Вуді Аллен / Woody Allen

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Віктор 
Відео Гуртом - субтитрування
Відео Гуртом - субтитрування


З нами з: 09.01.10
Востаннє: 11.08.17
Повідомлень: 8686

2010-04-06 16:26  
Вуді Аллен / Woody Allen


Ім’я: Вуді Аллен
Ім’я (при народженні): Аллен Стюарт Коніґсберґ (анг. Allen Stewart Konigsberg)
Дата народження: 1 грудня 1935, Бруклін, Нью-Йорк
Основне з біографії...

Вуді Аллен народився і виріс у Нью-Йорку (квартал Мідвуд у Брукліні) в єврейській родині. Його дід і баба були еміґрантами, рідною мовою для них були німецька та їдиш. Його батьки народились і виросли у кварталі Нижній Іст-Енд на Мангетені: мати Неті (8 вересня 1906—27 січня 2002) була бухгалтером у родинній кондитерській крамничці, а батько Мартін (25 грудня 1900—13 січня 2001) — офіціантом і гравером-ювеліром. У родині була ще молодша сестра Летті (народилась 1943 р.). Дитинство Вуді Аллена не було щасливим: стосунки з батьками — особливо з суворою матір’ю — виявилися не найкращими.

Вуді з дитинства говорив на їдиші, відвідував єврейську школу-восьмирічку (англ. Hebrew school), відтак — Публічну школу № 99, а потім — Мідвудську середню школу, де завдяки рудому відтінку його волосся його прозвали «Рудий» (англ. «Red»). Незважаючи на те, що у своїх фільмах актор грає людину фізично слабку і недружню, у школі він чудово грав у бейсбол та баскетбол, та зумів іншим учням демонструвати різноманітні фокуси та картярські штучки. Саме в тих роках сім’я Коніґсберґів проживала в квартирі на Авеню «К», 1400, між вулицями Східна «14» та Східна «15».
« «Коли мене відправляли в багатоконфесійний літній табір, таки там же мене жорстоко відлупцьовували хлопці всіх рас і релігій.» »

Закінчивши школу Аллен поступає в Нью-Йоркський університет, в якому обирає курси комунікації та кінематографу: тут він не виділявся особливим бажанням учитись, провалив кінематограф, — і невдовзі його викреслено із числа студентів. Пізніш якийсь час відвідував він Нью-Йоркський міський коледж.

Першою дружиною Аллена, якому тоді ж було 19 років, стала шістнадцятирічна Гарлін Розен, з якою він познайомився на джазовому концерті: Аллен грав на саксофоні, а Розен — на фортепіано. Весілля відбулося 15 березня 1954 в Голлівуді; опісля молоде подружжя переїхало в Нью-Йорк, де Аллен працював над жартами до телешоу, а дружина вивчала філософію. Шлюб протримався п’ять років (1959); подальші згадування Вуді про шлюбне життя вирізнялись великою уїдливістю до тієї міри, що після розлучення Розен подала на Аллена до суду за деякі з його висловлювань, оцінивши свої претензії в мільйон доларів.

З другою дружиною, Луїзою Лассер, Вуді Аллені прожив три роки, з 1966 по 1969, після цього Вуді не одружувався аж до 1997. Після розлучення Лассер ще зіграла в чотирьох фільмах Вуді: «Бери гроші та тікай» (1969), «Банани» (1971), «Усе, що Ви завжди хотіли знати про секс, — та боялися запитати» (1972), «Спогади про "Зоряний пил"» (1980).

У 1980 розпочались 12-річні стосунки Аллена з актрисою Міа Фероу, яка зіграла головні ролі в 13 його фільмах, серед яких необхідно відзначити наступні картини «Зеліґ» (1983), «Пурпурна троянда Каїру» (1985), «Ганна та її сестри» (1986). Вони не були ніколи одружені, проте у них є син Ронан Шимус Фероу, а також двоє прийомних: Мелоун і Міша (Мозес) Фероу. «Розлучення» Вуді Аллена і Міа Фероу в 1992 супроводжувалося гучним скандалом і судовими процесами, в результаті яких Аллен був позбавлений можливості бачитися з приймоними дітьми, а зустрічі з сином Ронаном були сильно обмежені.

Зірвавши стосунки з Мією Фароу, Аллен почав зустрічатись з Сун-Ї. Незважаючи на те, що Аллен і ніколи не був «офіційним» батьком Сун-Ї, їх стосунки зазнавали критики. У газеті Нью-Йорк Таймс була опублікована стаття, в якій засуджувались стосунки Аллена та Сун-Ї. відповідь Аллена на цю статтю була простою: «Серце хоче те, що хоче»

Аллен та Сун-Ї одружились 24 грудня 1997 року у Венеції, Італії. Вони всиновили двох дочок, назвавши їх Беше і Мензі на честь джазових музикантів Сіднея Беше та Мензі Джонсона. Про стосунки Аллена та Сун-Ї його біологічний син сказав: "Він — мій батько, одружений на моїй сестрі, що й і робить мене його сином і його зятем. Це такий моральний тягар. Я не можу бачити його. Я не можу мати стосунки з моїм батьком і бути морально стійким... Я жив з усіма прийомними дітьми, тому вони — моя родина. Якщо я скажу, що Сун-Ї не була моєю сестрою — це образа для всіх прийомних дітей."

Після невдачі у Нью-йоркському університеті і Коледжі Аллен остаточно обирає роботу за покликанням. Він влаштовується до гумориста Ґерберта Шрайнера і складає для нього сценарії. З 1954 він пише сценарії вже для популярних ТБ-програм «Шоу Еда Салівана», «Вечірнє шоу», «Година Сизара» та багатьох інших.
За цей час його заробітна плата виросла з 75$ на тиждень у Шрайнера до 1500$ на тиждень у «Годині Сизара». Аллен багато працює разом з досвідченим сценаристом ТБ-програм Дені Саймоном, братом відомого драматурга Ніла Саймона. Пізніше Вуді Аллен висловив Д. Саймону вдячність за допомогу в створенні власного літературного стилю.
У 1961 році він з’являється в новому амплуа, виступаючи в жанрі «гумористичної імпровізації» (англ. Stand-up comedy), дебютував у клубі «Дуплекс» у районі Ґрінвіч Вілледж. (Фраґменти виступів Аллена можна почути на виданих альбомах «Standup Comic and Nightclub 1964-1968».) У цей же час він розпочинає писати для популярного телешоу «Прихована Камера» і з’являється в декількох епізодах програми.
Добиваючись потрібного враження від своїх виступів, Аллен прагне перетворити свої особисті слабкості на виграшні сторони, розвиваючи образ свого персонажа - інтелектуала і неврастеніка. Як комік він швидко добивається успіху, часто з’являється в нічних клубах і на телебаченні. Паралельно Аллен пише розповіді для різних видань (серед них варто відзначити журнал «Нью-Йоркер»). За свою літературну кар’єру Аллен випустив чотири збірки розповідей і п’єс - «Зводячи рахунки» (1971), «Без пера» (1975), «Побічні ефекти» (1980) і «Чиста анархія» (2007).

У 1966 році вийшла його п’єса "Не пийте цю воду", прем’єра якої відбулася 17 листопада 1966 року. Вона зробила його одним з найвеличніших драматургів на Бродвеї, витримавши згодом 598 постанов. У постановці брали участь Лу Якобі, Кей Медфорд, Аніта Джіллт і Аллена Ентоні Робертс, що неодноразово знімався у Вуді Аллена. Кіноверсія п’єси за участю Джекі Ґлісона, поставлена режисером Говардом Морісом, була випущена в прокат у 1969 році. У 1994 році Аллен сам поставив на телебаченні третю версію цієї п’єси за участю Майкла Джей Фокса і Маїм Бялік.
Наступним бродвейським шедевром Вуді Аллена стала п’єса «Зіграй це знову, Семе», в якій він також і виконав одну з ролей. Прем’єра спектаклю, в якому зіграли Даян Кітон і Ентоні Робертс, відбулася 12 лютого 1969 року. Всього було показано 453 постанов. Кітон, Робертс і Аллен пізніше зіграють свої ролі знову, але вже в кіноверсії п’єси. П’єса була висунута на театральну премію «Тоні» 1969 року в номінаціях «Найкраща чоловіча роль» (Робертс), «Найкраща жіноча роль» (Кітон), «Найкраща режисерська робота» (Джозеф Гарді).
У 70-х Аллен написав декілька одноактних п’єс («Бог» і «Смерть», що увійшла до збірки «Без пера».
У 1981 році на Бродвеї був поставлений спектакль за п’єсою Аллена «Світло плавучого маяка», який мав успіх у критиків, але не у публіки. Не дивлячись на дві номінації на «Тоні» і перемогу в категорії «Найкраща чоловіча роль», відбулося всього 62 постановки.
Після довгої перерви Аллен повернувся в театр у 1995 році з одноактною п’єсою «Централ Вест Парк».
Хоча наступні вісім років Аллен сам не брав участь у сценічних постановках, його твори ставилися на різних майданчиках світу: спектакль «Бог» йшов на сцені бразильського культурного центру в Ріо-де-Жанейро, в Італії і Франції зроблені театральні версії фільму «Кулі над Бродвеєм».
У 2003 році Аллен поставив за двома своїми п’єсами («Олд Сейбрук» і «Ріверсайд Драйв») спектакль «Кут Автора», який мав успіх у публіки.

Вуді Аллен - великий прихильник класичної і джазової музики, це помітно зі звукових доріжок до його фільмів. Про ступінь його захопленості музикою говорить те, що сам псевдонім він вибрав собі на честь американського джазового кларнетиста і саксофона Вуді Германа.
Крім того, Аллен з юності грає на кларнеті, і починаючи приблизно з кінця 1960-х періодично виступає на різних концертних майданчиках (як правило, в клубах). Ансамбль Аллена «Нью Орлінз Джаз Бенд» кожного тижня грає старомодний джаз в Карлайл-готелі в Нью-Йорку. В 1997 ця сторона діяльності Аллена була відображена в документальному фільмі «Розгульний блюз (Wild Man Blues)», знятому Барбарою Копл. Вуді Аллен і «Нью Орлінз Джаз Бенд» записали два альбоми, «Bunk Project» (1993) і саундтрек до «Розгульного блюзу» (1997). Влітку 2008 вони виступили на джазовому фестивалі в Монтре.
Про пристрасть Аллена до опери можна також судити по музичних фраґментах, які режисер іноді включає в свої фільми (наприклад, сцена вбивства в картині «Матч-поінт»).
В червні 2007 директор Лос-Анджелесського оперного театру Пласидо Домінґо оголосив, що Вуді Аллен поставить в театрі оперу Пучіні «Джанні Скіккі», яка відкриє сезон 2008-2009 років. Дана робота повинна стати для режисера свого роду «подвійним дебютом», оскільки він не тільки ніколи не робив оперні постановки, але навіть ніколи раніше не ставив чужі п’єси.

Першою роботою Аллена у кіно став фільм «Що нового, кицюню?» (1965). До цієї картини Аллена взяв продюсер картини Чарльз Фельдман. Вуді повинен був допрацювати існуючий сценарій фільму і переписати в ньому головну чоловічу роль, яку грав Воррен Бітті. Крім того, Аллену була надана і власна маленька роль. Проте в процесі переробки сценарію Аллен істотно збільшив свою роль за рахунок ролі Бітті. Коли Бітті дізнався, що одержує роль другого плану, тобто зовсім не те, на що розраховував, між ним і студією виник серйозний конфлікт, який був вигідний Вуді Аллену. Студія визнала, що сценарій, створений Алленом, набагато кращий.

Після цього Воррен Бітті покинув проект, замість нього на роль був запрошений Пітер О`Тул, а раніше маловідомий Вуді Аллен вперше показав себе фігурою, яка здатна «зробити» з фільму навіть «зірку» і з якою варто рахуватися. Проте Аллену довелося ще і далі допрацьовувати сценарій, оскільки разом з О`Тулом у картину прийшов Пітер Селерс, також велика «зірка» і вимогливий артист, який додав у фільм багато власних ідей.

Зрештою «Що нового, кицюню?» вийшла цілком успішною ексцентричною комедією з чудовим акторським складом, де були використані еротичні жарти, та елементи пародії.

Відразу після «Кицюні» Вуді Аллен спробував свої сили як режисер у скромному проекті під назвою «Що трапилося, тигрова ліліє?», який вийшов у 1966 році. Проект не був дуже ризикованим, оскільки Аллен не знімав повноцінний новий фільм, а переозвучував уже готового японського шпигунського бойовика «Таємна міжнародна поліція. Ключ від всіх ключів» (Kokusai himitsu keisatsu: Kagi no каgi, 1965). Текст діалогів, складених Алленом, не мав нічого спільного з сюжетом фільму, і їх поєднання залишало комічне враження. Цей прийом не оригінальний, оскільки достатньо широко використовувався у той час на американському телебаченні і був добре знайомий Аллену (згодом він був використаний ще в безлічі фільмів і телепередач у різних країнах). Аллен спочатку вважав задум фільму невдалим, і працював без особливого ентузіазму, під тиском продюсера.

У 1967 році Аллен знову співпрацює з Фельдманом у фільмі «Казино Рояль», де зіграв епізодичну роль і переписав декілька епізодів.

Вуді Аллен залишився незадоволений всіма трьома фільмами, в створенні яких брав участь. Отриманий досвід навів його на думку, що робити фільми йому потрібно самому, контролюючи весь процес, за мінімальної участі продюсерів.

60-ті та 70-ті роки

Першою спробою Алена був фільм «Хапай гроші та біжи» (1969), згодом вийшли фільми фільми «Банани», «Усе, що Ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати», «Сплячий», «Любов і смерть». Фільми «Хапай гроші та біжи» і «Банани» були створені у співавторстві з другом дитинства Мікі Роузом.

У 1972 Вуді Аллен зіграв головну роль у кіноверсії вистави «Заграй ще раз, Семе», режисером якої був Ґерберт Рос. Усі ранні фільми Алена це комедії, які ґрунтувалися на грубуватому фарсі, винахідливих жартах, і нескінченних дотепах. Серед тих, хто вплинув на ранній період творчості Вуді Аллена, були Боб Гоуп, брати Маркс і Гамфрі Боґарт. У 1976 році Вуді Ален знімається в головній ролі у фільмі Мартіна Рітті «Підставна особа», сатиричний гострий фільм, що розповідає про Голлівудський чорний список який існував у 50-і роки.

З фільмом «Енні Голл» стався поворот до більш досвідченого гумору і глибокої драми. У 1977 році цей фільм Вуді Аллена отримав чотири нагороди Американської Кіноакадемії, в номінації «Найкращий фільм», що дуже незвичайно для комедії, і в номінації «Найкраща актриса» (Даян Кітон). «Енні Голл» встановив новий стандарт для сучасної романтичної комедії, а також дав початок невеликому модному тренду заснованому на унікальному одязі, який носила в цьому фільмі героїня Даян Кітон (ексцентричний, чоловічий одяг, як наприклад краватки і кардиґани, насправді були власним одягом актриси). У процесі зйомок робочою назвою фільму була «Anhedonia» (Ангедонія) цей термін означає неможливість отримання задоволення, а сюжет фільму будувався навколо загадкового вбивства. Мабуть, у процесі зйомок тема вбивства не отримала розвитку (пізніше вона була використана у фільмі 1993 року «Загадкове вбивство у Мангетені»), оскільки Ален переробив і перемонтував фільм, повністю сфокусувавшись на романтичних стосунках між героями Алена (Елві Сінґер) і Кітон (Енні Голл). Нова версія фільму отримала назву «Енні Голл» (так звали бабусю актриси Даян Кітон), а ангедонія стала головною темою фільму. Цей фільм займає 35 місце в категорії «100 найкращих фільмів» на думку Американської Кіноакадемії і четверте місце в категорії «100 найкращих комедій». «Енні Голл» вважається одним з найкращих фільмів Вуді Алена.

Чорно-білий фільм «Мангетен», представлений у 1979 році - знак любові і поваги улюбленому Нью-Йорку, місто в фільмі також є головний персонажем, як і інші дійові особи. Як і в багатьох інших фільмах Алена головні герої представники середнього класу, вчені, письменники. Хоча деколи їхня претензійна інтелектуальність здається кумедною, історія повна незрозумілих натяків, які роблять її менш доступною для основної частини глядачів. Почуття любові і ненависті, які відчувають герої цього фільму, стають характерною рисою багатьох фільмів Вуді Алена, включаючи «Злочини та помилки» та «Енні Голл».

Після фільму «Енні Голл» Аллен пише сценарій і знімає похмуру драму «Інтер’єри» в дусі пізніх робіт шведського режисера Інґмара Берґмена одного з кумирів Вуді Аллена. Фільм «Інтер’єри» розглядався критиками як значний відрив від ранніх комедій до більш серйозного кіно (такого наприклад як «Спогади про "Зоряний пил"» 1980 року).

1980-ті роки

Фільми Аллена 80-х, у тому числі комедії, відливають смутними та філософськими відтінками. У деяких, «Вересень» і «Спогади про "Зоряний пил"», відчувається вплив робіт европейських режисерів, таких як Інґмар Берґмен і Федеріко Феліні.

У центрі фільму «Спогади про "Зоряний пил"» щасливчик кіно-діяч, якого зіграв Вуді Ален, висловлює презирство й обурення стосовно своїх фанатів. Виснажений смертю свого друга через хворобу, він стверджує: «Я більше не хочу знімати смішні фільми», і починає насміхатися над різними людьми і персонажами, що з’являються в картині, «особливо з тих, яких раніше знімав». Фільм при бажанні можна розглядати як рімейк фільму Фелліні «8 з половиною».

І тим не менш, у середині 80-х, Ален почав поєднувати трагічні і комічні елементи, як наприклад, «Ганна і її сестри» (володар трьох премій «Оскар», що має зримі схожості сюжету з п’єсою «Три сестри») за участю британського актора Майкла Кейна, і «Злочини та помилки» (знову ж таки не можна не помітити вплив літературної основи: в даному випадку «Злочин і кара» та «Американська трагедія»), в якому він розповідає дві різні історії, що пов’язуються в кінці. Він також був продюсував живу ідіосінкратічну трагікомедійну пародію на документалістику «Зеліґ».

Вуді також зняв три фільми про шоу-бізнес. Перший фільм - «Бродвей Денні Роуз», в якому він грає роль Нью-йоркського менеджера. Потім - «Пурпурова троянда Каїру» (на схожу тему потім зняли фільм «Останній кіногерой»), картина, що показує значимість кінематографа протягом періоду Великої депресії через персонаж простушки Сесилії. І нарешті, Аллен зняв «Дні радіо», фільм розповідає про його дитинство в Брукліні і значущості радіо. «Пурпурова троянда Каїру» була названа журналом «Time» одним з 100 найкращих фільмів усіх часів, а сам Ален назвав його однією з найкращих своїх картин, поряд з «Спогади про "Зоряний пил"» та «Матч-поінт».

Наприкінці 80-х він зняв фільми, які були сильно інспіровані фільмами Інґмара Берґмена. «Вересень» - рімейк «Осінньої сонати».

1990-ті роки

У цей період Ален багато експериментує, граючи з різними стилями і демонструючи при цьому свою літературну та кінематографічну ерудицію. Його роботи містять численні звертання до шедеврів Фріца Ланґа 20-х років, Орсона Веллса, Чарльза Чапліна та інших майстрів минулого.

Фільм «Еліс», сценарій якого готувався Аленом спеціально для Мії Фероу, справляє враження сучасного варіанта «парижанки» Чарльза Чапліна (Вуді Ален не раз згадував, що небайдужий до творчості Чапліна).

Чорно-білий похмурий фільм «Тіні і туман» з музикою Курта Вейля (1992), став даниною німецького експресіоніста. Потім Ален зняв драму «Чоловіки і дружини» (1992), яка була добре сприйнята критиками і одержала дві номінації на «Оскар»: «Найкраща жіноча роль другого плану» - Джуді Девіс та «Найкращий оригінальний сценарій» - Вуді Ален. Картина «Загадкове вбивство в Мангетені» 1993-го року містила елементи трилера і чорної комедії, а зіграли у фільмі Даян Кітон, Алан Альда та Анжеліка Г’юстон.

У середині дев’яностих Ален повернувся до більш веселим фільмів, як наприклад «Кулі над Бродвеєм» (1994), який подарував йому номінацію на найкращого режисера. Потім з’явився мюзикл «Усі кажуть, що я люблю тебе» (1996). Пісенні і танцювальні сцени в цій комедії схожі на номери Фреда Астера і Джинджер Роджерс.

Ще одна стрічка «Могутня Афродіта» (1995) - комедія, хоча і побудована за законами грецької трагедії, - принесла премію «Оскар» актрисі Світі Сорвіно.

Псевдо-біографія джазового музиканта «Солодкий і гидкий», створена, як і раніше «Зеліґ», у жанрі мокьюментарі, також була номінована на дві премії «Оскар» в категоріях «Найкраща чоловіча роль» (Шон Пенн) і «Найкраща жіноча роль другого плану» ( Саманта Мортон).

Настрій фільмів Аллена змінюється в «Розглядаючи Гаррі» (1997) та «Знаменитості» (1998), роблячи їх стилістично ближче фільмів, знятих після 2000 року.

2000-ні роки

Фільм «Дрібні шахраї» (2000) був його першим фільмом, знятим на студії DreamWorks. «Дрібні шахраї» мали відносний успіх, зібравши близько $ 17 млн у США, проте наступні чотири фільми Алена не мали такого успіху, включаючи найдорожчий фільм Вуді Алена «Прокляття нефритового скорпіона» з бюджетом понад $ 33 млн. «Голлівудський фінал», « Щось іще », та « Мелінда і Мелінда », кожен з яких заробив за $ 5 млн, отримали погані відгуки. Багато хто пояснював це тим, що нібито найкращі роки Вуді Алена вже позаду.

«Матч-поінт (фільм)» (2005), знятий в Лондоні, став одним з найуспішніших фільмів Вуді Алена за останні десять років. Він отримав в основному дуже хороші відгуки, незважаючи на очевидний самоповтор (все це ми вже бачили в «Злочини і помилки»). У ньому зіграли Джонатан Ріс-Маєрс і Скарлетт Йоганссон. Він більш похмурий, ніж перші чотири фільми Аллена під егідою DreamWorks. У «Матч-поінт (фільм)» Ален концентрує увагу на найвищих інтелектуальних ланках Нью-Йорка та їх колег у Лондоні. Незважаючи на те, що фільм відрізняється від типової критичної сатири Алена, він все ж не залишає без критики соціальні сфери. Це принесло успіх картини, яка заробила понад $ 23 млн у США і близько $ 62 млн за межами країни. Також картина принесла Вуді Алену його перші номінації з 1998 в категоріях «Найкращий сценарій» на «Оскар» і «Режисура» і «Сценарій» на «Золотий ґлобус» (уперше з 1987-го). В інтерв’ю журналу Premiere Ален заявив, що це його найкращий фільм, знятий за весь час.

Ален повернувся до Лондона щоб зняти «Сенсацію», у якому теж зіграла Скарлетт Йоганссон, а також Г’ю Джекмен, Ієн Макшейн, Кевін МакНеллі. Фільм вийшов 28 липня 2006 року і отримав різноманітну критику. В англійській столиці він також зняв фільм «Мрія Кассандри» за участю Коліна Фаррелла, Евана МакҐреґора та Тома Вілкінсона. Всього за два роки до її виходу в кінотеатрах йшов «Матч-поінт (фільм)», а в далекому 1993 - «Злочини і помилки». Усі три фільми майже ідентичні в сюжетних подіях, до того ж є вільними екранізаціями «Злочину та кари» та «Американської трагедії».

Після закінчення зйомок третього лондонського фільму, Ален перебрався до Еспанії, де зняв фільм, що носить назву «Вікі Крістіна Барселона» в Барселоні. Фільм вийшов у прокат 17 травня 2008 року. У фільмі знімались міжнародні актори, включаючи Скарлетт Йоганссон, Хав’єра Бардема, Патріша Кларксон та Пенелопу Круз.

Ален сказав, що він «таки залишається в живих» на арені Европи, в країнах якої у нього багато шанувальників, особливо у Франції. «У США багато речей змінилися, і стало важко знімати гарні маленькі картини», - сказав Ален у 2004 році в інтерв’ю, - «жадібні студії не могли ще менше піклуватися про гарні фільми - якщо вони отримують добрий фільм, вони щасливі подвійно, але їх метою є робити гроші. Вони хочуть лише, щоб ці 100 $ млн картини принесли $ 500 млн. »

Улітку 2009 на екрани вийшла його картина «Будь що буле». Фільм розповідає про мешканця Нью-Йорку Бориса та наївну і невиховану дівчину Мелоді.

Наразі Вуді Ален працює на над своїм новим проектом «Ти зустрінеш похмурого незнайомця», в якому знімаються такі зірки, як Наомі Вотс та Ентоні Гопкінс.
Фільмографія


Актор:



44. / ....


43. Римські пригоди / До Рима з любов’ю / To Rome with Love (2012) .... John ОЗВУЧЕННЯ КОТРЕ БУЛО У КІНО-ПРОКАТІ - ВТРАЧЕНО
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Ita | Sub Ukr/Eng (2.18 GB) — багатоголосий закадровий запис з 1+1

Ролі озвучили: Олег Лепенець, Юлія Перенчук, Дмитро Завадський і Людмила Ардельян

42. / Paris-Manhattan (2012) (у титрах не вказаний / uncredited) .... Woody Allen


41. Сенсація / Scoop (2006) .... Sid Waterman
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

(1.46 GB) — багатоголосий закадровий Так Треба Продакшн на замовлення телекомпанії Інтер

Ролі озвучили: Вуді Аллен — Юрій Гребельник, Г’ю Джекмен — Роман Семисал, Дмитро Терещук і один жіночий

40. / Anything Else (2003) .... David Dobel


39. / Hollywood Ending (2002) .... Val


38. / The Curse of the Jade Scorpion (2001) .... CW Briggs
було по тб


37. / Picking Up the Pieces (2000) .... Tex Cowley


36. / Small Time Crooks (2000) .... Ray


35. / Company Man (2000) (у титрах не вказаний / uncredited) .... Lowther


34. Мураха Антц (мультфільм) / Antz (1998) (озвучення / voice) .... Z
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Eng (1.35 GB) — професійний дубльований запис з ICTV (звук з INTV архіву)

Ролі дублювали: Вуді Аллен/Зет — Анатолій Пашнін, Сильвестер Сталлоне/Вівер — Олег Стальчук, Джин Гекмен/Генерал — Анатолій Зіновенко, Денні Ґловер/Барбейтус — Володимир Терещук, Короїд — Юрій Гребельник, Юрій Ребрик та інші.

33. / The Impostors (1998) (у титрах не вказаний / uncredited) .... Audition Director


32. / Deconstructing Harry (1997) .... Harry Block


31. / Everyone Says I Love You (1996) .... Joe


30. / The Sunshine Boys (1996) .... Al Lewis


29. / Mighty Aphrodite (1995) .... Lenny


28. / Don't Drink the Water (1994) .... Walter Hollander


27. Загадка убивства у Мангетені / Manhattan Murder Mystery (1993) .... Larry Lipton
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Eng | Sub Eng (1.45 GB) — двоголосий закадровий Новий Канал
Ролі озвучили: Ніна Касторф і Євген Пашин

26. Чоловіки та дружини / Husbands and Wives (1992) .... Gabe Roth
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Eng (1.42 GB) — двоголосий закадровий Новий Канал

Ролі озвучили: Олесь Гімбаржевський і Людмила Ардельян

25. / Shadows and Fog (1991) .... Kleinman


24. / Scenes from a Mall (1991) .... Nick Fifer


23. / Crimes and Misdemeanors (1989) .... Cliff Stern


22. / New York Stories (1989) .... Sheldon (segment "Oedipus Wrecks")


21. / King Lear (1987) (у титрах не вказаний / uncredited) .... Mr. Alien


20. / Radio Days (1987) (озвучення / voice; у титрах не вказаний / uncredited) .... The Narrator


19. / Hannah and Her Sisters (1986) .... Mickey


18. / Broadway Danny Rose (1984) .... Danny Rose


17. / Zelig (1983) .... Leonard Zelig


16. / A Midsummer Night's Sex Comedy (1982) .... Andrew


15. / Stardust Memories (1980) .... Sandy Bates


14. Менгетен / Manhattan (1979) .... Isaac
https://toloka.to/t41127


13. Ені Гол / Annie Hall (1977) .... Alvy Singer
https://toloka.to/t39209


12. / The Front (1976) .... Howard Prince


11. Кохання і смерть / Love and Death (1975) .... Boris
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Eng (1.46 GB) — двоголосий закадровий запис з 1+1

Ролі озвучили: Максим Кондратюк і Лідія Муращенко

10. / Sleeper (1973) .... Miles Monroe


9. / Everything You Always Wanted to Know About Sex * But Were Afraid to Ask (1972) .... Victor / Fabrizio / The Fool / …


8. / Play It Again, Sam (1972) .... Allan


7. / Bananas (1971) .... Fielding Mellish


6. / Men of Crisis: The Harvey Wallinger Story (1971) .... Harvey Wallinger


5. (телесеріял) / Hot Dog (1970– ) .... Regular (1970-71)


4. / Take the Money and Run (1969) .... Virgil Starkwell


3. Казино Рояль / Casino Royale (1967) .... Jimmy Bond (Dr. Noah)
Релізи та інформація про озвучення/дублювання

Ukr/Eng | Sub Eng (56.89 GB (у складі колекції)) — багатоголосий закадровий запис з?

Ролі озвучили: Владислав Пупков ще один чоловічий і один чи два жіночих

2. / The World: Color It Happy (1967) ....


1. / What's New Pussycat (1965) .... Victor

ivan vyrvyvuho 
VIP


З нами з: 19.08.12
Востаннє: 18.08.17
Повідомлень: 941

2017-03-01 23:48  
Віктор написано:
Аллен з юності грає на кларнеті, і починаючи приблизно з кінця 1960-х періодично виступає на різних концертних майданчиках (як правило, в клубах). Ансамбль Аллена «Нью Орлінз Джаз Бенд» кожного тижня грає старомодний джаз в Карлайл-готелі в Нью-Йорку.

Вудді Ален досі виступає зі своїм бендом
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти