Завантажити та скачати торренти українською


Валентин Сильвестров - Тихі Пісні (2004) [APE] | Avantgarde / Postmodern

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Останній раз роздавалося ellada117 (2015-01-04)
Автор Повідомлення
ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-01 02:39  
Валентин Сильвестров - Тихі Пісні (2004) [APE] | Avantgarde / Postmodern



Стиль: Avantgarde, PostmodernClassic
Країна, місто: Україна, Київ (записано в Москві)
Видавець: ECM Records GmbH

Виконавці:
Сергій Яковенко: баритон
Ілля Шепс: фортепіано
Валентин Сильвестров: фортепіано

Пісні:
    CD1:
    1. Болящий дух врачует песнопенье - Євгеній Баратинський
    2. Были бури, непогоды - Євгеній Баратинський
    3. La Belle Dame Sans Merci - Джон Кітс
    4. Унылая пора, очей очарованье! - Александр Пушкін
    5. Прощай, світе, прощай, земле... - Тарас Шевченко
    6. Что в имени тебе моем... - Александр Пушкін
    7. Я скажу тебе с последней прямотой - Осіп Мандельштам
    8. Пью за здравие Мери - Александр Пушкін
    9. Зимняя дорога - Александр Пушкін
    10. Белеет парус одинокий - Міхаїл Лєрмонтов
    11. Я встретил вас - Фьодор Тютчєв
    12. Островок - П.Б. Шеллі

    CD2:
    1. Несказанное, синее, нежное... - Сєргєй Єсєнін
    2. Осенняя песня - Сєргєй Єсєнін
    3. Топи да болота - Сєргєй Єсєнін
    4. Зимний вечер - Сєргєй Єсєнін
    5. Когда волнуется желтеющая нива - Александр Пушкін
    6. Выхожу один я на дорогу - Міхаїл Лєрмонтов
    7. Горные вершины - Міхаїл Лєрмонтов
    8. Стихи, сочиненные ночью, во время бессоницы - Александр Пушкін
    9. Все отнял у меня - Фьодор Тютчєв
    10. Пора, мой друг, пора! - Александр Пушкін
    11. И Шуберт на воде - Осіп Мандельштам
    12. О милых спутниках - Василій Жуковський
    13. Колют ресницы - Осіп Мандельштам
    14. Я не знаю, с каких пор - Осіп Мандельштам
    15. За гремучую доблесть грядущих веков - Осіп Мандельштам
    16. Поит дубы холодная криница - Осіп Мандельштам

Тривалість: 01:59:16
Аудіо-кодек: APE

Бітрейт: 553 кб/с
Джерело: російський трекер, дяка користувачеві brick_top
Додаткова інформація:
Газетне інтерв’ю: Музичний океан на ім’я «Валентин Сильвестров» ("День")
Ювілей відзначив один iз найвідоміших українських композиторів
ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ

У кожного міста є своя чарівність, а Київ — особливий. Тому що тут живе композитор, який пройшов шлях від феноменального авангардиста до першовідкривача «мета-музики», що співає голосами Космосу. «Виконання музики Сильвестрова потребує відсутності суєти», — вважає віолончелістка Наталія Гутман. Мабуть, уміння зберігати несуєтність, залишатися собою визначає особистість цієї скромної, благородної людини, позбавленої всього показного та несправжнього. Людини, яка присвятила все своє життя музиці.

Цього року Валентину Васильовичу виповнилося 70 років. Початок ювілейного року був позначений подією, унікальною за значущістю для всіх поціновувачів сучасної музики. У Спілці композиторів відбувся цикл творчих зустрічей з Валентином Сильвестровим. А нещодавно музичний горизонт Києва осяяли два яскраві вечори, що подарували слухачам зустрічі з творчістю маестро...

МУЗИКА В БУЛГАКОВСЬКОМУ МУЗЕЇ

За роялем сидить людина, грає, а здається, чути тишу, з якої виникає мелодія... І раптом виявляється, що це Валентин Сильвестров грає свою музику.

Журфікси — камерні музичні вечори в Музеї Булгакова (за рік існування) гармонійно вписалися в культурний простір нашої столиці. Раз на місяць у вітальні з білим роялем лунає музика й відбувається спілкування музикантів, співаків, композиторів зі слухачами. Тут немає урочистості, а є дружня аура «домашнього» концерту.

Відрекомендовуючи гостя, науковий керівник музею Кіра Миколаївна Пітоєва, сказала: «Валентин Васильович народився 30 вересня, а це ж «День Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії». Віра, надія, любов завжди були головними принципами сім’ї Булгакових. Наш музей — не просто будинок, в якому зростав великий письменник, це будинок, де завжди звучала музика. І ми маємо за честь приймати у себе великих музикантів. Для нас велика честь, що Валентин Сильвестров дозволив нам відзначити в наших стінах його ювілей».

Інна Галатенко (сопрано) і Роман Ріпка (фортепіано) виконували вокальні твори композитора на слова Пушкіна, Ходасевича, Івана Франка, Ольги Седакової, інших поетів. Вірші з’являлися, наче жар-птиці у сяючому оперенні, витканому з чудного голосу співачки й оксамитових звуків рояля (Сильвестров написав багато своїх творів саме для цього чудового дуету). А ще почули «Колискову Емілію — коту і піаністу» на вірші самого композитора. Присутні наче потрапили до акварельного казково- реального світу, де можна поговорити з Куренівським котом Емілієм, який у минулому житті був піаністом... А потім Валентин Сильвестров знову сів за рояль і виконав свій новий цикл п’єс «Багателі», ще не перекладений на ноти. У подарунок від музею композитор отримав смарагдове гроно винограду, вирощене у внутрішньому дворику Будинку Булгакова.

«МАГІЯ» У ФІЛАРМОНІЇ

На афішах Колонного залу ім. Лисенка було написано: «Великий святковий хоровий концерт. До ювілею Валентина Сильвестрова». Вільних місць у Національнiй філармонії України не було, багато людей прийшли з квітами у передчутті зустрічі з Музикою з великої літери.

Офіційна частина була нетривалою. Керівник Головної служби гуманітарної політики і з питань збереження національного культурного надбання Секретаріату Президента України Олександр Биструшкін прочитав вітання та Указ про нагородження Сильвестрова Валентина Васильовича орденом «Ярослава Мудрого». Від Спілки композиторів iз добрими словами та побажаннями виступили колеги ювіляра, відомі композитори Леся Дичко і Мирослав Скорик.

А потім почалося священнодійство, в якому брали участь найкращі хорові колективи України. Прозвучали «Цілонічні співи», «Духовні пісні» і «Псалми Давида», які виконав хор «Київ» (художній керівник Микола Гобдич); «Псалми» на вірші Тараса Шевченка презентував хор «Кредо» (диригент Богдан Пліш); шевченківську «Елегію» — подарувала публіці капела «Думка» (художній керівник Євген Савчук). Магія музики, урочистість канонічних текстів, глибина шевченківської поезії поєдналися у величну панораму духовних шукань людства. Багатоголосся перетворювалося на церковний передзвiн, виблискування космічних райдуг, хори небесних птахів.

На думку Миколи Гобдича, хорові твори Сильвестрова вирізняє особлива акустика, яка створює відчуття присутності в середньовічному храмі. Жіночі голоси сягають неба, здається, це гранична висота — а ж ні, вони кличуть ще вище. А баси нагадують про полишену землю. І коли у фіналі «Елегії» лунають приголомшливим рефреном рядки Кобзаря «Душе моя, чого ти сумуєш?», за силою впливу це можна порівняти з хорами зі «Страстей» Баха.

Слухаючи твори Сильвестрова, ловиш себе на думці: «Неможливо, щоб людські голоси так звучали — без інструментального супроводу, без комп’ютерної обробки». Але вони звучать! І це було головне чаклунство ювілейного концерту.

Після кожного виступу глядачі вручали квіти композитору та диригентам, аплодували, кричали «браво»...

ТЕТ-А-ТЕТ З МАЕСТРО

Два ювілейні вечори подарували рідкісну можливість поговорити з Валентином Васильовичем (адже не є таємницею, що композитор не любить давати інтерв’ю, але цього разу він зробив виняток).

— Ви з дитинства мріяли стати композитором?

— У дитинстві я обожнював грати в футбол, ріс звичайним хлопчиком. Але одного разу дізнався, що у мого товариша по команді є друг, який в училищі займається музикою. Це мене так вразило й приголомшило, що я увечері заліз на дерево й просидів на ньому, медитуючи, до ночі, слухаючи музику (вперше дізнався, що є такі незвичайні люди — музиканти)...

Ще в дитинстві надивився трофейних фільмів про Шуберта, Шопена, там звучала музика, й у мене виникло абсолютно наївне відчуття — дуже легко все це писати. Отже, і я зможу. У 16 років почав займатися, щось писав. У мене не було музичної освіти, я грав і писав лише на слух. А коли вступив до вечірньої музичної школи, то члени комісії почули, що я граю якось дивно. Запитали, чи не пишу музику, але я не зізнався. Для мене це була таємниця. А потім шкодував, що не зізнався, відверто кажучи...

Якось зустрів хлопців, які вже вчилися в Київській консерваторії. Вони дізналися, що я пишу музику, запросили до студентського композиторського товариства, і я там показав свої перші роботи. У той час вчився на третьому курсі Будівельного інституту, й мене перевели з одного ВНЗ до іншого без екзаменів. У консерваторії я почав вчитися у знаменитого педагога Бориса Миколайовича Лятошинського. Це був немолодий чоловік з іншої планети. Він вчив, даючи велику свободу, ремесла не було, а заохочуючи до творчості.

— Ви дали своїй музиці ім’я — «мета-музика», що воно означає?

— Це музичні метафори, символічна музика. Паузи, дотики, особливий тон надають цьому тексту символізму. В принципі, будь-яка людська мова — умовна. Можна витіювато говорити й нічого не сказати, а можна одне слово сказати, але з особливою інтонацією, й воно буде більш значущим, ніж уся конструкція. У музиці це можливе. Я хочу передати уважне ставлення до звуку, коли кожний звук, навіть найпростіший, народжується зараз на наших очах. З погляду музичної теорії, таке співзвуччя вже було. Так, усе було: й листя було, й троянди були. Але щоразу слово те саме, а троянда нова.

Так і в музиці. Через особливу форму необтяжливості, прозорість можна передати щось важливе. З’являєтся відчуття, що не ми слухаємо музику, а музика нас слухає. Вона буцімто відступає. Є музика нападаюча, яка намагається переконати слухача. А є музика відступаюча, і ти тягнешся за нею.

Мистецтво має прямий текст, матеріальний, але не тільки цим обмежується. Матеріальний текст записаний, і виконавці можуть його програти, як він є. Але вони повинні цю матеріальність розтопити у власній індивідуальності, щоб здавалося — він відірвався від аркуша паперу й літає, немов метелик. Це буде творчість виконавців.

Для мене важливим є такий стиль. Моє розуміння пов’язане з платонівською філософією: річ, яку ми розглядаємо, перебуває за межами світу речей, це чиста ідея. Те саме знаходимо у Григорія Сковороди: будь-яка людина є відображенням справжньої людини, вона начебто реальна, але насправді реальна та, якої не видно, а та, яку видно, — це тінь. Усі ми — тіні справжньої людини.

— Вам музика допомагає побачити справжню людину?

— Так. «Быть может, прежде губ уже родился шепот, и в бездревесности кружились листы» — ці мандельштамівські рядки ведуть у ту далечінь, з якої може народитися Моцарт.

— Ви написали багато вокальних творів на вірші видатних поетів. Адже вже існують відомі, класичні романси на обрані вами вірші Пушкіна, Франка. Що вирізняє ваші твори?

— Так, є, наприклад, романс Даргомизького «Я вас любил», але в нього одна мелодія на весь вірш. А він складніший, має середину. Я обрав такий підхід, коли слово й музика вимовляються, й це не закамуфльоване музичним коментуванням. Сенс у тому, що кожний вірш має свою мелодію. При збереженні рифмування слова паузуються, кожне слово — вибух, вірш рухається, наче поет не пише, а він сам зараз народжується, хоча вже готовий.

Особливо «Біси» вийшли. Там є знак завірюхи, є дивне відчуття вибуху, воно весь час проривається. Приватна справа, побутова сцена набула сенсу Дантового пекла. У рядках «Визгом жалобным и воем надрывая сердце мне» — інше ставлення, схоже на жалість, співчуття до бісів. Ще почув циганські мотиви: «Еду, еду в чистом поле; колокольчик динь-динь- динь». Цигани, перебуваючи всередині культури, не вписуються в цивілізацію, до них у Пушкіна було особливе ставлення як до альтернативи сталому світу. І музика видає щось циганське. Я починаю, пишу, а музика сама відкриває секрети, якщо їй нічого не нав’язувати. Важливо ставитися до цього неупереджено. Якби я хотів виразити в «Бісах» циганщину, нічого б не вийшло або вийшов би продукт культурний. А тут виходить так: можливо, може не бути, як у Пушкіна. Дантове пекло, буквально цього немає, а насправді там воно є. Сенс починає резонувати, починає мерехтіти, але я не можу сказати, що я це нав’язав. Я дав можливість, а потім бачу — воно замерехтіло для мене.

— Хто із сучасних поетів вам цікавий?

— Мені подобається, як пише Ольга Сєдакова. У неї свій духовний світ, дуже складний, і дуже тонка слухова робота. У «Присвяченні. Пам’яті бабусі» є рядки: «Все покинет, все переменится, и сама надежда убивает… Время никого не пощадило — но я люблю тебя, как будто все это было и бывает». Поетеса говорить про трагічну неможливість, але, виявляється, час усе ж щадить. Далекі, майже невловимі рими, два слова ключові, а коли йде музика, вона сама це видає.

— Останнім часом ви написали багато хорових творів. Чому звернулися до цього жанру?

— Моя хорова музика виникла з багателів. Це пісні без слів для фортепіано. Одного разу вони залунали в голові, як Алілуя. Одне слово, а означає воно «вдячність, хвала», можна вимовити так, що воно виспівується на всі мелодії. Хорові твори пов’язані з моїми вокальними творами, з цікавістю до поезії. Якщо любиш текст, відчуваєш його, хочеться написати для хору. Якось Микола Гобдич передав мені ноти, а туди була вкладена Літургія українською мовою. Я прочитав, поставився уважно, як до тексту, і він сам почав видавати музику...

— У 60-ті роки ви входили до творчої групи «Київський авангард», завдяки своїм першим авангардним творам стали відомі на Заході. Валентине Васильовичу, що таке авангард у музиці?

— Авангард — значить, «уперед». Треба весь час ризикувати, йти неторованим шляхом. Бачили на вкритій кригою річці прокладені стежинки на льоду? А хтось пройшов перший. Не тому, що він кращий за інших, може, йому просто треба було щось на іншому березі.

Є скандальний авангард. А є справжній, який включає в себе пошуки джерел, використовує музичні жести з попередніх стилів. Цей пафос у юності спонукав не лише мене — він був у Пярта, Шнітке, Денисова, Губайдулліної.

Є новизна, яка маніфестує, але й усередині неї можливо є сьогодення. А є новизна, яка ховається за звичайністю. Авангардист висловлюється приховано. Наприклад, Бах усе життя був прихильним до поліфонії, й у цієї поліфонії була новизна. Напевно, хтось з його сучасників казав: «Ой, ці фуги набридли!» Але якщо людина творить по-справжньому, то зовнішнє відходить, а внутрішнє обов’язково буде новим у сенсі творчості. І тоді виникає «живий» текст, який важко забути.

— Чому згодом у вашій творчості сталася зміна стилю?

— Не зміна, а продовження — іншими засобами. Зовні я перейшов від авангарду до романтизму, але розвиток йшов за іншою лінією, завдяки всьому колишньому досвіду. Зміни наростають поступово, не прямо, а опосередковано. І мої «Тихі пісні» теж усередині авангардного стилю... Музикознавець скаже, що Моцарт мав 20 періодів творчості. Так, тоді це було помітно, а зараз ми бачимо його творчість в одному стилі. Насправді вся справжня музика рухається в одному напрямку — в універсальний океан. Нова практика, стара практика — це слова. Усе вирішує якість музики.

— На ваш погляд, як так трапляється, що музичний твір стає класикою?

— Текст композитора — маленький вічний двигун — має витримати нескінченну кількість прослуховувань. Річ мусить зачепити, щоб хотілося повернутися до неї. І тоді відбувається перехід від інформації до насолоди. Це вже не просто текст — це духовний дім, всередині якого можна жити. Ось у чому виправдання записування музики. Тобто класика — це тексти, наповнені невідмінимістю.

— Для якого слухача ви пишете свої твори?

— Перший слухач сидить в мені. І якщо він помилиться у своїй оцінці, то твір буде тимчасовим... Коли слухаєш музику, спрацьовує безкорисливий слух. Ще дається взнаки досвід, який є пізнавачем. Тому, слухаючи будь-яку музику, слід орієнтуватися на себе. Пам’ятати, що в кожній людині є внутрішня, потаємна людина серця. Бути відкритим, навести фокус розуміння. Якщо ти як слухач безкорисливий, музика тобі відповість...

ДОВІДКА «Дня»

Валентин Васильович СИЛЬВЕСТРОВ народився в Києві 30 вересня 1937 р. Сьогодні він найвідоміший і найбільш виконуваний український композитор у світі. Лауреат Міжнародної премії ім. С. Кусевицького (США), Міжнародного конкурсу композиторів «Gaudeamus» (Нідерланди), премії Grammy (США), Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, народний артист України. Нагороджений орденами «За заслуги» і Ярослава Мудрого.

№174, п'ятниця, 12 жовтня 2007
Газетне інтерв’ю: Валентин Сильвестров: «Під час інавгурації Віктора Ющенка вперше пролунала хороша класика» ("Дзеркало тижня")
Валентин Сильвестров 1958 року вступив до Київської консерваторії, де навчався у Бориса Лятошинського. 1967 року став третім (після Шостаковича і Прокоф’єва) на території Союзу маестро, відзначеним престижною американською Міжнародною премією ім. С.Кусевицького. Лауреат Державної премії ім.Т.Шевченка, народний артист України. Автор семи симфоній, п’яти симфоній без номера, низки оркестрових творів, хорових і камерних кантат, камерно-інструментальної музики. Його твори публікує усесвітньо відоме видавництво «Петерс-Бєляєв».

Валентин Сильвестров — один із найвідоміших на Заході сучасних українських композиторів. Про «непублічний» спосіб життя маестро ходять легенди, а інтерв’ю він з особистих переконань не дає. І все-таки бувають винятки: стати співрозмовником кореспондента «ДТ» Валентин Васильович погодився.

Важко повірити, що типова квартира з крихітною кухонькою у багатоповерхівці на Русанівській набережній — «свята святих», де народжуються музичні шедеври. Саме тут була написана знаменита симфонія для віолончелі і камерного оркестру «Медитація», «Метамузика», яка наробила галасу за рубежем, твори до кінофільмів «Граки», «Наближення до майбутнього» і багато іншого...

Перше, що впадає в око — безліч картин, які дарують композитору сучасні художники, а також купи книжок, переважно поезія: без неї Валентин Сильвестров не уявляє своєї творчості. Однак найбільше вражає кабінет маестро. Його стелю і стіни оббито грубим полотняним драпіруванням: воно бере на себе головний удар побуту — гуркіт сусідських підборів. А в центрі — мініатюрний рояль. Саме це й є «кокон», із якого вилітає метелик — мелодія, від якої перехоплює подих.

— Валентине Васильовичу, серйозна музика нині, як кажуть, у загоні. Чим ви пояснюєте такий стан справ?

— У нас регулярно повідомляють у пресі про лауреатів престижних премій у сфері літератури, а про музикантів — мовчать, пишуть хіба що про цих молодих хлопців із «електролопатами»… Насправді світ переповнений музичними фестивалями, і не тільки джазом чи попсою. У світі серйозної музики є свої герої, там зовсім інше життя. Сьогодні молодь думає, що симфонії писав лише Бетховен, і їй це нудно. А тим часом люди продовжують створювати симфонії, й інші великі музичні твори. Як і в літературі: адже романи не перестали писати після Толстого і Достоєвського. Серйозна лінія в мистецтві триває...

Культурне життя сучасного Києва дуже різноманітне: і виставки, і літературні вечори, а от реклами — нуль. Міжнародні музичні фестивалі, як і колись, регулярно відбуваються, наступний буде нинішньої осені, але афіш або немає, або вони висять бозна де...

І все-таки на державному рівні щось змінюється. Наприклад, інавгурація Віктора Ющенка відрізнялася від попередніх подібних заходів тим, що нарешті пролунали перша частина Другого концерту Рахманінова, Дев’ята симфонія Бетховена, «Мелодія» Скорика в симпатичному аранжуванні... Ламається звичний стереотип: мовляв, якщо в залі уряд, то потрібно грати якусь заїжджену музику, буквально полову, ніби це малограмотні люди. Зміни завжди починаються згори — оскільки керівництво найвище, то і музика повинна бути найвищою. Нещодавно відзначалося 70-річчя відомого естонського композитора Арво Пярта, у нас теж відбувся концерт його музики. Цілком несподівано в органний зал, де зібралося багато українських композиторів, прийшов увесь склад посольства Естонії. Вразило, що були і представники українського уряду, наприклад, міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Причому вони не з’явилися просто «для галочки», а висиділи весь концерт серйозної музики...

— Два роки тому ви були удостоєні ордена «За інтелектуальну відвагу», заснованого українським журналом «Ї». Розкажіть, що саме малося на увазі?

— Ніякої особливої відваги я за собою не помічав. Сиджу на кухні, спокійно роблю свою справу. Мене умовили прийняти нагороду, й я погодився із застереженням: щоб вручення проходило в рамках мого концерту на фестивалі «Контрасти» у Львівській консерваторії, тобто в робочому порядку. Замість «нобелівської» промови я зіграв свою «Колискову». Що ж стосується моєї мужності, то, очевидно, малися на увазі події 1970 року, коли я разом із кількома колегами був виключений зі Спілки композиторів. Передісторія така: у 60-х роках виникла група київського авангарду, до якої входили диригент Ігор Блажков, музиканти Леонід Грабовський, Віталій Годзянський, Володимир Загорцев, Володимир Губа, Святослав Крутиков, Петро Саволкін і молодше покоління — Іван Карабіц, Євген Станкович, Олег Ківа. Це був цілий рух нової музики, що «нагорі» не віталося. На той час виключення зі Спілки можна було порівняти із задушенням, нам перекрили всі канали кисню. Відновили нас лише через три роки, коли ми написали листа лауреатам Ленінської премії — Шостаковичу, Кара-Караєву і Хачатуряну — про те, що з нами роблять...

— Кажуть, що композиторів високого рівня в Україні вже не залишилося. Що тримає вас удома?

— Моє місце тут — на Русанівці, мені тут добре. Навіщо мені туди?

Мало б сенс їхати, якби я робив кар’єру. Проте на Заході працює інша схема: великі фірми «відкривають» якогось композитора і роблять його записи на компакт-дисках. Гонорари одержують лише виконавці, а автори — копійки від розповсюдження. Виходить вдалий диск — тоді починаються пропозиції...

Справді, багато композиторів виїхали спочатку в Росію, потім — у далеке зарубіжжя. Леонід Грабовський переїхав до Москви, а нині він у Нью-Йорку. Під час розпаду СРСР поїхав викладати у Санкт-Петербург Валентин Бібік із Харкова, а недавно він пішов з життя в Ізраїлі. Не розумію — що їх туди гнало? Гадаю, місце талановитих людей сьогодні саме тут.

За моїми спостереженнями, Україна — могутня непізнана музична держава, тут сильні композиторські школи. Але ніхто цього не знає, потрібно пропагувати. Якщо виконати одну із симфоній Лятошинського з гарним оркестром на Заході в залі з відмінною акустикою, стане ясно, що це композитор світового значення.

— Де вам краще пишеться — на Заході чи у власній майстерні?

— На Заході я живу місяць-два, наче квітка, яку переставили з одного підвіконня на інше — і вона вже зів’яла. Повертаюся — і все оживає, радіє, навіть стіни «помахують хвостами». У цьому сенс подорожей. На Заході я просто сиджу в чотирьох стінах або ходжу в гості, а пишу зовсім мало.

— Ваша знаменита «непублічність» викликає подив. Що це — спосіб життя чи своєрідний імідж?

— Я живу не як фаховий композитор, котрий пише на замовлення, а як приватна людина. Як поет — він пише, коли пишеться. Спочатку такого роду діяльність була вимушеною — було перекрито всі можливості. Потім виробилася навичка писати те, що хочеш. Єдиний мій заробіток — це кіно, та й то в минулому. Нині мене підтримують Західні видавництва, які випускають партитури. Що ж стосується нашої Спілки композиторів, то вона дає статус і мінімальну пенсію, крім того, ці подвижники вибивають якісь стипендії — виходить мінімум, на який можна жити.

Якось, ще в радянські часи, в наше Міністерство культури прийшов новий чиновник, котрий не знав про мій стиль життя. Я приніс туди свої твори, а він запропонував мені «оспівати» черговий, XXVII, з’їзд партії. Я йому відповів: «Я б із задоволенням «оспівав» (яке лакейське слово!), але зараз пишу ноктюрн»...

— Як живеться композиторам за рубежем, особливо нашим?

— До «наших» я відношу Гію Канчелі й Арво Пярта, із якими спілкуюся, буваю у них в гостях. Вони увійшли в західну музичну систему, пишуть на замовлення і, напевно, одержують великі гроші. Адже і витрати там чималі — потрібно утримувати будинок, сплачувати страховки. Мабуть, у «розкручених» композиторів є свої менеджери, але в Арво Пярта, наприклад, немає, у нього справами займається дружина-музикознавець.

Такі, як я, не перебувають у «вільному плаванні», а викладають, пишуть на замовлення. Те, що в нас називається системою Будинків творчості, у них має вигляд стипендій — це може бути квартира або будинок, можливо, навіть у спеціальних зонах для творчих людей. Наша молодь прагне потрапити в цю систему: якщо раз потрапиш, то так і житимеш — зі стипендії на стипендію принаймні у Німеччині. Там багато музикантів нового покоління з України, є свої «тусовки», знайомства. Однак у серйозний музичний бізнес так просто не проб’єшся, потрібно там жити.

На Заході є гільдії композиторів. Музиканти тримаються навколо спеціальних видавництв і студій грамзапису. З корінними західними композиторами я не спілкуюся — заважає мовний бар’єр. Їх «коло» і наше «коло» — це цілком різні речі.

— Крім Пярта і Канчелі, у вас є друзі серед колег?

— Альфред Шнітке, що бував у нас у Києві, а ми приїжджали до нього в Москву, петербурзький композитор Олександр Кнайфельд і чудовий композитор Тигран Мансурян із Вірменії...

— Кажуть, що свою симфонію «Медитація» ви написали спеціально для Мстислава Ростроповича? З цим пов’язана ціла історія?

— Був період, коли Ростропович розвинув бурхливу діяльність, замовляв музику всім — без розбору. Ходив навіть анекдот, що, приїхавши у Венецію і почувши пісню гондольєра, він запитав: «Ви пишете музику? Так напишіть для мене!»

Помітивши мою творчість, він замовив мені симфонію. Але тут його позбавили громадянства, спливло, що на дачі у нього жив Солженіцин і почалася вся ця підкилимова метушня... У нас у Києві вже оголосили про цей концерт, диригувати мав Ігор Блажков. Проте Ростропович усе-таки поїхав, а Блажков виконав симфонію 1976 року з відомим віолончелістом, учнем Ростроповича Валентином Потаповим. Цей авангардний твір виконували влітку, коли виїхало все начальство. Оркестранти, за моїм задумом, по черзі запалювали і гасили сірники в темряві, щоб вийшла гра вогників. Потім раптово вмикалося світло і з-за сцени вибухав дзвін. Ефект був феноменальний, особливо тому, що кожної хвилини могли увірватися пожежники...

Ні хвалебних, ні лайливих рецензій не було, оскільки були 70-ті роки, і декому важливо було зробити вигляд, що цієї музики не існує.

Сьогодні Ростропович навряд чи зміг би виконати таку складну партію, він уже давно диригент і не займається виконавством.

— Чи згодні ви з твердженням, що талант — це свого роду хвороба?

— Абсолютно не згодний, навпаки, хвороба — це бездарність. Як правило, всі діти талановиті, а потім їх «придушують». Талант і геніальність — це норма. Буває, звичайно, що вони виявляються в результаті стресу, травми, захворювання, які руйнують пригніченість, і людина повертається до свого нормального стану.

— Як удалося вам зберегти цю норму — талант, — ставши дорослим?

— Можливо, тому що в мене він пізно виявився: я почав займатися музикою, коли мені було вже 15 років. Побачивши, що мені везуть у вантажівці піаніно «Червоний Жовтень» (це був 1952 рік), я був упевнений, що відразу ж сяду і гратиму, як у кіно. Дочекавшись, поки всі пішли з дому, я сів за фортепіано і зрозумів, що дива не вийшло. Почав займатися з приватним учителем і відразу ж складати якісь вальси. Закінчивши школу із золотою медаллю, я вступив до будівельного інституту, і вже потім мої друзі по футболу, які були студентами музучилища, запросили мене в студентський композиторський клуб. Педагоги відразу ж схопилися за мене і перевели з третього курсу будівельного інституту на перший курс консерваторії без іспитів, оскільки ніяких знань у мене не було.

— Кажуть, що геніальний художник «не так бачить». А композитор — він «не так чує»?

— Знаєте, Пікассо міг би малювати в класичному стилі, він ним володів, але сам розвиток мистецтва привів його до такого оригінального самовираження. Адже він міг малювати реалістичні портрети не гірше за Рубенса. Композитор виникає з любові до музики — спочатку наслідує когось, а потім знаходить щось своє, а живить цей процес любов до музики.

— Як вам сьогодні працюється?

— В останні роки «клює» — вранці потрапить якась інтонація, найпростіша музична бацила — і народжуються «Богателі» (у перекладі — «дрібниці»). Пишу відразу кілька творів, при цьому творчий акт миттєвий — або вийшло, або ні. Працюю над циклами вальсів, інтермецо, літургійними піснеспівами, але не для церкви, а для світського виконання.

— У вашій музиці звучить незвичайний сум. Це постійний душевний стан?

— Музика — такий вид мистецтва, що коли немає відтінку суму або подиху печалі, то немає і музики. Причому сум може бути різний — темний чи світлий. Саме заняття музикою — властивість ліричного поета. Печаль не тому, що важке життя, а тому, що музика — це як вислизаюча краса. Всі ми, хто живе на цьому світі, начебто і радісні, але недовговічні. Залишається тільки музика.

Є знаменита картина Дюрера «Меланхолія» — зустріч часткового (душі) із Вічністю. Коли вони зустрічаються, і душа усвідомлює це, вона спалахує. Така реакція й є меланхолія, усвідомлення того, що ти стоїш перед нескінченністю. Вона породжує думку про те, що ти — мислячий очерет і існуєш у цьому світі мить...

Коли людина страждає, з її душі злітає якась кора, і душа оголюється, оживає, оскільки зазвичай вона «заасфальтована» буденністю. Потрібен землетрус, щоб побачити світ таким, який він є. Однак постійно жити з таким почуттям неможливо...
№ 21 (600) 3 — 9 червня 2006
Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо музика вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск. Підтримаймо вітчизняних виконавців!


Срібний реліз (на рейтинг впливає 50% завантаженого)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати українську музику



відео для новачків



 Зареєстрований:   2008-12-01 02:39
 Розмір:   476 MB 
 Оцінка музики:   9.7/10 (Голосів: 11)
   
Hummer 
VIP


З нами з: 23.10.07
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 991

2008-12-01 17:18  
ptakh написано:
Джерело: t.ru thnx brick_top

???

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-01 17:28  
російський трекер, дяка користувачеві brick_top
Skiff 
музика
музика


З нами з: 12.11.07
Востаннє: 11.12.16
Повідомлень: 3051

2008-12-01 18:38  
ptakh написано:
Євгєній Баратинський

ptakh написано:
Алєксандр Пушкін
і т.д.
це типу Євгеній, Олександр?! і т.д.... виправте будь-ласка Wink (1)

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-01 18:53  
А що не так? Транслітерація, один з варіантів перекладу імен.
Skiff 
музика
музика


З нами з: 12.11.07
Востаннє: 11.12.16
Повідомлень: 3051

2008-12-01 19:32  
ptakh написано:

Міхаіл Лєрмонтов
Алєксандр Пушкін
Фьодор Тютчєв

як на мене - це не варіант перекладу, а просто прикол...
невдалий.

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-01 19:45  
Жодних приколів.
Наприклад, старенька дискусія у Вікіпедії

Skiff 
музика
музика


З нами з: 12.11.07
Востаннє: 11.12.16
Повідомлень: 3051

2008-12-01 21:00  
фрагмент тієї дискусії:
Цитата:
Щодо слов'янських імен та по-батькові, то справді чинний правопис зобов'язує їх перекладати українською

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-02 00:43  
Там же сказано, що чинний правопис нав’язувався за політики спорідення слов’янських мов. і ще таке:
Цитата:
Але імена митців завжди були виключенням і передавались з урахуванням національного колориту, наприклад Янка Купала, Василь Быкав (російською)

Я привів посилання лише для показовості того, що питання не є аж таким однозначним.

У ЗМІ практикують транслітерацію ("Владімір Путін", зокрема).
У фаховому часописі "Критика" серед авторів зазначено такі імена: Боріс Дубін, Міхаіл Дронов, Алєсь Смалянчук тощо.

Який сенс писати Олександр Сергійович Пушкін, якщо він ніколи не був Олександром і його батька на Сергія не дозвешся.

Musketeer 
VIP


З нами з: 04.03.08
Востаннє: 05.06.13
Повідомлень: 3674

2008-12-02 02:30  
Спробуємо послухати.

Дайте інструкцію, як то в мп3 перевести.

Надобраніч. Happy

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-02 22:30  
Musketeer,
Не знайшов інструкції українською. Щось перекладу і напишу, там доволі непросто це провадиться.
Взагалі, це ж формат стисення без втрати якості, краще його лишати як є, тобто якісним.

weber 
Почесний гуртомівець


З нами з: 03.08.08
Востаннє: 10.12.16
Повідомлень: 7003

2008-12-02 22:59  
ptakh написано:

Жодних приколів.
Наприклад, старенька дискусія у Вікіпедії

Ти учасник вікі, бо просто читачі рідко коли доходять до таких сторінок?

ptakh 
Поважний учасник


З нами з: 19.03.08
Востаннє: 12.02.10
Повідомлень: 228

2008-12-03 00:32  
weber
Ніщо написане не минає безслідно Rolleyes (1)
Гугл часто посилається на такі внутрішні сторінки української вікі.

Я ще не беру участь, втім скоро наважуся. Хочеться доповнити матеріал з української літератури.

dnkmikro 
Частий відвідувач


З нами з: 19.09.09
Востаннє: 03.08.16
Повідомлень: 38

2009-09-28 08:50  
Друзі, роздайте будь-ласка Сільвестрова! Бо застрягло на 65% і аніруш!
Щиро вдячний!

vobler 
Новенький


З нами з: 05.02.11
Востаннє: 23.11.13
Повідомлень: 1

2011-02-06 01:10  
Хлопці, майте совість поділітьсяHappy Роздайте хто небудь!!!
assirs 
Частий відвідувач


З нами з: 26.01.10
Востаннє: 29.11.16
Повідомлень: 32

2011-04-30 01:08  
Друзі, дайте скачати!!!!
Щиро обіцяю, посиджу потім на роздачі довго. Лишень, дайте викачати.
Дуже прошу.

Дякую.

Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти