Завантажити та скачати торренти українською


Ліля Кобільник - Доля (Пісні на вірші Ліни Костенко) (2005) [MP3] | Bard

Нові коментарі

Нова тема   Відповісти
Автор Повідомлення
ssTAss 
Модератор музики


З нами з: 05.07.08
Востаннє: 02.12.16
Повідомлень: 10928

2010-06-11 16:31  
Ліля Кобільник - Доля (Пісні на вірші Ліни Костенко) (2005) [MP3] | Bard



Стиль: Bard (співана поезія)
Країна, місто: Україна, Стрий - Верхнє Синьовидне - Дрогобич (Львівська область)
Видавець: ВЛАД Records (?)
Виконавці:
Ліля Кобільник - вокал, гітара

Доцент кафедри методики музичного виховання та диригування Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка
Відома співачка-бард, учасниця багатьох фестивалів естрадної пісні ("Червона рута", "Золоті ключі")
Автор і виконавиця пісень під власний акомпанемент (гітара) на вірші українських поетів.
Працює у жанрі співаної поезії
Пісні:
    01. Доля
    02. Між іншим
    03. Пісенька з варіаціями
    04. Ісус Христос
    05. Українське альфреско
    06. Шукайте цензора в собі
    07. Роде мій
    08. Затінок, сутінок...
    09. Finita la tragedia
    10. Вечірнє сонце
    11. Епілог
    12. І знову пролог
    13. Недумано, негадано...
    14. В пустелі сизих вечорів
    15. Спини мене
    16. Любов і літо
    17. Я дуже тяжко вами відболіла
    18. Гуде вогонь
    19. Моя любове

Тривалість: 00:51:33
Мова: українська
Аудіо-кодек: MP3
Бітрейт: 192 кб/с
Джерело: павутина
Додаткова інформація:
«Є СКАРБИ, ДОПОКИ ЇХ ШУКАЮТЬ»


Так писала Ліна Костенко. Її улюблена поетеса. Ці слова стосуються і її. Звичайної жінки. Тендітної. З теплим сонцем у чорних очах. І хоча літо її літ уже входить в осінь, цього ну ніяк не видно. Серед студентів вона така ж, як вони: то запальна, та задумана, то сумна, то, особливо, коли бере в руки гітару, романтична. І …невідомо де діваються оті літа, що так неквапом нанизалися на нитку життя… Бо хто може сказати скільки їй літ в такі хвилини?

Ліля Кобільник. Хто вона? Як правильно назвати її професію? Її захоплення? Чи то професія – її захоплення? Чи то захоплення – її професія? На афішах пишуть просто: співачка, бард, хтось додає композитор, хтось – викладач, хтось насмілився колись написати – жінка неземна…І все це про неї. І все є правдою. Ось тільки… Земна вона. Подарована землі і землянам, Україні, древньому, аж сивому від літ, Дрогобичу. Зі старезними шпилями храмів, що торкаються хмар, з порепаними чи то від літ, чи від невміння владних мужів господарювати дорогами.

Тому підтвердження ось ці записи на афішах…

«Дорога Ліліє Іонівно! Я завжди любила слухати Ваш голос – чи Ви говорили, чи співали. Ваші пісні змушують озватися кожну потаємну струну душі.

Р.М.Марчук».

«Ваші пісні – то є щось неземне. Щось дивовижне. Хай Вам Бог дасть це життя прожити – як пісню.

Оленка Ковальова».

«Нас доля звела 20 років тому. Зустрічаємось рідко. Але кожна зустріч –то щось особливе і пам’ятне. Кожного разу не перестаю дивуватися: звідки в Тебе стільки енергії, творчого запалу, ентузіазму. Може сяйво душі твоєї і джерело енергії – це від пісні твоєї?

Галина Жубіль».

«З людьми такого характеру і такої вдачі зустрічалася тільки в книжках.

Оля Дудівка».

«Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть», - писала Ліна Костенко. Ви його збудували.

Надя Сорока».

«Ваша доброта, що переливається через вінця, може породити лише доброту. Якби більше було таких людей, як Ви, світ наш був би зовсім іншим. У найважчі хвилини свого життя, коли серце розривав біль, я звертався до Вас. І Ви знаходили слова, щоб я зміг жити далі.

Василь Павлик з Самбора».

Таких записів, листів, записок, листівок безліч. У кожному слові подив, захоплення, любов, шана. Їх писали її учні, студенти, подруги, колеги…І просто слухачі.

Народилася в Стрию. Дитинство минуло у гірському селі Верхнє Синьовидне. Село велике, гарне. Міського типу.

Пригадує дитячі літа. Білі кетяги бузку… Відчиниш вікно, а вони вриваються, як цікаві діти, просто в кімнату. Переспіви птахів і дзвінкі змагання за вищу ноту коників-цвіркунів…Дитячі мандрівки на руїни колишнього монастиря Пресвятої Богородиці, в якому в 1240 році зупинявся князь Данило Галицький. В пам‘яті оживає легенда про те, що село стоїть на місці колишнього озера Сині Води. Малими вони припадали до землі, надслухаючи, чи не чути там шуму тих синіх вод…Видиралися на Княжі скелі, де за переказами колись розбилася горда князівна Ярославна, а закоханий у неї татарський хан скам‘янів від горя. Довго сиділи на крутому березі ріки, де є скелі червоного кольору. За легендою тут було поранено Олексу Довбуша.

Легенди перепліталися з дійсністю. На Різдвяні свята, коли все село колядувало, співало, по вулицях ходили вертепи, вони, діти незвичної для села родини, припадали до вікон, вибігали на подвір‘я і вбирали в себе ці звичаї, традиції, цей незвичний різнобарвний колорит. І вже за мить їхня хата аж дзвеніла дитячими голосами. Батько й мати дивувалися: коли то вони встигли все запам‘ятати, вивчити. І не думали, що в серці доньки Лілії все це залишиться назавжди.

Батько –болгарин, мати –кореянка. А діти? Діти були справжніми українцями. Їхня мова нічим не відрізнялася від мови сільських дітей. Їх так само сварили в школі, вони так само втікали іноді з уроків, ховали щоденники від прискіпливого ока матері, рвали штани та спіднички на парканах, виглядаючи друзів.

Вечорами, коли в батьків випадала вільна хвилинка, вони розпитували матір про корейське поселення Кувасай в Уссурійському краї, про корейські звичаї, про село Преслав, звідки походив батько. Він служив на Далекому Сході. Там і познайомилися з матір‘ю.

Мати розповідала про свою велику родину, про сестер: ветерана війни Антоніну, у заміжжі Куснерчук, артистку Юлію Цай, Валентину, дружину відомого кінорежисера Миколи Ека, шведа за національністю. З сумом згадувала, як в 1939 році повіз він перший звуковий фільм «Путівка в життя» у Німеччину на фестиваль. Той фільм отримав нагороду. Гітлер подарував режисерові «Мерседес», але в нього у Москві машину забрали. Так забирали нагороди у всіх наших митців, спортсменів. Вони, діти, тоді, не змовляючись, усі разом сказали: «Ми б також забрали і знищили. Машина ж від Гітлера.»

Режисера переслідували. Він писав сценарії і складав їх на шафу.

Молоде подружжя Ганевих скерували на роботу в Карпати. В селі батько і мати були людьми поважаними. Заготовляли ліс. Потім з ініціативи батька і з його безпосередньою участю було збудовано деревообробний комбінат. Він і став його першим директором.

Діти ж якось одразу виростали українцями, колядували, писали писанки, бігали за грибами та ягодами, співали. Співали так, що не один раз всі після важкого трудового дня літніми вечорами присідали десь на своїх подвір‘ях і слухали. Коли ж замовкали, навіть просили: «А ще цієї заспівайте»…

У школі Лілія мріяла про кар‘єру співачки. Але у батьків була на те інша думка. Мовляв, співати ти можеш і так. На сімейній раді вирішено було, що стане Ліля інженером-будівельником.

Вступила на навчання до Львівського політехнічного інституту легко. Вчилася ж добре. Але одна зустріч перекреслила все. Послухав її спів одного разу керівник відомого хорового колективу, викладач Дрогобицького музучилища Олег Іванович Цигилик і був вражений силою її голосу. Так і стала вона студенткою училища. Всупереч усьому. Ні разу не пошкодувала.

Навчання в музичному училищі, потім на музпедфакультеті Дрогобицького педінституту ім.І.Франка, роки навчання у Львівській консерваторії… Працювала вчителем у школі, навчала дітей музиці. І скільки ідей вже тоді ставали дійсністю. Везла дітей до Канева на могилу Шевченка, вирушали в похід стежками Івана Франка, мандрували дорогами Лесі Українки, брали участь у фестивалях, концертах.

Вона була наймолодшою дитиною родини і сталося так, що вона наче увібрала в себе весь ентузіазм, організаторські здібності ,бажання жити та працювати, співати, нести пісню людям, приходити кожному на допомогу. Хоча й братам та сестрі цього не бракувало. Але саме вона стала стержнем родини. Саме вона першою приходила всім на допомогу.

Красиву незвичною вродою дівчину помітили одразу й дрогобицькі парубки. Під вікнами будинку, де вона з подругами жила на квартирі, не раз очікували, щоб познайомитися чи навіть просто побачити її. До серця припав Степан…Він був також дуже гарним, але повна протилежність Лілі – русяві розкішні кучері, галицька поважність, повільна мова…Може це їх і поєднало.

- Коли приїхали в село до нас Степанові батьки (нині вже покійні), мені треба було їх зустріти, щоб провести до хати. Степанів батько аж зупинився. Донині пам‘ятаю, як він спантеличено вигукнув: «Боже, яка ж вона чорна!», - сміється Ліля. – Це сьогодні мені смішно. А тоді я вибігла в сад, присіла під кущем бузку і дуже переживала.

Донька Оленка і син Андрій ввібрали в себе красу батька та матері. Уже й онуків подарували…

Степан самотужки звів прегарний будинок на околиці міста, великий та просторий, де завше стільки народу, гостей, дітей, що дім нагадує казковий палац. Велике подвір‘я зустрічає доглянутим садом, розквітлими магноліями, жасминами, бузками, диво-ірисами та пелехатими півоніями і дітьми та музикою, що виривається з вікон на простір.

Це або донька, або онуки слухають музику. Або й сама Ліля, нині Лілія Іонівна, забралася у мансарду, де море книг, нот, її гітара і написані та ще ненаписані пісні…

-Я була саме в лікарні. Трапилася у нас біда, племінника збила машина, три тижні в комі пролежав, потім хвороба. Ми не відходили від нього. Довгими вечорами коло його постелі я розповідала йому про наші концерти, поїздки, про перший вечір-посвяту Володимирові Івасюку, який я організувала й провела. Допомагали мені колеги, друзі. Але ще не можна було на повен голос говорити про свої симпатії, ще не можна було ось так сміливо заявити про те, що ми хочемо провести вечір пам‘яті великого композитора, що так раптово і незрозуміло відійшов у вічність таким ще молодим. Я ж подумала: я не українка, мені не можна пришити націоналізм. Вечір вдався. Я бачила, як сяяли очі в дрогобичан, як сприймали вони кожну пісню. Вже тоді я була знайома з батьками композитора, з якими познайомив мене колишній завідувач дрогобицького міськвно, поет В.Умнов, сестрою Галиною, лікарем. Саме вона допомагала нам виходжувати племінника. І вона ж запропонувала мені взяти участь у другому відбірковому турі І фестивалю української пісні «Червона рута».

На фестивалі Ліля співає нині вже відому далеко за межами України «Літанію». Поезія Михайла Петрика, музика Лілі Кобільник. Зала стоячи вітала цей твір. Її прізвище серед переможців. Василь Жданків, Андрій Панчишин, Віктор Морозов, Тарас Чубай, Зенко Філіпчук і Ліля Кобільник.

Це додало впевненості. Концерти, вечори, фестивалі. Участь в Святочній академії «В молитві єднайсь, українська родино» з нагоди Року родини, Ліля – дипломант ІV Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг». Бере участь у торжествах, присвячених 130-річчю з Дня народження Лесі Українки в Ялті, виступає там на загальноміському святі «Сім струн», де її виступ назвали справжньою окрасою. Мистецькі вечорниці, фестивалі різдвяного хорового співу, зі студентами щороку виступає в місті-курорті Трускавець, де відпочивають люди усіх національностей і колядують, розповідають про красу українських традицій… Там же проводить концерти, на яких звучить українська пісня. Народна і пісні, написані Лілією Кобільник. Звучать її пісні на вечорі-спогаді «З мойого серця мальва проросла» до 20-річчя від дня трагічної загибелі Володимира Івасюка. Пише пісні на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, О.Пахльовської, Марії Матіос, інших поетів. Організовує та проводить вечори у рідному місті, виступає в інших містах. Везе українську пісню до Польщі.

Часто на концертах виступає разом з матір‘ю талановита дочка Оленка, котра також здобула музичну освіту.

Родина виросла. Троє онуків. Ліля привела в цю родину дівчинку з сиротинця Аліну. Нині вже й Алінка доросла і працює. Хоча й далі живе в цій родині. А тоді це було маленьке дівчатко, дуже гарне. Вона органічно вписалася в їхню сім‘ю, закінчила школу, училище, здобула професію.

У гостинному будинку Кобільників часто бувають відомі співаки, митці, тут після концертів, коли вже не можна доїхати додому, ночують студенти. У когось біда чи комусь потрібна допомога – також ідуть сюди. За кожного студента Лілія Іонівна переживає, як за рідну дитину, кожного підтримає, кожному дасть пораду. Вона завше серед них. Не уявляє, як одного разу залишиться вдома. Бо пенсіонерка.

- Мені не здається, що я вже на пенсії. Серед студентів чуюся молодшою, відчуваю, що потрібна їм, що можу допомогти…. Завше підтримую, підказую, везу студентські хори на конкурси і фестивалі, щоб юні музиканти здобували досвід перемог … Переконую їх, що в українському слові, пісні – код незламності і незнищенності нації.

Ти можеш навчитись чужому звичаю,

І мову чужу, наче пісню завчить.

Але і в раю не знайти тобі раю,

Якщо ти не будеш Вітчизною жить.

Це слова «Батьківського заповіту» поета Ростислава Братуня, які поклала на музику Ліля Кобільник.

А скільки пісень написала вона (і яких пісень) на слова Ліни Костенко, улюбленої своєї поетеси. Записала кілька магнітоальбомів з цими піснями. Відомі – «Альфреско», «Доля», її пісні на слова сучасних поетів ввійшли до альбому «Серце ластівки»…

Лілія Кобільник не українка. Це, якщо прочитати графу про національність. Але, повірте, вона більша українка, аніж багато хто з нас. Бо ані хвилинки не сидить на місці. Де вона тільки сили бере. Робота, сім‘я, дім, студенти і концертна діяльність, постійні виступи. Вона пропагує молодих і невідомих поетів, пише пісні на їхні поезії. У неї великий дар – відчувати поетичне слово. Відібрані поезії – найвищої проби.

Чимало зроблено на науковій ниві. Відбулася презентація двох збірок В.Івасюка «Фортепіанні твори» та «Камерно-інструментальні твори», упорядником яких є вона – відома виконавиця його пісень, палкий прихильник композитора, доцент кафедри методики музичного виховання і диригування Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка. До фортепіанних творів увійшли варіації на тему старовинної буковинської пісні «Сухая верба». До речі, коли цю пісню на сцені виконує Ліля, зала встає… На знак глибокої поваги і захоплення.

Так, це вона допомагає нам повернути В. Івасюка, іншого, досі незнаного, неповторного, вражаючого, величного. Батько Володимира Івасюка, відомий письменник Михайло Григорович Івасюк, сестри композитора з великою повагою ставляться до неї. Як найбільший дар зберігає вона листи від батька композитора. І живе серед того світу творів Володимира Івасюка, в якому вже відкрила для себе і для інших понад сто пісень.

На книжкових полицях появився авторський збірник «Доля» на вірші Ліни Костенко, укладений з композицій знаної виконавиці, композиторки, хорового диригента Лілії Кобільник. Для молодших школярів видала також збірник музичних композицій. Для шанувальників хорового мистецтва упорядкувала і видала хорові твори з репертуару її ж студентського хору «Мелодія».

Своє творче кредо Ліля так характеризує: «Моє захоплення українською поезією переросло у велике бажання пропагувати її через жанр співаної поезії. Розумію нинішню некомерційність цього жанру, але ж усвідомлюю велику потрібність української пісні. Особливо нині. У час, про який Ліна Костенко пише: «Україну здобули без бою і здають без бою. А втім, чому без бою? Б‘ються поміж собою».

У ці весняні дні, коли велика українська поетеса Ліна Костенко відсвяткувала свій ювілей, Ліля присвятила їй авторську програму «Присутність», яка була презентована у концертному залі імені Станіслава Людкевича у Львові. Що сказати про цей захід? Глядачі без упину кричали «браво», Ліля ховала щасливі сльози. Адже того вечора так яскраво, так дзвінко, так впевнено заявили про себе її донька Оленка своїм неповторним співом, який назвали того вечора божественним, її подруга: артистка Львівського музично-драматичного театру ім.Юрія Дрогобича Тетяна Лучейко, талановитий гітарист Сергій Гурін – її незмінний компаньйон у багатьох авторських концертах, скрипаль Юрій Войтинський та, зрештою, усі, хто брав того вечора участь у цьому надзвичайному заході.

Ліля працює багато. Далеко не кожен зміг би так. І все для слави України. Нашої Вітчизни. Землі, яка стала рідною для неї. Народові якої віддає свій талант, свої сили.

Ще раз своїм життям, своєю активною позицією, своєю діяльністю підтверджує відомі слова про те, що непересічні цінності творять тільки трудівники, особистості. Обивателі ж лише заздрять, гальмують. Іноді відкрито ображають. За життя рідко особистості чують схвальні слова, похвали від тих, хто стоїть поруч або вище на ієрархічній драбині. А потім… Кому потім потрібне визнання. Боже, які правдиві слова великої Ліни Костенко: «Слава – то прекрасна жінка, що на могилу квіти принесла»…

А втім… Ось звучить гітара. Жіночий голос звучить тепло і лірично. Музика настільки легка, прозора, з якимсь відтінком кобзарського мистецтва, що звертаєш увагу лише на слова. На високу поезію…

Так, так… Це вона. Ліля Кобільник. Тендітна прегарна жінка зі східними рисами обличчя, сильним і глибоким голосом і з палким серцем доньки народу України, на вівтар якого вона поклала все: талант, долю, віру і надію. Надію, що цей народ, великий і славний, і є народом великого відродження всесвітньої любові, яка збереже землю.

Анізія ОНИЩАК


Якщо Ви справді бажаєте підтримати українське - після прослуховування, якщо музика вам сподобалась, придбайте ліцензійний диск.
Підтримаймо вітчизняних виконавців!


Бронзовий реліз (на рейтинг впливає 75% завантаженого)
 Трекер:    Зареєстрований   

Завантажити / скачати українську музику



відео для новачків



 Зареєстрований:   2010-06-11 16:31
 Розмір:   72 MB 
 Оцінка музики:   9/10 (Голосів: 32)
   
medroid 
Свій


З нами з: 06.12.08
Востаннє: 15.11.16
Повідомлень: 77

2010-06-13 04:50  
... і таке буває в світі, кореянка співає українських пісень, а наше бидло з "президентського прошарку" розмовляє та виголошує промови в українському уряді на "общедаступнам язіке"...., все з ніг на голову, ось таке воно життя...
Erebus_ 
Новенький


З нами з: 22.08.09
Востаннє: 21.06.15
Повідомлень: 14

2010-06-18 19:11  
Спасибі!
Доня дуже любить поезії Костенко.

Слава Україні!

Voldemar7 
Новенький


З нами з: 24.12.09
Востаннє: 27.08.16
Повідомлень: 2

2011-01-09 10:50  
Героям слава!
Sehrg-Gut 
Оцифрування книг Гуртом
Оцифрування книг Гуртом


З нами з: 12.10.12
Востаннє: 02.12.16
Повідомлень: 725

2012-11-11 12:56  
Пощастило одного разу потрапити на концерт Л. Кобільник.
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години

Нова тема   Відповісти