Сцена ж — мій кумир, театр — мій священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетику, вони — позор мистецтва, бо смак псують і тільки тішаться пороком!.. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тревожать кам'яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в духу слухача жадання правди, жадання правди, загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..Служить таким виоким ідеалам любо! Щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний.