Завантажити та скачати торренти українською


Фольктеатр Остапа Стахіва - Пісні УПА (2000) [MP3] | Folk

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
Tarasyk 
Відео Гуртом - фільмокрай
Відео Гуртом - фільмокрай


З нами з: 26.08.09
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 5974

2009-12-13 10:40  
Фольктеатр Остапа Стахіва - Пісні УПА (1999) [MP3] | Folk



Стиль: Folk
Країна: Україна
Видавець: Ліда

Виконавці:
Фольктеатр Остапа Стахіва

Пісні:
    01. Марширують вже повстанці
    02. Гей, хлопці, в коло
    03. Там на півночі на Волині
    04. Приснив ми ся сон дивнинький
    05. Ялино
    06. Пісня про Узбека
    07. Завтра в дорогу
    08. Жартівливі пісні
    09. Під Львівським Замком
    10. Ой чути, чути
    11. Дівчино-голубко
    12. Над'їхали партизани
    13. Подумай, люба мати
    14. В неділю з полудня
    15. Нащо мене породила
    16. Іди від мене
    17. Вже вечір вечоріє

Тривалість: 00:43:45
Мова: українська
Аудіо-кодек: MP3
Бітрейт: 320 кб/с

Додаткова інформація:
Остапа Стахіва добре знають, як мінімум, на заході України – зрештою, і не дивно, бо саме там відбувається велика частина започаткованих ним дійств. Оскільки ж активності йому аж ніяк не бракує, то Остап Стахів причетний до чималої кількості різноманітних проектів, так чи інакше пов’язаних з відродженням та популяризацією українського, наприклад, пісенного фольклору. Одним зі шляхів для цього стало створення у 1987 р. першого в Україні Фольклорного театру. З ним Остап Стахів гаструлював з програмою у США та Канаді.
Інтерв'ю з Остапом Стахівим
Коли на площі Ринок подала свій голос трембіта, в грудях ніби повітря збільшилося — стільки в тому звукові було сили. А потім заспівала святочно бандура, і в людей, що стояли на площі, заскакали веселі вогники в очах. Та не було на площі вже стількох городян, як бувало колись, коли співав та грав на бандурі Остап Стахів, що першим в Україні створив свій фольклорний театр. Це було 1987 року.

— Яку нам треба музику, щоб повеселитися на Йордань, що завершує Різдвяні свята останнім акордом? Чому тепер фольклорні колективи вже не збирають стадіони?

— Я замислив такий проект і впевнений у його успіхові, — признався Остап Стахів. — Сьогодні вже замало просто зібрати гурт талановитих людей і виступити — потрібно поєднати автентичні інструменти з сучасними, синтетичними, виставити світло, підключити підсилювачі, тобто потрібна купа допоміжних пристроїв, що коштують шалені гроші. Плюс треба провести рекламну кампанію. І ще чимало того, що практично жоден народний колектив не використовує. Тому їх звинувачують у тому, що репрезентують «шароварне мистецтво», яке ніби застигло в стародавніх часах і не в змозі вивести свої виступи на вищий технічний рівень. Звичайно, можна для купки естетів чи людей, що кохаються на автентиці, культивувати старовину. І це потрібно! Однак для того, щоб закликати на свої концерти молодь, ширші кола людей, варто змінюватися.

— Розкажіть, коли й чому ви зацікавилися фольклором?
— Я ріс у глухому селі, куди навіть автобуси не доходили. Тому наша сільська громада жила у своєму, дещо відірваному від інших, світові... А от народна творчість у нас буяла. Як приходило, наприклад, Різдво, то люди співали колядки, водили вертеп. А я не колядував, бо мій батько працював директором школи. І тільки-но я десь защедрував би, то «добрі» люди вже повідомляли керівництву в районний відділ освіти. Батько й мати (а вона теж працювала в школі, була вчителькою), мене благали: «Не ходи, бо ми роботу втратимо». Я слухався, однак собі в душі казав: колись я буду колядувати і щедрувати на повний голос...
А про те, що стану артистом, мріяв із малих літ. Рік ходив у музичну школу за кілька кілометрів, пересідаючи з одного автобуса на інший. (Я й у звичайну-то школу ходив за чотири кілометри.) Потім батьки мене пошкодували і віддали до Рогатина, де при школі існував інтернат. Однак вже з 10 років, коли я в суботу приїжджав додому, ввечері заходив за мною дорослий парубок, брав на плечі мій акордеон, а я йшов гордо поруч — до клубу, грати на танцях. На мене дивилися інакше, ніж на моїх ровесників, щось на зразок слави вже тоді крутило мою бідну голову. До того ж, мене вважали таким собі місцевим Робертіно Лоретті, щоправда, до часу, коли почалася мутація голосу.

— Ваш фольклорний театр став певним відкриттям шлюзів, після якого процес стає незворотнім: у Львові відкрито стали співати колядки...
— Не все було так просто... Після закінчення Львівського музучилища та консерваторії я працював в обласній філармонії, а потім у ансамблі «Ватра» як бандурист і співак. Багато гастролював по республікам колишнього СРСР. Якось дізнався, що у Москві проходять концерти церковної музики, причому на великих сценічних майданчиках. І я зрозумів, що скоро це прийде й до нас в Україну, потрібно починати. Тому 87-го створив свій фольклорний театр при Палаці культури ім. Гната Хоткевича. Замислив його спеціально, щоб виконувати автентику. Першу нашу програму ми підготували до Нового року. Ще ми коляду, звичайно, не наважувалися співати, — щедрували, віншували, водили козу, Маланку. Зображували те, що не було пов’язане із народженням Ісуса Христа. Ніби повністю новорічний цикл, але так, нейтрально... А у 1988 р. почали готуватися до колядок (спочатку підпільно). Деякі артисти відмовилися — «дурна робота, не дозволять». А дехто погодився — будь що буде... Директором палацу культури був росіянин Арбузов, із норовом людина. Я його попросив: «Зроблю цікаву програму, а ви нас прикрийте». І він нас прикрив, а коли Ростислав Братунь написав статтю в «Літературній газеті» про те, як потрібно плекати народну творчість, то це додало мені натхнення та сміливості.

Вивісили афіші за кілька днів до вистави. Дізналися про концерт у обкомі партії — і почалося... Арбузову дісталося на горіхи! Змусили зробити перегляд програми, причому на саму католицьку Святу вечерю, 24 грудня. Я кинувся до Братуня, до інших відомих людей по допомогу — без вас мене просто розіпнуть! Прийшов лише Братунь. Перевіряючі дивилися: як ми на сцену шопку винесли, Ірод як вийшов, як заспівали коляду! Перший відділ більш- менш прийнятний, а другий, коли йшлося про Ісуса Христа, нам психологічно дуже важко було працювати на сцені, дивлячись на покорчені обличчя представників Компартії. У зал ми спеціально закликали людей, і коли комісія по закінченні вистави зібралася вийти, то люди закричали: «Обговорюйте виставу при нас!» — і не дали нікому вийти.

Першим став говорити Братунь. Він закатав промову на 45 хвилин про те, що ж таке народна творчість, традиції, наскільки потрібні вони народові для розвитку і духовності. Коли він закінчив, ніхто з тих функціонерів не міг і слова мовити, настільки Братунь був переконливим у своїй промові. І тільки один із членів комісії попросив, щоб ми Матір Божу і шопку зі сцени прибрали...

— І ви прибрали?
— Та хто би то прибирав! І в голові не було. На виставі був повнісінький зал, люди стояли в проходах, коридорах, в оркестровій ямі, колом за сценою... І так — цілий січень. Я розповідаю про це не тому, щоб ще раз пригадати власний тріумф, а тому, щоб підкреслити — міцним є тяжіння народу до традицій, до своїх джерел. І коли вже цього року на площі Ринок уперше зазвучала трембіта, то натовп завмер — бо це було як голос Бога...

Звичайно, сьогодні завдяки електронним інструментам можна відтворити будь-який звук — і цимбали, і сопілки, і бандури. Та ті звуки не дають такої енергетики — сильної, правдивої, що поглинає тебе. Коли людина чує автентичні інструменти, вона інакше сприймає їхнє звучання. Українські мелодії, наш фольклор — це таке багатство, яке ще пізнавати світові!

До речі, ви знаєте, що наш «Щедрик» звучить в Америці на різні лади, в різних варіантах усі Різдвяні та Новорічні свята? А «Сива зозуленька» не поступається мелодійністю, і є ще чимало пісень, які можуть завоювати світовий музичний простір.

Я хочу здійснити світовий фольклорний проект, що складався б із двох частин, представляв дохристиянську і християнську добу. До речі, у нас багато сплутано. До християнства — це, приміром, композиція «Слава рідним Богам», де йдеться про Сонце, Перуна, Велеса Дажбога, старих українських богів. І це великий пласт культури, який треба відрізняти й пізнавати. А то часом складається враження, що наші національні традиції та фольклор виникли тільки з добою християнства. Одне має переходити в друге: до любові до природи, надзвичайно тісного спілкування із нею долучається величезна духовність, вселенська любов, яку приніс Ісус Христос. І якщо ти все це розумієш, ти легше розумієш людей і світ.

— Вам як одному з організаторів чемпіонату творчих мистецтв в Голлівуді, напевно, видніше, наскільки цікавим для світу є українське мистецтво? Як виглядають українські таланти в цих змаганнях?
— Дуже добре сприймається українське мистецтво за кордоном. Практично кожного року перемагають українці, то в одному, то в іншому жанрі. Змагання влаштовуються з 2001 року, цього літа вони відбудуться з 19 по 26 липня. Зараз іде відбір делегації, ми тримаємо зв’язок із різними агенціями.

— Чому в Україні ми мало знаємо про цей конкурс, не рекламуються його переможці?
— Тому що за представлення на телебаченні кожного з переможців його агенція платить гроші. Поки Україна ще не настільки заможна, щоб широко говорити на каналах світового рівня про свої таланти. Щиро кажучи, сьогодні єдиний зиск, який отримують переможці чемпіонату, це можливість укласти з кимсь контракт, учитися. Хтось залишається в Америці і це вважає найбільшим виграшем. Однак, на мою думку, це сумнівний виграш. Бо Голлівуд — настільки космополітична інституція, що виявити свою яскраву індивідуальність, особливо в національному сенсі, він жодної можливості не дає. Тобто якщо ти туди потрапляєш, то змушений від багатьох речей, а інколи і від самого себе відмовитися. З одного боку — можливість вийти на міжнародний рівень, про який тільки мріяти можна, а з другого — ти вже сам собі не належиш, а мусиш представляти світове космополітичне мистецтво. Причому з тебе «ліплять» продюсери те, що вони вбачають за потрібне, а не те, що хотілося б тобі. І ти вже маріонетка, а не особистість зі своїм голосом.

— І який же вихід?
— Вибирати — або залишатися собою і творити свій світ (дома ти частіше всього приречений на безгрошів’я), або погоджуватися із тим, що від тебе вимагають закордонні імпресаріо, й заробляти гроші... Тоді ти просто продаєш свій талант — і так буває найчастіше.

Зрозумійте, для того, щоб змусити когось прислухатися до нас, ми мусимо цеглинку за цеглинкою наносити свою індивідуальність та духовність. Лише велике і потужне лоббі може впливати на політику Голлівуда. І не лише Голлівуда. Спочатку треба довести своє право говорити, а потім уже «включати мікрофони».

— А чи потрібно взагалі щось доводити?
— Можна і не доводити, варитися у власному соку. Однак треба пам’ятати, коли йде якась розповідь про Польщу, то звучить музика Шопена, а заходить мова про Італію — то звучить, наприклад, голос Карузо — і так завжди і повсюдно. Адже «брендом» країни є не політична система і не обличчя правителів, а її національна культура. Скажіть, коли говорять про Україну за кордоном, то чомусь згадують остарбайтерів, а часом і жінок, що працюють в сумнівних закладах. (Я нікого не звинувачую, я просто констатую факт, із сумом констатую, як українець за кордоном, який добре знає становище речей.) І так, на жаль, буде, допоки Україна не зрозуміє, що не лише простий люд має любити свою культуру, а й держава на високому рівні доводити свою любов і піклування, що виражається бюджетними відрахуваннями, інвестиціями, програмами і підтримкою талановитої молоді.

— З нашої розмови виходить, що наразі Україну має представляти народне мистецтво?
— Народне мистецтво — дивовижний культурний пласт, величезні надбання, яке ми самі не завжди усвідомлюємо. Те, що сьогодні сільське господарство в занедбаному стані, до деякої міри пов’язано із тим, що ми забуваємо про свої коріння, про свій зв’язок із природою, про те, що наша духовність і благополуччя має цілком означені витоки. Той факт, що поля сьогодні стоять необробленими, занедбаними, говорить про те, що людина втратила до землі повагу, вона не відчуває того, що працювати на землі — робота поважна й почесна.

Якщо ми знову навчимося слухати себе і землю, якщо ми обернемося обличчям до народних традицій, до заповітів, які передавали від діда-прадіда одне одному українці, то станемо жити інакше. Я зовсім не проти технічного розвитку, не проти новітніх технологій, не проти благополуччя й полегшення життя, яке несе в собі прогрес. Але ж навіщо душу нівечити, стаючи рабом усього того?
23 січня 2008
Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо музика вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск.
Підтримаймо вітчизняних виконавців!


Бронзовий реліз (на рейтинг впливає 75% завантаженого)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати українську музику



відео для новачків



 Зареєстрований:   2009-12-13 10:40
 Розмір:   101 MB 
 Оцінка музики:   7.2/10 (Голосів: 45)
   
jinotot 
Почесний оцифрувальник літератури


З нами з: 28.01.09
Востаннє: 04.12.16
Повідомлень: 3235

2009-12-13 15:02  
Taras__, чудово оформлений реліз! Дякую!
Як там щодо моєї вчорашньої пропозиції? Wink (2) Rolleyes (1)

Tarasyk 
Відео Гуртом - фільмокрай
Відео Гуртом - фільмокрай


З нами з: 26.08.09
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 5974

2009-12-13 15:23  
jinotot, дякую за похвалу.
А щодо твоєї пропозиції, то в принципі я не проти, тільки от з часом зараз маю невеликі напряги, сам розумієш - скоро заліки, а там вже й до екзаменів недалеко, але намагаюся кожен день по декілька годин сидіти на Гуртом. Може після сесії стане вільніше...
Тому якщо на Толоці є гостра потреба в ще одному модераторі музики, то я не проти...

metallord 
Свій


З нами з: 17.01.10
Востаннє: 17.11.16
Повідомлень: 147

2010-02-16 18:15  
Tarasyk
о дуже дякую за хорошу музику,мені б дуже хотілося десь дістати акорди повстанських пісень,якщо знає де підкажи

Tarasyk 
Відео Гуртом - фільмокрай
Відео Гуртом - фільмокрай


З нами з: 26.08.09
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 5974

2010-02-16 18:21  
metallord написано:
акорди повстанських пісень

А що саме вас цікавить? Просто збірки повстанських пісень, чи ви маєте на увазі щось інше?

metallord 
Свій


З нами з: 17.01.10
Востаннє: 17.11.16
Повідомлень: 147

2010-02-19 18:10  
Tarasyk
хочеться іменно повстанських пісень,бо все що я вмію грати з повстаньких пісень це тільки "Там під львівським замком" і я хочу побільше навчитися грати пісень повстанської тематики

mverkhola 
Новенький


З нами з: 10.03.10
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 2

2010-03-16 08:00  
Якщо альбом виконано тим складом, що на фото, то це просто супер, хоча вони не збиралися після 1992 року. На даний момент більшість емігрували, частини нема серед нас. Дуже дякую.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти