МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ
(1840 — 1904)
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім'ї. Батько його, Петро Іванович, був офіцером, мати, Настасія Захарівна,— з роду Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще з часів Б. Хмельницького.
Дитинство майбутній письменник провів переважно в с. Кліщинцях, у діда й баби Лисенків, людей, як на той час, досить демократичних. Розмовляли в домі діда українською мовою, “бо,— як писав Старицький,— бабуня другої не знала”. Хлопець дуже любив слухати няньчині казки та українські народні пісні, що їх співали дівчата-килимниці. Початкової грамоти Михайла учив кліщинецький дяк.
На восьмому році життя хлопець втратив батька. Незабаром помер дід, Захар Йосипович, потім сестра і обидва брати, а за кілька років, коли Михайло почав учитися в полтавській гімназії, померла й мати. Далі юнак виховувався в родині В. Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Відтоді Михайло Старицький і Микола Лисенко стали друзями на все життя.
У дядьків Андрія та Олександра Лисенків юнаки познайомилися з “Енеїдою” І. Котляревського, “Кобзарем” Т. Шевченка, а потім і з деякими його недрукованими творами, які справили на них велике враження. “У Галицькому,— згадував пізніше М. Старицький,— раз достали ми від Андрія Романовича заборонені вірші Шевченка і цілу ніч читали їх, захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту”.
В гімназії М. Старицький багато читав творів російської та світової класики. Познайомився також ширше й з українською літературою, з прозою Марка Вовчка і П. Куліша, романом якого “Чорна рада” дуже захоплювався. На цей час припадають його перші літературні спроби. Це були гумористичні вірші на теми гімназійного життя, написані російською і українською мовами.
Після закінчення гімназії М. Старицький вступає до Харківського університету, а наприкінці 1860 року, разом з М. Лисенком, переходить до Київського.
Київський університет на той час був центром прогресивної думки на Україні, більшість його студентів та частина викладачів брали участь у революційно-визвольній боротьбі проти царизму. Поширенню революційного світогляду серед студентства сприяла загальна революційна ситуація напередодні та після реформи 1861 року, а також нелегальні закордонні видання, зокрема “Полярная звезда” та “Колокол”. Студенти жили тоді бурхливим громадсько-політичним життям, і в його вир поринули Михайло Старицький та Микола Лисенко. “Ми з Лисенком,— писав пізніше Старицький,— просиджували іноді ночі, міркуючи про національні завдання, про минуле нашої вітчизни та про долю-мачуху нашого селянина”. Юнаки були добре обізнані з нелегальною літературою, читали журнали “Современник” і “Основа”.
Восени 1862 року М. Старицький тимчасово залишає університет і повертається на село для влаштування своїх маєткових справ. Тим часом почалося переслідування всього передового, зокрема й українського культурно-національного руху, було закрито недільні школи для трудящих, а 1863 року вийшов Валуєвський циркуляр про заборону видання книжок українською мовою. Коли, восени 1864 року М. Старицький повернувся до Києва, то там “застав уже майже безнадійну зневіру”. Університету через хворобу серця він так і не закінчив, але занепадницьким настроям не піддався.
В умовах шаленої реакцIї М. Старицький починає активну лIтературну й театральну дIяльнIсть. Уже 1865 року у львIвському журналI “Нива” пIд псевдонIмом “Гетьманець” з'являються його переклади вIршIв Лермонтова, Гейне, байок Крилова, а пIзнIше вIн друкує переклади й оригIнальнI вIршI у львIвських журналах “Правда” й “Зоря”. На початку сIмдесятих рокIв М. Старицький разом з
М. Лисенком влаштовує кIлька лIтературних вечорIв, а потIм органIзовує український аматорський драматичний гурток, вистави якого з великим успIхом Iдуть спершу на домашнIй сценI, а згодом у київському мIському театру Для цього гуртка Старицький написав оперети “ЧорноморцI” (за п'єсою “Чорноморський побит” Я. Кухаренка) та “РIздвяна нIч” (за повIстю “НIч пIд рIздво” М. Гоголя), яка пIзнIше була поширена I перероблена на оперу, а також оригIнальний водевIль “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”.
Поряд з цим Старицький розгортає видавничу дIяльнIсть. У першIй половинI сIмдесятих та на початку вIсIмдесятих рокIв у КиєвI виходять окремими книжками його переклади, переробки, IнсценIзацIї та оригIнальнI твори. З цих видань на особливу увагу заслуговує альманах “Рада” (ч. І, 1883; ч. II, 1884), що, за визначенням І. Франка, був “мов перший весняний грIм по довгих мIсяцях морозу, сльоти та занепаду”, тобто пIсля так званого Емського акту 1876 року, яким заборонялося не тIльки українське друковане слово, а й театральнI вистави та концерти українською мовою. В альманасI були надрукованI повIсть “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, двI частини роману “ПовIя” П. Мирного, драма “Не судилось” М. Старицького та “БIблIографIчний покажчик нової української лIтератури”, складений М. Комаровим. Видавничу дIяльнIсть М. Старицького пIзнIше високо оцIнив І. Франко.
Альманах “Рада” передбачалося видавати систематично; вIн мав замIнити лIтературно-науковий журнал, який не дозволяв видавати царський уряд. М. Старицький виступає тут як органIзатор лIтературних сил на УкраїнI в добу жорстокого гноблення нацIональної культури.
У жовтнI 1881 року було дозволено, з певними обмеженнями, українськI вистави. І незабаром росIйська трупа Г.Ашкаренка почала ставити українськI п’єси, а невдовзI утворилася перша українська професIйна трупа пIд керIвництвом М. Л. Кропивницького. Ця трупа успIшно виступала у КиєвI, ХарковI та Iнших мIстах, але її матерIальне становище було дуже важке. З лIта 1883 року на чолI цIєї трупи став
М. Старицький, який вклав в органIзацIю української театральної справи великI кошти. У трупI Старицького брали участь видатнI українськI артисти: М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, І. К. Карпенко-Карий, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська, Г.П. Затиркевич та IншI. “Склалося товариство, якого Україна не бачила нI до того, нI потIм”,— вIдзначав І. Франко в своїй статтI про українську лIтературу, надрукованIй в одному з чеських журналIв.
СправI розвитку українського професIйного реалIстичного театру
М. Старицький вIддав понад десять рокIв працI як керIвник I режисер трупи, з якою вIн побував у багатьох мIстах — у КиєвI, ХарковI, ОдесI, МосквI, ПетербурзI, ВаршавI, ВIльно, МIнську та Iнших.
Залишивши через хворобу театр, М. Старицький живе у КиєвI, багато працює над своїми художнIми творами, зокрема над прозовими. Разом з тим вIн бере активну участь у роботI ЛIтературно-артистичного товариства як член правлIння I органIзатор лIтературно-драматичних вечорIв.
1902 року М. Старицький знову повертається до видавничої справи, клопочеться про щорIчний альманах, де б друкувалися твори вIдомих письменникIв I молодих початкIвцIв, зокрема захIдноукраїнських, вIн прагнув зробити свої альманахи загальноукраїнськими. Але через цензурнI утиски та матерIальнI труднощI лише один такий альманах (“Нова рада”) було видано уже пIсля смертI письменника 1908 року. Того самого року вийшла його збIрка “ПоезIї”.
Помер М. П. Старицький 27 квIтня 1904 року I похований у КиєвI на Байковому кладовищі.
відео для новачків
