Олександр Кушнір про альбом і про групу в книжці"Сто магнітоальбомів совєтського року" (переклад уривка українською від Максима Солодовника)
Приблизно у 1987-88 роках в Україні раптово почався ренесанс аванаградного року. Попри всяку логіку концерти альтернативної музики збирали переповнені зали.
Флагманом нових ідей стало творча спілка «Рок-Артіль», що мало у своєму складі три київські групи : «Воплі Відоплясова», «Колезький Асесор» та «Раббота Хо».
Тим, хто знає і любить музику «Колезького Асесора», буде складно уявити, що на початку 80-х цей проект виконував симфонічну музику. Музиканти «Асесора» тоді навчалися за фахом «фнженер-звукотехнік», і вони одразу ж почали фіксувати свої твори на магнітофон.
Ранні альбоми групи («Тема утят и зверят», «Джаз веников») складалися переважно з інструментальних композицій з легкими вкрапленнями сюрреалістичних текстів. В межах одного опусу уживалися мажорні та мінорні мелодії, складні ритмічні конструкції та підкреслений примітивізм , дисонансні експерименти та розрозбки східних тем, арт-рок 70-х та фрагменти творів Кабалевського.
Одного разу, заплутавшись у хитросплетіннях власної міні-сюїти «Альфонс сідає на коня», музиканти звернулися до підручників і звідти дізнались, що подібна структура має назву «додекафонної шеститонової композиції».
У «Колезькому Асесорі» все це називалося значно простіше – «вільне мислення». В одній з композицій Гліб Бутузов натхненно грав на розстроєній гітарі, партія басу Сашка Києвцева складалася всього з двох нот, а лідер групи Василь Гойденко замість співу істерично реготав. За спогадами музикантів, подібних експериментів слухачі геть не розуміли і дослівно лякались. У столиці радянської України росли гідні спадкоємці Заппи та Штокгаузена.
З весни 1987 року в «Асесора» починаються концерти. На зміну зауму та прихованій іронії прийшов «панічний рок» - але це був панк в оригінальному баченні авангардиста Василя Гойденка. Гойденка, якого за воєнізований імідж місцева преса тут же охрестила «оскаженілим сержантом Пеппером», перейшов з клавіш на гітару, знайшов барабанщика Олексія Ринденка та поернув до групи зниклого з неї на пару років Бутузова. Періодично на концерти запрошувався колоритний шоумен на прізвисько Жора Перакис, який пеерважно нерухомо сидів на стільці у лікарняній піжамі, мовчки розстрілюючи зал очима.
Після того як склад стабілізувався , можно було спробувати зрозуміти, що саме являє собою «Колезький Асесор». Збоку могло здатись, ніби все в цій дивній формації перевернуто з ніг на голову. «На творчість мене надихають погані групи», - заявляв Гойденко, який щиро вважав, що рок-н-рол у Росії закінчився одночасно з розпадом тріо Ганеліна. Коло інтересів лідера «Асесора» було неймовірним. Він встигав співати в народному хорі, опановувавти синтезатори, малювати, складати романси, вальси і навіть цілі опери. На дозвіллі він захоплювався поезією футуристів, китайською філософією і любив слухати платівки з народними піснями Кореї, що виконувались на батьківщині Кім Ір Сена у процесі збору врожаю.
В той час Гойденко складав незвичайну, ні на що не схожу гітарну музику з химерними асоціативними текстами. Свої пісні Василь виконував специфічним голосом, використовуючи вокал в якості ще одного повноцінного інструменту і навмисне нечітко вимовляючи слова : «Я брел по угрюмым широтам, отам, отам, отам, там, там, там...»
«Тоді я навіть не намагався сам собі пояснити, звідки це все береться, - згадує він. - Жодного аналізу чи чогось схожого на це в мене не було. Звичайна спонтанність, випадковість, вітер у голові.»
На відміну від Бутузова, який надавав перевагу виконанню на концертах перевірені часом хіти («Иван Шейх», «Лягай!», «На Бессарабке очередь за маком»), Гойденко безоглядно занурювався в омут найрізноманітніших експериментів. Він не встигав за потоком власної свідомості і, повністю довірившись інтуїції, був схильний до нескінченних імпровізацій та ошуків істини методом від протилежного. Наприклад, в рамки його аксіоматики жодним боком не вписувався хард-рок і найрізноманітніші його похідні. Іншими словами, якщо в «Асесорі» вигадувався соковитий гітарний риф, який добре запам’ятовувався, і циклічне повторення якого могло ствонрити ураганний драйв, Гойденко зводив використання рифа до мінімуму та лише ескізно натякав на його потенційні можливості. Він ніколи не був прихильником прямолінійних ходів.
«Якщо в рамках трьоххвилинної композиції ми хочемо створити драйв, то тим самим ми сповільнюємо думку – мелодійну та гармонійну, - доводив Гойденко. – А для мене є жахливим, коли стримується думка. Мені хотілося б, щоб зміни в музиці диктувалися душею та серцем, а не зміною ритму або нагнітанням темпу.»
Було б неправильним стверджувати, що інші учасники квартету цілком і повністю поділяли подібні настанови. І добродушний меломан Києвцев, і делікатний Ринденко, і лідер-гітарист Бутузов не були статистами та вносили до загальної справи немало власних ідей. Особливо продуктивним виглядала співпраця Гойденка та Бутузова.
Вихований на психоделії 60-х, англійському панку 70-х та німецькій новій хвилі 80-х Бутузов – на додачу до здатності імпровізувати – умів, даруйте на слові, грати на гітарі. Завдяки цій нечастій для совєтських рокенрольщиків властивості він втілював придумані Гойденко гармонії у завершені мелодії.
Ще однією беззаперечною перевагою Бутузова було вільне володіння англійською мовою, що дозволяло йому доводити до певного логічного рівня псевдоанглійські «риби» Гойденка. В ситуаціях, колись Авасиль експериментував у сфері англійської, німецької чи французької лінгвістики, інтуїтивно вимоляючи набір звуків, - Бутузов примудрявся вишикувати ці абстрактні співзвуччя у більш-менш зв’язну лірику.
Зокрема, на альбомі «Колл Асс» Бутузов придумав англійські фрази в композиціях «Крепдишин машин», «Hello» та «Shine».
Доречно згадати, що незадовго до «Колл Аса» група здійснила спробу записати черговий альбом, але на професійній апаратурі студії Будинку вчених. «Дослівно кожен звукооператор вважав своїм обов’язком накинути нам свій стиль та звук, - із роздратуванням згадує Гойденко. – Причому робили вони це цілковито «пальцем в небо», попередньо не ознайомившись з нашою музикою. Не дивно, що я постійно з ними лаявся.» Зустрівшись з такими методами офіційного совєтського підприємства, Гойденко обмежився записом 5 композицій, які реалізувалися у вигляді міні-альбому «Военная музыка».
Незважаючи на те, що на початок 1989 року група добилася всесоюзного визнання і навіть мала досвід всесоюзних концертів, можливості записатися в нормальних умовах у неї так і не було. Життя гнало музикантів назад до підвалів – туди, де, зокрема, були записані попередники «Воєнної музики» альбоми «Капитуляция» (1987) та «В.С.С.Ы.К.И» (1988). Репетиційна база «Асесора» була розташована у просторому та опалюваному підвалі гуртожитку КПІ.
За оренду ми не платили ні копійки, якщо не рахувати якихось сексуальних послуг адміністрації, - згадують музиканти.- Вважалося, що й нас були дуже гарні умови для творчості.»
Незважаючи на те, що всі в групі (окрім Ринденка) закінчили електроакустичний факультет, мистецтво звукорежисури було далеко не найсильнішим місцем «Асесора». Музиканти надто захоплювались створенням нових мелодій та аранжировок, щоби витрачати час на пошуки досвідченого звкорежисера чи запрошувати на сесії інших музикантів. Думки про те, щоб спробувати дістати десь якісну плівку, знайти оптимальні положення для мікрофонів чи вдосконалити пульт та магнітофон «Електроніка», здавались їм реально блюзнірськими. Це відривало від творчості. Не дивно, що внаслідок подібної анархії саунд на альбомах часом лишився невідрештушовним, а місцями (зокрема, наприкінці пісень) виявлявся справді кримінальним. Зате самі композиції не мали аналогів на лише й стилістичній ніші, що займала група, але і мабуть в усьому тодішньому світовому рок-авангарді.
« Вони виконують музику, яку до них ще ніхто не грав, - зазаначив якось Олексій Дегтяр, лідер «Ivanov Down». – Геніальні уми на голому місці.»
Найсильніший альбом «Колезького Асесора» під назвою «Колл. Ас.», записаний у лютому 1989 року, являв собою великий експеримент з усіма існуючими в природі стилями та напрямками. Здавалося, водоспад нових ідей захоплював музикантів швидше, ніж вони встигали реалізовувати старі. На альбомі були присутні дві гітарні міні-симфонії (одна з яких закінчувалась масовим меканням), «східна» інструментальна сюїта «Гарем Султана», викривлені до невпізнаваності «блюз», «шейк» та «кантрі», а також цілком сюрреалістична композиція «Царь зверей Быдло XII».
Прикметною рисою більшості номерів «Колл. Аса» була їхня «нежанровість» і більш широка, ніж це заведено в рок-н-ролі, структурність. Жодних куплетів та приспівів – якщо це блюз, то скоріше у розумінні, Скрімін Джей Хокінса, ніж Мадді Вотерса. Майже всі композиціі на «Колл.Асі» мали два напрямки, дві теми, які могли переходити одна в одну чи розвиватися паралельно. Пісні пеермішувались з інструментальними композиціями, а вільний асоціативний ряд в дусі поезії Хлєбінкова сусідував із англійським текстом.
…
«Коли готувався «Колл.Ас.2, це був наш пік, - згадує басист Олександр Києвцев. – Для себе подібний стан я називаю «ефектом присутності при божественному процесі створення музики». Атмосфера та драйв виникали в нас під дією внутрішніх біополів одне на одного.»
відео для новачків
