Юрій Степанович Кипоренко-Доманський (24 березня 1888, Харків — 6 серпня 1955, Київ) — український, радянський оперний спiвак. Унікальний голос Юрія Степановича характеризували як «героїчний тенор». Впродовж сорока трьох рокiв активної театральної дiяльности, спiвпрацював з такими знаменитостями як Марія Заньковецька, Федір Шаляпін, грав на однiй сценi з усiма провiдними дiячами тогочасного українського оперного мистецтва.
Народився 12 (24 березня) 1888 року у Харковi в багатодiтнiй родинi шевця (з 12-ти дiтей половина — померли). Працював разом з батьком у майстернi.
У 1906 роцi пристає до мандрівної трупи О.Суходольського, спiвцем хору.
З цього моменту почалась захоплююча й важка робота в мандрiвних театральних колективах, якi не мали власного примiщення i працювали, гастролюючи iмперiєю. Тут Юрiй Степанович знайшов друзiв, зустрiв свою дружину, пiзнав всi куточки країни, набув досвiд та «отримав щеплення» вiд сухого академiзму, на який часто страждали забезпеченi всiма благами актори респектабельних театрiв.
На запрошення С. Зіміна, у 1912 роцi Кипоренко-Доманський залишився (по завершенню гастролей трупи Д. Гайдамаки) у Москвi та пiдписав контракт з приватним оперним театром московського антрепренера. Спiвпраця тривала до 1917 року. Тут спiвак долучив до свого репертуару партії з творiв класичних європейських та російських композиторiв, як-от: Верді, Пуччіні, Ґюно, Ваґнер, Мейєрбер, Чайковський, Римський-Корсаков, Мусоргський та iн.
До 1916 року бере уроки у проф. Лапинського, безкоштовно, на запрошення останнього.
Деякий час пiсля жовтневого перевороту Ю. Кипоренко-Доманський працює в нацiоналiзованому театрi пiд орудою Ф. Комісаржевського. 1919 року керiвник театру емiгрував, за тим послiдували два важкi сезони в «глибинцi» — Саратовi та Ростовi-на Дону. Пiсля них, повернення в Харкiв було справдi жаданим.
На Українi починається надзвичайно насичена робота в столицi, Одесi, Києві (1922—1941). Це й прем'єри, й постiйнi запрошення на гастролi. Лише три сезони пан Юрiй проводить поза трикутником Харкiв-Одеса-Київ: один в Сибiру, один в Грузії та останнiй на навчаннi в Італії.
Пiсля нападу з боку Нiмеччини та її союзникiв на Радянський Союз, Кипоренко-Доманський та iншi актори командированi до Тбiлiсi, де виступають як в оперi, так i на симфонiчних концертах (концерти в фонд фронту та на користь родин загиблих воякiв).
Могила Юрія Кипоренко-Доманського
1942 року «українська група» у грузинськiй столицi вшанувала пам'ять композитора Миколи Лисенка (100 рокiв вiд дня народження). В концертi брали участь митцi обох народiв.
Весною 1944 року пан Юрiй з iншими артистами повернувся в Київ.
Брав участь у концертах в розташуваннях бойових частин.
Завершив активну роботу в Київський оперi весною 1949 року прем'єрною постановкою Івана Сусаніна.
Працював у Київській консерваторії, перiодично мав виступи на збiрних та сольних концертах, епiзодичнi вистави на сценах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Свердловська та iн.
Помер у 67-лiтньому вiцi, 6 серпня 1955 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Критики порiвнювали голос Кипоренко-Доманського з голосами А. Мазіні, Ф. Таманьо, І. Єршова. Його репертуар складали 116 партій. Деякі його записи включено в антологію «Золоті голоси України» (1970).
Дивним чином, творчiсть Кипоренко-Доманського не пропагувалася в СРСР. Вiн не мав достатньо (як для артиста такого рiвня) записiв та радiовиступiв, створені 1945-го року в Нiмеччинi грамзаписи так i не були перевидані
відео для новачків
