Завантажити та скачати торренти українською


шукаю книги Володимира Короткевича українською

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
lisogin 
Частий відвідувач


З нами з: 27.07.11
Востаннє: 20.02.14
Повідомлень: 25

2013-04-16 22:36  
Дике полювання короля Стаха
Чорний замок Ольшанський
Христос зупинився в Городні
та все, що знайдеться
musicfan 
Модератор музики


З нами з: 27.01.09
Востаннє: 05.12.16
Повідомлень: 893

2013-04-17 08:01  
Володимир КОРОТКЕВИЧ - Чортів скарб (Казка)
Володимир КОРОТКЕВИЧ
ЧОРТІВ СКАРБ

(Казка)


В ОДНОМУ прекрасному краї, який лежить трішечки ближче до Сонця і трішечки далі від Місяця, у краї, багатому золотими нивами, прозорими ріками, синіми озерами та темними лісами... Одним словом, у тому краї, де ми з тобою живемо, стояла, а може, й понині стоїть, одна хатина.
А жив у тій хатині селянин на імення Янка. Здоровий, як зубр, добрий і не дуже мудрий. Було у нього п'ятдесят синів, сорок волів і одна кішка. Ну, може, не п'ятдесят синів, а три, не сорок волів, а два. А от кішка була, це вже можете мені повірити. Смугаста. З чотирма лапами. З одним хвостом.
Орав Янка землю, пас корів і хмари. І жив би зовсім добре, якби не звалилася на нього біда.
Було це давно. Так давно, що на Білій Русі тоді ще чорти водилися. І в кожного з тих чортів було своє місце роботи.
Один жив у воді, випасав щупаків, линів та окунів. Був зеленим і кошлатим, дуже схожим на купу баговиння. Звали його Водяник.
Другий жив у лісі, пас оленів і був схожий на оброслий мохом пень. Коли зустрінеш, то й не відрізниш. Звали його Лісовик.
Але був і третій, що жив по хатах і пас цвіркунів, цей був найбільш шкідливим. Ріжки в нього були, як у кізки, зубки, як часничок, хвостик, як помело.
І облюбував цей чорт Янкову хату. І не те, щоб зі злості шкодив, а просто був пустун. Тільки від тих пустощів Янці аж плакати хотілося. Ще б пак! Адже ти теж не від злості пустуєш? Ну от, а батьки часом плачуть. Негарно!
Не стало в хаті від чорта спокою. Позаплітає коням гриви так, що потім не розчешеш, а думають на синів. Вершки з молока позлизує, а думають на бідну кішку. Інколи взимку так завиє в комині, що в людей аж мороз по шкірі і страшно надвір виходити. Або залізе в комин, з'їде по ньому і натрусить у борщ сажі.
А то виймуть із печі пиріг і здивуються: на пирогу невеличкий відбиток. Це чорт на гаряче тісто відпочивати сідав. Грівся з холоду.
Геть не стало життя. Янка йшов ночувати, навіть в холоди, на сінник. Ледь бідних дітей не поморозив. І вирішив, врешті-решт, через ці чортові вибрики, забити хату дошками і податися з дітьми, кіньми, волами і кішкою світ за очі.
Покинувши свою батьківщину, темні ліси, світлі річки та чисті води. І стало б на Білій Русі менше ще на одну селянську хату, коли б не почулись якось увечері на дорозі важкі кроки.
Тупу-тупу-тупу,
Несе ведмідь ступу.
В ній уперемішку
Цукор і горішки,
Цукерки-солодці
В золотій обгортці.
Навесні і влітку
Несе ведмідь діткам
Солодкую ступу.
Тупу-тупу-тупу...
Йшов поводир з ведмедем. Ходили вони від села до села.
Поводир пісні співав і грав на цимбалах. А ведмідь показував, як жінки воду носять та як діти горох крадуть. І цим вони з ведмедем заробляли собі на харч щоденний.
- Здоров будь, Янку! Чи не впустиш нас з ведмедем переночувати? - запитав поводир.
- Мені що? Ночуйте, - відповів Янка. - Тільки ж сам я на сіні сплю.
- А що таке?
- Та завівся у мене в хаті чорт. Так пустує, що рятунку нема. Віриш, на пирогах відпочиває.
У комині виє. І часом, у темні ночі, щось у підпіччі, як жар, горить.
Страшно.
- Е-е, - сказав поводир. - Не всі ж такі дурні, як твого батька діти. Щоб ото поводир, та ще з ведмедем, якогось там чорта злякався?! Не бувало ще такого на світі!
- Ну йди, борщу поїж. Там ще горщик з пареною ріпою стоїть, так, коли нічого за ніч не трапиться, то вранці підживишся. А я на сіно. Як стемніє, я в хату боюся заходити.
Ну от, посьорбав поводир борщу, погодував ведмедя та й примостився спати на лаві. А ведмідь уклався біля печі і теж задав хропака.
Це було так давно, що тоді ще на Білій Русі навіть картоплі не водилось.
Замість картоплі запарювали ріпу або брукву. І от спить поводир і бачить сон, як він уранці ріпу наминає.
Ледь глупа ніч настала - чорт тут як тут. Скотився комином, здійнявши цілу хмару сажі, і почав, злодіяка такий, нишпорити в печі. Як мовиться, ти за поріг, а він за пиріг. Зняв кришку. Повіяло ситим духом.
"Ага, ріпа. Саме те, що мені потрібно. Я ріпу люблю".
Але в печі темно, як... у печі. Тоді чорт відсунув заслінку, виволік горщик на припічок, сів, звісивши ноги, і почав наминати за обидві щоки парену ріпу, а лушпайки вниз кидати.
"Нічого, господиня завтра замете. Треба ж, щоб і їй робота була".
Одна лушпайка впала ведмедеві на ніс, і той прокинувся. Злизав з носа - смачно. І став ведмідь обнюхувати темряву, відшукувати лушпиння і плямкати.
Чорт почув, що внизу хтось облизується і плямкає. А він знав, що в хаті, окрім кішки, нікого нема. І ось якась там кішка плямкає та сопе, і не дає йому, чорту, спокійно ласувати чужою ріпою.
Розвернувся він та й штурхонув кішку ногою.
- Тпрусь! Тпрусь, погань така!
Ну от. А ведмідь це тобі не кішка. І я не раджу давати ведмедеві штурхана.
Образився ведмідь. Ухопив чорта, стягнув з припічка і давай його м'яти, давай його прасувати, давай його гамселити та лупцювати, давай його за роги крутити, як сидорову козу, та бити смертним боєм.
Ледве вирвався чорт з ведмежих обіймів. Злетів на припічок. Якось викараскався по комину. Скотився із даху та й чкурнув подалі від хати. У ліс, як очманілий.
А ведмідь, завдавши чортові перцю, знову заснув як добре поторгувавши.
Вранці усі встали й подумали, що це ведмідь ріпу їв. Здивувалися, що не побоявся лізти у гарячу піч, і зраділи, що з'їв зовсім небагато. Що ж, ведмідь не перший і не останній на світі відбував за чужі гріхи.
Потім доїли те, що лишилося в горщику. Ведмідь на прощання ще й потанцював дітям господаря. І пішли вони з поводирем знову від містечка до містечка, від села до села. Під сонцем і дощем.
Тупу-тупу-тупу,
Несе ведмідь ступу...
Але з того часу чортові пустощі як ножем відрізало.
Коні здорові, сажі в борщі нема, на пирогах ніхто не відпочиває.
У комині, щоправда, інколи хтось завиває і в підпіччі щось світиться, але це вже терпіти можна. Передумав Янка залишати свою хату.
Однак на цьому історія не закінчилася, не думайте. Якось восени орав Янка свій клин під озимину. Мокро було. Мрячив дощ, низько над землею пливли чорні хмари. Аж бачить Янка, з-під хмар, з-під самого виднокола, йде хтось до нього по ріллі. Придивився - чи ти ба, давній знайомий, чорт.
Йде мокрий, як пес. На кожній ратиці по пуду глини налипло. Під носом від холоду висить велика крапля. А носової хусточки ж у нього немає. Як і в тебе часом, коли вдома забудеш.
А ратичкою не дуже висякаєш носа. Йде такий нещасний, такий убогий, що Янці стало жаль його:
- Ти куди це йдеш?
- А нікуди, - відповів чорт. - Світ за очі.
Помовчали. Потім чорт питається:
- А скажи ти мені, будь ласка, чи у тебе ще й досі є та кішка?
Янка був людиною не вельми мудрою, то й не знав, про яку кішку мовиться:
- А де ж їй бути, - каже. - Ясно, що в мене. Та ще й шістьох кошенят принесла.
- І усі в матір?
- Атож. Усі смугасті, з чотирма лапами, з одним хвостом.
- З лапами, з лапами, - сказав чорт. - Запам'ятав я ті лапи.
- Їй-богу, шестеро!
- Ну, в такому разі, я ніколи до тебе не повернуся, - зітхнув чорт. - А треба було б. Дуже.
- Це ж чому?
- Та закопав я у тебе під піччю казан із золотом. Скарб. І не завадило б його відкопати, та як згадаю твою кішку - бр-р-р! - ну його, той скарб. Хай пропадає.
- Ти, як холодно стане, приходь. Дивись, ріпу звариш, дітей погойдаєш.
- Н-ні. Кішки боюся. А ріпи я тепер до самісінької смерті бачити не можу.
Та й пішов собі полем, під дощем, ледь витягуючи з багнюки пудові ноги. Такий собі бідний неборака.
А Янка доорав клин і пішов додому. І тільки дома згадав, як у підпіччі щось світилося, і чорт про якийсь скарб говорив.
Почав копати у підпіччі і - на тобі! - викопав великий закіптюжений казан із золотом та червінцями. Неначе жар розлилося світло по хаті.
Так вже світило, так палило, так пекло, що всі роздягатися стали.
Чорт після того у сильні морози все ж приходив. Тільки просив, щоб господар кішку в комору викидав. Борщ варив Янці і дітей колихав, відтоді й пішла приказка, що "щасливому і чорт дітей колише". А на той чортів скарб збудував Янка собі і всій окрузі нові хати, комори, клуні, нові конюшні. Сади посадив, млин поставив.
У всіх селян по сорок синів і дочок, по сорок коней і волів.
І всі хати, як дзвін. І в кожній хаті на вікні, на сонечку, кошик. А в кожному кошику - кішка. І в кожної кішки по шестеро кошенят. От щастя так
щастя!
І тому, якщо ти живеш щасливо і радісно, ніколи не дражни ведмедя у звіринці і не кидай у кішку не те що камінцем, а навіть м'якою грудкою землі. Адже ж це вони зробили колись так, що тобі добре. Та й узагалі ні в кого нічим не кидай і нікого не дражни.
Тоді усім буде добре на цій прекрасній землі, яка лежить трохи ближче до Сонця і трохи далі від Місяця. Люди будуть працювати, кішечки будуть нявкати, а ведмеді носити тобі і усім іншим дітям солодкі ступи...
Тупу-тупу-тупу...

Переклав з білоруської Данило КОНОНЕНКО
lisogin 
Частий відвідувач


З нами з: 27.07.11
Востаннє: 20.02.14
Повідомлень: 25

2013-04-17 22:06  
musicfan , та це я бачив ) але дякую )
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти