Сергій Жадан Ворошиловград 2010 []

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
SegiyWideranger 
Новенький


З нами з: 15.04.14
Востаннє: 06.03.20
Повідомлень: 5

2019-05-25 17:31  
Сергій Жадан Ворошиловград 2010 []

Сергій Жадан Ворошиловград 2010 []


Мова: українська
Опис:
Авторське виконання однієї з кращих книжок сучасної української літератури.
Книга вийшла у рамках проекту "Аудіокниги для людей із вадами зору" за підтримки сайта Читомо.

P.S. Було б чудово якби якась добра людина порізала кожен файл цієї раздачі від радіо-джинглів (напочатку) та дебільного хіп-хопу (в кінці) та замінила цю раздачу більш "чистою".

Озвучено: Сергій Жадан
Кодек звуку:
Бітрейт: 51
Тривалість: 9:12

Офіційний сайт: aristocrats.fm
Джерело: mixcloud.com
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім


 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати аудіокнигу українською



відео для новачків



 Зареєстрований:   2019-05-25 17:38
 Розмір:   204 MB 
 Оцінка аудіокниги:   9/10 (Голосів: 10)
   
SegiyWideranger 
Новенький


З нами з: 15.04.14
Востаннє: 06.03.20
Повідомлень: 5

2019-05-26 10:48  
Нажаль, у файлі номер 11 обрізана значна частина тексту. Це не моя провина - він такий у джерелі. Під спойлером зацитував бракуючий текст.


Славили золоті схили Сіону, що ховаються в зелені лісів під крижаною блакиттю неба. О Сіоне, кликали, золотий Сіоне, скарбнице наших пристрастей, кам'яне вугілля наших надвечір'їв. Сорок разів по сорок років бредемо ми до тебе, наш невидимий Сіоне, вибираємось залізницею, пливемо баржами, переходимо вбрід ріки й долаємо демаркаційні лінії. А ти все так само далекий і недосяжний, о Сіоне, не даєшся до рук, не пускаєш до себе коліно Ізраїлеве. Тисяча птахів летить над нами, аби вказати шлях до тебе, Сіоне. Тисяча риб пливе нам услід, аби вихопитись під твою солодку тінь. Ящірки і павуки, пси та олені прямують нашими стежками віри. Леви юдейські, з дредами й зірками на головах, охороняють наші ночівлі.

Сови падають у морок, гублячись у безкінечній мандрівці.

Скільки нам ще лишатись у цьому полоні? Скільки ще триматись річищ, що стікають на південь, ближче до тебе?

Злі фермери виганяють нас зі своїх полів, ніби лисиць. Сині дощі заливають наші домівки й посуд. Але червоно-темні леви нашої відваги ведуть нас уперед, пробиваючись крізь почорніле срібло дощу. Леви радості й пізнання несуть на собі наших сонних дітей. І десь між нас іде цар царів поміж риб і тварин, якого пізнаємо, щойно ступивши на твої коштовні узгір'я. Десь він вибирається з цієї пустки, минає загати, наставлені на нього, мандрує нічними дорогами відчаю, аби вийти врешті до тебе. Жовто-зелені птахи підіймають його за волосся, аби він оглянув долини сутіні й тиші. Рожево-коричневі кити ховають його у себе під піднебіннями. Ось він б'є в барабан, скликаючи звірів і птаство, навчаючи їх терпіння й уважності. Кожен, хто слухає його, знатиме відтепер, якою твердою буде дорога і якою свіжою буде трава. Кожен, до кого лунають його слова, буде співати під барабани шаленства гімни твоєї появи, Сіоне, твого щоденного наближення. Головне — йти туди, де на тебе чекають, оминаючи хибний шлях. Головне — пам'ятати про мету, якою тебе наділило провидіння, і про людей, які тебе люблять, Сіоне!
*

Вже коли і спів завершився, і священик розповів якусь довгу й емоційну притчу про благочестивість, і хліб було надламано, а вино випите, всі почали збиратись до святкового столу. Запросили й нас. Ми пройшли єдиною вулицею цього дивного поселення, оминаючи схожі одна на одну будівлі. Побут перевізників був химерний, жили вони, мов на вокзалі, — подвір'я й дахи, причепи й веранди заставлені були товаром, спакованим у картонні коробки та спортивні торби, перемотані ганчір'ям та обгортковим папером. Вікна будинків завішані були зсередини темними шторами та фольгою, так ніби вони тут готувались до повітряних бомбардувань. Толік ішов поруч зі мною, тримаючи рушницю на плечі, й пояснював, говорив, що роботи багато, життя на колесах, ночі в дорозі, справи примушують рухатись і не дають спинитись, усі вже до цього звикли, всі в бізнесі. Стіл накрили в саду, під деревами. В траві лежали червоні яблука, листям снувалась павутина, було сонячно й вітряно. Священика посадили ближче до молодих, як почесного гостя, поруч із ними сидів чувак із хусткою, вони час від часу проголошували вітальні промови, в яких закликали всіх до уважності, працьовитості й своєчасного заповнення податкових декларацій. Мене розважав одноокий Толік, пізніше підтягнувся Гоша в червоній сорочці, загалом перевізники виявились народом хлібосольним і простим, віддавали перевагу середземноморській, як вони це називали, кухні, хоча під кінець і почали запивати молдавський коньяк лимонадом. Мені подумалося, що це правильно — збиратись ось так громадою на весіллях та похоронах, є в цьому щось первинне й позитивне, у тому, що священик сидить із ними за одним столом і запиває з ними одним лимонадом, у тому, що всі по черзі танцюють із нареченою, а нареченого цілують братньо і взасос, як доброго друга, котрий раптом позбавив усіх великої кількості проблем.

Молодим надарували цілу гору подарунків. Серед подарованого переважала німецька побутова та господарська техніка, зокрема, було багато речей, виготовлених фірмою бош. Толік пояснив, що днями саме отримали партію від закарпатських партнерів боша, котрі виготовляють у себе різні корисні для дому та саду предмети і за якоюсь хитрою домовленістю ліплять на все це бошівські лейбли. Вночі партію будуть переправляти на Північний Кавказ, де товари фірми бош користуються традиційним попитом, тож тепер у кожного вдома просто шафи ломляться від бошівських газонокосарок та бензопил, а в погребах чекають своєї години запаковані холодильники та мікрохвильові печі.

Можливо, саме з цієї причини весільні подарунки були дещо одноманітними: молоді отримали в подарунок два однакових дрилі, два кущорізи, кілька електроножиць і навіть пару будівельних лазерів на штативах. Я висловив сумнів, чи все це насправді їм знадобиться, але Толік заспокоїв, пояснивши, що молодий у бізнесі і що він усе це благополучно здасть осетинам чи яким-небудь інгушам, а на виручені гроші побудує собі цегляний будинок.

Швидко сутеніло, від найближчого будинку протягли проводку, й імлисті яблуневі гілки освітились м'яким електричним світлом. Толік із Гошею почали збиратись.

Довго обціловували молодого, тисли руку молодій, бажали солодких снів пресвітеру й ніжно прощались із Тамарою.

Пресвітер вирішив на ніч лишитись тут, серед перевізників, котрі в більшості своїй сп'яніли, проте поводились миролюбиво й поблажливо.

— Куди це ви? — спитався я в Толіка.

— Час виходити на роботу, — відповів він і показав рукою кудись на схід, де громадилась темрява й займались сині жовтневі зірки.

— Я з вами, — визвався я.

— Пішли, — він був не проти. — Тільки там темно, нічого не побачиш.

— Ладно, — сказав я. — Темно так темно.
*

Ми довго вибирались із чорних яблуневих садів, ступаючи сухою травою, густо обліпленою павутинням. Толік із Гошею йшли впевнено, тихо між собою перемовляючись.

Мене не підганяли, а коли я відставав, застигали в траві й терпляче на мене чекали. Зрештою, вийшли на порожні луки. Небо було затягнуте хмарами, так що довкола справді було темно, наче повітря довго заливали смолою.

Толік із Гошею намацали стежку і все далі заходили в ніч.

Я втрачав їх із виду, чув лише їхні кроки й тихі голоси, які двоїлись і множились, мовби там, попереду, йшов цілий гурт подорожніх. Рухаючись всередині цієї чорноти, я марно намагався запам'ятати дорогу, аби в разі чого дістатись назад, але думав, що якось потраплю, доберусь, головне, не відстати й не залишитись посеред свіжого прикордонного мороку самому. Темрява попереду стала густішою, так наче розлита смола встигла затверднути.

— Обережно, — сказав Толік і почав підніматись.

Схоже, це був вал, котрий ми бачили вдень. Підійнявшись за перевізниками, я зрозумів, що насправді це залізничний насип із прокладеними рейками.

— Це що, залізниця? — запитав я.

— Ну да, — відповів одноокий.

— Звідки вона тут?

— Та нізвідки, — відповів він.

— Ну як нізвідки? Звідкись же вона тягнеться?

— Нє, не тягнеться. Її тут на випадок війни будували.

Але будувати почали зсередини й тягли в обидва боки. Ну і не зовсім дотягли. Так і кинули.

— І що тут — нічого не ходить?

— Ми ходимо, — відповів Толік. — Тут тепер кордон.

Ось, — показав він ліворуч, — наша територія. А там, — кивнув він у чорноту, — їхня.

Ми стояли на колії і дивились у морок.

— Чому ви її не розберете? — запитав я в одноокого. — На металолом.

— Так вона нас годує, — пояснив він. — Погранці з того боку караулять на уазах. Якщо перескочиш із товаром через колію, вони за тобою не попхнуться, застрягнуть на шпалах. Ясно?

— Ясно. Тільки нічого не видно.

— Братела, — засміявся Толік. — Це ж якраз козирна погода для нормального перевізника. Скажи, Гош.

Гоша, мабуть, кивнув у темряві, але я цього не побачив.

— Ви самі як по темному щось розрізняєте? — засумнівався я.

— Братела, — відповів на це Толік і поклав руку мені на плече, — слухайся свого серця. Тоді все розрізниш. Все, Германе, — сказав раптом, — далі ми самі. Повертайся додому.

— Як додому? Я ж дороги не знайду.

— Захочеш — знайдеш, — відповів на це Толік. — Далі тобі не можна — підстрелити можуть. Та й не твій це бізнес, братела. Побачимось, — сказав він, стукнув мене кулаком у плече й пірнув у темряву.

Гоша потис мені руку й так само зник. Я стояв посеред залізничної колії, котра нікуди не вела. З рекомендаціями слухатись свого серця. Але серце підказувало, що я звідси виберусь не скоро і що йти за цими двома браконьерамилюбителями з трьома очима на двох було не найкращою ідеєю, тим більше, підказувало мені серце, сам сюди прийшов, сам і вибирайся, а краще стій, де стоїш, і чекай ранку. Я стояв і чекав. Зі сходу потягло задимленим вітром, хмари важко зрушились і попливли на захід, минаючи державний кордон. Сутінь розірвалась, і в повітряній ямі з'явився круглий червоний місяць, заливаючи все довкола густим сяйвом й витягуючи долиною довгі тіні. Я озирнувся довкола і нарешті все побачив. Уже якийсь час із пітьми чулись голоси та приглушені кроки. Тепер, озираючи залиті червоним світлом луки, я міг розгледіти, як у західному напрямку, в бік кордону, наближався караван бензовозів.

Попереду їхала стара копійка темного кольору, дбайливо замащена брудом. Всередині сиділи четверо в чорних куртках і чорних шапочках. Той, що сидів поруч із водієм, тримав у руках Калашникова. Бензовози теж були темного кольору, обгорнуті болотистим брезентом та маскувальною сіткою, здалеку нагадували слонів, що вибрідали звідкись із пересушених пустель, тягнучи в своїх чорних утробах коштовні й запашні запаси пального. Тягнувся караван на багато метрів, хвіст його губився вдалині, розгледіти його було складно за пагорбами й тернами, що вкривали долину. З боку кордону на бензовози вже чекали, насипом бігали рухливі постаті, на нашій території стояло кілька вантажівок. Постаті з насипу збігали вниз, брали з вантажівок дошки й дерев'яні конструкції, витягали все це на рейки, лаштуючи переїзд. Працювали навчено, лише зрідка лунала коротка команда, і тоді хтось біг на інший бік залізниці й тягнув на спині чергову дошку. Коли головна машина колони підтяглась до насипу, переїзд уже було споруджено. Копійка обережно в'їхала на дошки, тіні спустилися вниз, стали круг машини й виштовхали її нагору. Потому легковик обережно спустився на протилежний бік насипу. За ним потяглись бензовози. Деякі переїжджали легко й без проблем, деякі гальмували, тоді їх виштовхували нагору або витягували буксиром. Тривало це довго, але поступово всі машини опинилися з іншого боку залізниці. Згори це нагадувало дивний військовий табір, танкову колону, що зупинилась на нічліг, боячись себе виявити. Водії бензовозів, провідники з копійки, ті, хто лаштував переїзд, і ті, хто сидів у вантажівках, усі тепер зібралися в коло, стали поміж машин, повсідались на капотах своїх зілів, полягали під колесами, позалазили на дахи автомобілів, аби все побачити й почути. Зібравшись, почали сперечатись, перекрикуватись і щось один одному доводити. Від бензовозів відділився невеликий гурт, котрий сперечався особливо активно, вони розмахували руками і рвали на грудях светри. Проти них стояв інший гурт. Були вони більш мовчазні й зосереджені. Решта вичікували, не знаючи, на чий бік пристати. Про що саме сперечались, складно було зрозуміти, слів я майже не чув. Аж раптом один із тих, хто мовчав, швидким рухом вийняв із кишені куртки обріза й пальнув угору. Я мимоволі присів і раптом побачив те, чого не бачив досі. Небом пересипались чорні зірки, пробиваючи густе повітря й запалюючи суху траву. Птахи заривалися між стебел, гріючись і ховаючись від чужих голосів. Тварини переходили кордон, сторожко озираючи наповнену диханням долину, де раптом з'явилось безліч тіней, що перебігали через високий насип, забігаючи в чужу країну, ніби в літнє море. Змії виповзали на блискучі рейки, що спалахували під місячним сяйвом, обплітали їх і заповзали в чужі нори, аби загубитись між чіпкого коріння. І павуки перебігали піском, пнучись угору, по той бік місячного світла. І червоні лисиці, загрозливо оскалюючись, наближались до залізниці, аби спробувати перетнути останню межу, що відділяла їх від невідомих територій. А ворони крутилися вгорі, не знаходячи собі місця, блукали небом, мов цигани пероном, не маючи де сісти, боячись залишити свої насиджені небеса. Я бачив, як коріння вперто пробивалось крізь висушений за літо ґрунт, тягнучись до води, що залягала глибоко, наче магма.

Я бачив срібні жили води, які проступали тонко-тонко, оминаючи тіла померлих, закопані тут невідомо ким і не знати коли, прорізаючи чорноземи й рухаючись у темну безвість. Я бачив, як залягає глибоко в тілі долини чорне серце кам'яного вугілля, як воно б'ється, даючи життя всьому навколо, і як свіже молоко природного газу згортається в гніздах та підземних річищах, твердне й напоює собою в'язкі корені, і як цими коренями рвуться вгору шаленство і стійкість, повертаючи стебла трави проти напрямку вітру. Протяг різко ударив в обличчя, я прийшов до тями і побачив якесь заворушення в натовпі — троє в довгих куртках схопили когось найбільш крикливого з протилежного гурту, взяли його за руки і ноги й потягли в бік ближчого бензовоза. Викинули його на гору, в руки двох інших. Він спробував вирватись, проте його легко скрутили, відчинили кришку бензовоза й кинули зв'язаного досередини. Причинивши кришку, пострибали вниз, на землю. Я не повірив своїм очам. Навіщо, подумав, він же захлинеться. На мить уявив собі, як він плаває в синьому бензиновому компоті, ніби в китовому череві, відштовхуючись ногами від залізного нутра. Гурт швидко розходився. Суперечки стихли, схоже, всі проблеми було узгоджено. Водій копійки вийняв потужний дорожній ліхтар і, обходячи машини, почав освітлювати навколишні пагорби, дивлячись, чи немає поруч когось чужого. Масний промінь повільно рухався травою в мій бік. Ось уже виповз насипом, ось уже зовсім наблизився до мене. «Падай! — раптом сказало мені моє серце. — Давай падай!» І я впав, просто на шпали. Промінь ковзнув над головою й посунув далі. Водій розвернувся й пішов між машинами. "А тепер — вали звідси!» — далі підказувало серце. Бензовози почали заводитись і від'їжджати в західному напрямку. Я підвівся, збіг із насипу й пригинаючись швидко пішов на далекі вогні будівель. Відійшовши на безпечну відстань, озирнувся — вітер гнав над головою важкі, мовби начинені монетами хмари, які знову затягли обрій. Світло несподівано зникло. Морок осів на траву, наче мул на річкове дно. Ніби хтось, виходячи з дитячої спальні, вимкнув за собою світло.

2

Пізні зірки й золоті трави — такими ранками повітря просушується й твердне, як свіжі простирадла на морозі.

Зранку всі займались своєю роботою, на нас мало хто звертав увагу, чоловіки пакували джипи, мов рибалки човни, готуючись до чергового запливу в повні здобичі східні води.

Музон 
Новенький


З нами з: 01.03.15
Востаннє: 09.04.20
Повідомлень: 7

2019-06-27 16:24  
А фільм по цій книзі коли можна буде переглянути для порівняння?
arkeyn 
Новенький


З нами з: 15.01.12
Востаннє: 03.04.20
Повідомлень: 7

2019-09-13 21:44  
дороздайте будь-ласка
roykarden 
Новенький


З нами з: 16.10.19
Востаннє: 26.03.20
Повідомлень: 1

2019-11-18 10:31  
Нажаль фільма й досі немає. Лише в одному кінотеатрі тиждень показували. Так чекав на нього і на тобі.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти