Завантажити та скачати торренти українською


Ван-Гог - Екстра-клас (1997) [APE] | Dance / ElectroPop

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Останній раз роздавалося Vovan_a (2016-12-03)
Автор Повідомлення
ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 06.12.16
Повідомлень: 10946

2011-05-30 15:13  
Ван-Гог - Екстра-клас (1997) [APE] | Dance / ElectroPop



Стиль: Pop, Electro, Dance
Країна, місто: Україна, Львів
Сайти: Офіційний сайт
Видавець: NAC
Виконавці:
Ігор Добрянський — музика, тексти, вокал, аранжування, програмування.
Мирон Дзяпко — ударні інструменти, беквокал.
Олександр Вербицький — іміджмейкер, беквокал.
Віктор Макуц — клавішні інструменти, беквокал.
Пісні:
    01 - Я вже не твій
    02 - Серця мінор
    03 - Ілюзії
    04 - Сховай мене від дощу
    05 - Екстра-клас
    06 - Проблеми
    07 - То було так
    08 - Еко-прес
    09 - Далеко
    10 - Хімія
log

Exact Audio Copy V0.99 prebeta 5 from 4. May 2009

EAC extraction logfile from 1. September 2010, 14:54

Ван-Гог / Екстра-Клас

Used drive : Optiarc DVD RW AD-7170S Adapter: 2 ID: 2

Read mode : Secure
Utilize accurate stream : Yes
Defeat audio cache : Yes
Make use of C2 pointers : No

Read offset correction : 48
Overread into Lead-In and Lead-Out : No
Fill up missing offset samples with silence : Yes
Delete leading and trailing silent blocks : No
Null samples used in CRC calculations : Yes
Used interface : Installed external ASPI interface

Used output format : Internal WAV Routines
Sample format : 44.100 Hz; 16 Bit; Stereo

TOC of the extracted CD

Track | Start | Length | Start sector | End sector
---------------------------------------------------------
1 | 0:00.00 | 4:45.45 | 0 | 21419
2 | 4:45.45 | 4:44.49 | 21420 | 42768
3 | 9:30.19 | 4:15.42 | 42769 | 61935
4 | 13:45.61 | 4:17.29 | 61936 | 81239
5 | 18:03.15 | 4:40.44 | 81240 | 102283
6 | 22:43.59 | 3:50.13 | 102284 | 119546
7 | 26:33.72 | 4:19.11 | 119547 | 138982
8 | 30:53.08 | 4:37.69 | 138983 | 159826
9 | 35:31.02 | 4:30.03 | 159827 | 180079
10 | 40:01.05 | 5:00.23 | 180080 | 202602

Range status and errors

Selected range

Filename K:\torrents UPLOAD\UKR\Ван-Гог - 1997 - Екстра-Клас\Ван-Гог - 1997 - Екстра-Клас.wav

Peak level 93.9 %
Range quality 100.0 %
Test CRC E094ADAC
Copy CRC E094ADAC
Copy OK

No errors occurred

AccurateRip summary

Track 1 not present in database
Track 2 not present in database
Track 3 not present in database
Track 4 not present in database
Track 5 not present in database
Track 6 not present in database
Track 7 not present in database
Track 8 not present in database
Track 9 not present in database
Track 10 not present in database

None of the tracks are present in the AccurateRip database

End of status report
fooCDtect

fooCDtect - foobar2000 + auCDtect, baralgin.

auCDtect: CD records authenticity detector, version 0.8.2
Copyright (c) 2004 Oleg Berngardt. All rights reserved.
Copyright (c) 2004 Alexander Djourik. All rights reserved.

mode: 0

=======================================================
Track: 01 - Я Вже Не Твій
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 02 - Серця Мінор
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 03 - Ілюзії
Quality: CDDA, 94%
=======================================================
Track: 04 - Сховай Мене Від Дощу
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 05 - Екстра-Клас
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 06 - Проблеми
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 07 - То Було Так
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 08 - Еко-Прес
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 09 - Далеко
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Track: 10 - Хімія
Quality: CDDA, 100%
=======================================================
Тривалість: 00:45:01
Мова: українська
Аудіо-кодек: APE
Бітрейт: 957 кб/с
Джерело: інший трекер (в роздачі присутні скани)
Додаткова інформація:
Va'n'Gog - скорочення від Василь і Ґоґа - так початково називався техно-поп дует, створений в березні 1995-го в райцентрі Самбір Ігорем Добрянським (музика, тексти, вокал, аранжування, програмування) та Василем Павликом (клавішні, бек-вокал). Відразу ж після запису в кінці 1995 року перших двох пісень Ван-Ґоґ звинуватили в подібності до гурту Скрябін (лідер останнього також родом із Самбора). Надалі Ван-Ґоґ подався до Києва, де на початку 1996 року і записав свій дебютний альбом "SOS".

До кінця запису нові клавішники Віктор Макуц, Олександр Вербицький та Мирон Дзяпко якось непомітно відпали, і лідер гурту "Ґоґ" залишився в гордій самітності - "One Gog". Ван-Гог. Навесні 2001 дрогобицька фірма "Фенікс" розтиражувала альбом, і Добрянський разом з новим напарником Богданом Козаком розпочав стрімке сходження до шаленої популярності. Не останню роль в долі Ван-Ґоґа відіграли вдало знайдена ніша в українській поп-музиці та розкручені "Територією А" відео кліпи. За назвою одного з них - "Не відлітай", фірмою НАК восени був перевиданий на касетці перший альбом гурту, а на початку 1997 року і на CD. Гурт отримав другу премію в жанрі поп-музики на львівському телефестивалі "Мелодія-96". За півроку "Ґоґ" знову залишився один - Козак створив власну формацію "Ван-Боб". В травні НАК порадувала прихильників Ван-Ґоґа новим касетковим і CD альбомом "Екстра-клас". До нового складу Ван-Ґоґа протягом 1997 року увійшли клавішники Юрій Решетар та Павло Сноч і гурт, облаштувавшись навесні 98-го в "Мистецькій майстерні Тараса Петриненка", приступив до запису чергового альбому "Контрасти". Восени музиканти створили власну студію звукозапису "VAN-GOG studio" - в 1999-му в ній був створений концептуальний альбом "Різдвяні гармонії". 2000 року Ван-Ґоґ розмножився паралельним студійним проектом "Vincent", що виконує інструментальну музику в стилі ф’южн - CD-альбом "Impression" влітку 2001-го розтиражував лейбл J.R.C. Восени гурт поповнився ще одним музикантом - автором-виконавцем, клавішником Олегом Петровичем (як співак переміг на фестивалі "Море друзів. Ялта-97", як сесійний клавішник працював з Малишевим, Юрченком, Поплавським, Скрябіним)


Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо музика вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск. Підтримаймо вітчизняних виконавців!


Срібний реліз (на рейтинг впливає 50% завантаженого)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати українську музику



відео для новачків



 Зареєстрований:   2011-05-30 15:13
 Розмір:   310 MB 
 Оцінка музики:   7.5/10 (Голосів: 14)
   
bot 
робот


З нами з: 30.09.07
Востаннє: 26.05.05
Повідомлень: 16003

2011-06-20 16:18  
Тему перенесено з Електронна музика до форуму Поп, Естрада

Причина перенесення: поп
ssTAss

thefir 
Відео Гуртом - дизайнер
Відео Гуртом - дизайнер


З нами з: 27.01.09
Востаннє: 05.12.16
Повідомлень: 670

2011-06-20 23:46  
ssTAss написано:
подібності до гурту Скрябін (лідер останнього також родом із Самбора)

Це ви щось наплутали - Кузьма ж з Новояворівська.

ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 06.12.16
Повідомлень: 10946

2011-06-21 00:15  
thefir написано:
Це ви щось наплутали

ну взагалі то не я))
інформацію просто скопіював звідси http://www.umka.com.ua/ukr/singer/van-hoh.html
але Андрій Вікторович Кузьменко (чи просто Кузьма) дійсно народився в Самборі
тут прочитаєте детальніше історію http://skryabin.tripod.com/
а от гурт Скрябін створений в Новояворівську
отаке
оффтоп
трішки)) історії гурту "Скрябін"
СКРЯБІН: ДЕСЯТЬ РОКІВ САМОТНОСТІ

(спроба подивитися крізь прозорі окуляри)

30 травня 1999 року на майдані Незалежності святкували день Києва. Багатотисячний натовп, звиклий до велелюдних концертів у передвиборну пору, сприйняв виступ групи “СКРЯБІН” як “один з”. “Танець Пінгвіна”, “Клей” - ці пісні були вже знайомі публіці з недавніх концертів. До “Скрябінів” звикли, як до постійних учасників частих тепер “концертів на майданах”. І мало хто з присутніх там знав, що рівно десять років тому, сидячи в підвалі містечкового ПК, ці троє молодих людей були змушені, підштовхувані якоюсь дивною силою, взятися за інструменти й заграти свою першу пісню. А знали б – мусили б дякувати саме цій дивній силі за те, що тепер мають можливість танцювати свій укоханий “танець пінгвіна”, не задумуючись про той довгий шлях, який привів новояворівських музикантів до таких ось танців.

Олег Ясінський – людина, чия велика любов до “СКРЯБІНа” та не менша обізнаність у їхній історії стала в великій пригоді при написанні цієї історії – мав мрію створити історію “СКРЯБІНа”, складену зі слів пісень, що відбивали б їхній стан у той чи інший період. Але, здається, ця КАЗКА про “СКРЯБІН” вже написана – ними самими. І навряд чи комусь, хто з нею не знайомий, буде цікаво читати не-казкову історію їхнього життя.

Є велика спокуса розглядати історію “СКРЯБІНа” в ключі трагедії житті людини, яку не зможуть зрозуміти навколишні. Людини, яка, власне, не винна в тому, що створена не такою, як всі, і спершу навіть страждає від цієї своєї відмінності. . . А потім, нарешті, доростає до розуміння того, що бути “не таким” серед “таких” – це своєрідна перевага. Власне, це доля не тільки наших кумирів: це й доля кожного з нас. Тож дивімося на “СКРЯБІН” як на “СКРЯБІН”. А решту ви почуєте, встромивши касету в свій магнітофон та натиснувши PLAY.

І

Починати розповідь про “СКРЯБІН” доводиться з досить далекого минулого. Отже, 17 серпня 1968 року народився Андрій Вікторович Кузьменко, громадськості відомий під іменем Кузьма. Сталася ця епохальна подія у маленькому місті Самбір на Львівщині. Син інженера та вчительки музики, єдина дитина в сім*ї, Кузьма ріс незвичайним хлопчиком: мріяв бути водієм сміттєвозки, вже у 3 роки із фанерною саморобною гітарою “виконував” для гостей “Червону Руту” (єдиний на той час український шлягер), зате, коли у другому класі матір спорядила його до музичної школи, абсолютно не мав охоти до тієї науки. Втім, “гумовий тапочок” Ольги Михайлівни, яким вона заганяла його на музику, дався взнаки – Кузьма закінчив-таки музичну школу за класом фортепіано. Більшу частину дитинства Кузьма прожив у іншому невеличкому галицькому місті Новий Розділ.

У 10 років до Кузьми раптом прийшло усвідомлення того, що музика – це дещо більше, ніж просто звуки, що досить неважко власноруч зробити те, що зрозуміють тисячі інших людей. Першим поштовхом до творчості була пісня зі збірки зарубіжних хітів – “Lady Madonna” “THE BEATLES”. Втім, для Кузьми це був скоріше символ: він вперше підібрав цю мелодію на своєму піаніно. Згодом його почала цікавити популярна й передова тоді у світі диско-музика: “BONEY M”, “PROCOL HARUM” тощо – він мінявся із друзями платівками, хоча ніколи не ходив на танці.

Навчання у школі в Новому Роздолі закінчилося для Кузьми трагічно: коли він мав лише 13 років, його зрадив найліпший друг. Ніхто не знає подробиць – Кузьма й досі болісно реагує на згадки про цю подію. “Я просто не хотів знаходитися в одному місті з людиною, що насрала на нашу дружбу!” – лаконічно характеризує Кузьма свій тогочасний стан. Батьки пішли назустріч синові: у 1981 році Кузьменки переїхали до Новояворівського – маленького містечка у 40 хвилинах електричкою на захід від Львова (і зовсім неподалік від кордону з Польщею), життя якого цілком залежало від сірчаних копалень. Власне, за часів Кузьмової юності ця індустрія знаходилася у розквіті, але приблизно під час заснування “СКРЯБІНа” почала занепадати, і життя маленького техногенного містечка з коробками нових будівель поступово завмирало.

У Новояворівському Ольга Михайлівна влаштувалася вчителькою до музичної школи – викладати фортепіано, а також ансамбль народних інструментів додатковим предметом (що, як свідчить Ростік, давало і додаткові гроші). Кузьму ж було влаштовано до 8 класу місцевої школи №1 – тієї ж самої, де вже вчився Ростік.

Новояворівське – дивне місто: знаходячись в УРСР, воно могло насолоджуватися рідкісним для радянського народу благом – польським радіо та телебаченням, яке тут здебільшого заступало радянське (так є й досі щодо українського). Для юного меломана не було нічого кращого, аніж ті радіостанції, по яких передавали найсучаснішу музику – як польську, так і західну, інколи цілими альбомами. Кузьма навіть у школу носив з собою приймач. Звісно, частина тієї музики потрапляла на магнітну плівку новояворівських хлопаків. Кузьму цікавило все: диско, нью-романтик, нью-вейв; а у 1983 році по третій програмі польського радіо, в передачі “Цілий той рок” він уперше почув групу “EXPLOITED” – брудну, енергійну, жорстку й відверту музику в стилі хардкор-панк...

Доля хлопця була вирішена. “Панк включив у мені зовсім нову людину, “ – стверджував він. Він записував, переслуховував і. . . танцював. Невдовзі відбувся своєрідний дебют Кузьми як “ді-джея”: презентація панк-року на місцевій дискотеці була вдалою, і тепер під хардкор танцював увесь Новояворівськ. . . Але цього було замало – Кузьма хотів створювати музику сам. У групі, що грала на танцях, Кузьма оволодів гітарою. Невдовзі зі складу шкільної дискотекової групи, здебільшого однокласників Кузьми, була створена панкова група – “ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ”.

Молодіжна група не могла в ті часи існувати просто так: юні панки мусили грати на танцях, щоб реалізувати свої потреби – танцювати під живу музику у галицьких містечках було модно (не рідкість таке й нині). Для репетицій “ЛАНЦЮГОВІЙ РЕАКЦІЇ” було дозволено займати актовий зал тієї ж школи № 1 – допоміг завуч, але, звісно, їхній репертуар мусив бути неоднорідним. У якості колонок використовувались гучномовці на кшталт тих, що висіли на стовпах, і в один і той самий динамік підключалися і гітара, і вокал – просто ідеал для панків! На танцях співалися відомі танцювальні шлягери англійською, польською та навіть російською мовами – а на репетиціях записувалися дедалі жорсткіші, самобутніші і щоразу нові панкові альбоми. Записувалися і витиралися... Тим часом чудернацький вигляд молодиків (Кузьма у розбірці позбувся навіть кількох зубів, і намагався створити на своїй голові подобу панківської зачіски) привертав увагу громадськості , шкільної адміністрації та навіть міліції.

Якраз у цей період – 1983-85 роки – у житті Кузьми з*являються і двоє інших героїв нашої історії.

Домішевський Ростислав Здіславович (в період “Спати” він збув відомий під прізвиськом Sleeper, у “СКРЯБІНі” називався Рой) народився 30 січня 1971 року у Немирові, за 20 кілометрів від Новояворівського. Власне, жили його батьки у Новояворівську, але матір, що працювала у Немирові в лікарні, вирішила народжувати там. Це був зібраний, серйозний, дещо замкнений хлопчик. Про його дитинство ми знаємо зі слів його друга, що в подальшому зіграв неабияку роль у житті “СКРЯБІНа” - Андрія “К*юра” Штурми. Ростік рано навчився читати, з 2 класу постійно виходив на сцену у школі і перші три шкільні роки був смертельно закоханий у першу красуню в класі – Анджелу. Вчився в музичній школі за класом скрипки – Кузьмова мама і в нього викладала фортепіано – але на 6 році навчання, перед самою розв*язкою, не витерпів та кинув.

Своєю пристрастною любов*ю до книжок Ростік шокував однолітків. К*юр пригадує, як колись ще в досить ніжному шкільному віці Рой приніс до школи Шекспіра і дуже серйозно його читав. К*юр намагався наслідувати його, та потім передумав: зрозумів, що читати – то “не його”. Звідки було знати К*юру, що якраз його “читацтво” триватиме найдовше з усіх, а захоплення Ростіка літературою виллється у серйозні, нестандартні, образні тексти, які хлопець невдовзі почне реалізувати з гітарою в руках?

“Тут треба розповісти про постать Турко Мирослав Мирославович, - розповідає Ростік. – ТММ був колегою мого батька – ще за часів молодості вони разом виступали:ТММ грав на акордеоні, а тато співав анекдоти і частушки, і досягли добрих успіхів. Одним словом, ще коли я був малий – десь у п*ятому класі – ТММ зібрав групу малих (в моєму класі вчився його син Володя) з іншими моїми однокласниками. В тому числі Ростік Хрущ – на клавішах. То власне в тій групі я взяв в руки бас. Ще в ТММ була старша група, в ній грав старший на 4 роки брат Володі – Лесик Турко. З часом наша група розпалась. Старша теж. . . “

Кузьма був загальним улюбленцем і кумиром для всієї школи, і Ростік, бувши на три класи меншим, не міг не захоплюватися його постаттю. Він часто стояв під вікнами актового залу, слухаючи репетиції “ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ”, але не смів проситися – був ще замалий. Втім, Кузьма виділяв його ще з 6-7 класу: Ростік згадував, що то саме Кузьма відкрив йому очі на музику, яка невдовзі замінила в житті Ростіка книжки: записав йому котушку нормальної рок-музики, польських груп “LADY PANK” i “TSA”. У 1985 році Ростік навіть познайомив Кузьму з К*юром, який вже тоді починав захоплюватися складною, різноплановою музикою “The Cure”, за що й отримав таке прізвисько, котре замінило йому ім*я.

У той самий час на видноколі з*являється й Шура: щоправда, зовсім ще невеличкий хлопчик – він щойно вступив до тієї ж музичної школи, за класом баяна. Власне, знайомство старших членів групи з ним відбудеться набагато пізніше – у 1988 році. Народився Сергій Володимирович Гера 8 січня 1974 року, і навряд чи в той час, навчаючись у 4 класі школи №2, планував зв*язати своє життя з музикою. Втім, прізвисько “Шура” в нього вже було: колись його випадково назвав так учитель, і з тих пір ніхто й не пробував називати хлопця інакше. Він і сам терпіти не може своє “справжнє” ім*я.

У 1985 році Кузьма закінчив школу і, звичайно, мусив визначитися із майбутнім. Окрім музики, кар*єра в якій унеможливлювалася ворожим ставленням батьків, Кузьму приваблювала хіба що медицина: він подумував стати лікарем-неврологом. Але у Львівському медичному інституті його спіткала невдача: він провалився на творі, і, щоб не втрачати рік і не потрапити до лав Радянської Армії, мусив рік провчитися на штукатура в СПТУ (там він мав також певну групу – “РЕАНІМАЦІЯ”, своєрідне продовження “ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦіЇ”), а наступного року відрядитися аж до Росії, до міста Петрозаводська, де вступив на медичний факультет Карельського Університету на ту-таки неврологію. Звісно, це був не найкращий вихід. Але з часом був шанс перевестися до Львова, до того ж саме з Карелії Кузьма прислав друзям свої перші вірші – які, за свідченням Ростіка, були чимось неймовірним.

Навчання та відсутність друзів відбили в Кузьми всяку охоту до музики. А за рік сталося дещо вже зовсім карколомне: його, які і багатьох радянських студентів, забрали до армії. Служити довелося у місті Калініні, під Москвою, і хоч посада, до якої він дослужився, була неабияка – заступник начальника неврологічного відділення військового шпиталю – однаково Кузьма був не в захваті від такої зміни обставин. Щоправда, тут, у більш культурному (в порівнянні з Карелією) середовищі, він знову міг реалізувати свою любов до музики. Сприяло тому знайомство із росіянином Володею Шкондою, музичні смаки якого приблизно відповідали Кузьмовим. Вони організували подобу групи – Володя грав на гітарі, а Кузьма – на піаніно. На Кузьму вплинуло відвідування концертів тогочасних російських рок-груп, а також приголомшливе видовище відеокліпу “Танці” групи “ВВ”, який він побачив у 1988 році в “Утрєннєй почьтє”. Тоді Кузьма нарешті зрозумів, що українська музика може існувати як така.

Наближалося завершення терміну служби, і Кузьма мусив піклуватися про переведення до Львова. Щоправда, виявилося, що на неврологію безкоштовно перевестися неможливо, і довелося стати... стоматологом. Звісно, це назавжди відбило в Кузьми всяке бажання бути медиком. Він твердо вирішив займатися музикою. До того ж у Новояворівському багато що змінилося за той час...

ІІ

Від*їжджаючи, Кузьма залишив Ростіка підлітком, а Шуру й зовсім дитиною. Та за три з половиною роки змінилося багато. Ростік - тонкий, вразливий та дивакуватий юнак, - закінчив у 1988 році школу, і тепер вступив до СПТУ-56 на спеціальність монтажника електроапаратури: йому залишався рік до армії. Він починав писати оригінальні, ні на що не схожі вірші. Насіння, закинуте в його душу Кузьмою, проросло: Ростіка дедалі більше цікавила музика. Він став завзятим металістом, купу часу проводив у неформальній тусовці “Металманія”, відвідував концерти метальових команд разом з колегами: К*юром, Пінчею, Рудіком, Дротом, своїм однокласником Ваською Баганом. Всі вони, звісно, мріяли грати справжню музику. Та для цього потрібна була аппаратура – а її в Новояворівському можливо було дістати хіба що в палаці культури “Кристал”, місцевому культурному осередку.

Те, що сталося, можна було назвати подарунком долі. На дискотеці в “Кристалі”, яку щоразу відвідував Ростік, до нього підійшов керівник музичних гуртків ПК Юрій Ігорович Дацко. У нього була аппаратура, а також серйозні плани щодо створення свого вокально-інструментального ансамблю, художнім керівником якого він повинен був стати. Забігаючи вперед, скажемо, що його мрія за кілька років здійснилася: в “Кристалі” зібралася група “НАРЕШТІ”, що грала дещо середнє між шансоном та традиційною українською естрадою. Ця група, як не дивно, існує і досі, хоча їм доводилося заробляти на життя не найприємнішою роботою.

Ростіка Дацко знав як виконавчого й серйозного хлопця. До того ж він знався на музиці. “Ось тобі ключі, - сказав Дацко, - там аппаратура, назбирай хлопців і готуй матеріал, щоби грати на весіллях і танцях. “ Такий шанс був даний не для того, щоб його втратити: Ростік швидко погодився, і коли через півтора місяці Дацко прийшов на ревізію – він побачив зовсім не те, про що просив, себто зовсім не поп-групу “НАРЕШТІ”. Це була нормальна панкова група – “НАША КАНТОРА”. Історія не донесла до нас слів, якими Юрій Ігорович зустрів цю новину, але факт той, що він не зігнав хлопців з насидженого місця, а навіть навпаки – надав їм повну свободу дій.

У процесі шукання кадрів до нової групи Ростіку було показано на Шуру. Він і його друзі Славік Пономарьов та Андрій Гула мали досить “кустарну” групу у своїй школі. Клавішних у них там не було, і Шура мусив грати на баяні, що лежав на столі. До того баяна підключали звукознімачі. Коли Ростік запропонував Шурі партнерство, той гордо відмовився: мовляв, група у мене вже є. Коли ж невдовзі Ростіку показали Пономарьова, той погодився без зайвих кокетувань, і згодом Ростік дуже здивувався, що Пономар кинув саме ту групу, яку відмовився зраджувати Шура.

Перші чотири речі “НАШОЇ КАНТОРИ” Ростік демонстрував К*юрові; той стверджує, що вони – а особливо пісня “Киці” – дуже нагадували “The Cure”, особливо Ростікова гітара (на бас-гітарі грав тоді їхній одноліток Боря Антонишин). Взагалі, всякий, хто колись знайомився з побутом шкільних та взагалі підліткових підвальних самодіяльних груп, знає, що за значущістю для них процес створення музики суттєво поступається простому спілкуванню, “розумній організації дозвілля”, елементу романтики та самовираження у такій “дорослій” діяльності, як музика.

Головним у підвалі був, безперечно, Ростік: він проводив тут весь свій вільний від навчання в СПТУ час, навіть спав там цілий тиждень після чергової сварки з мамою (якій не подобалося, що поступово півквартири перекочувало до “Кристалу”), тому, коли всьому тому треба було придумати назву, охрестив новостворену студію “СПАТИ”. Згодом вже Кузьма придумав розшифровку: “Студія патологічної тиші” (“патологічність” тиші полягає в її відсутності). Втім, Ростік стверджує, що назва “СПАТИ” походить від того, що вони зазвичай виходили зі студії вранці, а ніч, коли треба спати, проводили там, а спав він вже в новому приміщенні, яке для “СКРЯБІНа” виділив у 1992 році директор ПК Василь Янчар.

Підвал, як магніт, приваблював молодих хлопців, які не мали певного зайняття і любили музику. Від часів створення “Спати” там зібралися, окрім Ростіка: його друг К*юр, який ні на чому ніколи не вмів грати, “мультиінструменталіст” Шура, Мирослав та Богдан Либа, Андрій Гула, також нічому не вчений Славік Пономарьов (в подальшому ударник), Вася Пінчук, Рудік, Іван Дроцик, Ростік Хрущ, Роман Брама, Боря Антонишин та інші. Спробами хлопців також зацікавився звукорежисер, ведучий дискотек у “Кристалі”, старший за них усіх – Саня Скрябін, він же Скряба. Він мав мікшерний пульт та магнітофони, і “НАША КАНТОРА” звернулася до нього по допомогу. Невдовзі він вже виконував обов*язки звукорежисера студії, хоча нічого, крім проблем – діяльністю “Спати” всерйоз цікавилася міліція – з того не мав. Скряба, знов-таки, ні на чому грати не вмів – лише “зводив то всьо докупи”.

Ростік грав на гітарі щось на кшталт “нової хвилі”, а також виступав автором текстів “НАШОЇ КАНТОРИ”, які збереглися й досі. Звісно, хлопців не дуже вітали на весіллях і танцях, але весь без винятку персонал ПК “Кристал” був від них у захваті.

Саме в такий час додому повернувся Кузьма. Якимось чином він знісся з Мирославом Турко, чий син Лесик ще служив у морфлоті. Кузьма запропонував ТММ набрати нову групу: його і всіх його друзів. Грали вони різноманітну музику: і відому всім польську, і “власного виробництва” – на тексти Кузьми. “То була дуже мелодійна і інтелігентна поп-музика з дуже добрими, глибокими українськими текстами (досі такої ще ніхто не спромігся заграти тут). – розповідає Ростік. – Той момент з*єднання був дуже цікавий. Я пам*ятаю, що був спільний концерт зі “старшою” групою (отою Кузьмовою). То власне той концерт, коли Шура сидів у відео-барі, а ми його шукали на сцену. То містя того концерту була розмова з Кузьмю про можливу співпрацю. І десь у той період вийшов у світ і появився в наших магазинах подвійний альбом польської групи “Perfect”, до запису якого вони запросили всіх своїх друзів з інших польських груп. Вийшов дуже цікавий альбом, де пісні відрізнялися одна від одною і за стилем, і за звучанням. То наштовхнуло мене на ідею записати такий альбом – різні стилі будуть фірмуватись іншими нащвами, буде багато груп і багато пісень. Проект мав називатись “НЕМА ЧАСУ”. Була написана навіть титульна пісня, кожен співав свій куплет: Кузьма: котрий вже день читаю небо, банками п*ю томатний сок, на дачі сплю, думки збираю, і не дивлюся на дівок; Абрам: кому потрібні сни чудесні, вони прекрасні лиш вночі, тут не придумаєш нічого, і не напишеш – хоч кричи; Ростік – сніданок зранку не смакує, бо злий був сон – автобус втік, всі мають час а я постійно запізно встав, запізно ліг; приспів: НЕМА ЧА-А-А-СУ; і всі разом -–там за дверима крутять фільми (поряд зі студією була сцена, на якій в неділю – кіно), а в Пунцо відеосеанс (Пунцо – ще одне “Спатівське” прізвисько Скряби, він крутив відео в барі), від Джека лист прийшов короткий (Джек – однокласник Кузьми і Абрама, гітарист, був в армії), нема часу впадати в транс; приспів. То був наш гімн – у нас не було часу. Була купа ідей і всі хотілось зреалізувати.” Обидва “Кристалівські” колективи з*єдналися – то була весна 1989 року – і з того повинно було щось бути.

Назвати когось із них “групою” було неможливо: десяток хлопаків, у різній мірі стосуючись музики і захоплюючись різними стилями й напрямами, цілком вільно комбінувалися у різних “проектах”, вага кожного з яких часто дорівнювала одній пісні. Ті рештки тогочасної музики, що дійшли до скрябонутих, мало нагадують будь-що зі “СКРЯБІНа”; навряд чи можна вважати то “інтродукцією” до спільної роботи Кузьми, Шури й Ростіка. Кузьма, закривши свою безнадійну групу, брав участь у “проектах” “АСОЦІАЦІЯ ДЖЕНТЛЬМЕНІВ”, “УКО”, “ТРУНА”, “DEATH TIME BOYS”; Ростік, окрім “НАШОЇ КАНТОРИ” – у групах “БАРДАК”, “ДИЗЕНТЕРІЯ”, “СКАЖЕНИЙ СМІХ” , “THE ONE”, “VOICE OF HELL”; Шурин основний проект був “ГОНЗО І БРАТИ (ЧУЖІ СИГАРЕТИ)” – панкова група, що перша організувалася з музикантів та друзів “НАШОЇ КАНТОРИ”, започаткувавши традицію “випадкових зв*язків”, - але також він був задіяний у групах “GPX-drei” та “ТЕПЛО ЗЕМЛІ”, від якої нам залишилася чарівна пісня “ТІНА, ТІНА”, в якій співають Славік Пономарьов та невідома історії Ксюха. Шура грав на всьому, від бас- та електрогітари до барабанів, але вже схилявся до клавіш. Стилі цих ”груп” також були найрізноманітніші: від “теплого” нью-романтика в дусі “ALPHAVILLE” до екстремального хардкор-панка.

Зазвичай “дослідники” наголошують на великому впливі “DEPECHE MODE” на формування музичного світогляду “Скрябінців” та музики “СКРЯБІНа”. Насправді з усіх трьох справжнім фанатом “DM” є лише Шура; він має все необхідне причандалля і всі можливі (які зміг знайти в Україні та за кордоном) диски. Шуру на “DEPECHE” “присадив”, за його власними словами, Кузьма, який перший з них усіх почав то слухати ще в дитинстві – у 1982-83 роках. Але сам Кузьма має найрізноманітніші музичні смаки. Ростік спершу взагалі не сприймав “DEPECHE”, хоч як Шура намагався йому розтлумачити всі його позитивні боки, і тільки в 1993 році, з виходом “Songs of Faith and Devotion” – найроковішого і першого офіційно виданого в колишньому СРСР альбому “DEPECHE MODE” – почав то сприймати. Взагалі, Ростік називає своїми “богами” групу “U2”, а Кузьма освідчувався в коханні “The Cure” (лідера цієї команди Роберта Сміта йому пощастило бачити на фестивалі в Берліні). Від себе пораджу: облиште шукати музичні корені “Скрябінської” музики, зразки, яким вони наслідували! Це марна справа.

У 1989 році музиканти “Спати” розпочали своє сходження на Парнас: Кузьма і К*юр подали зголошення на перший авангардовий фестиваль “Вивих*90”, що задумувався у Львові. За свідченнями Ростіка (інші це заперечують), команда їхня звалася “Сидіння разом”. Неорганізовані, абияк вдягнені панки всі разом вилізли на сцену фестивалю - хто з гітарою, хто з баяном, - і, звичайно, наробили багато галасу. Тоді на сцені було багато тих, хто взагалі не вмів грати: К*юр, Скряба, Славік Пономарьов – а також “справжні” музиканти Андрій Гула та Миросик Либа, ну і Кузьма й Шура. Ростік участі в тому не брав – вже пішов в армію. Музиканти “Спати” навіть не узгодили між собою репертуар. Але той фестиваль, а також “Вивих” у наступному році, були для них справді своєрідним стартовим майданчиком. Таксамо тоді починали і інші галицькі групи: “Мертвий півень”, “Плач Єремії” тощо. В рамках львівської рок-сцени “Скрябінам” довелося варитися ще досить довгий час. До того ж “Спатівців” помітили (саме там Бебешко вперше побачив їхній виступ і запропонував Кузьмі взяти участь у відбірковому турі “Червоної Рути”), і навіть запропонували їм відвідати якийсь фестиваль у Польщі. Щоправда, нічого, крім тривалих проблем з міліцією (на цей раз це було серйозно - аж до КДБ та тиску на батьків, що тривав до 1991 року), з того не вийшло.

Одного разу з Нового Роздолу спеціально приїхав оператор, щоб відзняти на відео показовий виступ всіх груп, що гніздилися в “Кристалі”. Мастер-касету, на якій були записані виступи всіх груп від “НАШОЇ КАНТОРИ” до найостанніших, взяв подивитися Шура зі своїми друзями, і в результаті на неї записали мультики Діснея. Цей факт приховували від Ростіка аж до його повернення з армії, але врешті-решт він дізнався і мало не вмер від розпачу: це було чи не єдине документальне підтвердження існування “Спатівських” груп.

Ростік коментує: “Невеликий фрагмент відеозапису з 1990 чи 91 року (коли то було, вже не пам`ятаю, я був ше в армії) всетаки зберігся до сьогодні. На ньому є кілька кавалків, коли буде нагода - можна буде розповсюдити то відео. Відносно події : оператор приїздив два рази. Робилось то і за участі Зайковського. Перший раз мене не було, коли я приїхав на відпустку додому, хлопці покликали ше раз того оператора і ми записали практично всі існуючі на той час проекти, в тому числі і “Наша Кантора”, чого мені власне найбільше і шкода.”

Так тривало до кінця весни; тоді екзамени, а там курорти та весінній призов до армії здорово покосили ряди “Спатівців”. ”А вліті всі шось розійшлись – і вже нікого тут нема, “ – словами зі “Скрябінської” пісні. В підвалі “Кристалу” залишилися Кузьма, Шура, Ростік, Яцишин, К*юр та Скряба. Звісно, їм нічого не залишалося, крім як зробити щось разом.

ІІІ

Про утворення “СКРЯБІНа” розповідає Ростік: “Група “СКРЯБІН” виникла не одразу. Я допомагав Кузьмі і Абраму записати їхні пісні (репертуар зі “старшої” групи). Називався той проект “Асоціація Джентльменів”. В студії був жорсткий розпорядок: хто коли пишеться. . І от на один з назначених днів не прийшов на запис “Асоціації” Абрам. Чекаючи його, Кузьма награвав собі на клавішах темку, шо прийшла йому в голову напередодні вдома. Мені тема дуже сподобалась. Я підібрав хід на басі (який до сьогодні є моїм самим улюбленим куском придуманої мною музики) і нам шораз більше подобалось. Прийшов Скряба, тоже догнав. Ми почали то писати. За один день звичайно не закінчили і домовились на наступний. Коли зібрались знов - не виявилось під рукою бабіни, на яку вчора записували. Кузьма сказав “фігня - я пам`ятаю” і в результаті заграв дуже подібну тему, але не таку саму. Так народився “Чуєш Біль”. Композиція з попереднього дня теж лишилась - як “Nobody fools me after”. Потім були “Хмари там де шторм”, “Син дощу”, “О, Ніза”, “Інтро- рік пройшов, як він пішов у світ”(втрачена зовсім), “L`amour attack”, “Don`t wanna miss you”. Сиділи ми до третьої вночі, на деяких піснях чути грюкіт чергових в двері - ми страшно деяким надоїдали. І після запису довго стояли на роздоріжжі - кожному до дому в інший бік - я, Кузьма і Скряба і мріяли про популярність нашої музики.”

Отже, від початку спільний проект Кузьми, Шури, Ростіка, Ігора та Скряби не мав навіть назви – це була звичайна “Спатівська” “група”. Пісні у “Спатівських” панків, окрім “НАШОЇ КАНТОРИ” (що користувалася поезіями Ростіка), зазвичай виконувалися англійською мовою. Але свою першу пісню – “Чуєш біль” – хлопці записали в трьох варіантах: українською, англійською (тексти змайстрував особисто Кузьма, що непогано знався на англійській ще зі школи) та без слів. Це був повільний психоделічний нью-романтик – якраз та музика, до якої найбільше тяжів Кузьма; результат – “Чуєш Біль/Feel the Pain”, записана 30 травня 1989 року - настільки сподобався всім присутнім на “Спати”, що вони одностайно вирішили писатися разом далі.

Незабаром доля підкинула їм ще один сюрприз: їхній сусід по “Кристалу”, молодий кінематографіст-аматор Володимир Зайковський, що всерйоз захоплювався чорно-білим паралельним кіно, запропонував хлопцям відзняти щось на кшталт кліпу до їхньої роботи. Звісно, безкоштовно – ентузіаст Зайковський, що був у захваті від роботи хлопців, сам брався зробити все на своїй андерграундній студії “Пошук”. Ростік розповідає:” Зайковський часто запрошував грати в своїх фільмах різні ролі. Він знімав фільми про психологію нашого світу, повчальні фільми про молодь. І нас часто запрошували як грати, так і просто зніматись в масовках. Я запросив його відзняти просто документальні кадри про нашу студію, шоб мати на пам`ять. А шоб не так скучно то виглядало, запропонував підкласти під то музику. Ми і думки не мали робити музичне відео - за нашими поняттями такі речі ми вважали собі не під силу :відео-кліпи - то був для нас космос. Зайковський послухав, йому то сподобалось, він сказав свою крилату фразу : “... а вот я уже вижу видеоряд, давайте снимем фильм...”, і ми не стали відмовлятись. Знімали три знімальних дні. Зайковський ввійшов в раж і назнімав в три раз більше матеріалу, ніж треба було. З погляду на то він попросив зробити довшу, дев`ятихвилинну версію пісні, а після монтажу і першого перегляду - ще й підстосувати текст. Так що є дві версії “Чуєш Біль” - нормальна і кіношна. В версії, шо на “Казках” використанй текст кіношної. Є ідея зробити версію оригінальну.”

Паралельне кіно до “Чуєш Біль” – в дещо відмінному від першого варіанті – знімалося тут же, в Новояворівському, на залізничній станції, закинутих фабриках та в інших екзотичних місцях. Після першої, 9-хвилинної стрічки Зайковський продовжував співпрацювати з хлопцями, знімаючи кліпи до інших композицій: “, Вошо”, “Коридор хористів” – а в подальшому, за кілька років, він зняв “Train” та “Open”. До речі, в усіх цих стрічках, крім “Чуєш Біль” та “Ореп”, знімався К*юр, чим і досі дуже пишається – а назву “, Вошо” навіть сам придумав.

6 липня Зайковський, що збирався посилати кілька своїх фільмів, і в їх числі “Чуєш Біль”, до Москви на фестиваль альтернативного кіно, резонно запитав: як це все підписати? Доти у хлопців не виникало навіть думки про назву групи. Так сталося, що в той момент присутні були всі, крім Скряби. Не думаючи ані про наслідки, ані про можливу славу в майбутньому, хлопці вирішили пожартувати зі Скрябою: так група отримала назву “СКРЯБІН”. Лаврів на московському фестивалі доробок Зайковського не здобув – зате, як стверджує Ростік, здобув десь за кордоном, - а ось назва залишилася назавжди.

Пісні, записані у складі “СКРЯБІНА”, поступово складалися в альбом. Про спосіб запису розповідає Ростік: “Спочатку ми грали і співали на один магнітофон основні, фундаментальні партії (кістяк) - барабани, фон на синтезаторі, бас-гитарну партію, а потім пускали той запис в стерео на пульт і поверх нього грали і співали різні сола, другі голоси ефекти і так далі. А Скряба сидів за пультом і контролював процес: шоб плівка рівно лягала на головки магнітофонів, шоб головки не забруднювались, слідкував, шоб шось не тріснуло чи пукнуло і тому подібне. І дуже часто по закінчені запису він говорив: - Треба грати ше раз - там і там “пропало” (пропадав звук) там і там тріснуло.” Невдовзі деякі з цих речей були представлені на збірному концерті “Спати” в тому-таки “Кристалі”. Але, звісно, хлопці досі не ставилися до “СКРЯБІНА” серйозно: Шура взагалі не вважався членом групи, а решта з задоволенням брали участь у купі “Спатівських” проектів. Кузьма разом із К*юром, який після провалу у Чернівецькому університеті та року роботи у новояворівському в/о “Сірка” слюсарем-електриком третього і четвертого розряду вступив-таки того літа на історичний факультет ЛДУ, щоранку їздили до Львова на пари. Години в електричці проходили за грою в карти та обговорюванням музики; одного разу К*юр показав Кузьмі свій текст – “І так то вже є”, і Кузьма, запалившися ідеєю, зняв друга з електрички за два кілометри від Новояворівська – вони повернулися та заграли на “Спати” (причому навіть К*юр на чомусь барабанив). До того ж у К*юра, який жив найближче до “Кристалу” та мав належну апаратуру, хлопці часто збиралися для прослуховування фонограм. Взагалі, він був загальним улюбленцем, і на “Спати” мав свою власну стінку, заклеєну постерами “The Cure” та інших укоханих К*юром груп – “Притулок К*юра” (так згодом називалася й рубрика К*юра в програмі Зайковського “Modus Vivendi”).

У грудні Ростіка забрали до армії; його було відправлено до учбової частини аж до Сторожинця Чернівецької області, і, звісно, за таких обставин подальший запис альбому був неможливий. Вже згодом, у 1990 році, коли Ростіка перевели до Володимира-Волинського, де він служив електриком у полігонній команді, його викрадали прямо з частини на батьковій машині й везли на “Спати”, де завершували запис. Нарешті альбом був укомплектований. До нього ввійшов досить різний матеріал: відомі публіці з подальших переробок “Чуєш Біль”, “L’amour Attack”, “Я живу”, “Плани”, “Одинокий в*язень”, “О, Ніза”, і недосяжні для скрябонутих “Хмари там, де шторм”, “Don*t Wanna Miss You”, “Happy Birthday”, а також особливий варіант “Чуєш Біль” - “Nobody Fools Me After”. Пісні, які не мали українських версій, ввійшли до альбому в англійському варіанті.

Альбом записали і... залишили на бобинах. Щось із нього було показане на “Вивиху*90”, але більшість речей залишилися в шухляді назавжди.

Незважаючи на “дрова”, на яких та музика гралася, та в цілому погану якість апаратури та запису, знавці (у тому числі закордонні), яким для порівняння давалися записи “СКРЯБІНа” різних років, визнавали альбом “Чуєш Біль” найкращим. Ця музика йшла тільки від душі, зовсім не претендуючи на те, щоб бути популярною, не була ні на що схожа, і, здається, українська публіка так ніколи до неї й не доросла.

Улітку 1990 року Шура, не ризикуючи вступати у Львові, поїхав вчитися аж до білоруського Могильова, у Технологічний інститут, де провчився два роки; можливо, на його рішення перевестися до львівського торгівельно-економічного інституту вплинула надія на продовження музичної кар*єри, але у Львові він довчився, отримавши у 1996 році диплом товарознавця-комерсанта. У Могильові ректор змусив Шуру та його товаришів грати на весіллях, загрожуючи їм багаторазовим перескладанням сесії. З відомих шлягерів хлопці знали тільки “Группа крові на рукавє” “Кіно”, та мали ще три власні панкові пісні, які грали по 10 разів. Звісно, на першому ж весіллі після такого “виступу” їх побили, і на тому Шурина кар*єра в Могильові закінчилася.

Словом, від “СКРЯБІНА” залишилися, фактично, самі Кузьма та Скряба, а ще К*юр, з яким Кузьма на вакаціях аж на 20 днів гайнули на море, в Саки.Там вони розважалися грою в нарди. Повертаючись з Криму, вони разом видумали пісню “Чим Пахне”, в якій виклали дорожні враження; щоправда, на “Мові Риб” від тієї версії залишилися самі слова “Чим пахне”. Тоді вони записали разом навіть вокал.

Взагалі, за відсутністю Ростіка та Шури К*юр став найпершим помічником Кузьми у його творчості: за 1990-1991 роки Кузьма поклав на музику К*юрові тексти “Я думаю про ніч у день”, “Море (я в ліжку спав)”, “Світлячок”. Переклад пісні “The Same Deep Water As You” з альбому “The Cure” “Disintegration” у 1990 році став текстом пісні “Разом Ми” – як каже К*юр, “справжній андеграунд-психоделік” (на “Казках” версія зовсім інша). “Море” писалося у березні 1990 разом з Ростіком на бас-гітарі, що приїхав у відпустку, за одну ніч із піснями “Вуха” та “Плани”. К*юр тоді написав ті слова за п*ять хвилин, а потім віддав їх новому знайомому – Віталію Бардецькому (Барду), і той надрукував їх у львівській газеті “Пост-поступ”.

Цікавий випадок: якось К*юр, що був у 1990 році студентом-істориком (в подальшому він буде і юристом, і економістом – навчання залишилося його єдиним зайняттям і досі), приніс Кузьмі дуже сумний і чорний вірш, написаний його одногрупницею Олею Кравчук. З того вийшла психоделічна, важка пісня “Душа і плоть” – відома більшості фанів.

У 1990 році, після урочистого з*єднання двох Німеччин, у Берліні в рамках “розламування берлінської стіни” проводився фестиваль “Berlin Independence Days”, на який не міг не поїхати Кузьма – до того ж зазивав Бард. Якраз спорядилася делегація українських музикантів – але постало питання засобів пересування. Після підрахунків з*ясувалося, що найдешевше – купити за сотню-другу доларів стару “Побєду” і залишити її там. Так вони і зробили; решта “Скрябінців” були якраз зайняті, але в наступний раз у подібному вояжі взяв участь Ростік. Поїздки до Берліна в такий ось дивний спосіб тривали до 1995 року; врешті-решт останні чотири рази їздили тільки Бард та Кузьма, в якого в Берліні з*явилися друзі – досить широко відома неоромантична група “Camouflage”, чесні наслідувачі “Depeche Mode”. Їхній лідер Хайко Майлє, вдома в якого Кузьма жив, навіть подарував перший в історії “СКРЯБІНа” власний професійний інструмент – клавішні “АКАІ”. Психологічний фактор подорожування на радянському суперавтомобілі з подальшим його викиданням вилився у пісню “Побєда”.

Група перебувала у стані невагомості: її рамки нічим не визначалися, і, якби не записаний вже альбом “Чуєш Біль”, можна було б сумніватися в самому факті існування “СКРЯБІНА”.

IV

Влітку 1991 року у Запоріжжі мав відбутися другий фестиваль “Червона Рута” – надія для всіх українських музикантів, що хотіли б завоювати популярність так само легко, як це сталося з “Братами Гадюкіними”, Вікою та іншими на чернівецькій “Руті*89”. Звичайно, Кузьма не міг пропустити цей шанс. Якраз перед тим батьки поставили йому ультиматум: або ми, або музика. За легендою, у справу втрутилася його теперішня дружина, а тоді просто подруга Світлана, і випросила у батьків всього одну спробу: якщо з Андрія щось вийде на музичній арені “Червоної Рути” – най буде так, а якщо ні – він всього себе мав віддати медицині. Нагадаємо, що молодий розбишака з відсутніми зубами та панківською зачіскою під каптуром не дуже-то кохався у стоматології, але страх перед маминою волею був такий, що Кузьма довго не піддавався на вмовляння друзів, частина з яких були навіть задіяні в оргкомітеті фестивалю. Та врешті-решт Кузьма все ж таки подав зголошення на “Червону Руту” – але, так як Ростіка не було, і матеріал з “Чуєш Біль” очевидно не підходив, Кузьма вирішив виступити під іменем “АНДРІЙ КІЛЛ”.

Потрібний був матеріал більш-менш високої студійної якості. В той час у Львові була лише одна серйозна студія – “Студія Лева”, до якої й прийшли по допомогу Кузьма і компанія. Кузьма сподобався Бебешку ще давно, і він погодився допомогти із записом того, що вимагалося для “Рути”: трьох пісень українською мовою. Були обрані “Одинокий В*язень” та “Ліза” зі старого матеріалу – які під жорстокою цензурою супер-українознавця Бебеха стали “Самотнім В*язнем” та “Оллею”, та “На Даху”, яку переклали з англійської. У записуванні та мікшуванні Бебешко особливого ентузіазму не виявляв: йому то було не дуже вигідно, а вокал взагалі був записаний в останню чергу і так недбало, що Кузьма й досі жахається, згадуючи про ту версію “На Даху”.

Ростік розповідає про це так: “То була дуже важлива подія. До цього “Вивиху” вже існував майже готовий альбом Скрябіна. Молодець Кузьма сам набрав на якомусь простому секвенсорі “Одинокий В`язень”, “Олю” яка тоді була “Ліза” і “На Даху”, свою саму попсову пісню, яку я так не любив, шо відмовився приймати участь в її запису ( тоді, коли я приїжджав на кілька днів з армії). Кузьма з успіхом пройшов відбірковий тур і його (знов протекція Бебешка) запросили на студію “Лева” (там писав Бебех) безкоштовно підготувати три професійні фонограми для виступу у Запоріжжі. Я також випадково (з армії) попав був на запис цих пісень(“На даху”, “Оля” і “В`язень”) правда був просто спостерігачем - почалась електронна ера “Скрябіна”. Цілком закономірно, шо після перемоги Андрія Кілла на “Руті” Кузьму запросили до співпраці на “Лева”, підписавши з ним контракт на 13 років (дивна цифра, правда). Коли я прийшов з армії, мене чекала добра новина - професійна студія і зелене світло на запис альбому. І ми взялись до роботи. На студії були переважно по ночах і вихідних. Після Кузьмових пар їхали на студію, потім бігли на останній автобус. Деколи до нас приєднувався Скряба. Так писався “Мова Риб”. До речі та назва народилась дуже цікаво. В той час вже набирала популярності наша пісня “Зимне Тепло” (“Шось Зимно” пізніше), і як молодих і цікавих музикантів нас запросили (спротегував ше один персонаж нашого життя Стефко Оробець) на зйомки муз. передачі до Києва на Укртелефільм. Але ми мали дикий клопіт - готові були тільки дві пісні, і то в стилі реп, зовсім не готова концепція іміджу і до того ми не були впевнені, шо то всьо треба називати Скрябін. Все таки Скрябін - то шось інше. Одним словом ми вирішили змінити назву групи, а якшо іншими словами - поховати назву Скрябін. Як зараз пам`ятаю - їдемо в автобусі до Львова на поїзд і придумуємо назви. В якийсь момент прийшло до голови словосполучення “Мова Риб” - Кузьмі страшно сподобалось, і ми вирішили. В Києві нас чекала пригода : приїхали ми на Укртелефільм, знайшли потрібний павільйон і питаємо на вахті “де тут знімають зі Львова” а нам кажуть: “ничего об этом не знаю, никто тут со Львова ничего не снимают”. Ми в шоці, але шо поробиш. Розвернулись і їдемо назад в метро. В якийсь момент вирішуємо ше раз з`їздити : може ми шось не зрозуміли. Приходимо на вахту і випитуємо і в якийсь момент бачимо нашого знойомого, він нас проводить в павільйон зі словами “де вас носить, ми давно знімаємо”. Прикинулись ми як репери - в`язані шапочки, рукавиці на руках, светри - відскакали “Чим Пахне” і раптом в павільйоні аплодисменти, яких до нашого номеру не було ні в кого.Другою була “Шось зимно”, і це вже був просто успіх. Смішно було, коли асистент пробувала записати назву “Мова риб”, вона перепитала - “чего-чего...” довелось їй мало не по буквах говорити. Додому ми повернулись на крилах, а через тиждень нам повідомили, що помилково затерлись записи всіх номерів і треба ше раз їхати. Ми не поїхали - дуже вже непривітним здався нам Київ. От так і не утворилась група “Мова Риб”: “Скрябін” лишився і цілком логічно перший альбом ми назвали таким влучним словосполученням.”

Неможна навіть сказати, успіхом чи фіаско було Запоріжжя. Окрім самого “Андрія Кілла”, музиканти – Шура, К*юр і Скряба – абсолютно не уявляли собі, що і як робити. На щастя, фонограма давала можливість К*юру і Скрябі стояти, як “меблі”, на сцені, а Шура взагалі не знав нічого про новий матеріал, бо щойно приїхав на вакації з Могильова. Перед виступом Кузьма необережно впав у воду, приготовану на випадок пожежі. На сцені К*юр “грав” то на клавішах (які, за згадками Кузьми, зіпсував своїми ведмежачими пальцями), то на бас-гітарі, Скряба – постійно на клавішах. Поголеного налисо К*юра, перестрашеного і п*яного після виступу, піймали кореспонденти “УТ-1” і 3-4 хвилини брали в нього інтерв*ю, що потім зі сміхом дивилися всі його новояворівські товариші.

Надій на перемогу було мало: більшість учасників “Рути*91” були відверто попсовими, а музика “Андрія Кілла” виглядала як мало кому зрозумілий авангард. Але пісня “На Даху”, вокал Кузьми в якій викличе сміх у кого завгодно, здобула третє місце в жанрі поп – як не дивно. Це була своєрідна перепустка у подальшу музичну кар*єру: Кузьма використав свій шанс і, здається, врятував себе від стоматологічного кабінету (що, до речі, надовго ввело до шокового стану його маму).

На шляху додому хлопці дізналися про переворот ДКНС 19 серпня; в цілому Радянському Союзі відбувалося таке, що неясно було, чи не заарештують їх зараз. Та найбільше Кузьма боявся за позичені інструменти. На щастя, їм дали спокійно дістатися до Новояворівська. Відтоді Шура – єдиний, хто тримав на “Рутівській” сцені інструмент не просто так – був урочисто взятий назавжди до лав відновленої групи, куди невдовзі також повернувся з армії Ростік.

Політична ситуація здорово посприяла успіху хлопців: Акт проголошення незалежності України закрив до підвалу ПК “Кристал” дорогу правоохоронцям, давав надію на розвиток сучасної музики, та й просто нормальної молодіжної культури. Усіх, а найбільше Ростіка, ця подія дуже тішила. В такі ось чудові, історичні часи на “Спати” Кузьма, Шура, Скряба, а відтак і Ростік почали готувати чернетки для альбому “Мова Риб”.

Ясно було, що для офіційного першого альбому матеріал з “Чуєш Біль” не підходив. “Стрижень” з трьох вже записаних пісень також не дуже-то задовільняв музикантів (на першу “Мову Риб” “На даху” взагалі не ввійшла). Позаяк часу було небагато – з січня по березень 1992 року, хлопцям довелося днювати й ночувати на “Студії Лева”, звідки Кузьма часто дзвонив К*юру і врубав щойно записану музику на повну гучність. Звукорежисером більшості речей був Володимир Критович. Окрім старих (“Олля”, “Самотній В*язень”) та перероблених речей, були написані зразки трохи кумедного своєю серйозністю техно (“Техносекс”, “Турбо Техно”, “Побєда”), дещо сумбурне “Небо” (найненависніша пісня Кузьми), неповторний (і незвичний для “СКРЯБІНа”) “Холодний Смак”, а також цілий ряд мелодійних пісень в неоромантичному дусі. Мелодія “Шось Зимно” була запозичена з “Море (я в ліжку спав)”, а текст і музику до “Най Буде Дощ” написав Ростік під враженням від негараздів в особистому житті. Вокал Ростіка в “його” піснях нікого ще не дивував, як і дует з Кузьмою в “Шось Зимно” (пізніше Кузьмі доведеться “співати” партію Ростіка під фонограму, коли той знаходитиметься в Москві). У “Хорому спокої” був використаний вокал Анжеліки Коршинської, а “Холодний Смак” було оздоблено пущеним навпаки жіночим співом; з одних джерел відомо, що це вокал Інеси Братущик (яка, щоправда, сама про то не підозрює), з інших – що постаралася та ж Анжеліка Коршинська, до альбому якої в її власному виконанні, зрежисована та аранжована “Скрябінами”, ця пісня також ввійшла.

Над записом альбому працювали Кузьма, Скряба, Шура і Ростік; Ігор Яцишин вже не брав у тому участь (у 1995 році він загине від руки власного батька під час сімейної сварки), Славік Пономарьов поїхав до Кємєрова, забравши з собою всі записи “ТЕПЛА ЗЕМЛІ”, і став невдовзі комерсантом. Про долю інших музикантів “Спати” ніхто гаразд не відає, навіть самі “Скрябіни”: більшість їх якраз служили в армії, від якої, до речі, і Шура ледве врятувався, “відкосивши” енурезом.

Скомпілювавши альбом і назвавши його “Мовою Риб” (собі хлопці залишили назву “СКРЯБІН”), музиканти зіткнулися з деякими серйозними проблемами. По-перше, це було явно недосконале звучання (кращого на “Студії Лева” добитися було годі), по-друге, навіть якби альбом вийшов одразу після запису, його могли б купити тільки у Львові – і знов-таки у дуже низькій якості, бо нормальних технологій тоді не існувало в цілій Україні, єдиною приступною народові касетою була “МК”, а ні про що на кшталт студій звукозапису навіть не мріяли. Та й “Студія Лева”, переконавшися в явній некомерційності проекту, не квапилася з випуском касети. Тільки завдяки наполегливим клопотанням Барда у 1993 році вдалося видати “Мову Риб” обмеженим накладом і в кепській якості.

З метою популяризації групи необхідно було “офірувати” якісь пісні: першими “хітами” стали “Шось Зимно”, “Самотній В*язень”, “Побєда” та “Техносекс” – ці пісні з*явилися спершу на львівських радіостанціях, а потім і на всеукраїнському “Промені”, заявивши про нове явище в українській музиці – групу “СКРЯБІН”. Разом з тим було влаштовано кілька виступів у клубах та військових частинах. Вже у вигляді “СКРЯБІНА”, з новою програмою вони виступали на “Вивиху*92” – під фонограму, на сцені “для красоти” стояли Скряба і К*юр і робили вигляд, що співають.

Таким чином, перші прихильники “СКРЯБІНа” з*явилися серед тих “фанатів” українського радіо, що вже на початку 90-х не злізали з “Променя”, ретельно відбираючи справжню музику з-поміж цілої купи гівна і, можливо, передчуваючи велике майбутнє альтернативної української сцени. Деякі з них люблять “СКРЯБІН” і досі.

“Мова Риб” навряд чи реалізувала навіть десяту частину тих творчіх задумів, того потенціалу, що мали молоді музиканти після стількох підвальних років. Одначе подальша співпраця зі “Студією Лева”, хоч якими друзями “СКРЯБІНи” були із Бебешком та іншими, була неможлива.

Хтозна, чи настав би “золотий вік“ “СКРЯБІНА”, і чи взагалі існував би він, якби не ще один подарунок долі – “Ростислав-Шоу”.

V

Ростислав Штинь був одним з перших, хто відчув подих незалежності і побачив перспективи розвитку шоу-бізнесу в Україні. Його родина була давно вже задіяна в неформальній музичній тусовці Львова, і йому, знайомому з усією інфраструктурою львівської сцени, було легко організувати в західній столиці першу в Україні продюсерську агенцію – “Ростислав-Шоу”. Була організована висококласна студія звукозапису, сучасніша і якісніша за “Студію Лева”. Бард – відомий “чарівник”, який вже неодноразово допомагав здійсненню мрій своїх новояворівських друзів – швидко познайомив з ними Штиня, і невдовзі був підписаний контракт. Щоправда, студія “Ростислав-Шоу” не могла в повному обсязі забезпечити запис нового альбому групи, зате заплатила непогані гроші та дала їм у безкоштовну аренду інструменти, яких ніхто не бачив не тільки в Новояворівському, а й у цілій Україні. Ця аппаратура була перевезена на “Спати”, за звукорежисуру взявся Скряба... Так, між Львовом та Новояворівським, у постійних переїздах, на вакаціях, замість занять, по ночах творився найбільший в цілій Україні альбом – “Технофайт”.

Штинь був бізнесмен. З трьох пісень, які були записані безпосередньо на студії “Ростислав-Шоу” з допомогою звукорежисера Сергія Рязанцева – “Сам”, “Не вмирай” та “In Your Eyes” – він безпомилково визначив останню як найперспективнішу, і невдовзі на неї вже знімався кліп. Щоправда, ця робота так і не була завершена, хоча її шматки кілька разів демонструвалися по телевізору. Ці три пісні через якійсний запис в майбутньому були включені до скомпільованого нового альбому “Мова Риб” (1997).

Час звучання “Технофайту” справді перевищував 90 хвилин – явище для України нечуване. Та й за якістю це було щось нове: нарешті “Скрябіни”, не відчуваючи тиску з боку звукорежисерів та інших “начальників”, могли повністю реалізувати всі свої приховані бажання. Писалися, за традицією, втрьох – ударні були електронні, зате в багатьох піснях відверто звучить гітара Ростіка (яку в майбутньому ніколи не буде чути на першому плані). У деяких піснях (“Сам”, “Нейлоновий Час”) наявний і вокал Ростіка. Великою є частка англомовних пісень. Матеріал був настільки різноплановий, що навряд чи навіть самі музиканти уявляли його виданим. Головним був творчій процес. Втім, саме з альбому “Технофайт” було взято найбільше пісень для монументальних “Казок” та для інших майбутніх проектів.

Наведемо перелік пісень, що ввійшли до альбому:

1:НЕ ДАЙ 2:ТИ КАЖЕШ 3:БРЕШИ МЕНІ В ГОЛОС 4:ТАНЕЦЬ ПІНГВІНА 5:ТО МОЄ МОРЕ 6:ТЕХНОФАЙТ 7:МАЛЕНЬКА ЗИМНА ПТАШКА 8:TRAIN 9:КОЛИ НЕ БУДЕ НАС 10:НЕ ВМИРАЙ 11.LOVE 12:SHOW ME 13:Я МАВ СВІЙ СОН 14:НІКОМУ ТО НЕ ТРЕБА 15:САМ 16:YOUR EYES 17:OPERATOR 18:НАШЕ МІСТО 19;EDUCATION 20:ВЕЛИКА СТІНА 21:ВІДДАЙ ТОЙ СОН 22:СТАРИЙ 23:НЕЙЛОНОВИЙ ЧАС (ЧАС ХОДИТЬ ТИХО) 24:ТИХО ПІШОВ 25:ТО МІЙ ГОЛОС 26:Я ЙШОВ 27:ВСІ ТАКІ ПРИМІТИВНІ.

Більшість цих пісень зараз ходить у тому чи іншому вигляді по руках фанів. На щастя, матеріал з “Технофайту”, хоч і не був ніколи виданий, досить широко розповсюджувався по друзях, музикантах, радіостанціях тощо. Альбом здебільшого записувався та зводився у рідному, завішаному павутинням підвалі – на той час “СКРЯБІНи” були єдиними музикантами студії “Спати”. Але це була вже не підвальна музика. Невдовзі це було доведено успіхом “Танцю Пінгвіна” на львівському “Радіо Незалежність” – пісня зайняла перше місце у хіт-параді. Написану Шурою пісню “То моє море” “Скрябіни” у 1996 році подарували Віці Врадій – і саме з кліпом на цю пісню вона стала відомою в “Території “А””. Зрештою, найбільшим хітом з “Технофайту” став “Train”, на який Зайковський без усякої претензії відзняв чорно-білий кліп. Згодом, у листопаді 1995 року, щойно організована львівська комп*ютерна фірма “Еніграф”, що співпрацювала з Зайковським (та його телепрограмою “Modus Vivendi”, де дуже часто з*являвся “СКРЯБІН”), у вигляді дружньої допомоги та самореклами оздобила цей кліп комп*ютерною графікою, і в 1996 році він завойовував популярність у “Території “А””. З кліпу, щоб не шокувати підлітків, були прибрані кадри беззубого рота Кузьми.

Працювали над альбомом вже в новому приміщенні, в тому самому “Кристалі” – першу студію “Спати” мусили віддати Дацку у 1991 році. Саме в новому приміщенні був “Притулок К*юра” – все це існувало донедавна в цілості, але тепер знищено ремонтом. Окрім Скряби, на “Технофайті” звукорежисурою займався і Кузьма; Ростік свідчить:” В території А грав “Train”, записаний нами на мікшері “Електроніка”, а звучав він по зведенні ліпше, ніж то всьо, шо грало в тій же А з професійних студій.”

Після завершення запису група вирушила у справжній тур маленькими містечками Західної України. Хоча й на цей раз виступи були у клубах та військових частинах, рівень їх був набагато вищий, музиканти тягали за собою великих павуків зі “Спати” та успішно відбивалися від сільських бахурів та патлатих металюг, що ревіли “Р-р-рьок!” , заглушаючи живий звук “СКРЯБіНа”. Це був перше велике концертне турне групи, своєрідне тренування – щоправда, великих результатів воно не принесло, але це вже залежало не від них.

Важко сказати, наскільки дійовим був вплив власної песимістичної музики на “Скрябінів”, але наприкінці 1992 - на початку 1993 років сталися події, що додали музикантам песимізму. “Ростислав-Шоу” нараз луснуло, Штинь утік за кордон, і тепер уже не залишалося жодних надій на видання “Технофайту”. Це було великим ударом для групи: відтепер вони мусили шукати інші способи заробляння грошей, нове застосування для своєї музики. Своєрідним підсумком була пісня “Нікому то не треба”, яка поставила точку в альбомі, закинутому в шухляду. Здавалося, “СКРЯБІНу” прийшов кінець.

VI

1993 і майже весь 1994 рік – це найменш продуктивний за весь час існування групи “СКРЯБІН” період. Відсутність нормальних інструментів, фіаско “Технофайту” та інші прикрі фактори віднаджували хлопців від писання музики. Фактично відома тільки одна пісня, точно записана в цей період – “Лишися того (Baby leave me alone)”, створена за допомогою Олександра Ксенофонтова та Руслани Лижичко на “Студії Лева”, куди “Скрябіни” мусили звернутися після руйнації “Ростислав-Шоу”.

Скряба у Новояворівському залишився на руїнах студії “Спати” (що більше ніколи не функціонувала – хоча Скряба й не дозволяв нічого з неї прибирати), захопившися сателітарним телебаченням (мав, за свідченнями “Скрябінів”, першу в районі “тарілку”). Зайковський та К*юр майже весь час проводили у Львові, займаючись навчанням, програмою та зйомками кліпів. Кузьма завершував навчання у медінституті, Шура намагався якось виправити свої “успіхи” у навчанні. Найрізкіший крок зробив Ростік.

Багато років скрябонуті вважали за правду казку про те, що Ростік поїхав до Москви вирощувати шампіньйони на підпільному заводі свого брата Жака. Нарешті Ростік підняв завісу таємничості, розповівши про своє московське життя: “Я вважаю, шо Жак - то фантастична людина, завдяки ньому я багато зрозумів і можу тепер робити в групі то, шо роблю. Якшо б я зміг таку практику як в Москві пройти в 89, думаю що “Скрябін” не мав такої довгої і складної історії. А тепер все по порядку. В Москві в ветеринарній академії імені Скрябіна (до речі) вчилась моя сестра Світлана. Вона віднайшла контакт з нашим досить далеким родичом (трирідний брат), якого ми до того і не знали. Жак запропонував студентці підробок - жити на своїй дачі, доглядаючи її , особливо зимою. Світлана завжди запрошувала мене приїхати до неї в гості. І коли все було так, як було (зі “Скрябіним”), в нас з сестрою виникла ідея, що можна поїхати жити і працювати в Москву. Жак займався не тільки шампіньйонами - в нього була досить велике акціонерне товариство, а в бомбосховищі, яке арендувалось для того, шоб побудувати на ньому великий цех-склад, дійсно заодно вирощували шампіньйони. Я ніякого відношення до грибів не мав. Я більше всього в Москві займався контактами з польскою стороною, в якої Жак закупив обладнання для розливу води - кореспондував, зустрічав і відпроваджав в аеропорті гостей і т.д. Одним словом, про шампіньйони - то казка. Просто в Кузьми був дуже довгий період, коли він дотримувався тільки одної концепції дачі інтерв`ю - зробити ржачку.” Так чи інакше, Ростік не був членом групи аж до запису “Птахів”, а потім – і до “Казок”.

Та й сама “група”, за винятком деяких виступів – фестивалі “Вітер зі сходу”, “Музичний Сендвіч”, “Донецьк запрошує друзів”, на яких під фонограму виступали самі Кузьма і Шура (на одному з львівських концертів на сцені були лише Кузьма і К*юр – такий ось “СКРЯБІН”), - абсолютно не збиралася продовжувати далі. Після диплому в 1994 році стоматолог Кузьма побрався із своєю дівчиною Світланою, із якою вчився в паралельних класах. Були здійснені ще кілька мандрівок до Берліна, де Кузьма з Шурою навіть пробували грати по клубах, мікшуючи техноритми з гуцульськими співанками. Здавалося, ніщо вже не зведе стоматолога, товарознавця та “грибороба” на одній сцені.

Але диво сталося. Організував його новий “чарівник” – колишній співробітник “Ростислав-Шоу”, львів*янин Тарас Гавриляк, або по-простому Тері. Цей хлопець, великий прихильник творчості “Скрябінів”, був переконаний, що їхній талант ще не знайшов належного застосування. Напозичавши досить велику суму грошей у друзів і навіть власних батьків, знайшовши для хлопців спонсора, він на початку осені 1994 року переконав їх поїхати аж до Києва – центру зовсім іншого, незнайомого українського музичного життя.

У столиці “Скрябіни” не знали нікого, а Тері – небагатьох. Перепробувавши кілька домашніх студій і заручившися дружбою власника однієї з них – Віктора Кулішенка (“Новий Простір”), вони нарешті через Віталія Клімова познайомилися з Юрієм Нікітіном, продюсером студії “НОВА”. Як то було, розповідає Ростік: “Справа в тому, що Тері Нікітіна знав давно. На “Нову” попали так - Тері поділився з Клімовим, шо студія, на яку попали - хуйня, Клімов сказав, шо він зараз дзвонить з “Нови”, Тері попросив взнати, скільки би там коштував запис, Нікітін запропонував 500, Тері прийняв. На 100 баксів були куплені необхідні ДАТ касети і подібне.”

Спонсорські гроші – 600 доларів – були єдиним, що вони могли запропонувати, а без наявного матеріалу контракт був неможливий. Тож молодим новояворівцям було виділено сім ночей, протягом яких вони мали записати та звести презентабельний альбом.

Запис цього альбому “Скрябінам” ніколи не забудеться. Кузьма згадував: "Чисто випадково ми потpапили на студiю "Nova", де дуже здивувалися,побачивши комп`ютеpну пpогpаму "Master Track Pro-5", з якою вже були знайомi. Аpанжувальник студiї Жан Болотов допомiг нам в`їхати в тонкощi звукової какофонiї. Виявилося все легко й зpучно, та i звучання нам пiдходило. Hам тpеба було вкластися в визначенi стpоки, бо мали обмеженi кошти. Потiм два днi записували вокал та тpи днi зводили. Цiкаво, що самi хiтовi pечi - "Птахи", "Змучений", "Мудpий, бо нiмий" вийшли скоpше за все. Адже коли ми пpийшли, ми не знали, що будемо писати. Весь музичний матеpiал ми накопичували з нуля. Hiчого в голову не лiзло, i ми почали згадувати щось зi стаpих pечей - "L'amour Attack", "Плани", "Hапpиклад". А за piч "То для нас" менi i заpа тpоха соpомно, бо вона була пpидумана за 15 хвилин i була нiбито допискою до альбому. "Птахи" ми тоже написали за 20 хвилин.Чеpез ту пiсню ми з Шуpою мало не побилися. Я видумав свою паpтiю, вiн свою. Кожен вiдстоював свою точку зоpу. Вpештi лишили обидвi. А назва альбому з`явилася начебто сама собою: спpава в тому, що пiсня "Птахи" - не pемiкс,а єдина нова композицiя.Тижня два ми сумнiвалися,але потiм так i лишили цю назву." (Це пояснення з огляду на нові пісні “Мудрий, бо німий”, “Змучений”, “То для нас” здається непрезентабельним, але що поробиш – цитата є цитата. )

Ростік коментує запис “Птахів” так: “Дійсно, то всьо писалось просто на ходу. Коли я приїхав в Київ, всі так звані болванки були готові - набрані в комп`ютері, треба було робити другий етап - запис, а тексти до деяких пісень взагалі не існували. В тому числі і “Птахи”, в Кузьми був тільки перший куплет і перша половина приспіву, другу половину пісні, допомагаючи один одному, ми складали по слові - слово Кузьма, слово я. Так і “Змучений”. Найскладніша і сторія була з “Мудрим” - не було нічого. І поки Кузьма записував в кабіні вокаль апартію “L`amour”, я дописував текст. Саму велику трудність, як завжди, викликав останній куплет, і я використав давно написаний кусок, який я дуже любив і написав колись в Польщі, їдучи в гості до свого вуйка в Краків. Була ще одна проблема - в Кузьми була досить довга перерва в співанні, і виявилось, шо йому тяжко виспівувати. Розминати зв`язки не було коли - звідси і народилась така своєрідна “Птахівська” манера “напівшепоту” . І саме головне. Ніхто спеціально не продюсував “Птахів” до того стилю, в якому вони є . Був дійсно напрямок - техно, але тодішня “Нова” не могла як студія задовільнити всіх вимог того стилю, то по-перше. По-друге: не було особливо коли розбудовувати аранжі, та й можливості апаратури були не до кінця вивчені. І по-третє (то шо завжди ми називали “синдром чужого звукорежисера”): зведення Барабаша додатково зпопсило - я маю болванки незведені і вони звучать набагато твердіше. Тобто сама доля продюсувала такий звук і такий “Скрябін”, як в “Птахах”, ніхто того спеціально не робив. Повторю - робився напрямок на Техно, як на модну в той час музику. І Нікітін захотів підписати контракт вже тільки після того, як ми успішно запрезентувались в турі Білички: він побачив реакцію людей і чесно кажучи вона його трохи дивувала.”

У Києві був і викликаний з Москви Ростік, Скряба, і навіть К*юр – всі вболівали за запис альбому. Хлопці, знаходячись під враженням від Берліна та провідних музичних течій, вирішили: це має бути техно. Пусте, що “Новівська” аппаратура не дає можливості зробити його складним і сучасним. Ремікс “Планів”, “Змучений”, “Птахи” та їхні ремікси – все це звучить дещо примітивізовано в порівнянні навіть із речами з “Мови Риб”. Але такий був задум. Хоча Нікітін, не зацікавлений у результаті їхньої роботи, не нав*язував їм свою думку, все одно було очевидно: для початку всеукраїнської популярності необхідна проста музика, що передбачить майбутню моду. . .

За сім ночей на суд Нікітіна було віддано альбом “Птахи”. Декілька композицій були виконані у традиційному для “СКРЯБІНА” неоромантичному дусі, але провідним мотивом було модне тоді “тиц-тиц” - примітивний, в кілька інструментів рейв. Тепер треба було випустити касету (а в перспективі і компакт) і презентувати нових зірок Україні. Цим зайнявся Тері – відтепер офіційний менеджер групи “СКРЯБІН”. На Новий 1995 рік піснею “Птахи”, показаною по УТ-1 та прокрученою по радіо “Промінь”, “СКРЯБІН” заявив про себе.

Треба сказати, що, хоча Тері й був досить швидко усунений з посади менеджера, його внесок у “розкрутку” групи був титанічний. Насправді він брав на себе левову долю прес-конференцій, інтерв*ю, супроводжував “Скрябінів” на всіх концертах. Він був справжнім другом хлопців, і Кузьма називав його одним з учасників групи. Зрештою, то просто приємна людина.

У січні “СКРЯБІН” вперше в своїй історії по-справжньому зайняв перше місце: це сталося з допомогою пісні “Птахи” на львівському фестивалі “Мелодія*94”. Перемоги на “Мелодії” стали для групи традицією. До того ж вони залишили позаду таких “монстрів” вітчизняного року, як “Брати Гадюкіни”, а також майбутніх колег – “НІЧЛАВУ БЛЮЗ” (дружба з лідером якої А. Підлужним згодом вилилася у спільний проект). Ростік: “То була наша перша перемога. Кузьма, звиклий до ігнорування нас, не став навіть чекати оголошення результатів, ми з Шурою стояли добре п*яні позаду всього натовпу на сцені (під час оголошення) і навіть пропустили, як нас назвали – тобто ми зовсім не сподівалися. А знову Бебешко – він був у жюрі і то він відстояв нас перед рагулями. “

Навесні фірма “Київ Євростар” (у 1996 році права перекупить “НАК”) випустила “Птахи” на 45-хвилинній касеті з вистеженим Зайковським птахом на обкладинці, на яку ввійшов весь записаний на “Нові” матеріал: пісні, а також два ремікси на “Птахи” та “Змучений”, зрежисовані Скрябою. Невдозі у Львові аудіопірати скомпілювали з цих речей та “Мови Риб” великий “альбом” “На небі”, який абсолютно випадково побачив на львівському ринку Скряба. Але то вже мало цікавило хлопців, що залишалися наразі в Києві.

Засівши тепер у напівпрофесійній домашній студії “Новий Простір”, Кузьма і Шура (Ростік повернувся до Москви) з початку 1995 року писали бонус-треки та ремікси до “Птахів”. Шура створив два чудових інструментальних ремікси на старі пісні – “Шось Зимно*95” та “Чуєш Біль*95”, які разом із композицією “Дерева Плакали” та реміксом “Нашого Міста” зі словами “хулі” та “обіссяти” стали бонусом для компакту “Птахи”, що мав вийти десь через рік. Тут же хлопці пробували себе у звукорежисурі, а також допомогли з аранжуванням молодій групі “НОВИЙ СВІТ”, яку продюсував “Новий Простір” – завдяки тій допомозі “НОВИЙ СВІТ” дуже вдало дебютувала на кримській “Червоній Руті” 1995 року і невдовзі вже почала, за висловом Кузьми, “ставити палиці в колеса” своїм вчорашнім благодійникам. Нарешті, Шура за допомогою Кузьми взявся реалізувати свою стару мрію: проект електронної музики, мотиви якої були навіяні мандрівками до Німеччини. Назва для проекту підшукалася сама: остання з “Побєд”, куплених для переїздів до Берліна, була випущена до 20-річчя заводу імені Молотова і мала напис “Молотов-20”. Так і назвали проект; до того ж з*ясувалося, що справжнє прізвище Молотова було Скрябін. “Містика якась!” – сказав Шура з цього приводу. Робота над “Молотовом” ішла досить рівно і швидко, Шура назвався для нього D. J. Molotov , а Кузьма - D. J. Zwanzig. У якості семплів були використані слова з пісень “Don’t Wanna Miss You” та “Коли не буде нас”, а також випробувані вже в Німеччині гуцульські мелодії. Стильова різноманітність матеріалу вражала: від простенького трансу та старомодного техно до психоделічного брейкбіту з мотивами індастріел. Нічого подібного в Україні ще не чули. І... не хотіли чути. З невеличким скандалом пішовши з “Нового простору”, “Скрябінці” забрали матеріал з собою і без усякої надії на видання віддали Тері. У програмі Зайковського “Modus Vivendi” він був розрекламований, а сам Зайковський на новояворівському підприємстві, так званій “Технології”, відзняв кліп на композицію “Open”, яка мала відкривати альбом.

Після видання “Птахів” “Скрябіни” почали виступати. Виступи були виключно під фонограму – ніде в Україні тоді неможливо було заграти ту нову програму наживо. За 1995 рік “Скрябін” взяв участь у 52 концертах: як комерційних, так і некомерційних. Графік був дуже напружений. У липні їх уперше запросили на “Таврійські Ігри”. Звісно, той виступ відбувся також під “фанєру” – “рівний” спів Кузьми інколи переривався його дикими хрипкими криками. Окрім “Птахів”, “Планів” та “Змученого”, тут були старі “Побєда”, “Техносекс” та “Лишися того”. На публіку “СКРЯБІН” не справив жодного враження, ніхто не танцював і не кричав, і, звичайно, ніякого місця вони не зайняли. “СКРЯБІН” знаходився у зваженому стані: Ростік не збирався повертатися в Україну, знайшовши в Москві дружину Олю, у Києві вони не мали серйозних контрактів, доводилося їздити з Києва в Новояворівськ і назад майже кожні вихідні.

В таких умовах восени 1995 року фірма “Караван CD”, взявши на себе всі витрати по запису, випустила перший компакт-диск “Скрябіна” – “Птахи”. Для нього була вперше в Україні використана картонна обкладинка digipac. Німецька фірма Sono Press зробила 1000 екземплярів “Птахів”, кожен з яких коштував 2, 2 мільйони – немалі на той час гроші. Продаж перевищував всі сподівання: до березня 1996 року було продано 600 компактів та 4000 касет, з них 2000 – тільки у Львові. Коли 27 листопада в програмі “Саундпарк” Кузьмі було урочисто вручено перший компакт, він виматюкався і сказав, що тепер лишається тільки вмерти. Для них то справді була велика подія.

Згодом цей компакт буде зарито в Карпатах разом із програвачем та акумуляторами, і, згідно зі складеним заповітом, у 2097 році місце заховання буде відкрите, і кожен, хто захоче, зможе послухати компакт “Птахи”. Пізніше до тієї могилки долучилися й інші компакти “СКРЯБІНа”.

“СКРЯБІН” називали провісниками приходу техно-культури в Україну, “першою ластівкою” рейв-руху. Те, що повинно було допомогти “Птахам” стати легкозасвоюваним продуктом, стало, напевно, першим небажаним обличчям групи. “Погравшися в техно”, за словами Ростіка, “Скрябіни” загрузли в ньому серйозно і мусили миритися зі статусом техно-музикантів. Можливо, саме тому хлопці найменш охоче згадують саме про цей альбом і завжди починають виправдовуватися, коли про нього заходить мова. Водночас відносна “веселість” та “легковажність” альбому жодним чином не вплинула на імідж “Скрябінів” (вірніше, це була їхня натуральна поведінка, яку публіка мимоволі сприймала як імідж). Перед журналістами сиділи змучені, розхристані, завжди сповиті хмарою сигаретного диму, дивні хлопці, що говорили малозрозумілим населенню України Великої діалектом та всім своїм виглядом показували: їм важко. Не дивно, що саме з тих часів пішла традиція пов*язувати “СКРЯБІН” з наркотиками. Насправді ж вони, замолоду спробувавши цього небезпечного зілля, ніколи більше до нього не поверталися і завжди, коли була нагода, брали участь у концертних акціях спрямованих проти наркоманії. Єдиним допінгом, який “Скрябіни” завжди поважали і вживали часто перед найвідповідальнішими заходами, був і є алкоголь, але ця слабкість на фоні традиційної для рок-музикантів наркоманії виглядає навіть симпатично.

Серйозним наслідком успіху “Птахів” був контракт на запис нового альбому, підписаний 1 січня 1996 року з Юрієм Нікітіном та студією “НОВА” на один рік. Власне, “НОВА” весь 1995 рік невідривно стежила за хлопцями. Підтримка найвпливовішої студії, що “зробила” в Україні Ірину Білик, була дуже потрібна “Скрябінам”. Відтепер вони мусили надовго залишитися у найнятих у Києві квартирах і думати менше про Новояворівськ (а Шура – про Львів, де його чекав захист диплому), а більше – про славу.

VII

1996 рік – пора великих сподівань. У перші місяці року Кузьма розповідав усім, що невдовзі обов*язково вийдуть три альбоми, а також організовані концерти із живим виконанням за участю “Плачу Єремії” та “Мертвого Півня” – їхніх старих львівських друзів. Поза тим, Ростік все ще залишався у Москві, зрідка навідуючись до Києва, а “Нова” хотіла не експериментів, а популярного, оригінального, нового альбому, який приніс би їй гроші. Кузьма мріяв хоча б про домашню студію, але, як свідчить Ростік, “ В Кузьми , так само як і в нас з Шурою, не було часом бабок , шоб поїсти, яка тут студія. Ми знімали з Шурою одну на двох однокімнатну, але ,правда, велику “сталінську” квартиру. Була зима, і я приїхав в Київ записувати альбом. Дуже часто, повертаючись зі студії до дому, ми з Шурою “підвозили” людей (я ж був з машиною), і тут же на виручені гроші купували в нічному магазині пельмені і шпроти. Нічого дивного, що я не дочекався зведення набраних пісень, а тепер трохи шкодую, бо багато чого я собі уявляв інакше. Хоча “Казки” мені подабаються дуже.”

Планований альбом мав робочу назву “Сумні історії для маленького міста” (або щось на кшталт того), але, звичайно, нікого така назва не влаштовувала – в першу чергу Нікітіна.Але, як пише Ростік: “ Ми самі розуміли і розумієм, шо назва має бути дзвінка і влучна - як би ти геніально не придумав і написав, завжди треба вміти подати. Моя бабця говорила: “Мало вміти приготувати - треба вміти подати”. Згідно контракту, Нікітін не міг вмішуватись в творчі питання.”

Звісно, довелося відмовитися і від звукорежисерської участі Скряби: Нікітін все брав на себе та своїх підлеглих. Протягом усього року потроху писалися пісні. “До смерті і довше” була представлена 6 квітня в “Голлівуді” на святкуванні 26-річчя Ірини Білик, “Коралі” – 30 травня на дні народження групи “ГРІН ГРЕЙ”. В той самий день, тільки дещо раніше, “СКРЯБІН” “переграв” “АКВА-ВІТУ” та “ГРІН ГРЕЙ” на “Території Данс” з рахунком 4:1. Перемога була запланована: “СКРЯБІН” був тоді провідним проектом “Території “А””. Знаючи про то, хлопці розчарувалися в усіх тих шоу-бізнесових структурах. Щоправда, рвати контракт з “Територією “А”” було рано: набирали обертів у хіт-параді як “Train”, так і “Open” – і це також було для групи важливо. Вони постійно з*являлися в “територіальних” ефірах, а Кузьма навіть пробував вести програму разом з Рудницькою.

Під зиму 1995-96 року “Скрябін”, виконуючи свої зобов*язання перед “Новою”, мусив разом з “Нічлавою Блюз” об*їздити всю Україну (і навіть Крим!) у якості “команди розігріву” Ірини Білик. Працювали, звісно, під “фанєру”, та однаково це було дуже багато для іміджу групи, яку не тільки ставили тепер в один ряд із Біличкою, а й називали однією з найкращих в Україні. Це якось виправило тяжкі враження від іншого “фанєрного” туру – “Лишається надія”, в якому брали участь Кузьма і Шура (він грав на бас-гітарі!) як “СКРЯБІН”, а також Тарас Петриненко, Марійка Бурмака та інші. Тоді у Луцьку Кузьма під час приспіву “Птахів” випустив з рук мікрофон (пісня, звісно, продовжувалася), а коли підняв, то заспівав в нього чомусь “Змучений”. Після того “СКРЯБІНи” старалися не з*являтися у Луцьку і назавжди зненавиділи всяку фонограму.

В який момент провінційні молоді музиканти, залякані новою атмосферою, незнайомими людьми та чужою мовою, починають відчувати себе зірками? Коли вдається подолати комплекси, страх перед великим містом, ностальгію за Новояворівськом і вперше відчути себе впевнено? Здається, це сталося саме в 1996 році.

“СКРЯБІН” поступово ставав частиною музичної тусовки, налагоджувалися зв*язки. “Підтримка” “Нови” та “Територї “А”” далася взнаки на “Таврійських Іграх*96”. Який це був контраст із минулорічним виступом! На сцені був не переляканий хлопець зі стрижкою “під горщик”, а патлатий усміхнений чоловік, що під якісну (!) фонограму відкривав рота, “співаючи” абсолютно нові пісні: нову обробку “Нікому то не треба”, “До смерті і довше”, - а також старі, ті, що в 95 році не справили враження на натовп, а тепер, “розкручені” по радіо та телебаченню, змушували його шаленіти. 8 травня був записаний спеціально для радіо макси-сингл з п*ятьма версіями “Чуєш Біль”:новим міксом, реміксом з участю Ж. Болотова, “Чуєш Біль*95” та двох старих варіантів. Ця пісня навіть виконувалася на деяких вечірках, і на неї планувався кліп! Щоправда, ані з “Мастер Відео”, ані з Зайковським нічого з цього приводу не вийшло.

Музиканти виглядали справді впевненими у собі. Група отримала перо золотої жар-птиці в номінації “Найкраща поп-група року”, а також приз – путівку в круїз. Цей шанс з усіх їх використав один Кузьма: поїхав до Туреччини лазити по горах та обдумувати перспективи альбому, який вже точно мав називатися “Казки”. Шура і Тері тоді, за виразом Кузьми, “не поїхали, бо купили собі нові штанишки”. Та й їм треба було зібратися з силами.

Планувалося дещо нечуване – подвійний альбом. Перший в історії української музики. Для цього потрібно було зібрати необхідну кількість матеріалу. Дуже допомагав Ростік: своєю присутністю – з під його рук вийшла “Казка” та інші пісні, та від*їздом до Москви з обіцянням ніколи не повертатися - це штовхнуло Кузьму на створення мегахіта “Втікай, бо скоро буде війна”, який потім за асоціацією з картиною Сальвадора Далі “Війна”, на якій зображений годинник, був названий “Годинником”. Але однаково нових пісень не вистачало.

За ініціативою “Скрябінів” до запису альбому допускалися абсолютно всі бажаючі. Це було втіленням проекту “альбом із друзями”. Звукорежисурою, окрім Нікітіна, займалися співробітники “Нови” Жан Болотов та Олег Барабаш (ця його робота була вдалішою, бо, за свідченнями Ростіка, музика “Казок” була йому набагато ближча, та й досвіду стало більше), вони ж дописали свої інструменти – клавіші та гітари – до деяких пісень. Підспівали та підіграли Андрій Підлужний (Ангел/Нічлава) та Кость Тараненко з “НІЧЛАВА БЛЮЗ”, Олег Лапоногов та Віталій Клімов з “ТАБУЛА РАСА” (який навіть знявся у кліпі “Прикрий Світ”), Олег Комлач, Лесик Турко та навіть El Кравчук. Зі Львова приїхала солістка “Мертвого півня” Ярка Якуб*як – але записати її не встигли. Завдяки участі цих людей альбом вийшов поліфонічний і зовсім не подібний до старих робіт “СКРЯБІНа”.

Насправді “Скрябіни” зробили набагато більший внесок у творчість своїх колег, аніж ті – в альбом “Казки”. Окрім вищезгаданої співпраці з Коршинською, Вікою та “Новим Світом”, варто згадати “То я” Ірчика зі Львова – єдиний її хіт, слова якого написані Кузьмою, “Адреналін” Сергія Манека, пісні Саші Бєліної, сестри Кузьми Тетяни Кріпак, Юрка Юрченка і навіть аранжування на альбомі Таїсії Повалій “Панно кохання”. Не кажучи вже про участь Кузьмового вокалу в купі групових пісень.

Ціла осінь була витрачена на записування, зведення, компіляцію нового альбому. Одна з нових композицій, виконана в легкому, але драйвовому стилі і навіяна поїздками до Німеччини – “Прикрий Світ” – була вибрана як “жертва” для відеозйомок. Кліп робився за два дні: “Скрябінам” просто дали апаратуру і сказали, скільки вони мають часу для зйомок, тому вони дуже квапилися. В листопаді кліп був завершений і практично одразу почав братися вгору по хіт-параду “Території “А””. “Скрябіни” тоді були захоплені новою ідеєю: перевидати в нормальній якості (касета і компакт) старий матеріал, що створювався навколо альбому “Мова Риб”. Цей альбом видавався у два прийоми: 1993 і 1995 року. “Нова” без особливої охоти дала свою згоду, і “Скрябінам” довелося швидко переписувати деякі речі. В той самий час Тері дивним чином зміг втиснути на “Караван CD” “Молотов” – “Скрябінам” про то не повідомили, то мав бути сюрприз.

Наприкінці 1996 року Нікітін побачив реальний матеріал. Це було дещо справді несподіване: хоч як Нікітін впливав на звук та ідеї “Скрябінів”, загалом усе вийшло по-їхньому. Тут були нові пісні: “До смерті і довше”, “Казка”, написана за ідеєю К*юра “Руки Медузи”, “Загублений Рай”, “Прикрий Світ”, “Коралі”, “Годинник”, “І буде так”, “Там, де мене лишили”. Велику частку становили переробки старих пісень: “Татко Хорий” Ростіка (заснована на реальних подіях, що призвели до смерті Ростікового батька), “Разом Ми” К*юра (дуже сильно змінена в порівнянні з версією 1990 року), несподівана гітарна версія старезної “L. V. “, написаної ще в часи “Чуєш Біль”, Ростікова “Я Живу”, принципово новий ремікс “Чуєш Біль”, слабкувата, в порівнянні з “Технофайтовою”, обробка “Train”, і, нарешті, висококласні версії “Нікому то не треба” та “Education”. Налаштовані на пошук хітів очі Нікітіна розбігалися. Для довершення компіляції довелося вставити на кожну з двох касет “Казок” “ремікси” – трошки відмінні варіанти “Коралів”, “L. V. “, “Чуєш Біль” та “Нікому то не треба”. З цих треків тільки останній дещо подібний до ремікса, і згодом, коли вийшов компакт “Казки”, вони не були включені на нього.

“Казки” вважаються есенцією “Скрябінського” світобачення, альбомом “від серця”. Насправді ж, сполучаючи в собі пісні різних періодів, об*єднуючи абсолютно різні настрої приблизно однаковим звучанням, “Казки” створили химерну модель “”Скрябінської” філософії”. Їх одностайно визнали “альбомом для думання” , а пісні з них, за аналогією зі старим радянським штампом, що застосовувався щодо рок-музики – “піснями зі смислом”. Таким чином, знову створювався певний фантом “СКРЯБІНа” , що, хоч і мав спільні риси зі справжньою суттю явища, не давав про нього реального уявлення. Музикантам нічого не залишалося, окрім як погодитися: так, у нас є своя філософія, в наших піснях – думки, ми любимо, коли над ними думають. . .

Наприкінці 1996 року компанія “НАК” отримала матеріал для тиражування двох альбомів: “Казок” у двох томах та “Мови Риб” з новою обкладинкою. Умови контракту з “Новою” були виконані – і перед “СКРЯБІНом” відкривалася ще ширша дорога до слави.

VIII

У перші два тижні січня, продовживши контракт із студією “Нова” ще на один рік, “СКРЯБІН” пережив дуже серйозні, можна навіть сказати – карколомні перетворення. По-перше, з Москви, наївшися кривих шампіньйонів, назавжди повернувся Ростік. Поселившися на одній квартирі з Шурою, він був готовий брати участь у виступах (можливо, навіть живих!) і збирався невдовзі перевезти з Москви свою дружину Олю, вінчатися з якою побожний Ростік їздив аж до Новояворівського, та сина Артема, якому невдовзі треба було йти до 1 класу. По-друге, групі довелося через численні конфлікти та розбіжності у розумінні функцій менеджера розлучитися з Тері. Звичайно, він залишився великим другом групи і був запрошений надалі продюсувати “Молотов-20”, але тепер основною роботою Тері стала “ТАБУЛА РАСА”. У роль менеджера поступово вживався Ростік.

Хоча 3 січня “Прикрий Світ” урочисто вилетів з хіт-параду “Території “А””, ніщо не могло зіпсувати чудового настрою “Скрябінів”, які при кожній нагоді розповідали з екранів про новий альбом. 13 січня “Парад хіт-парадів” у Києві зафіксував за піснею “Train” 6-те місце, а за “Мудрий, бо німий” – 17-те. Нарешті, 17 січня з*явилися довгоочікувані касети з оригінальним оформленням та якісними вкладками, на яких, окрім мінімальної інформації, були розміщені фотографії зі спеціально проведеної фотосесії.

На цей раз “СКРЯБІНи” не збиралися так неекономно використовувати час, відведений для розкрутки альбому. Визначивши основні хіти – “Годинник”, “Нікому то не треба”, “Прикрий Світ” – вони почали “світитися” в різних програмах, на збірних концертах. Невдовзі пісня “Годинник” стала суперпопулярною, як і прогнозувалося. Слово “СКРЯБІН” тільки й звучало в ефірі всіх музичних програм. Але цього було замало! Бо Кузьма, Шура і Ростік намірювались здійснити набагато серйозніший задум: розпочати сольне концертування з живим звуком!

Як ми всі пам*ятаємо, в Україні співати наживо було не прийнято. Ані відповідної апаратури, ані умов, ані вміння ні в кого з артистів на то не було. До того ж глядач не розбирав, живе то виконання чи неживе, йому й неважливо було – якщо зважати на тогочасну мізерну популярність більшості з українських музикантів. Але “СКРЯБІН” неодмінно мав бути живий. Курс на живий звук проголосив Кузьма в своєму історичному інтерв*ю після легендарного концерту “НХП” 11 березня (“Нікому то не треба” з того концерту трималося в “НХП” більше року), яке було назване “Купа мудаків займають перші місця, бо бережуть свій голос”. Отже, з зими почався запис концертних реміксів старих, нових, відомих і невідомих пісень. Сольна програма, яка повинна була суттєво відрізнятися від альбомних версій, записувалася здебільшого на “домашній студії” в квартирі Кузьми, яку він іменував “купою залізяк”, але в душі вважав витоками майбутньої студії “Спати” в Києві. Про це вони мріяли завжди – хто знав, як скоро їхня мрія здійсниться?

Було задумано непогане шоу з “домашнім”, “дружнім” відтінком: мінімум світлових ефектів, максимум живого звуку та спілкування з публікою. Позаяк партії бас-гітари в більшості пісень були спрощені, Ростіку часто доводилося ставати за клавішні; на початку виступу Шура з Ростіком грали інтро, що тепер входить до альбому “Хробак” під назвою “Залізні зуби Гука”, а в середині, в якості “антракту” – інтро “Три брудних людей”. Приємним моментом була наявність декількох старих, маловідомих пісень: “Operator” у фантастичній концертній обробці, “Танцю Пінгвіна”, “Олі”, яку майже повністю співав Ростік, та вражаючої версії “Самотнього в*язня”, під час виконання якої Ростік (якому давали розігратися на бас-гітарі) відвертався спиною, а Кузьма ставав за клавішні. Зовсім нові ремікси були зроблені ще й на такі речі: “Птахи”, “Плани”, “Змучений”, “Наше місто”, “Наприклад”, “Education”, “Коралі”, “Чим пахне”, “Шось Зимно”, “Холодний Смак”. Подібними до альбомних були версії пісень “До смерті і довше”, “Казка”, “Руки медузи”, “Train”, “Прикрий світ”, “L. V. “, “Татко Хорий”, “Нікому то не треба”, “Годинник”. З таким скарбом “СКРЯБІН” вирушив завойовувати Україну.

В березні почалися пробні сольні концерти. Були надруковані великі чорні афіші з красним написом “СКРЯБІН” (їх вистачило на два роки). Проїхавшися по південних обласних центрах, “Скрябіни” переконалися, що ця справа може піти непогано: на зароблені гроші вдалося купити нову апаратуру, а також розрахуватися з фірмою “GLOBAL UKRAINE”, яка 4 квітня виділила “СКРЯБІНу” власну веб-сторінку. Ростік одразу засів за написання історії групи.

У квітні, концертуючи по всій Україні та беручи участь у концертах “Території “А”, де доводилося співати концертні ремікси під мінусову фонограму, хлопці задумали дещо ще епохальніше – сольний концерт у Києві. Цього не могли собі дозволити навіть деякі мега-зірки, а про живий звук навіть ніхто й не мріяв. Але “СКРЯБІН” – то “СКРЯБІН”.

9 травня у “СКРЯБІНа” був ще один історичний виступ: їх запросили в якості гостей на “Червону Руту 97” до Харкова. Центральний майдан двохмільйонного міста вітав музикантів овацією, і взагалі, той концерт запамятався як харківським фанам, так і самим “Скрябінам”. Особливо тим, що заради нього довелося пропустити всесвітнє свято депешистів – День Народження Дейва Гехена, до якого хлопці записали власну версію пісні “It’s No Good”. Щоправда, невдовзі їм вдалося все-таки заграти її на вечірці, присвяченій депешистському святу, її навіть крутили по радіо “Промінь”.

Hаpештi, 23 тpавня 1997 pоку сталося те, пpо що "Скpябiни" донедавна не могли i мpiяти. Фipма "DINES TRADE" та її диpектоp Женя Буpман спонсорували пеpший в iстоpiї гpупи "СКРЯБIH" сольний концеpт у Києвi. Сольник проходив у звичному до рок-концертів Палаці Культури Інституту інженерів цивільної авіації. Цей концеpт подаpував "СКРЯБIHу" величезну кiлькiсть фанiв та пpихильникiв у столицi."Hа тому нашому пеpшому концеpтi в Києвi ми змогли вже наpештi,хоч пpиблизно,вiдтвоpити то наше бачення концеpту. То була пpактично двохгодинна пpогpама з максимально живим виконанням i вiдеоекpаном,на якому час-вiд-часу плавали pиби i з`являлись кавалки нашiх дуже стаpих фiльмiв,знятих ще в Hовоявоpiвську Зайковським...".( Iнтеpнет)

Hа тому концеpтi вiдбулася пpезентацiя пiснi "Я добpий (такий,шо аж нiхто)",що вона мала (за пpогнозами Кузьми) ввiйти до нового альбому. У коментарях до того сольника вперше прозвучала назва майбутнього альбому, над яким “почалася робота” – “ХРОБАК”. Звісно, ніхто тоді не міг знати, що виходу “Хробака” доведеться чекати майже два роки: Кузьма твердо пообіцяв його вихід восени.

Після сольного концерту в Києві на “Скрябінів” посипалися виступи, запрошення в різні музичні програми та на радіостанції. “Територія “А””, контракт з якою у “СКРЯБІНа” був продовжений на 1997 рік, багато концертувала як у Києві, так і в інших містах. Їздячи з “Територією “А””, вони старалися при всякій нагоді працювати наживо і виконувати більше концертних реміксів.

Коли 15 червня хлопці спокійно працювали сольний концерт у Вінниці, в Києві на фірмі “Караван CD” з конвеєра зійшов компакт-диск “Мова Риб”, а також несподіваний сюрприз від Тері – касета “Молотов-20”. “Скрябінам” ніхто про це не повідомив; можна уявити собі їхній подив, коли абсолютно несподівано на одній з розкладок у Києві вони побачили власну касету з гайкою на обкладинці. Дизайном вкладки CD, окрім художника Олега Литвиненка, займався також Тері: він розмістив тут добірку фото старого “Скрябіна” часів запису “Мови Риб”.

Звісно, на розкрутку новинок часу не було, “Скрябіни” тільки й могли, що розповідати про це в численних інтерв*ю. 25 червня вони взяли участь у гала-концерті “НХП” в Дніпропетровську, де під кінець (але перед Ель Кравчуком!) виконували “Годинник” та “Казку” під безжалісну фонограму. Втім, прикрість “фанєрного” виконання Кузьма за традицією компенсував немалою кількістю алкоголю, в результаті чого його заносили в автобус під руки.

За червень “СКРЯБІН” дав 22 концерти – важко собі уявити таке напруження. Але вже 2 липня в Інтернеті “Скрябіни” з радістю повідомили, що нарешті за допомогою фірми “ВІТА Мusic” вони перетворили свою “купу залізяк” на справжню студію “Спати”. Звісно, поки що вона дислокувалася вдома в Кузьми, але то було вже дещо! Музиканти мали твердий намір розпочати роботу над новим альбомом вже на власній студії. Контракт з “Новою” дихав на ладан, і невдовзі був розірваний – музикантів та студію мало що єднало, до того ж пережити нову атаку з боку Нікітіна вони навряд чи змогли б.

Вже 4 липня Ростік зійшов з теплохода на Каховські береги, невдовзі під*їхали Кузьма і Шура. На “Таврійських Іграх” – третіх в своїй історії – “СКРЯБІН” виконував “Годинник”, “Руки Медузи”, “Птахи” та “Змучений” . Не так уже несподівано для себе вони отримали жар-птицю в номінації “Найкраща альтернативна група 1997 року”. Конкурентів практично не було – на відміну від номінації “Поп-група”, де непогану конкуренцію становила “ТАБУЛА РАСА”, та “Танцювальної групи”, в якій важко було б перемогти “АКВА-ВІТУ”. . . якби номінація не була скасована. У якості нагороди група отримала грант на зйомку відеокліпу, який, як було вирішено, зніматиметься на пісню “Казка” – останній недорозкручений хіт з “Казок”.

Одразу по “Іграх” Кузьма із своєю дружиною, що вже чекала дитину, поїхали на відпочинок у гори Словаччини (не так вже далеко від батьківщини, до речі), а Ростік, Шура, Оля та Артем – подалі: грітися на болгарські пляжі. З*їхалися музиканти лише наприкінці липня. Їх чекали зйомки відео – було вирішено знімати кліп на центральних вулицях Києва із режисером Віктором Приходьком. Музиканти пили молоко, ходили серед київського натовпу та стрибали по даху. Було вирішено, що спершу буде знято “пілотну” версію “Казки”, а коли вона забезпечить пісні популярність, “Хіт-фабрика” – яку представляв Приходько – змонтує “театральну” версію, яка повинна всіх шокувати. Серпень пройшов у біганині навколо “Казки”, зйомки якої радісно освітлювали всі музичні програми. 23 серпня кліп закінчили, а 24 “СКРЯБІН” ввійшов в історію, перелетівши разом з “ВВ” після виступу у Львові до Києва і виступивши на святі Дня Незалежності перед молоддю столиці.

Поки йшов монтаж “Казки”, “Скрябіни” жили звичайним життям: намагалися щось пописувати на домашній студії “Спати”, грали в футбол у складі команди “Клас А” (тоді вони ганебно програли російській “Старко”), деколи навіть концертували.

Після виступу 13 вересня в Житомирі “СКРЯБІН” відправився до Бердянська, щоби виступити 14 на фестивалі “Рок-н-рол слов*янської душі”. Це не здавалося б дивним, якби не той факт, що якраз у той час у Києві на світ з*явилася дочка Кузьми, яку згодом, після довгого перебирання імен (кожна версія сприймалася мас-медіа всерйоз) було названо Марією-Барбарою. Батько ж під час народження дочки не в зовсім тверезому стані, плутаючи слова, виспівував “Нікому то не треба”, “Казку” та “L. V. “.

Здавна повелося, що події особистого життя артистів (а надто модних, тих, що задіяні в молодіжній музиці) є набагато цікавішими для публіки, аніж їхня творчість. Незвичайне ймення, обране для дочки Кузьми, її хрестини, на яких хрещеним батьком був Ростік, а матір*ю – Ірина Писарчук з Ужгорода, а також її вага, поведінка та “музичні пристрасті” ще довго цікавили журналістів куди більше, ніж концертна діяльність “СКРЯБІНа”.

Назавтра після народження Кузьмової дитини на світ з*явилося ще одне маля – пілотна версія “Казки”, яка невдовзі почала своє сходження у хіт-параді “Хіт-фабрика” на каналі “СТБ”. Невдовзі “Казка” зайняла там перше місце, і протрималася в хіт-параді аж до самої його трагічної загибелі. Незважаючи на те, що “Територія “А”” присвоїла “СКРЯБІНу” нагороду в номінації “Найкращий кліп”, контракт між цією агенцією та групою був назавжди розірваний зі взаємними образами та матюками (що в подальшому зумовило люту ненависть скрябонутих до цієї, в цілому, невинної контори), і кліп “Казка” до хіт-параду “Територія “А”” не потрапив. Тож бачити його могли лише кияни (тоді канал “СТБ” транслювався лише на Київ). На щастя, невдовзі “Хіт-фабрика” перейшла на УТ-2.

Восени сталася ще одна подія, досить-таки важлива не тільки для самих “Скрябінів”, а й для київських фанів. За допомогою директора “Радіо Столиці” Романа Кальмука на цій радіостанції Кузьма і Ростік почали вести власну програму “Клітка”. Програма йшла спершу з 22, а потім і з 21 години до півночі щонеділі. В тій програмі Кузьма і Ростік змогли нарешті набалдітися, ставлячи ту музику, що їм подобалася (компакти здебільшого позичалися в магазині на Львівській площі). Половина програм була, звісно, заповнена “депешами”. Як не дивно, програма проіснувала більше року, і саме з неї скрябонуті отримували найсвіжіші новинки “Скрябінської” музики.

Фани “Скрябіна”, яких після виходу “Птахів”, “Казок” та “Мови Риб” та бурхливого концертування назбиралося в Україні чимало, почали організовуватися ще давно – на початку 1997 року. Спершу вони існували в рамках фан-клубу “Території “А””, а восени 1997 року виникла необхідність об*єднання. Кумири з задоволенням прийняли цю пропозицію, і всеукраїнський фан-клуб, який планувалося назвати “Хробак”, почав рости як на дріжджах.

“Скрябіни” мали багато планів – як життєвих, так і творчіх. Але передусім стояла проблема власної студії. Восени почали окреслюватися можливості співпраці з фестивалем “Таврійські Ігри”. Після переговорів було досягнуто домовленості щодо розміщення студії “Спати” у спеціально арендованому приміщенні в головному офісі “Таврійських Ігор” на вулиці Павлівській. Постала проблема перевезення апаратури, монтування, обладнання тих трьох кімнаток, що були віддані “Скрябінам”. З цього мало вийти щось велике.

ІХ

Якщо раніше “Скрябіни” називали своє перебування в столиці “пролонгованим відрядженням”, тепер було очевидно, що це “всерйоз і надовго”. До Ростіка в Київ переїхала Оля з Артемом, і Шура знайшов собі нову квартиру, в якій ніхто не заважав йому вести “молодіжний” спосіб життя (складовими якого є пиво, дівчата, дансова музика та сателітарне телебачення). Кузьма невдовзі по народженні дитини звільнив свою квартиру в Києві від апаратури – “купа залізяк” переїхала на Павлівську. До того ж “Скрябінам”, перш ніж переходити до нового періоду творчості, варто було підсумувати напрацьоване. Стара концертна програма за рік встигла трошки набриднути... До того ж активній творчості досі багато що заважало.

Одним словом, коли студія “Спати” була зібрана, хлопці зірвалися з припону. В першу ж ніч Ростік і Шура на перетягнутих на “Спати” інструментах заграли кілька скажених панкових речей з купою матюків. Був план створити панковий проект... Але основна робота, яку “Скрябіни” задумали ще влітку і почали реально планувати з перших днів перебування на Павлівський – альбом танцювальних реміксів на найвідоміші пісні, який буде пробою нового, власне “Скрябінського” звуку і принесе групі ще більшу популярність. Спершу планувалося віддати частину речей на реміксування іншим музикантам, та потім за відсутністю підходячих кандидатур про це вирішили забути, і зробити танцювальний “Best” самостійно.

1 та 2 листопада в Києві планувався великий концерт “Пєсня Ґода”, який мав за мету показати абсолютну перевагу російських виконавців на українському ринку. Кілька українських музикантів, і в їхньому числі, звісно, “СКРЯБІН”, відмовилися від запрошення і зійшлися на своєрідний мітинг, на якому Ростік красномовно висловив усе, що думає про шуфутинських та інше гівно, з яким їм пропонували виступити на одній сцені.

В листопаді відбулися декілька сольних концертів, на одному з яких – 6 листопада у Харкові – автор цих рядків мав щастя бути присутнім. Після того на цілий місяць (з рідкими перервами – фестивалі “Музична сесія”, “Шоу-ринг” 21 та Шанс на життя” 27 листопада) концерти припинилися: після офіційного відкриття студії “Спати” 20 листопада музиканти всерйоз засіли за апаратуру, працюючи над реміксами. Невдовзі було знайдене необхідне звучання. У запис втягнулися всі, одночасно вправляючись у звукорежисурі.

Наступний сольний концерт, що планувався 28 листопада в Дніпродзержинську, в останній момент був перенесений до ПК шахти “Гігант” в місті Кривий Ріг. Однак одразу після “Шансу на життя” Кузьма дізнався про смерть свого діда і поїхав до Новояворівського. В Кривому Розі цю печальну новину переінакшили і видали фанам як смерть Кузьмової матері. Звісно, зчинилася паніка. Щоправда, через тиждень на закритій вечірці з приводу відходу на пенсію якогось знайомого “Скрябіни” все-таки виступили в Кривому Розі, але ніхто з фанів не потрапив на той виступ, і Кривому Рогу довелося миритися зі статусом нещасливого міста, де “СКРЯБІН” не виступає вже більше двох років.

Взявши участь у концерті “Пісні Року” 14 грудня і перемігши в номінації “Найкраща альтернативна група року”, “СКРЯБІН” вирушив у передноворічне турне “З Новим Роком, земляки!” – своєрідне прощання зі старою сольною програмою. Одночасно було випробувано кілька нових пісень: ремікси на “Холодний смак”, “Годинник”, а також передноворічну “З Новим Роком”. Ця пісня разом із старою вже “Різдвяною пісенькою” (тепер входить на альбом “Музичні вподобання сучасного Діда Мороза” під назвою “Скоро Різдво”) крутилася по радіо, вітаючи Україну зі святами. Перерва вбула зроблена на 17-20 грудня, коли “СКРЯБІН” був нагороджений в номінації “Найкраща альтернативна група року” на “Параді хіт-парадів”, а також переніс два страшних дня спілкування з фанатами, які невідомо звідки налетіли на “Спати”. На очах автора цих рядків, який разом зі своїми колегами з міст Павлоград, Луцьк, Боярка та Київ брав участь у цьому міні-з*їзді, писалися концертні інтро, малювалися ескізи нових футболок, а також приймалося епохальне рішення: “СКРЯБІН” візьме участь у передвиборній кампанії Партії Зелених України. Ті, в свою чергу, спонсорують реміксовий альбом і великий тур по всій Україні. Ми були заінтриговані, а в якості завдатку отримали своєрідні макси-сингли, що містили нові пісні “Очі, шо міняли колір”, “Стриптиз”, новий ремікс на “Холодний Смак” та по два варіанти реміксів на “Годинник” та “Птахи”. Мені також пощастило видурити в Шури чотири композиції, що повинні були ввійти до нового альбому “Молотова” – “SEKS”. Забравши все це, ми могли тільки хапати ротом повітря і чекати майбутніх подій. У фан-клубівській справі також дещо зрушилося: фани домовилися про те, що представництво фан-клубу “Казка” (назва “Хробак” була відкинута за ініціативою Кузьми, якому вона здалася непрезентабельною), чия адреса – Київ-135, а/с 14 – зараз відома всім скрябонутим, працюватиме на студії “Спати”.

З численних передноворічних інтерв*ю стало відомо, що недавно були записані пісні “Клей” та “Медор”, якими “Скрябіни” дуже пишалися. Ці пісні були через зелену епопею законсервовані на цілий рік, а потім переписані в новій якості, в якій зараз відомі фанам.

Тур “З Новим Роком, земляки!” був продовжений концертами в Луцьку, Рівному (запис цього концерту потрапив до рук фанів), Тернополі. Їдучи з Тернополя на концерт “Мелорами” в Запоріжжі, “Скрябіни” мусили через сніг та поламку машини зупинитися під тим-таки щасливим містом Кривим Рогом, і не змогли вчасно дістатися до Запоріжжя. З-під Кривого Рогу вони поїхали прямо в Херсон, де 26 грудня дали останній в історії виступ зі старою сольною програмою.

Отримавши “корону” від шоколаду “Корона” на новорічному концерті “Пісня Року” за фонограмне виконання “Годинника”,а потім врегулювавши справи з зеленими, “Скрябіни” поїхали до Новояворівська, де з 6 по 9 1998 року січня святкували Різдво та День Народження Шури. Приїхавши звідти, музиканти задумали організувати перший в історії групи, та що там – в історії української музики з*їзд фан-клубів. Звичайно, не без сприяння партії зелених. Відповідали за цю акцію менеджер групи Володимир Лучкін та співробітник “Таврійських Ігор” (які також підтримували ПЗУ) Олексій Жадік. Вони чесно обдзвонили всіх делегатів, внесених до списків, і в результаті 18 січня на вокзалі, а потім в одному з київських готелів зібралися близько сорока фанів з різних міст України, що представляли близько 20 фан-клубів.

Тепер, за півтора роки, стає зрозумілим, що то була більшою мірою рекламна передвиборна акція ПЗУ, аніж установчі збори “Казки”. Але тоді зрозуміти це нам було важко. Ми всі палко вітали співпрацю “СКРЯБІНа” з ПЗУ, за що нам було віддячено, по-перше, чудовим прийомом: для конференції, про яку розтрубили всі музичні програми, було арендовано кіноклуб “Київська Русь”, на екрані якого демонструвалися записи виступів “СКРЯБІНа” на “Таврійських Іграх” (здебільшого без звуку). Завдяки щедрій підтримці ПЗУ нам всім були підготовані подарунки, що містили футболку “”СКРЯБІН” за зелених”, набір листівок, купу календариків та постерів, зроблених з не найкращої з фотографій фірмового “Скрябінського” фотографа Решетняка (серія “Казки”), фірмові касети - “Птахи”, “Казки” та “Мова Риб” та щирі привітання й запрошення до підтримки ПЗУ на виборах. Ведучим всього цього був загальний улюбленець та великий друг “СКРЯБІНа” та “Таврійських Ігор” Сашко Богуцький. Перед приголомшеними фанами виступали по черзі Кононов, всі головні діячі ПЗУ, а потім, після нетривалої прес-конференції та виступів кожного з делегатів, весь цей натовп випустили на “Скрябінів”. Звичайно, десь година пішла на фотографування, автографи та інтерв*ю, які перелякані фани давали журналістам та знімальним групам. Несподівана поява на з*їзді Олександра Бригинця та Юрка Юрченка, які мали до “Скрябінів” справи творчого характеру, викликала в одних делегатів припадок попсоненависництва, а в інших – такий захват, що вони забули, до кого й куди прийшли.

Від фан-клубів вимагалася одностайна передвиборна підтримка ПЗУ, а також майбутнього туру групи “СКРЯБІН” “Збережемо природу для життя”. Нам пообіцяли, крім нової реміксової програми, новий альбом “Танець Пінгвіна”, який обов*язково вийде навесні, одразу після туру, та кліп на однойменну пісню (яке було здивування тих, хто чув “Технофайтівський” варіант!), що невдовзі буде відзнятий на представлений на суд публіки.

Фани, посварившись та полюбившись, не дочекавшися обіцяної екскурсії до “МакДоналдс” за рахунок зелених, роз*їхались по домах. А “Скрябіни” взялися за альбом: треба було доповнити програму кількома речами, а також в рекордно короткий термін зняти кліп “Танець Пінгвіна”.

Слова “”СКРЯБІН” міняє імідж” тоді ще не звучали.

Х

“Група “СКРЯБІН” знімає з режисером Віктором Приходьком новий кліп на пісню “Танець Пінгвіна”. Прихильники групи будуть вражені зміною іміджу хлопців: з сором*язливих провінційних романтиків вони перетворилися на блискучих танцюючих пінгвінів, а лідер групи позбувся розкішної шевелюри.”

Приблизно такими повідомленнями “шокували” громадськість засоби масової інформації на початку лютого 1998 року. Звичайно, справжніх фанів огидне слово “шевелюра” вражало набагато більше, ніж зміна зачіски Кузьми; а ось новим іміджем “СКРЯБІН” справді приголомшив усіх. Думки, звісно, відразу розділилися: одні вітали новий, “страшно веселий” ремікс “Танцю” (самі музиканти, щоб уникнути довгих пояснень, назвали “Танець” новою піснею, як і “Холодний Смак”), інші ж плювалися та обіцяли ніколи більше не слухати цю гидоту. Наголос у кліпі робився більше на зовнішніх ефектах та на іміджі, ніякого “прихованого смислу” він не ніс. Відкрита реклама партії зелених багато кого засмучувала.

Прем*єра “Танцю Пінгвіна” була суміщена з прем*єрою “театральної” версії “Казки” в тій самій “Київській Русі”; запрошені були лише журналісти, які з радістю повідомили світу про новий “СКРЯБІН”.

В той самий вечір, коли в “Мелорамі” відбулася прем*єра “Танцю”, по “НХП” було показано виступ “СКРЯБІНа” в клубі “Голвіуд” із ще однією новою річчю: реміксом на “Осінь-Зиму”. Не ясно було, чому дивуватися: чудернацьким костюмам (“спецпошив” яких, до речі, влетів хлопцям в копійочку), чорним окулярам та різнокольоровим спорудам на головах “Скрябінів” чи перестуку барабанів в пісні?

Та думки фанів були набагато більше зайняті майбутнім туром. 12 лютого він почався – і з того моменту всі скрябонуті України втратили спокій. . .

“Велика зелена хвиля прокотилася по всій Україні…”

Цією фразою починався кожен з 27 фантастичних вибухів, що струсили Україну в лютому-квітні 1998 року. Записавши 16 реміксів на свої пісні, відібрані посередництвом анкетування, і пустивши на телеекрани кліп “Танець Пінгвіна”, група “СКРЯБІН” вбралася у спеціальні блискучі костюми та вирушила у свій найграндіозніший тур – “Збережемо природу для життя”.

“Ви побачите новий “Скрябін”!” – значилося в рекламі. Авжеж, метаморфоза шокувала як сторонніх спостерігачів, так і фанів, що звикли до м*якого, замріяного і романтичного образу “Скрябінів”. Тоді було модно ганити геть усе в тому турі: костюми, співпрацю з партією зелених, “надто електронну” музику… Деякі фани принципово відмовлялися йти на концерт або називали його “незрозумілим мерехтінням”. Але люди все одно хвилювалися, рахували дні до того моменту, коли і їхнє місто накриє весела хвиля. Отже, 12 лютого уся команда – “Скрябіни”, запрошений в якості звукооператора Скряба, їхня нова приятелька Юлія Лорд, про участь якої в концертах “на розігріві” попросив хлопців її менеджер та їхній приятель Дмитро Прикордонний, та всі, хто їм допомагав – сунула у напрямку Чернігова.

Програма, яку вони представляли вперше, була дуже різноманітною. З новостворених реміксів лише “Холодний Смак” та ”Годинник” вже встигли випробувати у передноворічному турі. Багато матеріалу писалося в останні дні, поспіхом. Стали у пригоді також і ремікси зі старої сольної програми : “Наприклад”, “Наше Місто”… Концерт починався з соціально-філософської вступної промови в виконанні Ростіка, потім ішов “розігрів” Юлії Лорд, затим кількох привітних слів Кононова, якому не ліньки було їздити по всій Україні за новими друзями, а далі – Інтро (воно ввійшло на “Хробак” під назвою “То всьо шо без нас”), апофеоз злиття музики, світла, самої ідеї “Скрябіна”. Затим – “Осінь-Зима”, “Змучений”, “Train”… Останньою піснею був “Танець Пінгвіна”, що вже користувався шаленою популярністю і був звинувачений в усіх смертних гріхах.

Хоча фанати й були ознайомлені завдяки невтомній праці київських колег із більшою частиною реміксової програми, більшості публіки був представлений справді незнайомий, новий “СКРЯБІН”. Але нерозуміння з боку випадкових відвідувачів було не найгіршою неприємністю того туру.

Кузьма почував себе зле від самого початку подорожі, але спершу на те не зважав. Програма вивчалася на практиці, хлопці прямо на концертах видумували нові цікаві елементи шоу. Як можна забути, приміром, чарівне зелене світло під “Най Буде Дощ”, емоційне боріння Ростіка під час виконання “Сам”, шалену енергію “Побєди” та романтичний танець в фіналі “Холодного Смаку”? Отже, під час перших концертів (в Чернігові 12, в Кузнецовську 13 і в Житомирі 14 лютого) хлопці шліфували виконання пісень. Ажіотаж з вибитими дверима чекав на “Скрябін” 15 лютого в Луцьку, де рекламою та організацією їхнього виступу займався фан-клуб “Західний Вітер”. Але вже назавтра, виступаючи в Тернополі, Кузьма, сповитий шарфами і блідий, відчув себе надто слабим для подальшого концертування. Постаравшись не розчарувати тернопільських, а назавтра чернівецьких фанів виступом, хлопці перенесли всі подальші концерти і залишилися реабілітуватися у Львові. Тоді факт хвороби Кузьми схвилював усіх скрябонутих України, телефони львівських фанів розривалися, і нещасного хворого віднайшли навіть в ретельно законспірованій квартирі його тітки в Сихові. Довелося перевезти Кузьму, в якого виявили важку форму ангіни з усіма можливими ускладненнями, під крило батьків у Новояворівськ.

Після майже двотижневого перепочинку у Новояворівську Кузьма відчув себе нарешті достатньо сильним, щоб вийти на сцену. Новий графік туру був затверджений в самому кінці лютого, а 2 березня в львівському кінотеатрі "Клекіт" відбувся-таки концерт, якого так чекали і боялись. Цей концерт Кузьма працював в надзвичайно поганому стані. Лікарі спочатку не дозволяли йому навіть відкривати рота. Зрештою вирішили так: Кузьма їздитиме окремо від усіх, на машині свого батька, житиме в окремих апартаментах в готелі, не даватиме ані інтерв"ю, ані автографів, і в кожному новому місті проходитиме огляд лікарів.Але, незважаючи на усі ці заходи, Кузьма до кінця туру справляв враження живого мерця.

3 березня в Івано-Франківську концерт пройшов практично без ексцесів. Була започаткована нова політика щодо фанів: Кузьма ховається від них, натягнувши шапку на вуха, з усіма говорить сам-один Ростік, відповідно, він і стає тимчасовим лідером групи. Таксамо Ростік роздає автографі під пильним наглядом охорони. Після цього барвистий караван вирушив до Києва, де людям належало перепочити, апаратурі - пройти огляд, а Кононову - звітувати перед своїми партайгеноссе. Перерва була недовга, в цілому менше трьох діб.

6 березня в Сумах концерт був явно не з тих, що "пройшли бомбово". Представники фан-клубу "Танець Пінгвіна" робили спроби оголосити про своє існування зі сцени,та Рой визначив це як "нераціональну витрату часу" і запропонував дати оголошення в мас медіа.Невеликий концертний зал не оцінив кепського стану Кузьми, і після його зникнення мешканці Сум ще довго бісилися, вимагаючи повернення "обстриженого Кузіньки".

7 березня, подолавши серйозний шлях від Крайньої півночі нашої країни аж до аграрного Центра, "Скрябіни" відіграли нарешті справді бомбовий концерт в Кіровограді. Публіка бісилася як могла. Автографи видавалися справно. Роздавалися навіть календарики, плакати, листівки. Клуб "До смерті і довше" разом з позаклубними прихильниками робили все можливе для того, щоби підняти бойовий дух "Скрябінів".Зачарований принадами кіровоградських дівчат, Кузьма щиро шкодував,що 8 березня буде аж завтра.

8 березня - Черкаси.Концерт багатогранний,На радіо "Ютар-Черкаси" було дане суперове інтерв"ю, яке ще раз показало, наскільки Рой вжився в роль лідера групи. Зрусифікована черкаська публіка, щоправда, трохи не так сприйняла зміну іміджу групи, тож гоцала та волала "Давай-давай!”.Затим – концерти в Олександрії, місті малопомітному, та в укоханому “Скрябінами” Кременчуці.

11 березня, Полтава, філармонія. Люди,що встигли якось потоваришувати з зеленими, а також студенти тутешнього сільськогосподарського інституту,сидять в залі.Усі в білих краватках та фраках. Можливо, ви пам"ятаєте, що сказав з того приводу Рой в інтерв"ю "Мелорамі". Але назавтра в Харкові він заявив:"В Полтаві 700 чоловік сиділи і перділи..." Ті 300 чоловік молоді,що стояли під дверима філармонії під час концерту, либонь, не забули образи.Назавтра, 12 березня, "Скрябінам" трохи виправили настрій харківські фани. А їх, якщо порівнювати з попереднім сольником 6 листопада, набралося немало. Всі три фан-клуби, що існували на той час, та купа "незалежних" скрябонутих стояли під дверима ККЗ "Україна", чекаючи на кумирів. Які, до речі, називали той концерт найсильнішим з усіх попередніх. На концерт в Запоріжжі 13 березня приїхали 15 чоловік з сусідніх міст, в тому числі і дніпропетровська "глибоководна" делегація. Гості і були головною рушійною силою того концерту. Його початок відзначився полемікою між нами та Роєм, яку викликали привезені з Дніпропетровська результути анкетування. Велика кількість попсятників, шо гукали "Давай-давай!", не завадила нам душевно подуріти під сценою. Концерт у Донецьку 14 березня - "концерт в концтаборі" - був чи не найприкрішою зі сторінок цієї історії.Через надмірно суворі обмеження з боку охорони “Скрябіни” були вимушені перервати виступ , словом – настрій був зіпсований.15 березня концерт відбувся в Маріуполі. Позаяк рух скрябонутих в цьому місті не був організований, відомо лиш те, що ніяких ексцесів в скромній аудиторії не було.Таксамо і в Луганську 16 березня, де "Скрябінів" запросили давати інтерв"ю на..."Русскоє Радіо", якому вони невідомо нащо подарували компакт з "Танцем Пінгвіна".Втім, вони усім радіостанціям його дарували.4 наступних дні "Скрябіни" провели в Києві, де виступали в "Доброго ранку, Україно",усіляко рекламуючи наступні концерти. А продовжився тур в місті Одеса. Фільм ”Вісім тижнів з життя групи “Скрябін”, знятий на концерті в Одесі 20 березня, демонструвався у програмі "Молодіжного каналу", тож усі могли пересвідчитися, що Кузьма повністю одужав, до нього повернувся голос, а в Одесі справді залишаються нормальні люди. Фани з клубу "То для нас" на всі 100% використали нагоду поспілкуватися з кумирами. "Скрябіни" лишилися повністю задоволені. 21 березня Миколаїв, місто, котрому за останін два роки щастило на сольники аж три рази, гідно зустрів старих друзів. Далі були Херсон, Скадовськ, Каховка і Ватутіне – концерти, за свідченням Ростіка, “на найвищому рівні” І, нарешті, концерт завершальний - у Білій Церкві. Київська публіка була вбита зривом аж двох сольників в столиці,які планувалися, але активна частина вже вранці була тут. З*явилися люди і з інших міст. Концерт запам"ятався не стільки ідеальною роботою "Скрябінів", скільки атмосферою в залі зустрілися справжні друзі і затяті вороги, всюди точилися суперечки та зав"язувалися знайомства. На цьому концертв були присутні Оля і Артем - дружина і син Ростіка. Останній був викритий людьми з білоцерківського клубу "Разом Ми" та став мало не героєм дня.

Напевно, “Скрябінам” було шкода. Шкода знімати ті яскраві костюми (якими їм ще кілька місяців по тому вдасться покористуватися), відпускати вантажівки “Зінтеко”, розлучатися з “знову рідним” Скрябою та повертатися до Києва, де через передвиборні пристрасті їм не дали провести такий жаданий сольник. Але тур мав різні наслідки, і якщо тоді, розпалені мандрівками та знесилені виступами, вони не могли підбити підсумок, тепер це зробити легше.

ХІ

Агітаційні концерти мали одну для кого приємну, а для кого й не дуже особливість: вони були безкоштовні. Запрошення на сольники розповсюджували місцеві осередки ПЗУ. Звичайно, тільки спритні та дужі фани могли дістати собі необхідну кількість запрошень, решта ж залишалася на вулиці. Великою помилкою було написати “безкоштовно” на афішах. Натовп бажаючих “потанцювати танець пінгвіна” на шару рвався в двері концертних залів, ламаючи двері та відкидаючи охоронців. В Чернівцях двох невдах госпіталізували, а один навіть позбувся пальця. Тим часом запрошення, за якими можна було сидіти на перших рядах, отримували абстоютно сторонні люди: студенти, дорослі прибічники ПЗУ, які скоріше зацікавилися б композитором Скрябіном, аніж однойменною групою. Тому тільки ті концерти, вхід на який був влаштований на досить демократичних засадах, пройшли успішно.

Виступ Юлії Лорд з “Рутівською” програмою з трьох пісень відбувався під плюсову фонограму. Про її участь у концертах ніхто не попереджав, тому мало хто з тих людей, які прийшли подивитися на “СКРЯБІН”, звертав на маловідому співачку увагу. Чутки ж про романтичні стосунки дівчини з кимось з групи довго не давали спокою малолітнім закоханим прихильницям.

Це була перша в історії групи співпраця з політичною партією. Раніше “СКРЯБІНу” доводилося виступати на концертах, організованих НДП, але тепер, підтримуючи багату, але менш впливову політично партію зелених, вони заявили, що чинять “по совісті”: переконання зелених завжди були їм близькі. Звичайно, в такій ситуації музиканти могли виявитися “крайніми” в якихось міжпартійних конфліктах. Проглядаючи графік туру, ви неодмінно помітите непропорційно велику кількість маленьких містечок (можливо, навіть зустрінете нові для себе назви), тим часом як багато великих обласних центрів зелений тур обминув. Це були міста, в яких суперники зелених – комуністи, “Громада” тощо – мали великий вплив, і де було просто небезпечно проводити концерти. До того ж, хоч скільки “Скрябіни” нагадували про свої давнішні плани щодо запису “Greatest Hits” у вигляді танцювальних реміксів, всі добре розуміли, що без зелених “Танцю Пінгвіна” не існувало б. Тому кліп прямо називали “політичною агіткою” і не пускали по багатьох телеканалах (або обрізали кінцівку). Зелені ж, підвищивши свою популярність за допомогою “СКРЯБІНа” та невдовзі подолавши заповітний 4%-вий бар*єр на парламентських виборах, не квапилися виконувати свої зобов*язання щодо спонсорування альбому. До того ж самі “Скрябіни” вагалися, якій звукозаписуючій компанії доручити випуск касети. Всі вади попередніх касет пояснювалися поганою якістю продукції компанії “НАК”, і врешті-решт було вибрано молоду ще, але перспективну компанію “НОВА рекордз”.

““СКРЯБІН” – зелений пінгвін” – подібними ідіотськими заголовками були на протязі всього туру заповнені місцеві та всеукраїнські газети. Пісня та кліп “Танець Пінгвіна”, подарувавши “СКРЯБІНу” небувалий успіх, водночас створили групі купу проблем. В свідомості молоді назва “СКРЯБІН” віднині міцно асоціювалася з пінгвінами, танцями та зеленню. “Скрябіни” просто не мали сил та коштів для розкрутки хоча б ще одної композиції з нової програми. Тому непогана сама по собі пісня крутилася настільки часто, що навіть найзавзятіші фани готові були її зненавидіти. Після купи різнопланових хітів часів “Птахів”, “Казок” та “Мови Риб” “СКРЯБІНу” загрожувала доля “групи одного хіта”, як то було свого часу з “ВВ” та їхньою “вічною” “Весною”. Музиканти були змушені виконувати “Танець” на кожному своєму виступі. Спробувавши себе в легкій, розважальній танцювальній поп-музиці, “Скрябіни” тепер просто не могли відкараскатися від цього небажаного образу “танцюючих пінгвінів”.

Водночас фани майже в один голос вимагали відновлення “старого “СКРЯБІНа”, до якого вони звикли і зміни якого терпіти не збиралися.

Незважаючи на це все (а вірніше, перелічуючи майже всі ці прикрі факти як “невеличкі неприємності”), “Скрябіни” у пресі та на телебаченні називали тур “Збережемо природу для життя” цілком вдалим, обіцяли невдовзі представити громадськості альбом, а також після поїздки до Берліна засісти за написання нового матеріалу, що повинен ввійти до альбому “Хробак”. Його музиканти планували випустити обмеженим накладом – тільки для фанів, бо матеріал, який вже був до нього підібраний, був явно некомерційний. Розповсюдженням майбутнього раритету повинен був займатися всеукраїнський фан-клуб “Казка” (“Скрябіни” не знали або не хотіли знати, що невдовзі після з*їзду грандіозна єдність скрябонутих почала розповзатися та обсипатися). А ще через рік. . . Ще через рік світ побачить зовсім, ну зовсім новий альбом “СКРЯБІНа” - “Стриптиз”, до якого вже готово, звичайно, кілька композицій. . .

Одна з найсерйозніших змін, що приніс зелений тур – вихід Ростіка на перший план у групі. До 1997 року це унеможливлювалось його постійними роз*їздами та багатомісячною відсутністю в Україні. Але під час туру хвороба змушувала Кузьму ховатися та берегти сили для виступів. Ростік брав на себе всі інтерв*ю та прес-конференції, роздавання автографів, прийняття важливих рішень. Крім того, хоча у справах менеджменту з групою їздив Льоша Жадік, Ростік фактично залишався справжнім директором групи. Ну, а трагічний і пафосний “Сам” в його виконанні та передмова до кожного сольника кінцево підтвердили його важливість в очах публіки. Багаторічний стереотип “Кузьма = “Скрябін”” був зруйнований. Отут, либонь, можна нарешті провести паралель з “Depeche Mode”: поступово Ростік починає виконувати роль, яка в “DM” належить Мартінові Ґору – автора більшості текстів і “мозку” групи. “Новий лідер групи, “ – писали про нього в газетах.

Наобіцявши людям, як завжди, купу альбомів у скорому майбутньому, “Скрябіни” вирушили у давно вже вимріяну подорож до Берліна, де Кузьмі хотілося побачитися з Хайко Майлє, а Шурі й Ростіку – підшукати собі нові інструменти та щось для студії “Спати”. Хайко Майлє не застали – він якраз був чи то у Швейцарії, чи то в Італії – зато накупили компактів, музичних програм, інструментів та відпочили духовно від зеленого туру.

Ці трошки сумбурні місяці – травень, червень та липень 1998 року – проходили для “СКРЯБІНа” в студії, за записом пісень до “Хробака”, та рідкими виступами. Сольних концертів з зеленою програмою більше давати не збиралися, зате вона підходила для великих (від 40 хвилин до години) виступів у збірних концертах, найважливіший з яких – “Ура!Перемога” 9 травня в Києві. Ще експлуатувалися “пінгвінячі” костюми, але потроху “СКРЯБІН” відходив від лихоманки зеленого туру. На фестивалі “Молода Галичина” в рідному “Скрябінському“ Новояворівську, опріч реміксів, був у якості експерименту виконаний старий, в “Казковій” версії “Годинник”, що дало львівським фанам надію на повернення волухатих та замріяних “Скрябінів”.

У Львові, до якого “Скрябіни” мають особливе ставлення, вони виступили на концерті “Мелорама в вашому місті” 28 червня - тут були лише ремікси, звсіно, з “Мелорамою” важко експериментувати.

Творчій процес на студії “Спати”, куди вже не з такою охотою пускали фанів, був перерваний важливою подією: 9 липня на “НОВА рекордз” вийшла касета “Танець Пінгвіна”. Звичайно, тим скрябонутим, які одразу не зірвалися до Києва за новинкою, довелося чекати від кількох тижнів до двох місяців, поки ліцензійні касети роз*їхалися по містах України. Зате в крупних обласних центрах швидко з*явилися піратські підробки. Тепер попереду був компакт, про випуск якого належало попіклуватися “Таврійським Іграм”, які взяли на себе деякі продюсерські функції відносно групи “СКРЯБІН”. Водночас “Таврійські Ігри” почали співпрацю із партією зелених, що відбилося на назві “Таврійських Ігор*98” – “Сьомий зелений міжнародний фестиваль”, та на його знайомому вже нам гаслі: “Збережемо природу для життя” (ну як тут не пригадати славнозвісну цитату з Кузьмових “Записок очевидця”: “Бля буду – збережемо!”?).

На альбомі були майже всі композиції, що виконувалися під час туру; були обрані нова версія “Побєди” – punk-rock mix, довга версія монументального “Сам” у виконанні Ростіка, club mix “Годинника” (з пропущеними, за старою реміксовою традицією, рядками). Окрім варварської реклами альбому Жені Фокіна, з якої починалася касета, ніщо не могло зіпсувати враження від “Танцю” – хіба що “пінгвіноненависники” плювалися на зелену обкладинку та фотографію з нової фотосесії (за традицією проведеної Решетняком) у вкладці. Тут же були надруковані тексти “Танцю Пінгвіна”, “Холодного Смаку” і, як не дивно, “Змученого”.

Разом із радісною новиною про вихід альбому між фанами поширювалися фантастичні чутки: на “Спати” записано багато нових пісень, і одна з них – разом з Юлією Лорд. Невдовзі після презентації в “Клітці” цей шедевр, названий “Брудна, як ангел”, разом з піснями “Секс – то є море з людей” та “Майже” потрапив до рук скрябонутих, яким залишалося тільки дивуватися, які форми може приймати нова музика групи “СКРЯБІН”. Це був своєрідний анонс, інтродукція до нової ери в житті “СКРЯБІНА” – повної серйозних та образних текстів Ростіка, важкого й різного звучання, електронних, рокових та зовсім ні на що не схожих мелодій.

ХІІ

Літо 1998 року було абсолютно ненормальним у житті як “СКРЯБІНа”, так і скрябонутих. Окрім участі у двох великих акціях “Таврійських Ігор” – власне фестивалі “Таврійські Ігри*98” та “Незалежність-Європа-Майбутнє” у Києві, “Скрябіни” абсолютно ніде не показувались, розкрутка “Танцю Пінгвіна” не здійснювалася, і жахлива стагнація, що охопила лави скрябонутих, тривала аж до середини осені.

На “Таврійських Іграх” “СКРЯБІН” виступав у 1-й день як частина проекту, в якому відомі хіти українських виконавців співалися під оркестр “Віртуози Львова”, що працює з Русланою. Оркестр отримав касету з піснею “Танець Пінгвіна”, самостійно розклав її по партіях, і ті з фанів, хто вже приїхав і не дуже хотів спати, приблизно о 1-й ночі у нульовий день фестивалю були свідками фантастичної репетиції. Це було, здається, ще грандіозніше, ніж сам виступ “Скрябінів” на відкритті – бо тоді радісні крики публіки перекрили спів Кузьми та дудіння труб. Втім, пізніше журналісти та сама Руслана, яка диригувала та керувала проектом, піддали результат співпраці “СКРЯБІНа” з оркестром нищівній критиці – навіть неясно, за що.

Основний же виступ “СКРЯБІНа” був призначений на третій день фестивалю – “день рока”, як його умовно називали, бо в той самий день виступали “ВВ”, “ОКЕАН ЕЛЬЗИ”, “Cool Before” та інші. Того самого дня у головній будівлі Каховки, де розмістився штаб фестивалю, в присутності фанів та журналістів було проведено щось на кшталт презентації альбому “Танець Пінгвіна”, на якій спритним вдалося безкоштовно попити мінеральної води та видурити для себе пару зелених касеток, а інші вдовільнилися розданими листівками нового зразка з “пінгвінячої” фотосесії та серйозними розповідями Богуцького, Кузьми та Ростіка.

Вранці була репетиція, а приблизно о 22-30 – сам виступ, що почався з “Брудної, як ангел” з Юлією Лорд. Пісня ще нікому нічого не говорила, а “Скрябіни” було зовсім не схожі на себе в кліпі “Танець пінгвіна”, тому публіка прийняля їхній вступ досить холодно. Коли після “Брудної” почалася зовсім нова пісня “Небо каже: йди сюда”, а за нею – “Осінь-Зима” та “Стриптиз”, Каховка урочисто вклалася спати, і розбудили її тільки відносно знайомі “Побєда” та “Танець Пінгвіна”. Новий, окрім пісень, був ще й імідж: чорні окуляри, гітарні пасажі Ростіка в “Брудній”, джинси та футболки (синя футболка Ростіка з великим зображенням середнього пальця та відповідним написом навіть когось там шокувала!). Знову новий “Скрябін”.

Але в цілому поведінка всіх “Скрябінів” на “Іграх” здавалася дивною: Кузьма з*являвся в компанії зловісного вигляду журналістки в вечірній сукні, Шуру супроводжував голений ді-джей, що крутив дискотеку на теплоході (і в майбутньому знайшов притулок в Шуриній квартирі), а Ростік був явно не в дусі, і винні в тому були явно не жуки та спека. Потім Кузьма скаже, що був на “Іграх” жертвою вроків, а взагалі-то вони ще не відійшли тоді від манії величі та зіркової хвороби. . . Так чи інакше, а правду ми не дізнаємося ніколи.

Фактично за наступні два місяці, крім звичної вже данини в вигляді одного виступу у Львові 22 серпня з реміксами, була зареєстрована лише одна поява “Скрябінів” на публіці – концерт “Незалежність-Європа-Майбутнє” у Києві. У якості цікавого експерименту хлопці виконали свої старі пісні: “Казку”, “Прикрий Світ” – в дещо новому аранжуванні, що єднало в собі музичні тенденції “старого” й “нового” “СКРЯБІНа”. Звісно, без “Танцю Пінгвіна” концерт не обійшовся.

Після того виступу “СКРЯБІН” зник, попросивши всіх звертатися у справах після 15 вересня (насправді ж вони з*їхалися до Києва лише наприкінці вересня). Разом з усіма на цей час було призначено зустріч з новою командою “Казки”, що мала зайняти на “Спати” місце L. V. , яка вже давно не мала зі “СКРЯБІНом” нічого спільного. Невдовзі ці люди – Рома, Тіна та Поллі – зайняли це місце, і відтоді літопис групи “СКРЯБІН” писався там, де йому й належить – на студії “Спати”.

Власне, там ви й можете його отримати – 252135, Київ-135, а/с 14.

Моя ж історія підійшла до свого закономірного завершення. Події 1998-99 року – це ж було зовсім учора. . . “Майбутнє України”, де виступ “СКРЯБІНа” був зірваний через ваду мастер-диска, а коментар Кузьми наробив галасу по всій країні (деяким фанам “СКРЯБІНа”, які мають звичку дивитися музичні програми з мамами, було дуже соромно за слова “херня”, “срачка” та “пердячка”). Тоді ж було представлено нову річ – “Я – твій пасажир”, кавер-версію на “депешівську” “Behind The Wheel”. Кліп на “Брудну, як ангел”. . . Нова версія пісень “Клей” та “Медор”, зовсім нові “Мій власний космос”, “Театр”. . . Новорічні колядки разом з Чубаєм та Нічлавою. . .Нарешті – “Хробак”, кліп на “Клей”. . . Напевно, повинен минути принаймні рік, щоб подивитися на це все збоку, як на історію, осмислити, тлумачити.

Десять років “СКРЯБІН” живе. Були піднесення та занепади, дауни й вибухи активності. Але головне – це музика. “Скрябіни” самі не соромляться говорити про те, що кількість та якість музики, записаної та випущеної групою за цей час, ставить “СКРЯБІН” на найвищу сходинку української сцени. В процесі перетворень, спроб, компромісів “Скрябіни” нарешті знайшли себе. Те, що твориться в маленькій кімнатці на вулиці Павлівській, їм нарешті подобається.

Найбільше випробування, яке влаштували “Скрябіни” своїм фанам – це випробування змінами. Як на мене, саме вміння сприймати “СКРЯБІН” таким, який він є, і бракує нам усім. Любові до того, що залишається в ньому незмінне, що дало підставу Ростіку в одному з недавніх інтерв*ю сказати: “Ми будемо робити всі наші наступні альбоми такими, якими ми їх собі бачимо – для вас. . . “

НАЙБІЛЬША ПОДЯКА – РОСТІКУ ЗА ГРУНТОВНУ ПЕРЕВІРКУ ВІДОМОСТЕЙ.

Дякую за допомогу у збиранні та перевірці матеріалу: К*юру, Скрябі та всім, хто витягнув з них інформацію, Ані Бєліній та її щоденнику, Наді зі “Sпати”, Олегу з Острога та всім, хто не обмежився загальною критикою першого видання “Глибокої Води”. Ваші запитання, коментарі та виправлення ви можете надсилати за адресою: 320044, Дніпропетровськ, вул. Південна 8 кв. 4а.

ЛЮБІТЬ “СКРЯБІН”!

ОТАР.

P. S. Величезне прохання для всіх, хто знайде в книжці якісь помилки або неточності, хто має що додати – пишіть про то! Цим ви допоможете не тільки нам, людям з “Глибокої Води”, а десяткам своїх однодумців, які зможуть отримати вдосконалену версію. Виправлення до книжки будуть розсилатися тим, хто отримав більш ранню версію. Зарані вдячні!

“ГЛИБОКА ВОДА”, “НОВЕ ЖИТТЯ” і всі-всі-всі

P. P. S. Екземпляр цієї історії ви завжди можете отримати, надіславши в надійному конверті (краще – замовленим листом) 2 гривні та 2 поштові марки за вищевказаною адресою на ім*я Довженко О.

Skiff 
музика
музика


З нами з: 12.11.07
Востаннє: 05.12.16
Повідомлень: 3051

2011-06-21 00:22  
оффтоп на оффтоп
А хай йому грець. Зовсім трішки історії Wide grin . А чо так мало? риторично

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти