Обговорюємо літературу і літературний процес.

Дорогі Друзі!
Вітаю Вас із Новим Роком! Хай він буде для Вас успішним і радісним.
А я, разом із Видавництвом «Астролябія», постараюсь долучитися до цього.
2017 року вийдуть друком перші три романи КАРЛА МАЯ про Віннету у перекладі Наталки Сняданко, щонайменше одна книга ДЖОЗЕФА КОНРАДА у перекладі Олени О’Лір. Далі видаватимемо й твори ДЖ.Р.Р.ТОЛКІНА. Плануємо завершити роботу над великим фентезійним романом ЯЦЕКА ДУКАЯ «Лід» (у перекладі Андрія Павлишина). Уперше українською мовою також видамо «Сім стовпів мудрості» Т.Е.ЛОВРЕНСА (перекладачі Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук) та «Записки про Гальську війну» ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ (у перекладі Тараса Лучука). Триватиме робота над перекладами збірки «Карміна Бурана» і ЧОСЕРових «Кентерберійських оповідок» (Олена О’Лір і Максим Стріха).
Ми продовжимо роботу й над виданням спеціальної військової літератури, вкрай необхідної для нас нині: далі публікуватимуться праці ГАНСА ФОН ДАХА, вийде друком підручник «Психологія бою», який підготували викладачі Академії сухопутних військ, під моєю редакцією вийде книга про тактику і стратегію Ірландської Республіканської Армії, а також почнемо видавати праці КАРЛА ФОН КЛЯУЗЕВІЦА. Вестиметься робота й над іншими подібними виданнями.
2017 року ми плануємо інтенсифікувати працю над підготовкою і виданням психологічної літератури. Вийдуть друком нові редакції «Психологічних типів» та «Архетипів» КАРЛА ҐУСТАВА ЮНҐА, а також триватиме робота над підготовкою його «Червоної книги». До вересня видамо й перший український переклад «Тлумачення снів» ЗІҐМУНДА ФРОЙДА. Цього ж року плануємо ознайомити нашого читача із творчістю італійського аналітичного психолога ЛУЇДЖІ ДЗОЇ. Видавництво також долучається до проекту першого українського юнґіанського періодичного часопису.
Окремої уваги заслуговує відновлення нашої серії «УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА БІБЛІОТЕКА», яку ми колись припинили видавати, однак робота над якою не зупинялася весь час існування Видавництва «Астролябія». Цей проект ми реалізовуватимемо спільно із Благодійним фондом «Філософський проект» на засадах краудфандингу. Це фундаментальна програма, що вимагатиме від нас величезних зусиль, і без Вашої підтримки нам буде важко її реалізувати. Вже 2017 року у цій серії вийдуть друком твори АРІСТОТЕЛЯ, БАЛЬТАСАРА ҐРАЦІАНА, ЖІЛЯ ДЕЛЬОЗА, ФРІДРІХА НІЦШЕ, МІҐЕЛЯ ДЕ УНАМУНО, а також готуватимуться до друку «Фрагменти досократиків» ДІЛЬСА/КРАНЦА, праці ЮРҐЕНА ГАБЕРМАСА, МАРТІНА ГАЙДЕҐҐЕРА, ХОСЕ ОРТЕҐИ-І-ҐАССЕТА, ІММАНУЇЛА КАНТА, ТОМИ АКВІНСЬКОГО, КАРЛА ЯСПЕРСА та інших. У перші місяці нового року запрацює сайт «Філософського проекту» і Ви зможете докладніше ознайомитися із програмою та можливостями долучення до неї.
Очевидно, це лише частина нашої роботи, що перебуває вже на стадії завершення. Однак будуть й інші видання, про які Ви, дорогі Друзі, дізнаватиметеся першими — в міру наближення їх до важливої для нас досконалості.
Тому сили і наснаги Вам і Нам у цьому Новому, 2017 Році.
З повагою,
Олег Фешовець
директор Видавництва «Астролябія»

Гюґоносна «Кантата за Лейбовіцем» Волтера Міллера в історії наукової фантастики XX ст. — річ не просто велика чи видатна, вона — ВЕРШИННА. По суті, це — біблія постапокаліпсису… Про світ, що пережив ядерну катастрофу, про темні століття, що настали після неї… І, звичайно, про віру — промінець світла посеред безмежного океану пітьми. Хай береже нас святий Лейбовіц!
Якщо порівнювати письменників із зірками (попри всю заяложеність і банальність таких порівнянь), то американець Ніл Стівенсон – зірка першої величини на небосхилі не лише сучасної американської, а й світової фантастики. І справа тут навіть не в кількості нагород, якими пошанований Ніл (одна «Г’юґо, п’ять «Локусів», премія Артура Кларка), а в дивовижній загальній концептуальності й «ідейності» його творчості, навіть незважаючи на всю її гадану різностильовість – від посткіберпанку до реалістично-побутових історичних картин.
Незалежно від того, що він описує – нелюдський хаос квазі-держав чи аватарний Метавсесвіт («Лавина»), філи «Діамантового віку» чи створення «інформаційного раю» на о. Кінакута («Криптономікон»), «мозаїку» історичних осіб та ідей епохи бароко у розлогому «Бароковому циклі», він це робить напрочуд круто. Видавництво «НК «Богдан» вирішило розпочати знайомство українського читача із цим дивоглядним автором, придбавши права на переклад роману «Seveneves», вперше опублікованого у 2015 р.
Якщо передати зацікавленому читачеві зміст цього об’ємного роману одним реченням, то воно виглядатиме приблизно так: Після вибуху Місяця роз’єднаній людській расі не зостається нічого іншого, як спробувати вижити – навіть якщо у світі залишиться лише сім жінок, «сім Єв» (Seven Eves), здатних народжувати.
А насамкінець – про здивування. Найбільше, мабуть,що дивує у «Seveneves» – це безодня часу (чого лише варта фраза: «Минуло п’ять тисяч років»?!) Хоча якщо подумати, то чому тут дивуватися: це ж бо Ніл Стівенсон, Карле!
Британець Чайна М’євіль – яскравий представник новітньої фантастики, фундатор так званого «нового химерного фентезі». Він – бакалавр соціальної антропології (Кембридж) і доктор філософії з міжнародних відносин (Лондонська школа економіки). Він любить Троцького і не любить Толкіна. А ще він – автор роману «Perdido Street Station», який започаткував серію, присвячену світові Бас-Лаґ, де співіснують і магія, і технологія. Центром цього світу є місто-держава Нью-Кробюзон, де замешкує стільки дивовижних істот і магічних створінь, що голова йде обертом. Додайте ще до цього стимпанківську атмосферу XIX століття і трохи пригод, що межують із авантюрами – і вийде справжній шедевр. Чесно!
P.S. Якщо комусь цікаво, то своїм химерним ім’ям (Чайна – Китай) він завдячує батькам-гіппі.
Американського фантаста Кліффорда Сімака можна відрекомендовувати або дуже розлого, або дуже стисло. Будемо стислі: класик, лауреат премії «Гросмейстер фантастики», Міжнародної премії фантастики, трьох премій «Г’юґо» і двох – «Неб’юла», премії «Локус» і ще з дюжини інших. Зрештою, він – автор таких неперебутніх творів, як «Резервація гоблінів», «Місто», «Всяке тіло – трава», «Пересадкова станція» тощо. Про перший із них і йтиметься далі.
У романному часі «Резервації гоблінів» Галактикою можна мандрувати за допомогою перетворювача матерії, подорожі у часі – звична річ, а містичні створіння і раси на кшталт гоблінів чи тролів живуть у спеціальних резерваціях – і це добре! Погано лише те, що десь на задвірках цивілізованого Всесвіту панують Колісники, про те «панування» яких долітають лише моторошні чутки, але з якими рано чи пізно доведеться зіткнутися не на життя, а на смерть. В цій очевидності переконаний професор Пітер Максвел, поза власною волею побувавши на таємничій Кришталевій планеті-«бібліотеці», де на атомарному рівні зберігаються знання двох Всесвітів. Як переконаний він і в тому, що хто стане власником цієї планети, той і вийде переможцем.
Чи готове людство до Контакту? Чого воно від нього чекає? І чи взагалі людству потрібний цей Контакт? Ці питання є центральними в одному із найкращих романів Кліффорда Сімака – «Всяке тіло – трава». Коли заґумінкове американське містечко одного чудового дня опиняється під непроникним для всього живого прозорим куполом, це стає подією не лише для його мешканців, а й, без перебільшення, для всього людства. Уряд нічого мудрішого не придумав, як скинути водневу бомбу. Якими ж будуть його дії, коли виявиться, що «творцем» куполу є чужопланетна цивілізація – цивілізація, яку людство віддавна знає, любить і плекає, хоч і не здогадується про іншу її якість? На всі ці питання і пробує відповісти письменник. І, звичайно, ми спільно з ним.
P.S. Якщо хтось інсинуватиме, що, мовляв, щось схоже є у романі «Під куполом» Стівена Кінга, тому просто слід пам’ятати, що книжки пишуться із книжок, а також знати роки написання згаданих творів: 1965: «Всяке тіло – трава», 2009: «Під куполом».
Продовження і завершення серії «П’ятикнижжя Лемове» — «Зоряні щоденники. Зі спогадів Йона Тихого. Футурологічний конгрес. Мир на землі. Книга 3», «Розповіді про пілота Піркса. Фіаско. Книга 4», «Високий замок. Лікарня трансформації. Ранні оповідання. Книга 5» — від культового фантаста Станіслава Лема.
Продовження і завершення циклу Дена Сіммонса «Пісні Гіперіона» — «щонайбільш амбітного епосу в жанрі космічної опери» — як характеризує цикл поважна енциклопедія Клюта-Ніколлса.
«Життя, Всесвіт і все інше» — третя книга пенталогії Дуґласа Адамса, продовження пригод землянина Артура Дента, бетельгейзіянина Форда Префекта — приятеля Дента, ще одного бетельгейзіянина, екс-Президента-утікача Галактики, напідвоюрідного брата Форда — Зафода Бібльброкса, землянки, подружки Бібльброкса і просто шедевральної чувихи Тріції МакМіллан та маніакально-депресивного робота-андроїда на ім’я Марвін.
Продовження циклу відомого американського письменника-фантаста Роджера Желязни «Хроніки Амбера».
Вперше українською — «дорослий» Кіплінг! Роман «Кім» Ред’ярда Кіплінга розповідає про сироту — сина солдата-ірландця, котрий проходив службу в індійських військах. Із малих років хлопцеві доводиться щодня боротись за життя. Кім володіє унікальним талантом розуміти та викликати прихильність до себе навколишніх людей. Тож одного разу він потрапляє в поле зору англійської розвідки, після чого залишається в її лавах до кінця життя. І все це на фоні колоритного життя Індії.
«Шарлатова літера» Натіеля Готорна
Вона вчинила перелюб. У далекій Америці далекого 1641 року. Пуританський суд присудив їй носити на грудях ганебний знак — шарлатову літеру. Та як буде поводитись ця буква? Чи не заживе власним життям?
У 2017 році видавництво «НК – Богдан» запускає перший ешелон із восьми бестселерів Чейза, поміж яких – «Весь світ у кишені», «Покладіть її серед лілій», «Я сам поховаю своїх мерців», «Реквієм блондинкам» тощо. Більше нічого ми обіцяти не можемо, хіба що одне: нудно не буде!
Чому – Чейз? Хто він такий, цей «англієць, котрий замешкував у Швейцарії, писав на американський лад, а видавався у Франції»? І хоча це риторичні запитання, все ж якісь пояснення потрібні. У Джеймсі Гедлі Чейзі найперше дивує те, що він – британець і мав би, здавалося, писати елегантні англійські детективи, де злочин учиняється в університетському середовищі, затишній сільській місцині чи серед пихатої аристократії, а натомість живописує історії гангстерів, головорізів різного ґатунку чи звичайних людей, що з власної волі чи мимоволі втягнуті у кримінал. Зі сторінок його понад 90 романів перед читачем постає ціла галерея постатей, котрі ризикують як своїм, так і чужим життям, балансуючи на тонкій лінії поміж добром і злом.
Чейз – чи не найвідоміший автор, котрий працював у жанрі «крутого» детективу і знаний він, мабуть, у кожній притомній країні світу (чого варт лише той факт, що за його творами знято понад 50 фільмів!). Гадаємо, що тепер надійшла черга і до України, бо, на жаль, дотепер солов’їною було перекладено аж один (!) його роман.
Роман «Українка» польської письменниці Барбари Космовської, що розійшовсь менш ніж за 2 тижні 5-тисячним накладом.
Головна героїня Іванка з Дрогобича в пошуках роботи їде до Польщі. Вона закінчила Львівську консерваторію з класу віолончелі, її хлопець, теж музикант, грає у місцевому ресторані. У неї мрія — заробити зі своїм Миколою на житло й повернутися додому. Та на чужині дівчина знаходить тільки вакансії для хатньої робітниці, бо вона — українка, що є синонімом до слова «прибиральниця» у Польщі.
Одразу три новинки від Джаклін Вілсон — "Подвійна гра", "Дівчатка запізнюються" та "Розмальована мама".
Одна з найбільш знакових та скандальних книжок Джаклін Вілсон вперше приходить до українського читача, щоб навчити співчуттю і зробити нас трохи добрішими. Зірка і Дельфінна – так звуть двох сестер, які мають купу проблем. Всі вони різні, але одна — спільна. Це Маргарита – їхня дивовижна мама. Непередбачувана і дивна, любляча і недбала, сильна і беззахисна мама. Розмальована мама…
ЛЕМОВІ ЛЕМИ: Томаш Лем. Пригоди на тлі всесвітнього тяжіння;
Так казав Лем. Зі Станіславом Лемом розмовляє літературний критик та історик Станіслав Бересь.
Продовження серії "Пригоди Петсона і Фіндуса", серед яких книги і для найменших.
Українською побачать світ й книги з серії арт-буків Діани Астон і Силівії Логнг.

I’m keyed up: very soon, I’m going to get the answer to a question that we weren’t able to answer over at Science Fiction and Fantasy Chronicles Forums.
How is this fine author’s last name pronounced?

I’m guessing “See-mak,” but “Sye-mak,” “Simmak,” and others are possible.

So: how did he pronounce it?
Comment by Major Wootton - September 18, 2014 2:28 pm

Cliff Simak’s last name is pronounced with a short “i,” as in Simmak. Not like S-eye-mak. No long “i.” Short “i” as in “simple.”
Comment by DTruesdale - September 18, 2014 2:37 pm

Or an even better example of the shirt “i” in Cliff’s name would be “simulation.” “Sim”-ak as in simulation.
Comment by DTruesdale - September 18, 2014 2:39 pm

Thank you, D. Truesdale. I will spread the word about the correct pronunciation.
Comment by Major Wootton - September 18, 2014 4:06 pm

Як же звали ту п’ятнадцятирічну дівку з племені мідяних індіанців, через яку Бек збирався стрілятися на дуелі на смерть на їхніх зимових квартирах у форті Ентерпрайз?
Зелена Панчоха. Саме так. Зелена Панчоха.

Чортова дівка. Красива, так, але лиха. Безсоромна. Сам Франклін попри всі свої намагання ніколи за нею не підглядати, таки побачив, як вона вислизнула зі свого язичницького вбрання і розгулювала гола через весь їх зимівник одної місячної ночі.

Йому тоді було тридцять чотири, але вона була першою голою людською самицею яку він доти бачив і аж по сьогодні найвродливішою. Темна шкіра. Груди вже пишні, як кулястий плід, але все ще підліткові, соски ще не налилися в ореолі дивних чітко окреслених темно-коричневих кружалець. Цю картину сер Джон ніяк не міг викорінити зі своєї пам’яті – хоча намагався і молився за це – і через чверть століття по тому. В дівчини не було класичного миску лобкового волосся, який Франклін бачив пізніше в своєї першої дружини, Елеанор – те промайнуло лише одного разу, коли вона готувалася прийняти ванну, бо Елеанор ніколи не дозволяла найменшому променю освітити їхнє нечасте кохання – або рідшому але безладнішому гніздечку пшеничного кольору, яке прикрашало зріле тіло його теперішньої дружини, Джейн. Ні, індіанська дівка Зелена Панчоха мала тільки тонку але чорнющу вертикальну смужку, що скривала її жіночі принади. Таку витончену, як перо ворона. Смолисто чорну, як власне гріх.

Гардемарин-шотландець, Роберт Гуд, який вже прижив одного байстрюка з іншою індіанською жінкою в цю нескінченну зиму в зимівнику, який Франклін називав Форт Ентерпрайз, швиденько закрутив любов з юною мідяною скво Зелена Панчоха. Дівка перед цим злягалася з іншим гардемарином, Джорджем Беком, але як тільки Бек пішов на полювання, вона перенесла свою сексуальну відданість на Гуда з легкістю, притаманною лише язичникам та дикунам.
Франклін досі пам’ятав пристрасне рохкання всю довгу ніч – не свій досвід кількахвилинної пристрасті, отриманий з Елеанор (він ніколи не скрикнув і взагалі не шумів, звісно, бо джентльмену це не личить), чи навіть два напади пристрасті підряд, як в ту пам’ятну ніч в медовий місяць з Джейн; ні, Гуд і Зелена Панчоха заходилися довкола цього півдюжини раз за ніч. Але варто було Гуду та дівчині затихнути в суміжному прихалупку, як вони починали знову – сміх, тихе хихотіння, потім слабкі стогони, за якими йшли все голосніші крики, якими бронзовотіла молодуха підганяла Гуда. Джейн Ґріффін було тридцять шість, коли вона одружилася з новопосвяченим лицарем Джоном Франкліном 5 грудня 1828. Їх медовий місяць пройшов у Парижі. Не те щоб Франклін дуже любив це місто, та й французів взагалі, але їхній готель був розкішний, а їжа дуже добра.

Франклін мав певний острах, що під час їхніх мандрів на континенті вони мають перетнутися з приятелем Роже – Пітер Марк, який здобув певну літературну вправність, готуючи до друку словник Роже чи як він так називався – був саме тим молодим чоловіком, який одного разу просив руки Джейн Ґріффін, тільки щоб отримати відмову як і всі інші залицяльники в її молоді роки. Відколи Франклін піддивлявся у щоденники Джейн тих часів, він виправдовував свій злочин переконанням, що вона сама хотіла б, щоб він знайшов і прочитав цей стос зошитів у пергаментних обкладинках, інакше навіщо б вона залишала їх на такому видному місці? – і одного разу побачив накреслену її коханим, щільним, досконалим почерком, фразу, написану в той день, коли Роже нарешті одружився з іншою – «романтика мого життя скінчилася».

Роберт Гуд ще пошумів з тією Зеленою Панчохою протягом шести нескінченних арктичних ночей, поки його приятель гадемарин Джордж Бек повернувся з полювання з індіанцями. Два чоловіки призначили дуель насмерть на сході сонця – близько десятої ранку – наступного дня.

Франклін не знав, що робити. Товстий лейтенант був нездатний підтримувати хоч якусь подобу дисципліни серед грубих voyageurs чи зневажливих індіанців, але ще менше міг контролювати впертого Гуда чи імпульсивного Бека.

Обидва гардемарини були художники й картографи. З того часу Франклін геть не довіряє художникам. Коли скульптор у Парижі ліпив руки леді Джейн і надушений содоміт тут в Лондоні майже місяць малював її офіційний портрет олією, Франклін ніколи не залишав чоловіків наодинці з нею.
Бек і Гуд зійшлися на світанку на поєдинок до смерті й Джон Франклін не міг вдіяти нічого, крім як сховатися в хатині і молитися, щоб наступна смерть чи поранення не зруйнували остаточно залишки здорового глузду в його і так безглуздій експедиції. Його накази не враховували того що треба було доставити їжу за 1200 миль арктичним суходолом, прибережним морем та річковим маршрутом. Зі своєї власної кишені він закупив спорядження, достатнє щоб прогодувати шістнадцятьох чоловік хіба лише один день. Франклін передбачав, що потім індіанці будуть полювати для них і годувати їх достатньо, поки провідники нестимуть його поклажу і веслуватимуть на його каное з березової кори.
Березові каное були помилкою. Через двадцять три роки після подій він волів признатися в цьому – принаймні собі. Всього через кілька днів у забитих льодом водах вздовж північного узбережжя, до якого човни доправляли більше ніж півтора роки після їхнього виходу з форту Резолюшен, хлипкі судна почали розвалюватися.

Франклін із закритими очима, палаючим чолом, пульсуючими скронями неуважно слухав неперервне цокотіння Джейн і згадував той ранок коли він так само лежав у своєму важкому спальному мішку, зажмуривши очі, в той час як Бек і Гуд розходилися на свої п’ятнадцять кроків за стінами зимівника й розверталися, щоб стріляти. Кляті індіанці і чортові voyageurs – у багатьох відношеннях такі самі дикуни – сприйняли смертельну дуель як розвагу. Зелена Панчоха, Франклін не забув, в той ранок мало не випромінювала еротичний жар.
Лежачи в своєму спальнику, затуливши руками вуха, Франклін все одно чув відлік кроків, наказ розвернутися, наказ цілитися, команду вогонь.

Потім два клацання. Й регіт натовпу.
Вночі старий шотланський матрос, який був секундантом, цей неблагородний бандит Джон Гепбьорн, витягнув заряди та кулі з .ретельно підготованих пістолів.

Супроводжувані безперервним реготом юрби voyageurs і гіржанням індіанців, Гуд і Бек гордо розійшлися в протилежних напрямках. Невдовзі по тому Франклін наказав Джоржу Беку повернутися у форти, щоб придбати більше провізії в Компанії Гудзонової Затоки. Бек пішов майже на всю зиму.