Каганець І.В. Арійський Стандарт (2004) [doc]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Останній раз роздавалося mchuggu (2017-07-07)
Автор Повідомлення
SergoMozaic 
VIP


З нами з: 04.10.09
Востаннє: 03.06.17
Повідомлень: 509

2011-12-18 00:51  
Каганець І.В. Арійський Стандарт (2004) [doc]

Каганець І.В. Арійський Стандарт (2004) [doc]


Мова: українська
Опис:
Ким був Ісус Христос — арійцем чи євреєм? Як у Святе Євангеліє потрапили ворожі вставки? Що таке юдеохристиянська єресь? Коли виникли людські раси? Хто такі слов’яни? До якої держави ми йдемо — диктатури, демократії чи гетьманату? На основі синтезу новітніх досягнень археології, археогенетики, кліматології, історії, антропології, психоінформатики та лінгвіс­тики у цій книжці наводиться цілісне бачення основних закономір­ностей розвитку людського роду від 40-го тис. до н. е. до наших днів — епохи Великого Переходу. Розкривається сутність арійства як еволю­ційного локомотиву, а також планетарна функція та перспективи українсь­кого геосоціального організму.

Автор: КАГАНЕЦЬ Ігор Володимирович
Видавництво: А.С.К.
Формат: doc
Кількість сторінок: 357

Офіційний сайт: observer.sd.org.ua
Джерело: observer.sd.org.ua
Особиста оцінка: 8 - мені сподобалося(повністю не читав)


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати книгу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2011-12-18 00:51
 Розмір:   23 MB 
 Оцінка літератури:   7.1/10 (Голосів: 25)
   
Ігор Вінський 
VIP


З нами з: 17.03.11
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 362

2011-12-18 02:42  
Дякую релізеру за цю книгу. Дуже повчально почитати цей зразок расиської маячні. Ще й згадки про московських "професорів" та путінського "дружбана" Дугіна. Нагадує газету "Персонал Плюс". Тільки прошу не сприймати це на свою адресу. Добре що можна почитавши книгу зрозуміти хто за Україну, а хто пішов на повідку путінського расизму. Сам колись у цьому заплутався.
SergoMozaic 
VIP


З нами з: 04.10.09
Востаннє: 03.06.17
Повідомлень: 509

2011-12-18 03:22  
Я поверхнево переглянув книгу, не було часу читати, уникати. Як прочитаю, викладу свою думку, щодо цього тексту.
Сонцеслав 
VIP


З нами з: 26.01.11
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 413

2011-12-18 10:30  
вінськийігор
А хто за Украйіну?

SergoMozaic 
VIP


З нами з: 04.10.09
Востаннє: 03.06.17
Повідомлень: 509

2011-12-18 10:37  
Доброго ранку усім
Сонцеслав'у й усім іншим гуртомівцям:
а) прохання висловлюватись щодо змісту книги;
б) спори та обговорення загальнополітичних, філософських та ін. питань виносити на форум.
(Бо не хочу що би тему закрили.)

Сонцеслав 
VIP


З нами з: 26.01.11
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 413

2011-12-18 11:32  
Справа в тому, що зміст книги йе також філософським і загальнополітичним.
ingwar 
Модератор літератури


З нами з: 08.03.08
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 1232

2011-12-18 12:52  
Далеко не зі всім що пише Каганець можна згодитися, але книга, як на мене, корисна тим, що підштовхує до роздумів.
Сонцеслав 
VIP


З нами з: 26.01.11
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 413

2011-12-18 13:58  
Аз думайу, що білий (арійський) вид льудей зйавивсьа в припольарній зоні Йевропи.
cizarion 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 01.01.10
Востаннє: 23.07.17
Повідомлень: 2036

2011-12-24 00:03  
Сонцеслав, що це за мовою ви спілкуєтесь?..

Додано через 13 хвилин 16 секунд:

SergoMozaic, у назві поставте ініціали після прізвища

Сонцеслав 
VIP


З нами з: 26.01.11
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 413

2012-01-03 12:01  
Мова украйінська. Правопис власний.
cizarion 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 01.01.10
Востаннє: 23.07.17
Повідомлень: 2036

2012-01-03 12:12  
Сонцеслав написано:
Мова украйінська. Правопис власний.
щось на зразок: хай світ пише, як хоче, а я писатиму, як Я хочу?
ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 17.08.17
Повідомлень: 11750

2012-01-03 17:08  
cizarion написано:
щось на зразок: хай світ пише, як хоче, а я писатиму, як Я хочу?

майже
нема більше чим виділитись людині, так хоч таким способом

civ 
VIP


З нами з: 16.02.11
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 453

2012-01-03 20:29  
Книга цікава. Є над чим подумати.
Але вже 7 років минуло. Ці його висловлені у книзі думки розвинулися. Каганець обіцяв видати оновлений допрацьований "Арійський стандарт". Чекаю.
А взагалі, даєш "Пшеницю без куколю"!

Сонцеслав 
VIP


З нами з: 26.01.11
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 413

2012-01-07 20:30  
Йакщо модератори не заперечуйуть, то Аз писатиму згідно власних правил.
А пшениці можна скуштувати тут: http://sd.org.ua/news.php?id=8606

Ігор Вінський 
VIP


З нами з: 17.03.11
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 362

2012-01-09 21:53  
Тут запитали: хто за Україну. Зовсім не ті хто міряє ромір черепів, та рахує яка "раса" дала скільки винаходів та іншого- "цивілізації".
PaGaN 
Частий відвідувач


З нами з: 01.09.09
Востаннє: 06.08.17
Повідомлень: 28

2012-01-15 14:34  
Перш ніж читати цю книгу - прочитав рецензію (під спойлером)... книжку пролистав, і читати не збираюсь...

Псевдорелігійні витребеньки Ігоря Каганця,
або Хто хоче стати третім гетьманом?

(скан наукової рецензії кількарічної давності)

Час від часу гортаючи сторінки місцевої преси, все більше переконуємося у її «безголовості»: з кожної мухи зроблять слона, аби лишень їх читали. В погоні за «сенсацією», спекулюючи на поняттях демократії, свободи слова і правом кожного на висловлення своєї думки, допустять до мікрофона чи газетної шпальти того, кого треба «в три шиї» гнати з країни, аби не дезорієнтував і без того розпорошений народ.
От і нещодавно «порадувала» нас газета «Номер один»: «сенсація» – з першої сторінки: «Євангеліє містить 50% фальшивих вставок, – стверджує відомий письменник Ігор Каганець». І це сказано не де-небудь, а в Тернополі – одному з останніх центрів і без того національно деформованої і морально виродженої Української держави, в якому ще збереглися догниваючі паростки загальноєвропейських гуманістичних цінностей, базованих на християнстві.
Так, кожен має право мати власну думку з того чи іншого питання, але нікому не дано права займатися свідомим обманом, спекулюючи на неосвіченості та нестійких духовно-патріотичних почуттях народу.

Хто такий Ігор Каганець?
Ігор Володимирович Каганець (псевдонім – Миро Продум) – головний редактор «журналу нової еліти «Перехід-ІV». Фах невідомий. Завідує якоюсь «Лабораторією психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України». Він – випускник Івано-Франківського інституту нафти і газу, автор книг «Нація золотих комірців» (1994), «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика» (1997), «Арійський стандарт: Українська ідея епохи Великого Переходу» (2004) та «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» (2006), яку, власне, ми й збираємося тут обговорити.
Спробуємо щось зрозуміти самостійно, бо ж нам ніхто нічого не збирається пояснювати. НАН України. Ми так розуміємо, що це Національна Академія Наук України. В будь-якій країні це найвищий науковий заклад. Вище нема наукових закладів. До складу академії входять академіки (це природно), члени-кореспонденти, іноземні члени, тощо. Також до її складу входять регіональні і галузеві відділення, наукові центри та інші наукові заклади – по підпорядкованості. Академія готує наукові кадри: аспірантів, кандидатів, тощо. Крім того, через наукові видання академія публікує наукову літературу. (Нумо – подивимось, що за видання перед нами? «Мандрівець». Ага. Академія до предмету нашого дослідження ніякого відношення не має). Повернімось до академій: іще вони займаються нагородженням видатних учених за наукові праці. Крім того, при академіях наук існують наукові товариства. Ось, що ми знаємо про академії наук взагалі. Про Академію Наук України знаємо, що вона заснована у 1918 році в Києві. Має 13 відділень, 6 регіональних наукових центрів, понад 80 наукових установ, інженерні центри, тощо. До цих «тощо», мабуть, і належить згаданий «Центр з інформаційних проблем територій». Нам нічого не відомо про існування такого центру, зате ми тепер точно знаємо, що Україну в АН міряють територіями (!?). З цими територіями, вочевидь, вічно виникають проблеми, більшість з яких носять інформаційний характер. Ці проблеми настільки глибокі, що для їх вивчення в Академії були змушені створити спеціальний центр. До складу центру входить якась лабораторія психоінформатики. Усі ми знаємо, що таке інформатика. А от що таке «психоінформатика» – знає певно тільки пан Каганець зі своїми однодумцями. Ми взагалі не знаємо такої науки. Можливо, відстали від життя. «Психо» означає душу. Наука з душами не працює. Мабуть, мова йде про психологію, або такий її прикладний аспект, який пов’язаний з обміном інформацією? Зате ми точно знаємо, що лабораторія – це самостійна установа, або підрозділ наукового закладу, яка проводить практичні наукові дослідження і експерименти. Як вони там експериментують на чолі з Ігорем Каганцем – важко сказати. Та не це нас цікавить, а те, наскільки науковою є, або може бути, книга під назвою «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень». Але ще один штрих до портрета: чи повинен завідувач лабораторії інформатики мати якісь наукові ступені? Ми не знаємо цього, та знаємо, що Ігор Володимирович їх не має. Якби мав – у НАН про це б знали і нам би повідомили. Чи писав автор наукові «труди»? Не писав, бо про це нас також повідомили б. Отже, перед нами книга людини, яка у вільний від роботи (експериментування з телефонними мережами, наприклад) час, написала книгу про засновника християнства та його послідовників. Написала на відверто аматорському рівні. Отож, не будемо надто критичними.

Чи є в Євангеліях вставки?
Ігор Каганець, якщо він справжній науковець, повинен знати, що достовірність того чи іншого історичного документу перевіряється за трьома критеріями-принципами історіографії: бібліографічним тестом, перевіркою внутрішніх та зовнішніх джерел. Мало того, якщо йдеться про якісь давні документи (як наприклад, канонічні Євангелія), то потрібно знати мови, на яких ці документи написані (діалект давньогрецької – койне, арамейську і латинську) і мати безпосередній доступ, якщо не до оригіналів (оригінали євангельських текстів не збереглися), то хоча б до найраніших їхніх копій. Жодна (!) із цих вимог автором не була дотримана. Як він сам чесно зізнається, у своїй роботі він використовував … давньогрецько-російський словник І. Дворецького (!). Але ж шановний, зі словником ніхто текстів не досліджує. Якщо не знаєш мови документу – то не знаєш нічого. І ще одне: при написанні наукової розвідки недостатньо лише посилатися на Юрія Канигіна та ще кількох подібних «авторитетів» у цій царині. А 12-томну «Тлумачну Біблію» Олександра Лопухіна і «Новий Завіт з коментарем» під редакцією кардинала Любачівського потрібно читати у відповідності з їхнім контекстом, а не у відриві від нього.
Тепер по суті справи. Ми уже згадували, що оригінали Євангелій не дійшли до нашого часу, є тільки їх копії-манускрипти. Нині налічується 5686 грецьких манускриптів Нового Завіту. Додаймо ще близько 10 тис. копій латин­ської Вульгати й щонайменше 9300 інших ранніх рукописів, і на нинішній день матимемо приблизно 25 тис. рукописних при­мірників Нового Завіту, які практично нічим не відрізняються від теперішніх текстів. Жо­ден інший документ епохи античності не можна навіть порівняти з Новим Завітом за кількістю, і жоден не має на захист своєї історичності та достовірності таких вагомих доказів. Для порівняння: «Іліада» Гомера (написана приблизно у 800 р. до н.е.), яка є другою за чисельністю манускриптів, налічує лише 643 рукописних копії, які дійшли до наших днів. Перший пов­ний текст Го­мера, який зберігся дони­ні, датовано XIII ст. (тобто копію від оригінала відділяє більше двох тисяч років), тоді як найдавніший фрагмент Но­вого Завіту – рукопис Джо­на Ріланда – датується 130 роком н.е. (часова відстань – менше століття). Тож постає питання: як, коли і куди так звана «єрусалимська верхівка» (?!) вносила свої вставки до канонічних текстів, якщо їхніх копій, розкиданих по всьому світу і написаних у різні часи, нараховується 25 тисяч?
Безперечно, вставки в Євангеліях є, вони зустрічаються в загальній формі в одних манускриптах, в інших їх зовсім немає, а ще в інших вони більш деталізовані. Але ці вставки (не забуваймо, що в часи написання Євангелій існувала усна традиція, передана апостолами, а тому те, чого не написали євангелісти зі слів апостолів, могли дописати переписувачі їхніх текстів, які також чули ці слова) ні в якому разі не можна назвати фальшивими, оскільки жодне фундаментальне положення доктрини християнської віри не спирається на різночитання і вставки.

Християни повинні насправді називати себе хрЕстиянами?
Чергова «сенсація» від пана Каганця – твердження про те, що первісні послідовники Ісуса Христа називали себе не «християнами», а «хрестиянами», бо, мовляв, у давньогрецькій мові «є два зовнішньо подібні слова (майже омоніми), які позначають два зовсім різні поняття. Слово «хрестос», згідно зі словниками, означає не що інше, як боголюдину. Слово «хрістос» означає «помазаник, месія». Первинно в Євангелії вживалися обидва слова – «Хрестос» для позначення боголюдини і «Хрістос» для позначення юдейського месії. У перших століттях послідовники Ісуса Хреста називали себе «хрестиянами», – пише автор «Пшениці без куколю».
Та якби пан Каганець, замість того, аби посилатися на своїх «психоінформаційних авторитетів», бодай раз навідався до якоїсь наукової бібліотеки, він був би приємно здивований, оскільки відомий радянський дослідник І. М. Тронський ще тридцять років тому писав, що «хрестос» походить з грецького «хрістос» унаслідок закономірної передачі грецьких звуків в народно-розмовній латині (пор. Тронский И. М. Chrestiane и Chrestus. // Античность и современность. М., 1972, с. 34-43.). І в усякому разі античні автори розуміли, що іменування християн прямо пов’язане з ім’ям засновника християнства: «Христа, від імені якого походить ця назва (християн) страчував при Тиберії прокуратор Понтій Пилат» (Тацит. Аннали. 15, 44).
Hrestos (crеstos) означає «благий, добрий, чистий» (а не «боголюдина»!), і саме так досить часто називали християн язичники, hristos (cristos) – «помазаник» і від цього титулу іменували себе послідовники Христа. Тому християнські апологети (Юстин Мученик, Лактанцій, Тертулліан та ін.) з такою готовністю вказували на помилку язичників: адже навіть коли ви помиляєтеся в нашому імені, воно все одно означає всього лише добру людину. І за що ж тоді ви нас переслідуєте? Християни вимагали судового розгляду над собою: якщо ми вчиняємо злочини – за ці злочини і карайте нас. Але на суді достатньою підставою для вироку є лише зізнання у тому, що ти – християнин. Значить, нас страчують за наше ім’я. Але що ж у ньому такого, що гідне страти?
Справді, в Новому Завіті іноді зустрічається слово «хрестос», але його значення, знову ж таки, немає нічого спільного з поняттям «боголюдини». Порівняйте фрагмент з першого послання апостола Петра: «…Жадайте, неначе новонароджені дитятка, молока чистого, духовного, щоб ним рости вам на спасіння, якщо ви скуштували, який Господь добрий (хрестос о киріос)» (1Пт.2:2-3).

Чи був Христос євреєм?
Ігор Каганець у цьому питанні категоричний: «Зрозуміло, що ні. Проте багато людей чомусь вважають саме так. Це просто дивовижно, адже Євангеліє однозначно свідчить, що Хрестос був галілеянином, а можливість Його юдейства (єврейства) якнайкатегоричніше заперечують самі правовірні євреї.
Згідно з Євангелієм, Хрестос народився від Діви Марії, яка була галілеянкою. Нагадаю, що галілеяни були народом, який належав до суперетносу галлів-кельтів. Цей суперетнос народився в Північному Надчорномор’ї приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями розселився на величезні території Євразії. В Малій Азії (яку раніше називали Східною Галлією) галли заснували державу Галатія – саме до хрестиян-галатів (яких ще називали галло-гелленами) Павло написав своє послання у 50-х роках н.е. Належність Хреста до народу галілеян була однією з важливих причин того, що юдеї не прийняли Його, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття. Дослідження плащаниці показали, що Ісус мав зріст 180 см, тобто був доволі високою людиною. Це аргумент на користь його арійського походження».
Тут так і хочеться залишити все без коментарів, бо коментарі в цьому випадку – зайві. Читаючи такі «одкровення» стає соромно перед усім науковим світом. Я розумію, що багатьом хочеться виправдати свій антисемітизм. Але писати подібні речі – це смішно і, вочевидь, грішно.
Загальноприйняте переконання в тому, що Ізраїль не визнав Ісуса Христа як Месію, про якого були пророцтва і на пришестя якого очікували впродовж багатьох століть, є принаймні частково вигадкою, поширенню якої ми завдячуємо недобросовісним дилетантам-історикам і вузьколобим теологам. Адже всі перші учні Ісуса Назарянина були євреями. І, власне, єврейська спільнота поширила Добру Новину територією всієї Римської імперії. І саме Савлові, який згодом став апостолом Павлом, і над яким було здійснено обряд обрізання на восьмий день після народження, який був з роду Ізраїля, з покоління Веніамина, єврей з євреїв (як він сам написав про себе – Флп.3:5), християнство завдячує найефективнішим вкладом у своє розповсюдження. Всі перші документи християнської віри достеменно свідчать про тисячі євреїв, які стали християнами. Навіть сама Римська церква, Церква папи, бере свій початок від тієї численної єврейської громади, яку імператор Помпей спровадив у Рим як невільницьку, і яка пізніше зуміла викупитися з римської неволі.
У підвалинах церкви перших століть було так багато євреїв, що в молодій християнській спільноті навіть виникла доволі драматична проблема, а саме: які з єврейських релігійно-обрядових звичаїв треба було зберегти в християнстві. Та для нашої теми це немає особливого значення. Важливішим для нас залишається з’ясування того факту, чому сьогодні про єврейське християнство майже нічого не відомо, і не тільки широкому загалу християн, а також, чому його намагаються заперечити. Така ситуація у християнстві, що про євреїв-християн нібито зовсім забули, склалася внаслідок того, що серед християн західної культури переміг вияв антисемітизму. Цей дивовижний факт зумовлений ще й тим, що нині чимало християн і надалі неспроможні визнати, що Ісус теж був євреєм. Свого часу нацизм також намагався вирвати Ісуса в Його народу, намагався поширити стародавню легенду про те, що батьком Ісуса був римський сотник, а тому – Ісус є «арійцем»... Насправді, як підкреслив якось видатний французький романіст Жульєн Ґрін: «Неможливо вдарити єврея, не вдаривши тим самим Того, Хто є найвеличнішою людиною, а разом з тим – і цвітом Ізраїля».
Поширена думка про існування єврейського невірства є тільки легендою, про що свідчить хоча б один із відомих діячів єврейської релігійності: це – Жуль Ісаак, самовідданий оборонець свого народу й апостол діалогу між євреями та християнами, діалогу між двома вірами, які пов’язані таким нерозривним зв’язком, яким мати злучена з дочкою. Жуль Ісаак вказує на той історичний факт, який християни доволі часто забувають або нехтують ним: перед пришестям Ісуса Христа євреї були розпорошені світом впродовж кількох століть, а тому і більшість єврейського народу вже не жила в Палестині. І саме через це неправильними є твердження про те, що значна частина єврейського народу не сприйняла Ісуса. Значно правдоподібнішим є висновок, що, власне, більшість єврейської діаспори навіть не знала про Нього. Однак, всюди, де тільки Ісус пройшов – за нечисленними винятками – єврейський народ зустрічав Його з ентузіазмом, про що і зазначено в Євангеліях. Жуль Ісаак ще зокрема підкреслив: «Єврейський народ – це єдиний народ, серед якого Ісус знайшов і своїх запеклих ворогів, і своїх палких прихильників, відданих учнів-апостолів та натовпи людей, які Його ненавиділи». Потворний антисемітський міф невірного, а тому і відкиненого народу, від якого Господь не тільки відмежувався, але навіть і прокляв його, немає жодних ні історичних, ні теологічних підстав. Як додає Жуль Ісаак: «Бути антисемітом і, водночас, бути християнином – це значить поєднати зневагу зі вшануванням».
Зі свого боку Карл Барт, один із найвідоміших теологів ХХ століття, цілком слушно зауважив, що достатньо було нацизмові виявити свій антисемітизм, щоб його визнали антихристиянським тому, що ці дві віри є міцно поєднаними в одному призначенні: Христос, якщо Його відділити від Ізраїля, вже не буде Христом християнства.
А тепер, аби переконатися у сказаному наочно, беремо в руки Біблію, слова все того ж апостола Павла, про якого згадує пан Каганець: «Відомо бо, що наш Господь походить від Юди…» (Євр.7:14), «Вони – ізраїльтяни.., їхні отці, з них і Христос тілом…» (Рим.9:4-5) (див. також Мт.1:1, Гал.3:16, та ін.).
Наступне: між Галілеєю, Галатією і арійцями немає жодного зв’язку. Галілея (грец. Galilaia, від староєврейського Галіл, буквально – область) – історична область в Північній Палестині. У Старому Завіті вона згадується як «Гліль ха-Гоїм», – земля, де живе багато різних народів, у тому числі й євреї. Галатія (Galatia , Gallatike, Gallogreacia) – країна в центральній області Анатолійської височини (сучасна Туреччина). Одержала свою назву від галльських іммігрантів, які прийшли сюди в 3-му столітті до нової ери. На сході її називали «Галлією», а римські письменники називали її жителів галлі. Оскільки жителі Галатії були сумішшю галлів з греками, тому Френсіс Бекон та інші письменники епохи Ренесансу називали їх «галло-греками», а країну «Галло-греція». Арії, або арійці – назва групи індоєвропейських (протоіндоіранських) народів, що мешкали в бронзовому віці (на території України епоха бронзи датується кінцем 3-го – початком 1-го тис до н.е.) у степах Євразії, а потім переселилися в II тис. до н.е. до Ірану та Індії.
Таким чином будь-які посилання на спорідненість Галілеї, Галатії і арійців, припасовуючи до них Христа і Діву Марію – маячня і не більше. Зрештою, якщо Христос справді був тим галілеянином, яким Його зображує Ігор Каганець, тоді нехай пан Каганець пояснить, чому галілеяни не сприйняли проповіді Христа і, мало того, навіть намагалися Його вбити (пор. Лк.4:14-30)?

Чи вірив Христос у реінкарнацію?
«Факт багаторазового втілення був самоочевидним для Ісуса Хреста і апостолів, тому не потребував з його боку спеціального пояснення. В Євангелії є спеціальний точний термін, який позначає багаторазове втілення – це «палінгенезія», що перекладається з гелленської як «багатократне народження», старослов’янською – «пакибитіє»: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одер­жите і життя вічне успадкуєте» (Мт.19:28-29). Термін «палінгенезія» використовували гелленські (давньогрецькі) філософи, зокрема Платон і Піфагор, для позначення саме реінкарнації», – резюмує Ігор Каганець.
Враження після прочитаного одне: чим далі в ліс, тим більше дров.
Християнська церква завжди виступала проти реінкарнації з двох причин. По-перше, християнство проповідувало вчення про воскресіння: душа людини після смерті не повертається на землю, а «воскресає» для суду як індивідуальна особистість. По-друге, християнство проповідувало, що Бог прощає наперекір усім гріхам і злочинам людей. В ідеї реінкарнації прощення немає і бути не може: кожна душа невідворотно розплачується за свої недоліки і прорахунки впродовж сотень і тисяч життів. Ідея реінкарнації небезпечна тим, що вона заперечує існування пекла, яке чекає на тих, що відкинули Бога. Її прихильники проповідують, що у нас завжди є можливість почати все спочатку і стати кращим під час наступних життів. Однак Біблія наголошує, що «призначено людям РАЗ умерти, потім же суд» (Євр.9:27). Другого шансу немає ні в кого і ніхто назад не повернеться, оскільки після смерті «дух відійде до Бога, що його Він дав» (Проп.12:7), і «вийти з тіла» значить «жити біля Господа» (2Кор.5:8 ). Надія християн базується не на перевтіленні душі, а на воскресінні тіла (пор. 1Кор.15:42-55; див. також заперечення ідеї перевтілення: Втор.31:16; 2Сам.7:12; Пс.89:49; Проп.9:5-6; Ів.11:11).
Тепер про «палінгенезію». До відома пана Каганця, у Новому Завіті це слово зустрічається аж два (!) рази і в латинській мові його відповідником є не лише «reincarnatio», а й «regeneratio», що означає «відновлення; новий стан речей» (пор. Тит.3:5). Тому правильний переклад цитованого Ігорем Каганцем уривка з Євангелія виглядає наступним чином: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як НОВИЙ СВІТ настане... сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний… в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт.19:28-29). Саме таке розуміння «палінгенезії» відповідає контексту всього Нового Завіту, а не чиєїсь фрагментарно-хворобливої уяви.

Людина – насправді Бог?
Автор «Пшениці без куколю» дописався до того, що «людина – це втілена духовно-божественна сутність і що спасіння людства – в реалізації його боголюдських потенцій. Ця заповідь підкріплена діями Ісуса, який показав, що не треба боятися ні болю, ні смерті, і що людина може контролювати фізичний світ, бо потенційно володіє найбільшою силою Всесвіту – вірою».
Та, на жаль, пан Каганець чомусь не пояснив одного незрозумілого явища: якщо людина справді є божественною сутністю, тобто частиною самого Бога, тоді чому вона так наполегливо цю сутність заперечує і відкидає? Чому частинка не сприймає цілого?
І ще одне: віра – не магічний засіб-панацея. В акті віри важливим є не суб’єкт (ЯК я вірю), а об’єкт (У КОГО я вірю). Бо ж, припустимо, проходячи повз будівельний майданчик, я можу скільки завгодно вірити, що цеглина не впаде мені на голову, але вона таки впаде, якщо я не буду вірити у професіоналізм і вправність будівельника, який тримає її в руках.

Порятунок України – в третьому гетьманаті?
Ну, а насамкінець неможливо було не згадати деякі політико-футурологічні концепції Ігоря Каганця, на які він натякає в інтерв’ю газеті «Номер один». Отож, виявляється, вся біда українців у тому, що в нас неправильна державна модель. Нам потрібно відійти від загальноєвропейської моделі і повернутися до своєї, традиційної – гетьманської (!). Оскільки ж у нас уже були два гетьманати (Б. Хмельницького і П. Скоропадського), то тепер має настати «Третій Гетьманат» (українці, бачте, «люблять число три, бо й Бог любить трійцю»). Перше, що пропонує пан Каганець – це визначити мету держави (щось на зразок національної ідеї?). Друге – і найважливіше – має бути «повноважний керівник – Гетьман, який відповідатиме за результати (своєї роботи, очевидно – авт.) своїм майном і своєю свободою».
Читаючи ці рядки, мимовільно хочеться посміхнутися. Бо складається враження, ніби їх писав не дорослий чоловік, а щойно доспілий юнак, який ще не вийшов зі стадії свого юнацького максималізму і дивиться на світ мрійливо та наївно крізь рожеві окуляри. Пан Каганець вважає свою концепцію третього гетьманату різновидом народовладдя, коли гетьман служить народу. Але його доктрина, згідно з якою глава держави має відповідати за рівень життя народу, є хибною, бо за це відповідає уряд, а президент відповідає за дотримання конституції. Тобто, згідно з концепцією пана Каганця, глава держави повинен займатись не оберіганням конституції, а відповідати за рівень життя народу, тобто, буквально керувати економікою в режимі ручного управління. Це означає зосередження всієї влади в руках гетьмана, тобто, відсутність конституційного устрою держави та балансу різних гілок влади. Народовладдя на словах, а на ділі – авторитаризм. Третій гетьманат не збільшує відповідальність влади перед народом, а збільшує лише свавілля влади. Рівень життя не визначається волею гетьмана, а вільним розвитком економіки, який неможливий, коли економіка керується одноосібно гетьманом.
Ну, а найсмішніше це, звісно ж, ось те «відповідатиме за результати своєї роботи своїм майном і своєю свободою». Цікаво, а який механізм останнього пропонує Ігор Каганець?
Загалом же у праці «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» є ще досить багато «сенсаційних» заяв, але ми, виходячи з міркувань економії паперу і збереження здоров’я наших читачів, вирішили за краще припинити будь-яку дискусію на цю тему із цим автором, оскільки неможливо конструктивно дискутувати, якщо на твоєму полі грає дилетант.

Джерх 
Свій


З нами з: 17.03.12
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 107

2012-07-10 01:38  
Ну називати Каганця науковою літературою - це все ж відчутне перебільшення... %)
Brandner 
Новенький


З нами з: 05.06.13
Востаннє: 19.09.16
Повідомлень: 2

2015-05-06 22:14  
Хороша книжка. Чимось нагадує требник "Велесова книга". Цікаво було б науково розглянути оті всі аспекти, які автор описав у своїй проповіді.

Упевнений, що більшість відкриттів уцілому співпаде із судженнями Каганця, а спростування лише посилять його систему поглядів. Особливо цікавий феномен аріянства як першохристиянства. "Пшениця без куколю", тобто "очищене Євангеліє від іудохристиянських вставок" читається органічно і не викликає анінайменших заперечень.

Тим людям, які тут про расизм згадали, — поцікавтеся Махабхаратою. Найкраще це зробити, переглянувши 267-серійний індійський серіал (2013). Дуже багато незрозумілих речей у християнстві розкривається у арійському епосі і, зокрема, у "Бхаґаватгіті". Вам буде соромно за ярлики, які ви бездумно вішаєте.

http://www.ahakimov.ru/vedic/438.html

Велике прохання до усіх: будьте доброзичливими і терпимими до поглядів свого єдинокровного. Навіть якщо ви вірите у інших богів. Jedem das Seine!

don pedro 
Попереджень: 1
Попереджень: 1 


З нами з: 29.06.11
Востаннє: 17.08.17
Повідомлень: 10032

2015-05-06 22:26  
Brandner написано:
Упевнений, що більшість відкриттів уцілому співпаде із судженнями Каганця, а спростування лише посилять його систему поглядів.


Тобто, якщо ви скажете, що 2Х2=-5, а я це спростую, то це тільки посилить вашу "систему поглядів"?

Brandner написано:
"очищене Євангеліє від іудохристиянських вставок"


Євангеліє, написане юдеями, як священна книга послідовників Христа, і очищене від одного і другого - те саме, що горілка, очищена від спирту.

AndrewFG 
VIP


З нами з: 31.10.10
Востаннє: 16.08.17
Повідомлень: 306

2015-12-12 21:33  
Шукайте й читайте Арійський Стандарт - 2014!
virtus8hur 
Попереджень: 1
Попереджень: 1 


З нами з: 06.02.10
Востаннє: 15.08.17
Повідомлень: 3211

2015-12-25 19:18  
AndrewFG написано:
Шукайте й читайте Арійський Стандарт - 2014!

Уже є на толоці: https://toloka.to/t70716

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти