні вигідних лавок (сидінь), руханки, ігор і спорту, водних обмивань для зняття нервової перевтоми дітей. На основі фізіологічних даних він обгрунтовує найкращий вік для початку навчання дітей — 7 років, згадує про пропозицію санітарної комісії Державній Раді мати в школах постійних шкільних лікарів.

У статті про гіґієну шкіри Є. Озаркевич детально характеризує шкіру як орган потовиділення, терморегуляції та рецепції, наголошує на значенні чистоти та водних купелів, називає температуру води для купелів від немовляти до загартованих дорослих. Він зазначає особливості річкових, ставкових та морських купелів, описує парові купелі, турецькі лазні та ін., наголошує на важливості загартовування.

В іншій статті Є. Озаркевич дає гіґієнічну оцінку різноманітних занять, зокрема аналізує шкідливі умови праці фабричних робітників, гірників, залізничних працівників, вояків, дрібних ремісників, хліборобів.Він наголошує на тяжких умовах сільського життя; розглядав питання професійної патології, тривалості життя різних професійних груп, зокрема звертав увагу на коротку середню тривалість життя фабричних робітників того часу — 30—32 роки. Багато уваги приділяв демографічним питанням.

У статті про сон Є. Озаркевич починає виклад із розгляду біологічних і психологічних аспектів, — чи є сон у рослин, як це вважали Лінней і Дарвін? Він описує різ­новидності сну в тваринному світі, зимовий сон та ін., детально характеризує зміни в організмі людини в стані сну, фактори, які сприяють засинанню, зупиняється на лунатизмі. Називаючи потрібну тривалість сну для дітей і дорослих, він висловлює думку, що для здорових осіб в наших кліматичних умовах сон вдень після обіду зайвий, а нераз може бути шкідливим.

Розглядаючи голод і голодові недуги, Є. Озаркевич характеризує голод як національне лихо, наголошує на поширенні недостатнього харчування як форми голоду, що знижує опірність організму людини до інфекційних захворювань. Описує отруєння м’ясними і рослинними продуктами (ботулізм, ерготизм), детально характеризує пошкодження зерна і картоплі шкідниками, описує пелагру, значення бобових для забезпечення організму білком, пропагує вживання рису. На закінчення він пише:“...лише наука і гіґґієнічно-санітарні відомості суть найліпшим і найпевнішим способом до успішної боротьби з недугами і одиноким способом, щоби від них охоронятися”.

Поширенням у сусідній Угорщині епідемії холери в 1913 р. була викликана поява статті Є. Озаркевича про холеру, в якій він описує збудників хвороби — холерні бацили, шляхи їх поширення, значення дезинфекції, ізоляції хворих, способи попередження хвороби. Він знову наголошує на важливості виконання санітарно-гіґієнічних правил і вимог, на ефективності науково опрацьованих заходів, які дають змогу не допустити страшних епідемій.

Фактично своїми працями Є.Озаркевич започаткував розвиток української гігієнічної науки, а надруковані праці можна вважати фрагметами першого українського підручника гігієни.

Окремого розгляду заслуговує цикл статей Є. Озаркевича під назвою «Кліматичні станиці», тобто оздоровчі, рекреаційні місцевості і заклади. Він дає загальну характеристику і географічне описання Косівщини, Космача, Підлютого, ще деяких сіл Гуцульщини, описує природні оздоровчі фактори, ліси, ріки, клімат і погоду, називає можливості проживання та харчування, наводить цікаві етнографічні описи. Особливу увагу приділяє джерелам мінеральних вод для купелів і пиття.

Найдетальніше Є. Озаркевич описує Підлюте, історію його розвитку та оздоровчі властивості. Це не дивно, бо Підлюте розвивалося при безпосередній участі та допомозі молодого лікаря, якого 1897 р. запросив до Підлютого митрополит Сильвестр Сембратович (1836 – 1898, видав перші молитовники українською народною мовою). Митрополит був зачарований чудовою карпатською природою, збудував прекрасну «кедрову» палату, облаштовував місцевість, а давніший будинок відступив для приїжджаючих гостей. Він мав намір перетворити Підлюте у велику курортну купелеву місцевість. Є. Озаркевич разом з будівничим Василем Нагірним розробляв плани лікувальних закладів Підлютого. Смерть митрополита 1898 р. припинила ці роботи, доки митрополитом не став Андрей Шептицький. Він взявся знову за розвиток Підлютого, часто виїжджав туди на відпочинок, влаштував у давньому «Білому будинку» санаторій для хворих на туберкульоз львівських студентів медицини, котрі об’єднувалися в «Медичній громаді». Це був перший український санаторій, створений при допомозі Є. Озаркевича.

Є. Озаркевичу вдалося роздобути описання перших аналізів мінеральної води в Підлютому, які на замовлення митрополита проводили львівські та віденські спеціалісти. Він зазначає добрий ефект купелів при ревматизмі, ексудатах, після переломів, у нервових хворих, наголошує на доброму впливі кліматичних факторів при легеневих недугах, називає подібності та відмінності між Підлютим, Любінем та Шклом.

Описуючи в статтях курортні місцевості Гуцульщини, він звертає увагу на: «бідність славних нащадків Довбуша», засилля єврейських торговців, в яких наймитують голодні гуцули, а коли “не зародить бульба, то буває, що гинуть з голоду” (як це було в 1921 р.) та згадуючи про допомогу з інших регіонів, він пише: «Чи се ратунок? Се жебранина. Піднесім економічно Гуцульщину, зорганізуймо єї, сотворім нові джерела праці і доходу, се розумна, практична і тривка річ... Одним з важних і цінних джерел доходу гірських околиць є основанє «кліматичних станиць». Заохочуймо наш нарід до того промислу, щоби єго не забрали вповні чужі люди».

Хоч багато чого змінилося з того часу, мусимо визнати, що Є. Озаркевич першим висловив ті твердження, про які йдеться в останні десятиріччя — розвивати рекреаційні послуги, перетворити Карпати в оздоровчий і відпочинковий регіон України, підіймати економіку через розвиток курортів і туризму. Він першим з українських лікарів звернув увагу на потребу і економічну доцільність розвитку карпатських курортів. Оскільки він же першим зайнявся вивченням оздоровчих факторів Підлютого, організацією там санаторію та лікування хворих, маємо підстави вважати, що д-р Євген Озаркевич близько 100 років тому започаткував становлення української національної курортоло­гічної школи.

Ще один напрям наукової діяльності Є. Озаркевича — опрацювання ним вперше в нашій історії української наукової медичної термінології. В «Термінолоґічних витягах» Лікарського збірника та «Термінолоґічних кутках» журналу «Здоров’я» він опублікував у формі латинсько-, німецько- або французько-українського словника близько 3 тис. термінів. Останні подавалися за абеткою і дійшли до слова Cupula — мисочка. Дальшій публікації словника перешкодила Перша світова війна. В одному з листів 1908 р. Є. Озаркевич писав: «Маю на меті видати повну лікарську термінольоґію, над якою працюю вже 10 літ». “Над лікарською термінольоґією працює від багатьох літ і має вже май­же скінчений матеріял до повного видання “Української лікарської термінольоґії” осібною книжкою”, — читаємо в “Автобіографії”. За змістом надрукованих розділів можна припускати, що весь словник мав 15—20 тис. термінів, тобто це була велика фундаментальна праця на рівні європейських словників.

В словнику подані терміни з анатомії та фізіології, семіотики і фармакології, епідеміології та гіґієни, захворювання і лікарські втручання. Про глибину опрацювання Є. Озаркевичем словника можна судити з таких прикладів: наведено 40 термінів різних абсцесів, 27 термінів позначення різних «шелестів» (шумів), 16 термінів про катаракти, 7 — про карциноми, 4 види ампутацій тощо. В частині термінів наведені відмінкові закінчення, подається декілька варіантів.

При утворенні українських термінів Є. Озаркевич враховував досвід інших народів, насамперед німців, чехів, поляків, а також використовував народну мову, уникав українського написання латинських термінів. Переважала тенденція заміни латинських і німецьких термінів оригінальними українськими назвами, пов’язаними із народною мовою, траплялися деякі заново створені слова-терміни. Наголосимо, що в словникових матеріалах Є. Озаркевича немає таких простонародних слів-термінів, які пізніше потра­пили в деякі медичні словники і стали там предметом злісної критики недоброзичливців. Багато запропонованих ним у 1898—1914 рр. термінів залишилися до сьогодні в нашій медичній літературі, деякі — із незначними змінами правопису.

Цікаво зазначити вживання Є. Озаркевичем літери «ґ», навколо якої тепер немало суперечок і навіть непорозумінь. Він вживав цю літеру в небагатьох словах: термінольоґґ ія, гіґієна, фізіольоґія, бактеріольоґія, ґанґрена, цинґа, хірурґія, орґан, а також ґаз, ґума, ґрунт, ґеній, і звичайно, в географічних і власних назвах.

Оцінюючи внесок Є. Озаркевича у становлення української наукової медичної термінології, необхідно взяти до уваги, що він творив її за 30 років до виходу словника Г. Голоскевича, за 20 років до перших медичних словників, укладених київськими лікарями-науковцями (М. Галин та ін.), за 10 років до появи словника української мови Б. Грінченка. Наскільки він випереджував свій час, свою епоху! В цьому і подвиг його, і причина окремих невдач, якоюсь мірою — трагізм його долі, брак широкого визнання як в минулому, так і досі, в наш час. Адже Євгенові Озаркевичу по праву належить перше місце в низці укладачів українських медичних словників, творців нашої медичної термінології!

В січні 1914 р. Євген Озаркевич у першому числі журналу «Здоров»я» повідомив про рішення: «... подавати більш систематично біологічні науки, з другої сторони — торкатися також тем загальних, входячи в обсяг фізіологічної психології та філософії». Завдання місячника він вбачав у тому, щоб «...виховати нашу суспільність, подаючи їй підвалини правдивого знання на основі анатомії й фізіології чоловіка, переходячи усі стадії його розвитку, аж до кінцевих найсубтельніших духових почувань», і дальше: “...виповнювати прогалину, якою є брак лектури на природописні теми на грунті чисто науковім, це значить на основі експерименту і досліду проганяти прикмети і недостойні культурного народу пересуди, забобони і інше неуцтво”. Однак здійсненню цих задумів перешкодила Перша світова війна.

Одночасно Євген Озаркевич не припиняв енергійної організаційної праці. Важливе місце в його діяльності посідало налагодження міжнародних зв’язків, представництво українських лікарів Галичини на зарубіжних та світових конгресах і з’їздах. Ще до обрання головою УЛТ Євген Озаркевич фактично очолював українських лікарів Західної України. Він був заступником голови української групи, очолюваної Іваном Горбачевським, на міжнародному лікарському конгресі 2—9 серпня 1900 р. у Парижі.

25—29 квітня 1901 р. д-р. Євген Озаркевич, як представник НТШ, брав участь в III Чеському з’їзді природників і лікарів, виголосив доповідь “Про туберкульозу в Галичині і способи поборювання єї”. На відкритті з’їзду Є. Озаркевич виступив з привітальною промовою.

В 1903 р. Є. Озаркевич брав участь у міжнародному лікарському з’їзді югославських лікарів у Белграді. У жовтні 1905 р. МПЛС делегувала Є. Озаркевича (разом з Ів. Пулюєм та Ів. Горбачевським) на IV з'їзд лікарів і природників у Празі.

В 1911 р. проводилася підготовка першого Всеслов’янського з’їзду суспільного оздоровлення в Петербурзі. З’їзд мав стати великою подією в житті слов’янських народів, сприяти зближенню їх на полі культури, гіґієни і санітарії, фахових інтересів медиків. Голова всеслов’янського підготовчого комітету В. М. Бехтерев на засіданні в Кракові представив програму з’їзду. На цьому ж засіданні виступив Євген Озаркевич з пропозицією допустити на з’їзді промови і реферати в усіх слов’янських мовах. Він закликав до активної участі в з’їзді членів Українського Лікарського Товариства, зазначив важливість того, «щоб учасники з Галицької і Російської України виступили корпоративно, як одне тіло, становили разом одну національну секцію». Пропозиція була підтримана учасниками і прийнята організаційним комітетом. Однак після цього в Росії почалися нападки на В. М. Бехтерева за допущення на з’їзді української мови, великодержавні «патріоти» боялися української політичної демонстрації, вважали таке рішення небезпечним для Російської імперії. З’їзд відклали, він так і не відбувся. Згодом на засіданні виділу УЛТ 19 червня 1913 р. під головуванням Є. Озаркевича вирішено: «... висловити подяку проф. В. Бехтереву, президентові оргкомітету, за те, що мимо «чорносотенних» напастей стояв непохитно на становищі рівноправности усіх слов’янських мов на згаданім конґресі, а з’особно обстоював за рівноправностию української мови».

В червні 1914 р. Євген Озаркевич як делегат УЛТ востаннє вітав у Празі з’їзд чеських лікарів і природописців. Велику увагу приділяв Є. Озаркевич зв’язкам з медичною секцією Українського наукового товариства в Києві. На жаль, він не дожив року до 1-го Всеукраїнського лікарського з’їзду та заснування Всеукраїнської спілки лікарів, що було його мрією.

Одночасно Є. Озаркевич не припиняв енергійної професійної та громадської праці. Він отримав титул старшого санітарного радника. В січні 1914 р. на засіданні УЛТ він порушив питання про заснування Української секції при Східно-Галицькій лікарській палаті. Є. Озаркевич розробив поправки до закону про попередження інфекційних недуг, який мав бути прийнятий Державною Радою. В цих поправках він, зокрема, обгрунтував потребу обов’язкового викладання гіґґієни в народних і середніх школах.

Велику увагу приділяв Є. Озаркевич розвиткові у Львові українських шкіл, вникав детально в діяльність школи ім. Шашкевича, проводив обговорення питань народного шкільництва на зібраннях виділу «Львівської Руси», що засвідчують його листи до посла О. Барвінського.

В 1914 р. Євгена Озаркевича іменовано членом Найвищої ради здоров’я — прибічного дорадчого фахового органу Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини, до якого входило 59 членів, переважно університетських професорів, німців і поляків.. Введення до складу ради Є. Озаркевича було визнанням його заслуг у розвитку медицини в Галичині.

Переконавшись у труднощах успішної співпраці українських лікарів із неприхильно налаштованими польськими керівниками університету у Львові, Євген Озаркевич став активно підтримувати ідею відкриття у Львові українського університету з медичним факультетом. Він був чи не першим українським лікарем, який на сторінках фахового медичного видання порушив питання про необхідність відкриття у Львові українського медичного факультету, планував використання “Народної лічниці” як його клінічної бази.

Окремі маловідомі факти вказують на прагнення Є. Озаркевича до педагогічної роботи. Не маючи змоги викладати з університетської кафедри, він знаходив інші можливості для викладання медичних дисциплін. Він довший час викладав курс «Соматологія і гіґґієна» в Українській жіночій учительській семінарії. З “Автобіографії” довідуємося, що викладаючи в цій семінарії, Євген Озаркевич “є через Міністерство іменований доцентом”. Цей факт досі залишався незгаданий тими, хто писав про життя та працю лікаря і науковця. Тимчасом, як виявляється, д-р Євген Озаркевич був першим дипломованим ученим-українцем, котрий, викладаючи в Галичині українською мовою, отримав вчене звання доцента від уряду Австро-Угорщини. Коли 1912 р. “Просвіта” влаштувала курси вищої освіти, Євген Озаркевич з рамени УЛТ став читати курс «Гіґієна і соматологія». Ці факти дають змогу дійти висновку, що 1910—1914 рр. д-р доцент Євген Озаркевич започаткував у Львові викладання українською мовою медичних дисциплін. Оскільки в Наддніпрянській Україні царський режим забороняв навчання українською мовою і перший український медичний факультет створено лише 1918 р., то можна стверджувати, що Є. Озаркевич 1910—1914 рр. вперше на українських землях почав викладання медичних дисциплін українською мовою.

У своїй викладацькій діяльності Є. Озаркевич стояв біля витоків української вищої медичної школи, яка пізніше в складних історичних умовах пройшла етапи Українського державного університету та Української лектури в Києві, Українського (таємного) університету у Львові, пізніших радянських зрусифікованих медичних інститутів з анти­українською ідеологією. І коли тепер дуже важко та повільно відбувається формування національних українських медичних університетів і академій, перехід на викладання українською мовою, відродження і розвиток українських національних науково-медичних шкіл, то чи не є це продовженням тої справи, яку неповне століття тому започаткував Євген Озаркевич?..

Велику роль відігравав Євген Озаркевич у громадсько-політичному житті Західної України. Він став ініціатором створення та головою організації українців Львова «Львівської Русі», брав найактивнішу участь в організації просвітницької роботи. В 1908—1909 рр. його обирають заступником голови львівської «Просвіти». Він став членом виділу краєвого товариства «Народна Рада», політичної організації української народної національно-демократичної партії в Галичині, належав до надзірної ради товариства «Народна гостиниця», був членом дирекції товариства взаємних страхувань «Дністер», належав до видавничої спілки «Діло», був відповідальним редактором органу «Просвіти» — «Письма з Просвіти», що виходив раз у місяць, як орган національно-демократичної партії.

У 1909 р. Є. Озаркевич організував Перший український просвітньо-економічний конгрес, проводив його пленарні засідання, виступав з великою доповіддю, а згодом видав матеріали конгресу (1910 р.). Він був членом управи Ставропігійського інституту, де його діяльність мала велике значення для ослаблення впливу москвофілів, що переважали в інституті на той час.

З 1906 р. Є. Озаркевич належав до членів виділу (правління) НТШ разом з Ів. Франком, Кирилом Студинським, Денисом Лук'яновичем та ін. Секретарем НТШ тоді був Володимир Гнатюк. Як представник “Просвіти” Є. Озаркевич 1909 р. брав участь у зборі коштів на пам'ятник Т. Шевченкові у Києві. 29 жовтня 1911 р. з нагоди дня народження Маркіяна Шашкевича відбулося урочисте відкриття величавого пам'ятника-хреста на Білій горі біля Підлисся. Від імені українських громадських організацій виступав Євген Озаркевич; преса писала, що він зі сльозами на очах говорив про подвижницьке життя Маркіяна Шашкевича.

Під час виборів до Віденського парламенту 1907 р. Євгена Озаркевича висунули кандидатом на посла, і багато львів’ян голосували за нього, проте неукраїнська більшість не допустила його обрання.

Як уже згадувалося, Євген Озаркевич приділяв велику увагу фаховим і науковим зв’язкам Галичини зі Східною Україною. Членом лікарської комісії НТШ з самого початку був Олександр Черняхівський, пізніше професор гістології Київського медичного інституту, репресований більшовиками у 1929 році; Є. Озаркевич рекомендував його до обрання в числі перших дійсних членів НТШ у 1899 р. Після створення в Києві УНТ, у журналі «Здоров’я» Є. Озаркевич подавав детальні інформації про діяльність медичної секції, інші проблеми медицини в Наддніпрянщині. Він прагнув розповсюдити як найбільше українських видань на Східній Україні; в листі до посла В.Романюка (1909 р.) цікавився справою мита, яке Росія наклала на книжки з Галичини, та готував меморіал в цій справі.

Воєнне лихоліття перервало діяльність Євгена Озаркевича. При наближенні в 1914 р. до Львова російських військ, він як відомий національно-політичний діяч Галичини, щоб уникнути репресій, виїхав з міста. Працював начальним лікарем у колонії українських виселенців у Вольфсберґґу, недалеко Відня. 3 вересня 1914 р. російська армія окупувала Львів. Якщо вояки — українці з Наддніпрянщини — виявляли дружнє ставлення до населення Галичини, то представники царської влади зразу ж стали проводити антиукраїнську політику. Призначений губернатором граф Бобринський уже з перших днів взявся викорінювати «український сепаратизм» та «мазепинство», до якого зараховував усе українське. Було заборонено діяльність НТШ, «Просвіти», українських книгарень та всіх українських організацій. На спробу книгарні НТШ отримати дозвіл працювати прозвучала відповідь: «Не разрешаєтся». Власті 17 лютого 1915 р. провели велику облаву на львівських українців, багато громадських діячів, інтелігентів, які залишилися в місті, були заарештовані; вивезено в Росію митрополита Андрея Шептицького. При відступі восени 1915 р. російська армія забрала друкарські машини, черенки; всі українські книги, що були на складах, спалили або знищили.

В 1916 р. Євген Озаркевич повернувся до Львова із підірваним здоров’ям. Важким ударом долі, після якого він уже не поправився, була передчасна смерть дружини. Сьомого липня після тривалої п’ятирічної хвороби на 47-му році життя померла Анна Озаркевичева. Понад два десятиліття вона допомагала чоловікові в усіх його справах, була вірною супутницею життя. Останні тижні Анна лікувалася у віденських клініках. Поховали її в родинному гробівці на центральному цвинтарі у Відні, де через два місяці побіч поховали Євгена Озаркевича. Його хвороба нирок прогресувала, безуспішною виявилася поїздка на лікування в Карлсбад, не допомогли й столичні спеціалісти; 21 ве­ресня 1916 р. Євгена Озаркевича не стало. В цей воєнний час в останню дорогу на чужині, хоч і в близькому йому місті, його проводжала невелика група воєнних біженців з Галичини.

Вістка про цю втрату викликала смуток на Львівщині. В українських та інших газетах з’явилися посмертні згадки, відправлялися заупокійні літургії. Населення Галичини віддавало шану пам’яті свого Лікаря і Просвітителя, одного з найвидатніших і найпопулярніших членів української громади у Львові.

А пізніше тривалий час ім’я Євгена Озаркевича, його науковий доробок залишалися, можна сказати, в забутті. На це були певні причини: поразка Українських Визвольних змагань в ході Першої світової війни і падіння ЗУНРу, важкі умови розвитку національної науки за санаційного польського режиму, нестача українських науковців-лікарів. Все це не сприяло дбайливому збереженню, дослідженню і розвитку праць Є. Озаркевича в Західній Україні.

На Наддніпрянщині, на поневолених Росією українських землях, через антиукраїнську політику властей, заборону на ввезення українських видань, праці Є. Озаркевича були відомі також небагатьом українським лікарям. У короткий період Української національної революції, відновлення української державності в УНР, в надзвичайно важких обставинах того часу не було умов для детального вивчення і висвітлення коренів української національної медичної науки. Проте київські вчені цитували праці Є. Озаркевича, згадували про його «Лікарський збірник», термінологічні матеріали.

Настали 30-ті роки, а з ними посилилась кампанія спланованих московським комуністичним режимом антиукраїнських заходів — депортація, жахливий голодомор в українському селі, наростання масових арештів і розстрілів української інтелігенції, адміністративно запроваджувана насильна русифікація, знищення українського правопису та ін. . Активна діяльність Є.Озаркевича в становленні української медицини, співпраця в НТШ із Михайлом Грушевським, участь у громадсько-політичному житті Галичини, в діяльності Просвіти стала достатнім приводом для тих, хто був 70 років при владі, щоб його ім’я викреслити, здавалося, назавжди, з нашої історії. Праці і весь доробок Є. Озаркевича зарахували до «ворожих» видань, вони зберігалися під жорстоким контролем НКВД у спецфондах з позначенням «Националистическая литература». Ім’я лікаря і вченого заборонили згадувати в публікаціях з історії медицини в Україні, монографіях і підручниках. Навіть у Львівському державному медичному інституті, де вийшло чимало праць з історії медицини у Західній Україні, ім’я і доробок Євгена Озаркевича не згадувалися. Хоч якимсь чудом невелика інформація про Є.Озаркевича потрапила в УРЕ, його праці залишалися невідомими для багатьох поколінь лікарів як в Східній, так і в Західній Україні.

Перше відзначення ювілею лікаря і вченого відбулося в діаспорі, коли відомий історіограф української медицини, архівар і директор бібліотеки УЛТПА в Чикаґґо д-р Павло Пундій випустив 1980 р. збірник матеріалів «IN MEMORIAM» д-ра Євгена Озаркевича», започаткувавши цим самим видання «Українського медичного архіву». В Україні ім’я Євгена Озаркевича стало повертатися в медичну науку тільки з розпадом тоталітарної імперії та національним відродженням.

У 1989 р. львівською інтелігенцією відроджено ліквідоване тоталітарним режимом у 1939 р. НТШ, за ініціативою автора цих рядків відновлено Лікарську комісію та видання «Лікарського збірника». Вперше в Україні у вересні 1991 р. за почином Лікарської комісії НТШ у Львівському державному медичному інституті проведено наукову конференцію, присвячену 130 роковинам від дня народження Є. Озаркевича. Це була перша спроба наукового аналізу багатогранної діяльності лікаря і вченого, його доробку. Тоді ж Львівська міська рада прийняла постанову про надання імені Є. Озаркевича вулиці, на якій містилася створена ним “Народна лічниця”. На вулиці Є. Озаркевича на будинку ч. 2 встановлено пам’ятну таблицю, в архикатедральному соборі св. Юра відправлено панахиду по Є. Озаркевичу.

1999 р. у видавництві «Каменяр» ввидана книга «Д-р Євген Озаркевич. Праці». По-суті, вперше українська медична громадськість отримала змогу безпосередньо ознайомитися з працями Є. Озаркевича та оцінити їх.

Загалом можна виділити три ознаки, характерні для науково-медичних праць Євгена Озаркевича: 1) — велика увага до гіґґієнічних проблем, умов життя народу, харчування і праці, наголошення ним необхідності попередження пошесних інфекційних недуг, попередження професійних захворювань; 2) — широке використання і висвітлення в працях методів і досягнень теоретичної медицини, фізіології, біохімії, мікробіології, а також фізики і хімії, фізичної хімії; 3) — надання великого значення при­родним оздоровчим ресурсам нашого краю, описання курортних місцевостей, їх мінеральних джерел, інших чинників кліматотерапії.

Отже, Є. Озаркевич фактично започаткував профілактичний напрям в українській медицині, почав розробляти напрям фізико-хімічної медицини, першим серед українських лікарів звернув увагу на необхідність рекреаційного використання Карпатського краю. У працях Є. Озаркевича знаходимо започаткування тих напрямів, які в наш час, коли минуло майже століття, належать до найактуальніших! Викликає подив наукова інтуїція і далекоглядність лікаря і вченого, його досконала обізнаність із досягненнями світової медичної науки того часу, з досягненнями медичної практики, з проблемами здоров’я населення різних регіонів, його вміння бачити й аналізувати мало помітні для інших тенденції в розвитку медицини. В особі Євгена Озаркевича надзвичайно вдало поєднувалися лікар-практик і організатор медичної служби, високоеру­дований учений, автор і редактор наукових, науково-практичних і реферативних видань. Без сумніву, якби йому було дано працювати в університетській клініці, він став би прекрасним професором — ученим у ділянці внутрішніх чи інфекційних хвороб, сформував би свою наукову школу.

Розглядаючи значення наукової спадщини Є. Озаркевича, його роль у нашій історії, найважливішим його внеском слід вважати діяльність, спрямовану на становлення новітньої української медицини. В Україні, яка надовго була позбавлена своєї державності, медицина розвивалася не так, як у державних народів. Лікарські організації й установи, навчальні та наукові заклади, наукові та науково-практичні видання були переважно в руках російських, німецьких, польських спеціалістів, використовували їх мову й орієнтувалися на Москву, Петербург, Відень або Варшаву. За ними, силою обставин, змушені були іти менш численні українські лікарі та науковці. Як наслідок цього, досі ще нерідко досягнення медицини в Україні іншомовні автори відносять без застережень до історії Росії або Польщі.

Значення діяльності Євгена Озаркевича полягає насамперед в тому, що він вперше в нашій історії почав творити українською мовою медичну науку, створив українські лікарські організації та медичні заклади, наукові та науково-практичні видання, заклав початки українських наукових шкіл. Саме він впровадив українську мову в сферу новітньої медичної науки, започаткував становлення національної за формою медицини як частки української культури і науки, представляв українську медицину на євро­пейських міжнародних форумах.

І коли вже після смерті Є. Озаркевича в Києві збирається Всеукраїнський з’їзд лікарів (1918), при Українському державному університеті відкривається медичний факультет, починається видання українською мовою медичних часописів, виходять підручники і словники, то ми бачимо в цьому продовження справи, започаткованої Є. Озаркевичем. Як і продовженням реалізації його задумів стало видання на його батьківщині у Львові місячника «Лікарського вісника» (1920) і газети «Народне здоров’я» (1935), проведення з’їздів українських лікарів, відкриття шпиталю “Народної лічниці”(1937).

На жаль, становлення української медицини в 30-х роках на Сході України, а в 40-х — у Галичині було жорстоко придушене тоталітарним режимом. Лише в останні роки національне відродження створило сприятливі умови для розвитку української медицини. Українська мова повертається в медичні університети, академії та колегіуми, в лікувальні заклади, видаються українською мовою підручники і наукові праці, у Львові відновлено очолюване колись Є.Озаркевичем Українське лікарське товариство, заснований ним «Лікарський збірник». Знову ми повертаємося до здійснення тих задумів, які майже 100 років тому започаткував Євген Озаркевич. І знову потрібно багатьох лікарів і науковців переконувати в тому, що українською мовою можна писати наукові праці, проводити наукові форуми, підготовляти фахівців, вести медичну документацію.

Тепер, у незалежній Україні, потрібно повернути в нашу медицину наукову спадщину Є.Озаркевича, історичні корені розвитку українських науково-медичних шкіл в галузі терапії, інфекційних недуг, гігієни, курортології, у формуваннї української медичної термінології, у становленні українських медичних видань. Сподіваємося, що тепер зможемо повністю досягти тих цілей, які вперше поставив і яким присвятив все своє сподвижницьке життя Лікар, Вчений, Громадянин і Патріот Євген Озаркевич.
Автор: Озаркевич Євген Іванович
Місце видання: Львів
Формат: pdf
Кількість сторінок: 953

Джерело:Інше
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

УВАГА!
Дана література надана вам виключно для ознайомлення. Усі права на конкретний продукт належать його правовласникам. Якщо ви скористалися цим, то мається на увазі, що ви придбали дану літературу, або ж хоче попередньо ознайомитися. За правопорушення, пов'язані з нелегальним використанням, наданої в роздачі продукції, ніхто і ніякої відповідальності не несе.


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2011-12-28 17:30
 Розмір:   46 MB 
 Оцінка літератури:   10/10 (Голосів: 11)
   
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти