Кониський Олександр, Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя (1991) [MP3]

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
raven1976 
VIP


З нами з: 17.04.08
Востаннє: 29.11.20
Повідомлень: 283

2010-05-18 16:03  
Кониський Олександр, Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя (1991) [MP3]



Мова: українська
Опис:
Кониський Олександр Якович (1836 - 1900) прислужився рідній культурі як письменник, історик літератури, публіцист, критик. Десять років життя присвятив дослідник створенню книжки про Т. Шевченка. Критичне осмислення витоків біографії Кобзаря, популярна, белетризована форма викладу привернули увагу сучасників Кониського і, безперечно, зацікавлять читачів сьогодні.
зміст

01 - Біограф та його хроніка
02 - Вступне слово
03 - Дитинний вік Тараса Шевченка (1814 -- 1829)
04 - Парубоцький вік Тараса Шевченка до викупу з крепацтва (1829 -- 1838)
05 - Тарас Шевченко від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого <<Кобзаря>> (1838--1840)
06 - Тарас Шевченко під час від виходу <<Кобзаря>> до укінчення Академiї художеств (1840 -- 1845)
07 - Тарас Шевченко під час перебування на Україні (1845 -- 1847)
08 - Тарас Шевченко в арешті [5/17 квітня 23 червня (4 липня) р. 1847]
09 - Тарас Шевченко на першому засланню (18/30 червня 1847 17/29 жовтня 1850 р.)
10 - Тарас Шевченко на другому засланню (17/29 жовтня р. 1850 2/14 серпня р.1857)
11 - Тарас Шевченко в дорозі з заслання (2 серпня 1857 до 27 березіля 1858 р.)
12 - Тарас Шевченко під час перебування його в Петербурзі (з 28 березіля 1858 до червня 1859 р.)
13 - Тарас Шевченко під час останньої його подорожі на Україну (3/15 червня 7 19 вересня 1859 р.)
14 - Тарас Шевченко в останні часи свого віку
15 - Похорони Тараса Шевченка
ще трохи інформації про автора


Кониський Олександр Якович - (*6(18) серпня 1836, с. Переходівка (нині Ніжинський район) — †29 листопада (12 грудня)1900, Київ) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму. Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). Професійний адвокат. Автор слів пісні «Молитва за Україну».

Біографія
Народився в селі Переходівка (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Походив із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Дитинство майбутнього письменника та поета пройшло в місті Ніжині, про яке він згадував у свої спогадах так: «Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».

Друкуватися почав у «Черниговском Листке» (1858). Кониський вів велику і різноманітну громадську роботу. У Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської Громади, організовував недільні школи. Як член київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» 1882).

Кониський налагоджував зв'язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений у поширенні «малоросійської пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман «Не даруй золотом і не бий молотом» у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція. Із 1865 жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини. 1872, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва. Там працює у газеті «Кіевскій Телеграфъ». Кониський був одним із фундаторів Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).

1897 ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об'єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

Творчість
Літературну діяльність почав 1858. У поезіях, повістях, драмах, опові­даннях обстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», інші, які, втім, стримано оцінюються критиками. В оповіданнях Кониський порушує проблему соціального й національного гноблення України в складі Російської імперії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» та «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників.

Кониський — автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка, яка не втратила свого значення і нині: «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901). Цю працю високо оцінили І. Франко, А. Кримський. Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком, також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка. Гімн ніби став тим нектаром любові до України, який Олександр Кониський зібрав з квітів, що ростуть у саду творчості великого Кобзаря.

Від кінця 1920-х років твори Кониського в СРСР знаходились під забороною (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до «націоналістів». Певна «реабілітація» Кониського відбулася у 80-их роках ХХ ст., а в Києві 1990 перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».

Автор: Кониський Олександр Якович
Видавництво: Дніпро, Київ, 1991 рік
Озвучено: Рудник Юрій
Кодек звуку: mp3
Бітрейт: 96
Tривалість: 32 год. 48 хв.
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2010-05-18 16:03
 Розмір:   1.32 GB 
 Оцінка аудіокниги:   9.1/10 (Голосів: 21)
   
giv4yk 
Свій


З нами з: 16.09.08
Востаннє: 29.11.20
Повідомлень: 69

2010-07-28 09:38  
Роздайте хтось, будь ласка. Цікавий твір. І потрібний.
упд: Дякую велетенське!

maleolegovna1 
Новенький


З нами з: 23.08.11
Востаннє: 26.10.11
Повідомлень: 1

2011-08-23 22:16  
не знаю як скачати книгу, можливо допоможете?
musicfan 
Модератор музики


З нами з: 27.01.09
Востаннє: 04.06.18
Повідомлень: 893

2011-08-25 10:22  
maleolegovna1 написано:
не знаю як скачати книгу, можливо допоможете?

Як завантажувати файли?

Айдер 
Новенький


З нами з: 05.04.12
Востаннє: 29.05.12
Повідомлень: 2

2012-04-11 09:31  
Роздайте хтось, будь ласка.
Kryptonec 
Новенький


З нами з: 30.10.11
Востаннє: 05.10.20
Повідомлень: 21

2019-04-17 13:21  
Дякую за роздачу!
Knigolub 
VIP


З нами з: 31.08.10
Востаннє: 29.11.20
Повідомлень: 1961

2019-04-18 19:40  
Оцифровано: yuriy12
Очищено: geogeo

Glory to Ukraine! 
Новенький


З нами з: 07.08.19
Востаннє: 07.07.20
Повідомлень: 12

2019-10-02 06:14  
Книгу видано у Львові 1898 року, тому багато галицької говірки і відвертих думок про кацьке побутування Лівобережжя у середині 19 століття. Байопік Шевченка не видався єлейним, тут є згадки про крадіжки їжі в дитинстві, надуживання спиртним після звільнення з кріпацтва та сумнівне приятельство із власниками кріпаків, визнання своєї провини на слідстві за «Сон», бронзовіння з часом... чисто жива людина. Жива, але непересічна. Мало й цього сказати, поводир і будитель, що мав силу і владу слова.
Актуальність книги б’є сильним струменем у сучасність.
1.Про ставлення Бєлінського до початків української літератури: "Тим-то Бєлінського "жаль брав бачити, коли і невеличка кебета (себто Квітка!) марнує свої сили, пишучи по-українськи задля українських хрестян (себто задля народу!). Зміст такої писанини завжди одноманітний; головний інтерес — мужича простосердність і простосерда привабливість мужичої балачки. Але все оце вже надокучило! Та й гарне ж те письменство, іронізує далі Бєлінський, що "дышет простоватостью крестьянского языка и дубоватостью крестьянского ума".
2. З листа Шевченка Кухаренку (1843): "і в Межигорського Спаса, і на Хортиці, і скрізь був і все плакав, бачучи, як сплюндрувала нашу Україну катової віри німота з москалями; бодай вони переказилися".
3. "Саме під час знайомості Тургенєва з Шевченком в російській пресі починали вже гомоніти, що української мови нема, а те, що ми називаємо мовою українською, єсть "наречие" мови "русской" і що літературна мова "русская" однаково зрозуміла і великоросам, і українцям. Тоді вже в деяких органах преси російської починалося і глузовання з української мови. Мова наша зазнала такого глузовання і від самого Тургенєва".
4. "Звісно, були, як от напр[иклад], брати Карпенки, Стецько і Грицько, і тепер є такі українські актори, що, їздячи по Московщині, "морозять хохлика" на те, щоб потішити товстокишенних московських крамарів; але у таких "українців", певна річ, ледві чи є й на макове зерно національної самосвідомості і почуття національного достоїнства, а у Шевченка і того і сього було повно до краю і не пішов би він танцювати по-українськи перед "гидкою ковбанею".
Начитано виразно, якість запису хороша.

Glory to Ukraine! 
Новенький


З нами з: 07.08.19
Востаннє: 07.07.20
Повідомлень: 12

2019-10-05 03:59  
Дословний список передмови тієї з оригіналу я дістав тільки 17/29 листопада 1898 р. — і подаю її слово в слово, яко досі не відому. "Випускаю оце в люде другого "Кобзаря" свого і щоб не з порожніми торбами, то на-/440/діляю його "Предисловием". До вас слово, о братія моя українськая воз любленная! Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі, всі друкують, а у нас — анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя! Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтеся! Собака лає, а вітер несе. Вони кричать — чому ми по-московськи не пишем? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по-якому. Натовмачать якихсь індивідуїзмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о єдиній слов’янській літературі, а не хочуть і заглянуть, що робиться у слов’ян. Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу? Бо і ми таки, слава Богу, не німці. Не розібрали. Чом? Тим що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та й хвалять те, що найпоганше, а наші патріоти-хуторяне і собі за ними: "преочаровательно". В чарах тих ось що: жиди, шинки, свині і п’яні баби. Може, се по їх утонченной натурі і справді добре, а на наші мужицькі очі, то дуже погано. Воно і то правда, що і ми самі тут трохи винні, бо ми не бачили свого народу так, як його Бог сотворив. У шинку і наш, і москаль, і навіть німець — усі похожі на свиню. У хату прийти до його або до себе покликати по-братерськи не можна, бо він злякається, та, може, ще й те, що він пізнає дурня у жупані. Прочитали собі по складам Енеїду, та й натіснялись коло шинку, та й думають, що от коли вже вони розшукали своїх мужиків. Е, ні, братики! прочитайте ви думи, пісні; послухайте, як вони співають; як вони говорять між собою, шапок не скидаючи; або в дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді у ту рецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать; то тоді і скажете, що Енеїда добра, а все-таки сміховина на московський шталт. Отак-то, братія моя возлюбленная! щоб знать людей, то треба самому стать чоловіком, а не марнотратителем чорнила і паперу. Отоді пишіть і друкуйте, а труд ваш буде трудом чесним. А на москалів не вважайте, нехай вони пишуть по-своєму, а ми — по-своєму: у їх народ і слово, і у нас народ і слово; а чиє краще — нехай судять люди. Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на В. Скотта, що і той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії, і свого язика не знав, а В. Скотт в Единбурзі, а не в Шотландії, а Бернс — усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з толку латинь, а потім московщина. Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув в колисці од матері, а Артемовський хоч і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам: безуміє нас обуяло з тим мерзостним і богопротивним панством! Нехай би вже оті Карпи-Гнучкошиєнки сутяги — їх Бог за тяжкі гріхи наші ще до зачаття в утробі матері осудив киснуть і гнить в чернилах, а то мужі мудрі і учені проміняли свою добру, рідну матір на п’яную непотрібницю, а в придаток і в (...) додали. Чому Караджич, і Шафарик, і інші не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали? Не вдавайтеся в тугу, а молітесь Богу і работайте розумно во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь. А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде і щоб не дуже чванилась московська братія своєю Ростопчиною, то от вам Свячена вода (відомі вірші Олександри Псьолівни), написана панночкою, та ще і хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода і боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо — єй-Богу! — не найдете. Седнев. 8 марта. 1847 [VI, с. 312 — 315].
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти