Основне з біографії...
Філіп Ентоні Гопкінс народився 31 грудня 1937 року у Порт-Телбот, Ґлеморґен, Вельс, Велика Британія. У сім’ї пекарів Річарда і Мюріел Гопкінс. Батьки Тоні - Дік і Мюріел Гопкінс - працювали з ранку до ночі у власній пекарні, збирали грошенята і жили за принципом «щоб нічого не сталося». «Чим старше, тим більше я стаю схожим на мого дорогого татуся, - посміхається Гопкінс (як і всі валлійці, він схильний до самоіронії). - Я, як і він, наприклад, постійно ходжу і вимикаю світло - електрику економлю. Ненавиджу марнотратство». Що правда, то правда. На зйомках «Дракули Брема Стокера» Ентоні дуже посварився з режисером Френсісом Кополою. Знаєте, через що? Через неекономне витрачання паперу! Варто додати, що вартість реквізиту, котре розбив при цьому актор у гніві, набагато перевищувала вартість паперу.
Найбільш нещадним борцем з марнотратством у родині був дід - маленький домашній тиран, який тримав у страху всіх, а особливо свого онука Тоні. Коли тридцять років опісля Гопкінсу-акторові довелося зіграти Гітлера, він не раз згадував «доброго дідуся» - «могутнє, нещадне і сентиментальне чудовисько». У дитинстві Ентоні найчастіше відчував два почуття: нудьгу і страх. Усе життя в затхлому, обивательському Порт-Телботі здавалося йому нестерпно тужливим, і брати в ньому участь (дружити з кимось, чимось захоплюватися, та й просто готувати шкільні уроки) Ентоні не бажав. «Антисоціальний тип» - так його називали чуйні шкільні вчителі і частенько били за це лінійкою по голові. «Я відчував, що не такий, як інші. У мені постійно сидів страх, що у мене просто "не всі вдома". Єдині люди, які були мені цікаві, - це актори. Чутки про їхнє яскраве життя хвилювали мене». Так-сяк закінчивши школу, Гопкінс назавжди покинув рідне і ненависне місто.
Після закінчення школи в Коубрідже Гопкінс грає в аматорському театрі і виграє стипендію на навчання в Театрально-музичному коледжі в Кардіффі. Тут він навчається впродовж двох років з 1955 по 1957 рр.. У 1958 р. його призивають в армію, і два наступних роки він проводить у Булфорді на посаді штабного клерка в одному з підрозділів Королівської Артилерії. У 1960 році Гопкінс запрошений на прослуховування до сера Лоуренса Олів’є, який на той час очолював Національний театр. Через два роки Гопкінс стає дублером Олів’є в постановці п’єси Стрінберґа «Танок смерті».
Потрапивши з Порт-Телботської глушини в саме серце артистичної богеми, відлюдний Тоні буквально розцвів. «Це було ніби друге народження!» - Згадує Гопкінс. Тепер він мав славу души компанії, таким собі масовиком-витівником, фокусником і клоуном. До речі, ось що цікаво: у той час Гопкінс входив до складу акторської компанії «Фенікс» - чим не символ його долі, його вічних відроджень з попелу! І саме після вищезгаданого випадку в місті Феніксі, штат Арізона, Ентоні зарікся пити. Але це пізніше. А поки що, в кінці шістдесятих, Тоні ще не замислювався про підступність зеленого змія. Життя було прекрасне, перспективи - дуже райдужні. А випити трохи старого доброго віскі за вдалу кар’єру - сам Бог велів. А де випивка, там і бійки! Утім, добропорядні лондонці воліли не помічати, що майже кожен вечір виробляє актор, котрий з перших своїх фільмів довів, що його талант - не менше, ніж талант Лоуренса Олів’є ...
Незабаром на акторському рахунку Ентоні Гопкінса були успішні ролі в постановках Шекспіра, в кіно ж він дебютував у 1968 році в історичному фільмі «Лев узимку», зігравши Річарда Левове Серце у фільмі, де в складі чудової акторського ансамблю - достатньо лише назвати такі імена, як Пітер О Тул, Кетрін Гепберн, Тімоті Далтон. Цей фільм Британська Академія визнала найкращим, а також визнала найкращим і виконавця головної ролі - Ентоні Гопкінса. Це була його перша нагорода.
Американська аудиторія вперше познайомилася з Ентоні Гопкінсом у 1973 році: Гопкінс зіграв тоді головну роль у першому американському міні телесеріялі «QBVII» (реж. Леон Юріс). Його герой - талановитий лікар польського походження, який співпрацював під час війни з ґестапо, уникнув суду і намагається спокутувати свою провину роботою на благо людства. Але відплата наздоганяє його в особі американського режисера єврейського походження, який розкопав історію його злочинів у нацистському таборі. Багато критиків вважають цю роль однією з найбільш вдалих в акторській кар’єрі Гопкінса.
У 1974 році Гопкінс дебютував на Бродвеї у виставі «Equus», який пізніше був поставлений ним у Лос-Анджелесі. Подальші 10 років він живе і працює у Лос-Анджелесі. Гопкінс отримав дві нагороди «Еммі» за виконання телевізійних ролей - Бруно Гауптманна у фільмі «Викрадення Ліндберґа» і Адольфа Гітлера у фільмі «Бункер».
Далі були «Черінґ Крос Роуд, 84», «Людина-слон». Фільм «Години відчаю» був першим досвідом співпраці з компанією Діно де Лаурентіса. Після виконання ролі капітана Блая у фільмі «Баунті», в якому він знявся, з тоді ще новою зіркою Голівуду Мелом Ґібсоном, Гопкінс повертається до Англії і бере участь у постановці «Правди» Дейвіда Гейра. За виконання ролі в цьому спектаклі він отримує нагороду від Британської Театральній Асоціації «За видатні досягнення» премією ім. Лоуренса Олів’є. У Національному театрі Гопкінс зіграв також в «Антонії і Клеопатрі» і «Королі Лірі».
У 1987 році Ентоні Гопкінс отримав від королеви Єлизавети лицарське звання. Таким чином на батьківщині були оцінені його численні заслуги в мистецтві і популяризація Англії у всьому світі.
Маніяк Ганнібал Лектер з «Мовчання ягнят», що поїдає печінку свого ворога з гарніром із квасолі, зробив Гопкінса своїм для американських глядачів. До цього актор значився серед хоч і шанованих, але маловідомих «англійських снобів». У 1991-му Ентоні Гопкінс отримує «Оскара». У 1992 році Гопкінс брав участь у фільмах «Кінець Говарда (Говардс Енд) ». А у фільмі «Дракула Брема Стокера», а також фільмі «Леґенди осені» Гопкінс зіграв разом з Бредом Пітом. У цьому ж році виходить «Дорога на Велвіл».
Згодом номінувався на «Оскар» у категорії «Найкращий виконавець головної ролі» у 1993 року. За виконання головної ролі у «Під кінець дня» Британська академія кіно та телебачення присвоїла йому звання Найкращого актора. Зігравши в парі з Деброю Вінґер у фільмі Річарда Атенборо 1993 року «Країна тіней» Гопкінс удостоївся численних кіно-нагород як у Старому, так і в Новому Світі. У 1998 році актор був номінований на премію «Оскар» як «Найкращий виконавець ролі другого плану» за фільм «Амістад»
У 1996 році Гопкінс дебютував як режисер, екранізувавши чеховського «Дядю Ваню» до цієї постановки він сам написав музику і зіграв у ній головну роль. Актор також зіграв головні ролі у фільмах «Прожити життя з Пікассо» і в пригодницькій драмі, від режисера Лі Тамагорі за сценарієм Девіда Мамета «На межі» з Алек Болдвіном.
У 1998 ж році Гопкінс зіграв у фільмі «Знайомтеся, Джо Блек», де знову його партнером стає Бред Піт. «Маска Зоро» за участю Антоніо Бандераса та Кетрін Зети-Джоунс. До цього фільму, незважаючи на всю умовність сюжету, Гопкінс поставився цілком серйозно, і його участь додала стрічці особливий, тонкий шарм.
У 1999 виходить «Інстинкт». З останніх його робіт можна відзначити участь в екранізації шекспірівського «Тіта Андроніка» за участю Джессіки Ланж. У 2000 році він грає епізодичну, але виразну роль у фільмі «Місія нездійсненна 2».
У 12 квітня 2000 Ентоні Гопкінс став громадянином США, проте йому було дозволено залишити британське лицарське звання і титул «сер». У 2001 актор бере участь у повнометражній екранізації роману Стівена Кінґа «Серця в Атлантиді» і у фільмі Алека Болдвіна «Диявол і Деніел Вебстер». А також на екрани виходить продовження історії Ганібала Лектора з участю Ентоні Гопкінса «Ганібал», в якій він захоплююче продовжив втілювати життя маніяка-людожера.
2002 на екрани вийшла шпигунська, і комедійна картина Джоеля Шумахера «Погана компанія», в якій Гопкінс зіграв з Крісом Роком. І звичайно ж відоме продовження історії знаменитого Ганібала Лектора, вірніше самий початок історії з ним - «Червоний дракон», в якому також взяли участь - Едвард Нортон, Ема Вотсон, Гарві Кейтель. У 2003 році Гопкінс знявся у фільмі - «Заплямована репутація». Компанію склали такі відомі люди, як Ніколь Кідман і Ґері Синіз. Чудовіша мелодрама, наповнена ностальгією, зрадою і коханням...
На жаль, у недавньому часі Гопкінс позбувся свого почесного лицарського звання! Це сталося тому що Ентоні переїхав жити до Америки, промінявши Вельс на «Дикий-Дикий Захід». Тому тепер він не СЕР Ентоні Гопкінс, а просто Тоні Гопкінс. Але звання зовсім не змінює натури людської та акторської майстерності, якими Гопкінс володіє дуже професійно.
